Курсовая работа: Значення і роль реформи Ехнатона, як втілення єгипетської системи вірувань у Бога Атона

Курсовая работа: Значення і роль реформи Ехнатона, як втілення єгипетської системи вірувань у Бога Атона

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ

1.1 Історичні пердумови реформ Аменхотепа IV

1.2 Релігія та культи Єгипту – як історичні передумови реформ Аменхотепа

РОЗДІЛ 2. ЗДІЙСНЕННЯ РЕФОРМИ, ЇЇ НОВАЦІЙНА СУТНІСТЬ

2.1 Новації Аменхетепа IV

2.2 Релігійна загальнодержавна реформа- культ Атона

РОЗДІЛ 3. Вплив реформи на ідеологічне та духовне життя Єгиптян

3.1 Боротьба Ехнатона проти вищого фіванського жрецтва

3.2 Царювання Хоремхеба

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Актуальність дослідження. Культура Давнього Єгипту – одна з найдавніших і найбільш самобутніх. У ній дуже міцними були традиції, хоча вважати її застійною, як це затверджують деякі єгиптологи, не можна, адже в ній, за словами американського ученого О.Нейгебауєра, був так само мало природженого консерватизму, як і в будь-якій іншій стародавній культурі. У житті єгиптян реальне і уявне з'єдналося воєдино. Поєднання в єдиний ансамбль духовного і технічного надбання людства, створило унікальну цивілізацію, яка розділяється на такі періоди:

Давнє царство – епоха споруди великих пірамід. Фараон втілює Сонце на Землі і є верховним жерцем. (Піраміди Хеопса, Хефрена, Мікеріна в Гізі).

Середнє царство – розпад держави з освітою двох центрів – в Дельфах і Фівах. Популярними стають скульптурні зображення, які набирають портретних рис і помітні спроби передачі психології особи.

Нове царство (XVIII династія – VI ст. до н.е.) – розцвів Єгипту. Культурні споруди стають сакральним центром культурного простору на землі. Найбільшої могутності Єгипет здобуває за час правління Аменхотепа IV (Ехнатон – син Сонця).

Пізнє царство (останні роки розквіту держави). у 525 р. до н.е. – захоплений Єгипет персами. У 332 р. – греками, які адаптували культурну спадщину Єгипту і популяризували на території всієї Європи.

Внесок стародавніх єгиптян в розвиток світової культури неможливо переоцінити. Вони створили одну з найдавніших систем листа, на основі, якою виникли семітські і африканські алфавітні писемності, розробили господарську – рахункову систему, яку запозичили стародавні перси і народи Європи. Видатні досягнення староєгипетської архітектури і мистецтва вплинули на художній розвиток сірійців, хеттов, ассірійців, эгейских народів, послужили основою для високого грецького мистецтва.

Історіографія Єгипту досліджувалася Ед Мейером, Р. Кессом, Э. Дріатоном, Вандье, Море, Брестеда, П. Монте, В. Хелька, вони відзначали що Староєгипетська релігія і міфологія — надзвичайно складне явище. Вони сумістили у себе разные, часом полярні вірування і уявлення, які склалися в різні часи і в різних куточках країни, постійно розвиваючись і ускладнюючись.

Спеціалізовані дослідження феномена муміфікації в роботах Ф. Дюнана [[1]]. Дослідженню історії Єгипту присвячені роботи І. Кацнельсона[[2]], У. Струве[[3]]; [[4]], Би. Тураєв[[5]]; А.Ніббі[ ]; [6]Б. Піотровський[[7]]; І.Стручевський[ ] [8][9]; В. Авдієва [[10]; [11]]; І. Віноградова [12] і ін. Відвіку в Єгипті сформувалося декілька теологічних центрів: Геліополь, Мемфіс, Гермополь, Фіви і тому подібне. У кожному з них сформувалася своя космологічна версія, яка проголошувала творцем миру свого бога, других же богів трактувала як створених їм або таких, які походять з нього. Тому єгиптологи не упевнені, що в Давньому Єгипті існувала цілісна релігійна доктрина.

