Курсовая работа: Кримські татари: історія та сучасні проблеми

Під час державного перевороту 19-21 серпня 1991 місцеві партії і державні органи підтримали змовників. Під час референдуму 1 грудня 1991 54% населення Криму підтримало незалежність України. Утворений у серпні 1991 Республіканський рух на чолі з Ю. Мешковим, виступав за приєднання Криму до Росії. 5 травня 1992 Верховна Рада Криму прийняла акт про незалежність Республіки Крим, однак це рішення було скасоване Верховною Радою України як незаконне. З літа 1992 місцеве російськомовне керівництво користувалося майже повною політичною автономією, чинячи свідомі перешкоди реалізації українських та кримськотатарських національних вимог. Курултай і Верховна Рада Криму діють як два альтернативні законодавчі органи. У жовтні 1992 на поселення кримських татар в Алушті були вчинені збройні напади, які призвели до нової ескалації напруженості у міжнаціональних стосунках. 600 тисяч українського населення, значною мірою зрусифіковане й політично розрізнене (найбільше політичне об'єднання -Український громадянський конгрес Криму), не відіграє значної ролі у розвитку політичної ситуації. У січні 1994 Ю. Мешков внаслідок виборчої кампанії, яка супроводжувалася серією політичних убивств, став президентом Республіки. Радикалізація політичного руху російськомовного населення підважувала компроміс, укладений з кримськими татарами у жовтні 1993. Розкол всередині російськомовної політичної еліти (між прихильниками президента і прихильниками Верховної Ради) та її відверто антагоністична позиція у відношенні до українських органів влади загрожувала політичною нестабільністю як у Криму, так і в усій Україні, та загостренням українсько-російських міждержавних відносин. Враховуючи ці обставини, Верховна Рада України 17 березня 1995 відмінила дію Конституції Республіки Крим і ліквідувала інститут президенства у Криму.

Якщо робити висновки з даного розділу, то можна зазначити те, що Крим так чи інакше завжди був пов’язаний з Україною. Починаючи від Кіммерії, яка існувала і на території материкової України, закінчуючи вже сьогоденням. Кримські татари, яких постійно виселяли, є національним етносом, який формувався протягом тисячоліть і є невід’ємною частиною населення Криму.

2. Кримськотатарська проблема в незалежній Україні

2.1 Акт приєднання Криму

До складу Української РСР Крим було приєднано 19 лютого 1954 року. Микита Хрущов, який на той час стояв на чолі Радянського Союзу “подарував” півострів Україні, де довгий час сам працював на державних і партійних посадах. Про це писалося багато статей, де пояснювались причини цієї передачі. Приводом до “подарунку” стала 300 річниця Переяславської угоди про возз’єднання України з Росією. У цей рік з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьому Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування річниці. На додаток до численних урочистостей, міріадів публікацій та незліченних промов ЦК КПРС обнародував тринадцять «тез», у яких доводилася непохитність «вічного союзу» українців із росіянами. Щоб підкреслити ті великі переваги, що їх приніс Україні союз із Москвою, й було здійснено передання Криму — як «свідчення дружби російського народу».

Становище України у складі СРСР за хрущовської доби влучно визначив Борис Левицький фразою «друга серед рівних». Дедалі більше фактів указувало на те, що між Кремлем і Києвом виникло порозуміння, і Росія хотіла зробити Україну своїм партнером в керуванні країною. Але звісно Російська СФРР була головним партнером. Українці ж не вірили в можливість здобути незалежність, так як ще починаючи з XIX ст. влада змушувала своєю політикою повірити людей в те, що українці є малоросами і без могутньої Росії неспроможні самостійно існувати. А для Кремля отримати підтримку українців було дуже важливим. Це пояснюється не тільки тим, що наша держава була другою по величині у всьому Союзі, а й тим, що це була єдина нація, яка могла виступити серйозним противником російській гегемонії.