Культурі Єгипту присвячені монографічні праці, які, описуючи єгиптян, історію династій фараонів, релігійні вірування є актуальними і для нашого дослідження. Культурі і історії присвячені ряд робіт Піотовського [7], І.Стручевський [ 8 ].

Життєпису єгиптян і особливостей їх культури, традицій присвячені наукові розробки А.Зубова[]; [13]І. Коростовцев[[14]];[[15]]; [[16]]; Н.Рузаєва[[17]], А Море[[18]], П. Монте [[19]], М.Матье [[20];[21] ].

Взаємини природи і людини в Єгипті присвячені дослідження Д.Прусакова[];[ ];[ ];[ ]. [22][23][24][25]Аналіз єгипетського мистецтва від пірамід до пластики простежується в роботах А.Карпічечи[[26]], І.Лапіса[[27];[28]]

Вагомим фактом єгипетської історії є проведення Аменхотепом IV великої релігійної реформи, що мала своїй на меті замінити стародавню традиційну форму многобожжя новим культом єдиного сонячного бога. У основі цієї реформи лежали певні соціально-економічні причини.

Завойовні війни фараонів XVIII династії привели до збагачення лише невеликої групи придворної знаті і важко відбилися на положенні трудового населення країни, Найбільш крупні багатства скупчилися в храмах і головним чином в руках фіванських жерців Амона. Релігійна реформа, направлена своїм вістрям проти панування непомірно розбагатілого вищого фіванського жрецтва, проводилася послідовно і систематично.

Вступивши на престол, Аменхотеп IV проводив боротьбу проти вищих шарів фіванського жрецтва, які завдяки своєму багатству протягом попередніх царювань сильно впливали на всю політику єгипетського уряду.

Оскільки в давньому Єгипті релігія була головною формою ідеології, а храми були найбільшими центрами культурного впливу, релігійна проповідь могла бути використана єгипетським урядом для зміцнення політичного і культурного впливу Єгипту в сусідніх країнах. З цією метою, очевидно, і були створені нові форми культу єдиного бога сонця, по своїй простоті і ясності зрозумілого і доступного різномовним і різноплемінним масам, що населяли сусідні з Єгиптом країни. На це значення релігійної реформи Ехнатона указують деякі фрази з великого гімну богові сонця Атону. У цьому гімні мовиться про те, що бог сонця Атон сходить над кожною країною, що він як єдиний творець миру створив всі країни - Єгипет, Сірію і Нубію, посилаючи життя кожній країні. Якщо колишні єгипетські боги зображалися як покровителі одного лише Єгипту і єгипетського царя, що забезпечували йому перемогу над його ворогами, то тепер новий бог Атон, культ якого був проголошений з висоти престолу, оголошений богом не тільки Єгипту, але також і сусідніх країн.

Зважаючи на вищезазначене, проведення вказаних реформ було дуже важливим для Єгипту - це, в свою чергу сформувало актуальність вибраної автором тематики, яка буде розкрита у відповідних розділах даної роботи.

Мета дослідження – розкрити основні тенденції і закономірності розвитку єгипетської культури, виявити феномен реформ Ехнатона.

Завдання дослідження:

·          Показати на історичному і міфологічному матеріалі виникнення релігійних вірувань в Єгипті, і їх вплив на мислення єгиптян;

·          проаналізувати значення і роль реформ Ехнатона, та трансформацыю єгипетської системи мислення;

·          Проаналізувати трансформацію релігійних уявлень єгиптян і особливості феномену переходу від політєїзму до однобожжя;

·          розглянути значущість виникнення пірамід, значення заупокійних культів, муміфікації, призначення культу Атона, його значення в культурі Єгипту і Європи;

Об'єкт дослідження – феномен єгипетської релігії в Європейській історії та культурі

Предмет дослідження – значення і роль реформи Ехнатона, як втілення єгипетської системи вірувань у Бога Атона.

Методологічна база дослідження

Методи дослідження застосовуються виходячи з гуманітарного характеру дослідження, використовуємо як загальнонаукові, так і культурологічні методи.

Основним методом гуманітарних наук вважається діалектика Г.В.Гегеля, І.Канта. Використовуємо компаративістський підхід, привертаючи для кращого розуміння релігійних вірувань і процесу формування свідомості єгиптян, аналізуємо міфологію, «Книгу мертвих» та ін. духовні джерела.

При розробці об'єкту дослідження аналізуємо міркування представників єгиптології, спираємося на історіографію, архітектуру, культуру Єгипту.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ

1.1 Історичні пердумови реформ Аменхотепа IV

Історичними передумовами реформ Аменхотепа IV можна назвати наступні:

1. Спираючись на середні верстви населення, на так звану "немху", Аменхотеп IV завдав удару фіванському жрецтву й старій аристократії, а потім проголосив новий державний культ бога Атона", - так описано появу нової релігії у Радянській історичній енциклопедія. Таке тлумачення "реформи" як знаряддя ослаблення впливу жрецтва в країні суперечить фактам. І до і після Амен-хотпа IV фараони нерідко конфліктували з жрецями, але ніхто з них ніколи і не подумував про подібні заходи. Неугодних жерців просто усували. Розглядати переворот Зх-не-йота IV як направлений в основному проти впливу жрецтва - «вульгарне соціологізування історії», і в даний час ця теорія, як правило, не розглядається вченими.

2. Інша гіпотеза про причинами амен-хотповського перевороту - є конфлікт фараона з фіванським жречеством і перш за все з верховним жерцем Амуна. Деякі вказівки на такий хід подій можна знайти в працях одного з провідних фахівців за часом Ех-не-йота Ю.Я. Перепьолкіна [[29], с. 24-32]. Є факти, що доводять існування зіткнень між верховним жерцем і правителем вже на 1-му році царювання, майже відразу після запанування, але тут же Перепьолкін відзначає і наявність пам'ятників, підтверджуючих, що в 3-ій місяць повені 4-го року царювання Амен-хотп IV був ще в досить стерпних відносинах з верховним жерцем Амуна. На прикордонних плитах нової столиці фараон згадує про щось «погане», що довелося йому чути на 4-му році царювання, але чітких вказівок на те, що «погане» виходило від верховного жерця, немає. Суперечність фактів, природно, не дозволила ученому чітко висловити свою думку про корінні причини солнцепоклонницького перевороту, і до цих пір в науці не знайти однозначної думки із цього приводу.

Цікаву версію подій висловив А.Морозов в статті «Загадка культу Атона» [[30], с 24]. Дослідник виходить з припущення, що «революція», подібна до перевороту Амен-хотепа IV, «могла бути успішною за тієї умови, що вона йшла не стільки "зверху", скільки "знизу", виражаючи настрій широких верств населення». А що могло змусити традиційне єгипетське суспільство відсахнутися від своїх богів, та ще в такий короткий період, якщо не якась глобальна трагедія, з якою старі боги "не справилися"? Такою трагедією Морозів називає гігантський вибух вулкана на острові Санторін в морі Егейськом, що відбувся близько 1450-1400 років до наший ери (відзначимо, що роком вступу на престол Амен-хотпа IV Морозів називає 1419).