Тому приєднання Кримської РСР до території України було своєрідним підлещуванням. Для Росії це було вигідно ще з однієї причини. Через наближеність та економічну залежність від України Крим природно утримував з нею сильніші зв'язки, ніж з Росією. Приєднання Криму звалило на Україну ряд економічних і політичних проблем. Депортація татар у 1944 р. спричинила економічний хаос в регіоні, й компенсувати втрати довелося київського бюджету. Ще важливішим було те, що за даними перепису 1959 р., в Криму проживало близько 860 тис. росіян і лише 260 тис. українців. І хоч після 1954 р. Київ намагався переселити до цього регіону українців, росіяни, багато з яких агресивно відкидали усяку форму українізації, лишилися тут переважною більшістю. І взагалі, якщо подумати, Хрущов не мав права передавати Крим, адже ця територія не є ні українською, ні російською, а історично належить кримським татарам, яких частково було виселено під час другої світової війни за наказом Сталіна.

Починаючи з 1783 році, коли Росія приєднала півострів до своєї Катеринославської губернії, а нині це – Дніпропетровська область сучасної України, території, що знаходилися неподалік від моря, а особливо Південний берег Криму з його цілющим субтропічним кліматом, поступово отримував статус рекреаційної зони для імператорської родини та російської аристократії. Водночас, неродючі землі гірського і степового Криму не дозволяли розвивати тут сільське господарство, а півострів, особливо в курортний сезон, потребував все більше продуктів харчування. Саме з прилеглих українських територій півострів одержував продукти, якими його не могло забезпечити власне виробництво. Тому передання Криму Україні позбавило Радянську Росію багатьох проблем, які вона таким чином переклала на плечі України.

Розірвання економічних зв’язків з Україною стали причиною катастрофічного становища, що склалося в Криму в роки Другої світової війни, а також після звільнення півострова від нацистів. Саме Микита Хрущов першим із радянських керівників усвідомив масштаби економічного занепаду, розорення і бідності, які запанували на півострові після війни. Пустували татарські аули. Висохла земля, уламки військової техніки... таким побачив степовий Крим Хрущов, коли приїхав 1953 року відпочивати до Ялти. За свідченнями очевидців, довго знаходитися у стані бездіяльності Хрущов не міг, тому поїхав оглядати увесь півострів. На шляху йому зустрілися голодні і безпорадні переселенці з російського Поволжя, котрі повинні були замінити на цих землях депортований кримсько-татарський народ, проте не мали жодного уявлення як обробляти кам’янисті кримські схили.

Саме після цієї поїздки по Криму Хрущов остаточно прийняв рішення про передачу Криму Україні, що й було зроблено майже через рік у відповідності до тогочасного радянського законодавства. І саме з цієї дати, як вважають експерти, почалася справжня повоєнна відбудова і економічне піднесення півострова. Через 37 років, у 1991-му, після розпаду СРСР Україна проголосила незалежність. Якраз у цей час почали звучати голоси на підтримку передачі Криму назад до Росії, мотивуючи тим, що більшість населення Криму є російськомовним. Проте цей рух не було підтримано більшістю кримчан і Крим залишився у складі України, отримавши при цьому автономію.

2.2 Соціальні проблеми, які виникли з поверненням татар на Україну: громадянство, місце проживання, фінансове забезпечення

Кримські татари, які почали повертатися в 1989-1990 роках на свою Батьківщину, зіткнулися з великою кількістю проблем. Саме повернення було зумовлене конфліктами між етносами в Узбекистані, які доходили до “різні”. Корінні жителі Криму їдуть на землі своїх предків і тут починають боротися за свої права. Було створено громадсько-політичну організацію кримських татар – ОКНР (29 квітня – 2 травня 1989 року). Згодом (15 червня 1990 року) вийшов перший номер періодичного видання Організації кримськотатарського національного руху. Це видання не тільки надавало людям, які попри все почали масово повертатися на свої землі, отримувати необхідну інформацію, але й слугувало для більш чіткої координації різноманітних сил у національному русі. Крім того однією з її головних цілей було встановлення діалогу між місцевим населенням та кримськими татарами.

Одною з головних проблем є отримання українського громадянства, адже, як зазначено законом, для цього потрібно прожити на Україні не менше п’яти років і добре володіти українською мовою. За станом на 1 січня 2000 р. в Криму було прописано 258500 раніш депортованих осіб, з них 255473 кримських татар, 536 німців, 1865 греків, 306 болгар, 320 вірмен. З них 146793 осіб повернулися на півострів до 13 листопада 1991 р. і відповідно до права "нульового вибору" були включені до складу первісного корпусу громадян України. Решта, хто переїхав до Криму після 13 листопаду 1991 р., мали пройти через процедуру натуралізації або підтвердження належності до громадянства України. І це було великою проблемою. Адже татарам не має де жити, тобто прожити тут потрібний термін для отримання громадянства не могли, а з іншого боку, в Узбекистані вони отримували ще якісь пільги (наприклад, пенсію), в той час як на території України не мали на неї прав. Згодом було укладено українсько-узбецьку домовленість про співробітництво у справі вирішення питань громадянства раніш депортованих осіб та їх нащадків, а це приблизно 62246 чоловік.

Зобов’язання щодо припинення іноземного громадянства та отримання протягом календарного року документа про неналежність до нього дають іноземці. Особи без громадянства подають до паспортно-візової служби декларацію про відсутність іноземного громадянства. Така вимога передбачається ст. 8 Закону України "Про громадянство України". Декларація заповнюється безпосередньо заявником і не потребує засвідчення в якихось інстанціях. Після її надходження у відділ паспортної реєстраційної та міграційної робота ГУ МВС України в Криму ухвалюються рішення про отримання заявником громадянства України. Таким чином було частково вирішено цю проблему, але далеко не повністю.

Другою з основних проблем є нестача території для проживання. Кримські татари почали масово захоплювати землі. Так у серпні місяці 2005 року в м. Алушта на вулиці Ювілейній 20 організована група захопила будівлю і в десяти квартирах поселилася самовільно. Суд ухвалив рішення про виселення нових мешканців, але виконавцям не дали його реалізувати. Громадяни, котрі захопили житла, не дають представникам закону виконати рішення. В Республіканському комітеті земельних ресурсів підрахували – лише в 2006 році на півострові захопили 1300 гектарів землі.

І якось цю проблему потрібно вирішувати. Фінансування розселення татар дуже мале, а враховуючи те, що потік їхній постійно зростає, на це потрібно виділяти як можна більше грошей. Але кримська влада нічого не робить.

Президент України Віктор Ющенко заявив, що для Української держави та уряду Криму проблеми кримських татар є першочерговими. Про це він сказав у своєму зверненні до українського народу з нагоди 61-ї річниці від дня депортації з Криму кримських татар.

«Ми запропонуємо справді ефективні програми соціальної підтримки репатріантів, які б передбачали створення нових робочих місць, справедливу систему землевідводу під житлове будівництво, були спрямовані на забезпечення культурних і освітніх потреб кримських татар», – зазначив Президент України. Він запевнив, що національні спільноти будуть підтримані на законодавчому рівні. Але нажаль щось конкретне й досі не було зроблене.

Починаючи з 2005 року гостро постала проблема навколо Бахчисарайського ринку. 10 липня цього року татари почали вимагати закрити місцевий Бахчисарайський ринок та віддати їм цю територію. Вони вважають: на ній розташована пам’ятка архітектури «ханський мавзолей». Татари блокували роботу базару і не пускали туди працівників – через це спалахнула бійка.

Після бійки пікет кримських татар залишився біля ринку, а торгівці пішли блокувати трасу «Бахчисарай-Сімферополь» – так вони намагаються привернути увагу влади до, як вони вважають, хуліганських дій кримських татар.

Жан Запрута, заступник голови спілки споживачів «Ринок» розповідав: «Крымские татары самовольно заварили ворота и запретили торгующим выходить на рабочие места. Ночью облили прилавки мазутом, спалили стеллажи. Татары посчитали это место, на котором расположен рынок, своим святым местом, и там никому нельзя торговать. Эта земля принадлежит только крымским татарам».