Відсутність згадок про цю подію у відомих пам'ятниках Морозів пов'язує з

«табу» на все, що пов'язане з Зх-не-йотом, після смерті фараона. То «погане», згадуване на плитах Ах-йот, про що йшла мова вище, дослідник пов'язує саме з вибухом на Санторіне. У назві двору фараона у Фівах - "Замок тріумфування на небосхилі", Морозів бачить підтвердження своєї гіпотези. Річ у тому, що в "Замках тріумфування" проводилося зазвичай свято "хеб-сед", яке за єгипетською традицією наголошується в рік 30-ліття правління фараона, коли, як вважалося, виникає небезпека фізичної слабкості фараона і треба поклопотатися про його "відродження". (Цей звичай йде від часів первісних общин, коли вождя убивали після досягнення ним певного віку. Пізніше, з розвитком цивілізації, замість вождя вбивали раба, а потім цей ритуал став символічним.) Морозов припускає, що назва "Замок тріумфування в небосхилі" була викликана успішним подоланням якихось "неполадок", що відбулися з Сонцем... Дослідник вважає, що унаслідок виверження вулкана на Санторіне «до Єгипту дійшли достатньо могутні цунамі, похмурі отруйні хмари, що надовго закрили небо. Почалися затяжні дощі, град, грози з могутніми гуркотами грому і блискавками... Але головне, ця країна, завжди приголублена прихильним до неї сонцем, раптом позбулася його тепла і світла. Народ сприйняв це як страшне лихо, трагедію». Жерці Амуна не справляються з катастрофою, і тут, на думку Морозова [30, с. 31], Аменхотп IV відзначає гнів сонця на Єгипет із-за недостатньої до нього уваги. З цією «радикальною ідеєю Аменхотеп IV виступає перед народом» і тоді ж приймає м'я Ван-ре. По збігу, виверження на Санторіне тимчасово припиняються, Сонце знов з'явилося над Єгиптом. Народ тріумфує. Тут і виникає ідея про "тріумфування на небосхилі", пов'язане "одужанням" Сонця. Не проходить і двох років, як все повторюється. Але тепер фараон знає, що треба робити: молитися і приносити дари новому боові - "сонячному диску" Йоту або його стародавньому попередникові - Ре. Старі боги відходять на другий план. І знову через деякий час виверження припиняється. Знову - Сонце, знову -нормальне життя. На цьому етапі двоєвірство, хоча вже і ослаблене, зберігається. І Йот цей "не прощає". На шостому році правління Амен-хотпа IV починається третє виверження, що завершується гігантським вибухом Санторіна.

Супроводжувані гулом дальнього виверження величезні задушливі хмари, що розтинаються блискавками, що гуркотять, закривають непроникною запоною долину, приносячи з собою загибель десяткам тисяч людей. Кошмар продовжується день, інший, третій. Природно, що в натовпах все більше повинна була зріти спрага побачити диск Сонця, що втілюється єдиним богом - богом Сонця - Йотом. Обітниці, жертви, моленія, клятви - і ось нарешті крізь хмари прорізається багровий сонячний диск, що викликає невимовне захоплення і прагнення покінчити з двоєвірством, що покаялося. Амен-хотп IV стає Зх-не-йотом, починається будівництво нової столиці, присвяченої Йоту, де Зх-не-йот клятвено обіцяє побудувати «удома тріумфування в небосхилі». І всі трагедії завершилися. Життя входить в нормальну колію.

Повернення до культу Амуна Морозов пояснює появою нового покоління, що не бачило своїми очима жахів часів вивержень на Санторіне, і необхідністю припинити безперервні втрати земель на сході і півдні країни через активність сусідніх країн. Адже саме Амун був богом-воїном, захисником Єгипту. Можливо, все напасті накликав на Єгипет Зх-не-йот, заборонивши поклоніння Амуну. Його «реформу», отже, віддають забуттю, а Амуну повертають минулу велич.

Слід також відзначити як причини для реформ Аменхотепа IV те, що В тривалі війни, які єгипетські фараони вели до Сірії і в Нубії, ослабили єгипетську країну. Тому в царювання Аменхотепа III Єгипет вже не робить великих воєн. Аменхотеп III вів мирну зовнішню політику. Він споруджував грандіозні архітектурні споруди, зокрема розкішні фіванськие храми, прикрашені гігантськими колонами, які зберегли пам'ять про нього і про його будівельну діяльність протягом ряду століть. Мирна діяльність Аменхотепа III в значній мірі пояснюється виснаженням живих сил країни. Єгипетським фараонам доводиться тепер підтримувати політичний вплив Єгипту в Азії вже не за допомогою зброї і військ, а лише за допомогою дипломатії і золота.