Натомість татари переконують, що винне в конфлікті саме керівництво ринку. Адже земля, на якій торгують, належить культурному заповідникові, і тут розташоване стародавнє поховання кримських татар.

Ахтем Чийгоз, голова Бахчисарайського регіонального Меджлісу: «Решением Бахчисарайского регионального Меджлиса была попытка провести акцию протеста по незаконным действиям рынка на территории памятника Украины. Пятого-шестого дирекцией рынка произвели самовольно земляные работы вокруг Дербе-мавзолея».

Втім, керівництво ринку апелює до рішень двох судів, що визнали претензії кримських татар на землю ринку за незаконні. Тому протистояння триває. Згодом група підприємців ринку «Центральний» - 26 чоловік, більшість з яких кримські татари, вирішила вивезти з ринку свої столи і контейнери. За їх словами, вони не хочуть торгувати на місці поховання ханів і святих.

Проти вивозу устаткування виступила решта підприємців ринку. Вони стверджують, що столи для торгівлі - власність ринку.

26 зі 150-ти підприємців з ринку «Центральний» написали колективну заяву, у якій просять дозволи вивезти свої робочі столи і контейнери з території ринку. Кажуть, не хочуть торгувати на святому для мусульман місці. За їх словами, все устаткування, на яке зараз претендують, 10 років тому вони встановили за свої гроші.

Директор ринку Володимир Медведєв каже, що все майно належить ринку і його пайовикам.

Пред’явити документи на майно жодна зі сторін не змогла. І контейнери, і торгові столи поки залишалися на своїх місцях. Міський голова Бахчисараю Дмитро Кретов пообіцяв вирішити конфлікт якнайшвидше.

Коли ситуація почала погішуватися працівники ринку зібралися під будівлею Верховної Ради Криму з вимогою виконати рішення сесії міської ради, згідно якої Бахчисарайський ринок мав працювати до поки не побудували б новий. Проте парламентарії Автономії, незважаючи на пропозицію кількох депутатів обговорити ситуацію в Бахчисараї, суворо дотримувилися порядку денного позачергової сесії - регламент не передбачає внесення на розгляд додаткових питань. Згодом навколо цієї проблеми почали розсіюватися хмари, але нажаль, як згодом вияснилося, ненадовго. Кримські татари та працівники ринку домовилися. На розширеному засіданні за участі місцевої влади підписано погоджувальний протокол. В документі йдеться, що директор конфліктного ринку з вівторка має поетапно звільнити територію від контейнерів та кіосків. На все у нього є 10 днів.

До 12 вересня бахчисарайський ринок мали ліквідувати повністю. Ситуація в Бахчисараї стабілізувалася. Але коли закінчився термін домовленості підприємців, меджлісівців, керівництва автономії і Бахчисарайського району про те, що Центральний ринок припиняє своє існування і в місті відкривають іншій, торгівці на новому місці обурилися. Вони відмовилися підпорядковуватися колишньому начальству. Ось так і досі проблема передачі Бахчисарайського ринку є відкритою.

Крім того 12 вересня 2006 року, татари влаштували новий мітинг, цього разу на території Свято-Успенського монастиря.

Татари виступали проти зведення православними священиками чергової будівлі на території храму. Поруч із ним колись була духовна школа татар - Медресе, яку зруйнували за радянських часів. На думку татар, ця земля належить їм. Тобто, як ми бачимо, кримські татари всіляко намагаються відвоювати свою історичну спадщину.

Виявляється, що кримські татари розраховують на підтримку Світового банку, але не стільки матеріально, скільки юридично.

Кримськотатарський народ сподівається, що міжнародні правозахисники допоможуть відсудити історичну спадщину, відібрану в часи примусового виселення 1944-го року.

На думку народного депутата Мустафи Джамільова, міжнародна допомога кримським татарам не викликала такої гостроти в Криму, якби влада підійшла до болючого питання збалансовано - спрямовано віддала вільні землі татарському народу, а не чиновникам з Києва чи бізнесменам з Москви. А тепер іншого не лишається, як звертатись до міжнародної спільноти.