Міжнародні відносини Єгипту цього часу нам досить добре відомі завдяки знахідці в Ель-амарне великого державного архіву єгипетських фараонів кінця XVIII династії [[31], с. 311]. У цьому архіві збереглися дипломатичні послання царів Вавілона, Ассірії, Мітанні, держави і Кіпру Хеттського, а також багатьох сиро-палестинских князів і правителів до єгипетського фараона. Листи Амарнського архіву є цінними історичними документами, що яскраво характеризують рівень розвитку дипломатії того часу. Судячи з цих листів, Єгипет підтримував торгові і дипломатичні взаємини з цілим рядом держав Передньої Азії. Переговори між окремими державами велися за допомогою спеціальних послів. Ці переговори нерідко приводили до висновку військово-політичних союзів і угод, які були великою таємницею. Політичні союзи, як, наприклад, союз між Єгиптом і Мітанні, часто закріплювалися за допомогою династичних браків. Дипломатичні переговори, які велися усно через послів або письмово, мали іноді своєю метою улагодити різні конфлікти. Так, вавілонський цар в одному листі просить єгипетського фараона покарати осіб, винних в пограбуванні вавілонського каравану. У іншому листі вавілонський цар протестує проти встановлення Єгиптом безпосередніх дипломатичних взаємин з Ассірією, яку вавілонський цар вважав собі підвладною. Мітаннійський цар в одному листі пропонує єгипетському фараонові провести обмін прикордонними містами. Всі ці листи в більшості випадків написані вавілонським клинописом на вавілонській мові, яка тоді була міжнародною дипломатичною мовою. Дипломатичні документи дозволяють встановити факт поступового падіння авторитету Єгипту в Азії, починаючи з царювання Аменхотепа III. Деякі з сірійських князів в своїх листах ще виражають вірнопідданські відчуття по відношенню до єгипетського фараона, підкреслюючи свою відданість Єгипту. Так, князь міста Катни пише єгипетському цареві:

«Мій владика! Тут я твоя слуга. Я слідую по шляху мого владики і мого владики я не покидаю. З тих пір, як мій отець зробився твоєю слугою, його країна стала твоєю країною, а місто Катна - твоїм містом; і я належу моєму владиці. Мій пан! Коли приходили війська і колісниці мого владики - їжа, пиття, худоба, овочі, мед і масло приносилися для війська і колісниць мого царя» [[32]6, с. 45].

Але якщо маленькі сірійські князі ще визнають авторитет єгипетського фараона, то більші держави Передньої Азії поступово звільняються від впливу Єгипту. Тому єгипетським фараонам доводиться купувати дружбу сильних азіатських царів за допомогою золота. Так, Аменхотеп Ш посилає цареві Ассірії 20 талантів золота, очевидно, купуючи цією ціною його підтримку. Вавілонський цар Кадаш-ман-бел в своїх листах, звернених до Аменхотепу III, весь час просить прислати йому золото. Те ж саме наполегливе прохання про присилання золота звучить в цілому ряді листів інших азіатських царів. Особливо типові в цьому відношенні листи мітаннійського князя.

В цей час в східній частині Малої Азії утворюється велике і сильне царство Хеттське. Хеттські царі прагнули до розширення меж своєї держави за рахунок сусідніх мітаннійських областей і областей Північної Сірії, що знаходилися раніше під владою Єгипту. Посилення держави Хеттської в першу чергу загрожувало царству Мітанні і єгипетським володінням в Сірії. Перед обличчям грізної небезпеки хеттського нашестя, що росте, єгипетський і мітаннійський царі об'єднуються для того, щоб дати сумісну відсіч ворогові, що насувається. Таким чином, назріває можливість укладення египто-мітаннійського союзу, який закріплюється рядом династичних шлюбів. Листи мітаннійського князя Тушратти, звернені до єгипетського фараона Аменхотепу III, яскраво і образно малюють окремі етапи дипломатичних переговорів, що привели кінець кінцем до встановлення досить тісних взаємин між Єгиптом і Мітанні. Єгипет, який в царювання Аменхотепа III вже не мав достатніх військових сил для захисту своїх віддалених сірійських володінь від нападів хеттів, примушений був нині спиратися на підтримку Мітанні, але мітаннійський цар вимагав за свою дружбу і допомогу золота. У цілому ряді листів, звернених до єгипетського фараона, він знову і знову вимагає присилання золота, бо, як пише він: «У країні мого брата золото все одно, що пил». Тому мітаннійський цар, продаючи свою дружбу фараонові, просить багато золота, кажучи: «Більш, ніж моєму отцеві, та дасть мені і та пошле мені мій брат» [[33]12, с. 17].