Мустафа Джамільов, народний депутат України: «Мы никогда никакую помощь не принимали, если она обусловлена какими-то политическими требованиями, уступками. Мы на это никогда не пойдем».

Представники кримських татар у парламенті скаржаться на патову ситуацію в законотворенні. Мовляв, всі спроби провести через Верховну Раду закони, спрямовані на вирішення земельних проблем, досі натикались на нерозуміння колег-законотворців. Тому міжнародна правова підтримка необхідна, аби зрушитись із мертвої точки.

Рефат Чубаров, народний депутат України: «Часто буває, що до розробки закону долучаються інші структури світові, як Рада Європи чи Венеціанська комісія. Оскільки Світовий банк має багато досвіду щодо проблем корінних народів, ми хотіли б залучити його спеціалістів до розробки правових механізмів повернення облаштування та компенсацією».

Втім, історики далеко не єдиної думки щодо доцільності повернення татарам історичних пам`яток. Кримський історик Володимир Поляков пропонує чітко розділяти їх на культові споруди та інші пам`ятки. Мечеті треба відновлювати і передавати, а ось інші пам`ятки - питання спірне.

Володимир Поляков, історик: «Государство – более надежный защитник памятников культуры. Мы имеем прецедент – Чуфут-Кале. Да, это памятник караимского и крымско-татарского народа, но передавать его в собственность одной или двух общин – это совершенно неразумно».Експерти кажуть: проблеми землі для кримськотатарського народу не існувало би, якби татари, повертаючись до Криму, селилися компактно. Відтак могли б висувати своїх депутатів до місцевих рад і законно вирішувати земельні проблеми на рівні органів місцевого самоврядування.

Однак на практиці кримські татари на сьогодні ні в одному населеному пункті в Криму не становлять більше половини голосів виборців. Цьому причиною – квота на розселення ще від ЦК Компартії взірця 1989 року.

Наталія Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика: «Це була свідома політика з огляду на майбутні виборчі процеси, щоб ніколи кримські татари не могли створити більшість при обранні в представницькі органи влади».

Цю політику важко долати зараз – оскільки всі процеси з приватизації та розпаювання колгоспів пройшли повз корінне населення півострова. Татари, що так пізно стали повертатися, опинилися в дуже невигідному становищі. Факт їхньої депортації та репатріації ніяким чином не був врахований українськими законами.

На думку Наталі Беліцер, допомогу треба надати, в першу чергу, українським законодавцям, щоб приймали нарешті потрібні закони. Адже кримські татари дійдуть і до Страсбургу, і, можливо, навіть виграють в Європейському суді з прав людини.

Наталія Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика: «Законодавці мають зрозуміти – це абсолютно не вигідно державі Україні, що треба не доводити до такого розвитку подій, а самим вирішувати цю проблему».

Переважити шальки терезів допоможе і визнання депортації кримських татар актом геноциду, що автоматично збільшить вагу злочину. Питання в тому, як Україна сприйме міжнародну допомогу. Якщо дії Світового банку з юридичної підтримки кримських татар не буде збалансовано на державному рівні, це ослабить позиції позивача, оскільки немає норми українського законодавства, окрім статей Конституції, на які позивач можна послатися.

2.3 Етнічні міжусобиці кримських татар з проросійськими силами

Але крім соціальних проблем у Криму постала етнічна проблема між татарами та росіянами. Після розпаду Радянського Союзу і здобуттям Україною незалежності кримські татари чітко визначили свою позицію щодо України. З самого початку вони стали на бік нашої держави. На цьому ґрунті і виникають зараз постійні сутички між проросійськими силами та татарами.

Сьогодні дуже актуальною є проблема передачі Кримського півострова назад до Росії. Це питання навіть ставилося на розгляд Верховною Радою України.

Розповіді про нестабільність у Криму – не більше ніж вигадка політиків, - запевняв прем’єр-міністр Автономної Республіки Крим Анатолій Матвієнко у червні 2005 року. На прес конференції, яку 30 червня проводила газета “День”, він запевняв, що звичайно проблеми існують, але не такі глобальна, як всі вважають.