На ослаблення єгипетського впливу в Сірії указує факт систематичного просування хеттів на південь і захоплення ними цілого ряду областей і міст, які колись належали Єгипту. Так, хетти нападають на місто Катну і піддають його розграбуванню. Акиззі, князь Катни, марно просить допомоги у єгипетського фараона. Він пише йому: «о, мій владика! Так само як дамаск в країні Убе простягає свої руки до твоїх ніг, так і Катна простягає свої руки до твоїх ніг». Але всі ці благання не приводять ні до яких результатів. Єгипетський фараон вже не має в своєму розпорядженні достатньої кількості військових сил, щоб затримати просування хеттов і відновити свою владу в Сірії.

Ослаблення єгипетського впливу в Сірії сприяє просуванню племен хабірі в Палестині і в Південній Сірії. Ці кочові племена захоплюють в свої руки області Палестини, що раніше належали Єгипту. Ріб-Адді, князь Бібла, пише в своєму листі єгипетському фараонові: «З тих пір, як твій отець повернувся з Сидона, країни опинилися у владі хабірі».

Занепад військової могутності Єгипту, що ясно виявився в царювання Аменхотепа III, став ще помітніший при його синові і наступнику Аменхотепі IV (1424-1388 рр. до н. а.). В цей час єгипетський уряд, очевидно, вже не має в своєму розпорядженні достатньо військових сил і тому позбавлений можливості захищати свої володіння в Сірії. У зв'язку з цим в Сірії утворюється союз сірійських князів, частково підтримуваний хеттамі. Сірійський князь Азіру, що стоїть на чолі союзу, веде вперту боротьбу за звільнення Сірії від залишків єгипетського впливу. Багато міст Сірії і Фінікії що залишилися вірними Єгипту, ледве захищаються від наступаючих хеттів і військ Азіру. Деякі з цих міст пишуть відчайдушні листи єгипетському фараонові, просячи його прислати військову допомогу. Так, старійшини Туніпа шлють до Єгипту такий лист:

«Цареві Єгипту, моєму владиці, жителі Туніпа, твоєї слуги... Хто міг раніше розграбувати Туніп, не будучи розграбований Манахбірієй? Боги...царя Єгипту, мого владики, мешкають в Туніпе. Хай наш владика запитає своїх старців (чи це так)? І, проте, тепер ми не належимо більш нашому владиці, цареві Єгипту... Якщо його воїни і його колісниці з'являться надто пізно, Азіру поступить з нами, як з містом Пія. Якщо ж нам доводиться горювати, то і цареві Єгипту доведеться горювати над тим, що зробив Азіру, бо він оберне свою руку проти нашого владики. І коли Азіру вступить в Симіру, Азіру зробить з нами, що йому завгодно на землі нашого владики-царя; і це доведеться оплакувати нашому владиці. Ось Туніп, місто твоє, плаче, і сльози його течуть; і немає нам допомоги. 20 років посилаємо ми (листи) нашому владиці, цареві Єгипту, але не отримали (у відповідь) ні слова, ні єдиного» [[34], с. 65].

У цьому листі міститься грізне застереження єгипетському фараонові. Старійшини Туніпа указують на те, що небезпека загрожує в даному випадку не тільки вірним Єгипту сірійським містам, але і самому Єгипту. З такими ж благаннями про допомогу звертаються до єгипетського царя князі Бібла і Тиру. Але всі ці прохання марні. Лист одного єгипетського чиновника з Палестини надзвичайно красномовно указує на занепад єгипетської могутності в Сірії і на необхідність термінового присилання єгипетських військ, щоб відновити престиж Єгипту в Передній Азії. «Хай цар, - пише цей чиновник, - поклопочеться про свою землю... хай він пошле війська... бо, якщо ніякого війська не з'явиться цього року, всі володіння мого владики-царя загинуть». Остання фраза в цьому листі стисло і сильно виражає головну думку, покладену автором в основу всього листа: «Вся земля мого владики-царя наближається до загибелі».

Страницы: 1, 2, 3, 4