„Найперше мене вразило те, що я побачив: визначення «бунтівний», «неспокійний», «нестабільний» Крим — це вигадка політиків. Комусь було навіть вигідно надуватися та робити вигляд, що він працює в такому складному регіоні. Насправді Крим є нормальним, правда, дещо специфічним, не без проблем, звичайно, регіоном України, але всі проблеми тут не є фатальні, вони можуть бути успішно вирішені. Багатство Криму в багатстві його етносів. Російська громада має право на збереження своєї культури та ідентичності, і це слід поважати. Бо переважна більшість їх розуміє, що треба будувати Україну. А здивували мене українці, 24 відсотки яких тут навіть не чути. Ніхто так швидко не асимілюється, як українці. Вони живуть iз свідомістю меншини, хоч не є нею. І я не звинувачую цих людей, просто це мені сьогодні болить найбільше. Разом iз тим українці мають зрозуміти, що саме вони є фактором стабілізації і саме титульна нація, тобто вони, є найбільш відповідальні за те, в якій державі і як ми живемо”.[13, с.2] Так висловив свою думку Матвієнко з приводу заворушень, які почалися в Криму. При цьому запропонував створити умови для розвитку кожної з національних меншин, яка проживає на території Криму, щоб вони побачили своє майбутнє. Таким чином можна сказати, що він звинувачував українців в тому, що татарам, які повертаються на свої території ніде жити... Заявив, що йому особисто дуже прикро, що проблеми вирішуються виключно на барикадах, в наметах, шляхом протистояння і боротьби. Добре, можливо, такий шлях і не потрібен, але як по-іншому вирішувати ситуацію так і не пояснив.

На зустрічі з представниками Конгресу російських общин Криму, яка відбулася 27 липня 2005 року, він запевняв, що він прагне створити максимальну прозорість роботи влади з метою забезпечення рівних прав кожному жителеві багатонаціонального Криму. Але не зрозуміло, чому ж він, захищаючи права росіян в Криму, не робить цього ж самого по відношенню до кримських татар?

Згодом, після відставки Матвієнка від влади, його дії почав гостро критикувати заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Він звинуватив кримських політиків, які вступають в тривалу смугу криз і неладів. Чубаров відзначив, що Матвієнко «щиро намагався прищепити Криму правила ведення прозорої і публічної політики. Для значної частини кримських політиків, звиклих розв'язувати як власні, так і суспільні проблеми виключно кулуарними методами, така поведінка голови Радміну Криму була не тільки учудасією, але і несла загрозу, оскільки могла значно ослабити їх власний вплив на півострові».

В той же час, на думку народногодепутата, слід відмітити, що «непродуманість багатьох ініціатив, що походили від Матвієнка і членів його команди», дозволила його опонентам «ретельно замаскувати справжні мотиви процедури відставки Матвієнка, що готувалася ними, з поста голови Ради міністрів АРК. «Кримські політики вступають в тривалу смугу кризи і негараздів, що нагадує часи мішковщини, - відзначив на завершення Чубаров. - Отже, Києву належить взяти найактивнішу участь у наведенні належного управління півостровом». Згодом ситуація погіршилась, почалися масові страйки і, як і передбачав Чубаров, постало питання про відокремлення Криму від України. Доходило до того, що татари почали захоплювати самовільно землі, а невдовзі це стало масово.

У вересні того ж року перед парламентськими виборами в Криму голова Соціалістичної партії України прокоментував існуючу ситуацію та визначив найоптимальнішого кандидата на посаду голови Ради міністрів Криму: "Обрання А.Бурдюгова на посаду голови Ради міністрів Криму є оптимальним, тому що він набрав найбільшу кількість голосів кримських парламентарів... Кримський уряд повинен забезпечити політичну стабільність на півострові до виборів 2006 року...”. Серед найбільш актуальних проблем Криму О.Мороз назвав проблему самозахоплень земельних ділянок. "У Криму деякі структури та керовані ними громадяни досить "вільно" ставляться до вимог закону, звідси й проблема самозахоплень землі".

На початку серпня відбулась активізація проросійського руху. У День незалежності України, 24 серпня, на мітингу в Севастополі було оголошено про створення Народного фронту "Севастополь-Крим-Росія". Лідери організації підписали Декларацію, в якій йдеться, що єдина мета фронту – припинення анексії півострова Україною.

На підтвердження своєї позиції, автори документа послалися на статтю 19, 20 (частина 1) Загальній декларації прав людини, Ухвала Верховної Ради Російської Федерації від 21 травня 1992 року "Про правову оцінку рішень найвищих органів державної влади РРФСР по зміні статусу Криму, прийнятих в 1954 році", і Ухвала Верховної Ради Російської Федерації від 9 липня 1993 року "Про статус міста Севастополя".Дійшло до того, що постало питання про повернення Криму та м. Севастополя назад до Росії.

Дехто заявив про те, що це є посягання на територіальну цілісність країни. Але прокуратура Сімферополя прийшла до висновку, що це не так, розглянувши позов заступника голови Севастопольської міськдержадміністрації Дмитра Базіва. Він подав до суду, заявивши, що в Декларації Народного фронту "Севастополь-Крим-Росія" міститься заклик "припинити українську анексію" півострова. А це, вважає він, загрожує територіальній цілісності країни.

Як повідомив один з лідерів Народного фронту В’ячеслав Компанієць, Базів вимагав, щоб прокуратура порушила кримінальну справу проти активістів організації, які наполягають, що юрисдикція України розповсюджується на Крим незаконно.

"У вказаній Декларації йдеться про возз'єднання Севастополя і Криму з Російською Федерацією на основі норм міжнародного права й не всупереч порядку, встановленому Конституцією України, що свідчить про відсутність в організаторів мітингу й фронту об'єктивної сторони на здійснення посягання на територіальну цілісність України", – йдеться в прокурорській відповіді.[14, 25 серпня]

У зв'язку з цим, прокуратура відмовила Базіву в порушенні кримінальної справи проти активістів Народного фронту.

Питання про територіальну цілісність України було знову порушене на початку 2006 року. Прокуратура Криму порушила кримінальну справу у відношенні Севастопольського молодіжного громадського об’єднання “Прорив” по цьому питанню. 18 січня до Джанкойського МРВ ГУМВС України з райдержадміністрації Джанкойського району надійшло повідомлення про те, що цим об’єднанням заплановано проведення 19 січня на Чонгарському перешийку мирної акції – народної вистави, присвяченої святу “Хрещенню господньому” та 15-річчю Дня АР Крим, який офіційно святкується 20 січня. Планувалося встановлення наметів, використувалася аудіоапаратури.

Дійсно 19 січня о 12.30 представниками “Прориву” в районі посту “Чонгар” біля пам’ятника “Загиблим воїнам – визволителям Криму”, розташованому на 122 км траси Сімферополь – Харків, розпочався збір представників вказаного обєднання у кількості близько 70 чоловік, одягнутих в куртки чорного кольору з надписом “Прорив”, яких було привезено централізовано на трьох мікроавтобусах. На обочині автотраси вони поклали 6 мішків з землею, між якими застромили кілька прикордонних стовпів жовто – блакитного та біло – синьо – червоного кольорів.

Приблизно біля першої години дня перед присутніми виступив Голова обєднання “Прорив “ Олексій Добичин з гаслом: “Денонсація договору між Росією та Україною про приєднання Криму до України”. В інтерв'ю представникам російських телеканалів ОРТ і НТВ він закликав до зміни державного кордону України шляхом приєднання Криму й Севастополя до Російської Федерації, хоча це є порушенням закону.

Через тиждень учасників акції було заарештовано, і проти них порушено кримінальну справу по частині 2 статті 110 Кримінального Кодексу України про посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, яка передана для подальшого розслідування з ГУСБУ України в Автономну Республіку Крим.

У той же час, лідер "Студентського братерства" Олег Яценко заявив, що представники декількох проросійських організацій і партій напали на пікет, який члени "Студбратства" проводили біля штабу Чорноморського флоту Росії.

"У ході нападу на пікет зламали український прапор, а деяким студентам, у тому числі й дівчині, нанесені побої", - заявив тоді Яценко агентству "Інтерфакс-Україна". За його словами, троє з нападників були затримані міліцією і обом сторонам довелося давати свідчення по інциденту.

Як ми бачимо, ситуація в Криму не тільки не стабілізувалася до початку 2006 року, а навпаки погіршилась, і питання про від’єднання Кримського півострова постало ще гостріше.

Було направлено запит про приєднання Криму до Росії, але вже невдовзі депутат Державної думи Росії Костянтин Затулін заявив про відкликання цього запиту. Причиною цього російський депутат назвав помилку, виявлену при перевірці тексту доручення про направлення запитів. Помилку допустив депутат Держдуми Росії від фракції ЛДПР, що ініціював запити до російського уряду відносно Криму.

Зокрема, як зазначив тоді "5 канал", помилка полягає в тому, що термін дії нині чинного договору між Росією й Україною про взаємне визнання кордонів закінчується не найближчи часом, а лише в 2009 році. Тому всі документальні запити, які почали робити в зв’язку з дорученням, зараз припинені.

Наприкінці тижня Держдума Росії вирішила, що запросить в уряді цієї країни інформацію про заходи щодо повернення півострова Крим до складу Російської Федерації. У Міністерстві закордонних справ України вважають провокацією запит Держдуми РФ до уряду Росії про можливості приєднання Криму до РФ відповідно до договору 1774 року. "Ми не вважаємо потрібним коментувати подібну провокацію", - заявив 30 травня керівник прес-служби МЗС України Василь Філіпчук.

Блок партій "Наша Україна" виступив з засудженням "історико-популістських маніпуляцій" Державної думи щодо статусу Автономної Республіки Крим. Також Держдуму засудила і Комуністична партія України.

Крім того, Українська республіканська партія "Собор" називає ініціативи Держдуми "правовим цинізмом". Водночас Партія регіонів висловила переконання, що схожі політичні декларації викликають здивування і нічого доброго в зміцнення добросусідських відносин між Україною і Росією принести не можуть.

На початку червня виконувач обов’язків секретаря Ради національної безпеки і оборони України Володимир Горбулін вважає, що ситуація в Криму не є загрозою національній безпеці, проте є серйозним викликом.

“Сьогодні Крим – це епіцентр, і там є все що завгодно – і міжетнічні, і міжконфесійні протиріччя, і зубожіння населення. І про це треба думати», - наголосив В.Горбулін. Він підкреслив, що зараз владі невідкладно потрібна державна програма щодо розвитку Криму.

А вже наприкінці місяця, а саме 22 червня, відбулась глобальна сутичка між кримськими татарами та активістами проросійської організації. Сутичка сталася під стінами Апеляційного суду Автономії, де розглядають справу декількох кримських татар. Їх засудили за побиття журналістів в кримському селищі Симеїз в березні 2004 року.

Партія «Руський блок» і «Руська община Криму» проводила мітинг. Кримськотатарських пікетувальників було понад тисячу осіб, активістів же партії «Руський блок» і «Руської общини Криму» - всього близько 70-ти. Учасників обох акцій розділяв ланцюг правоохоронців. Нині мітингвальники з обох боків звинувачують один одного у провокаціях. Заступник начальника Головного управління МВС України в Криму Микола Федорян запевняє, що бійку почали саме кримські татари, щоб перешкодити проведенню суду.

Через тиждень ситуація наберая нових поворотів. 28 червня 2006 року, в 10-ту річницю ухвалення Конституції України, представники громадської організації «Народний фронт «Севастополь-Крим-Росія» організували в Сімферополі акцію з вимогою виключити з Основного Закону 10-й розділ, де міститься згадка про Автономну республіку Крим і Севастополь як території Української держави.

Акція, в якій взяли участь близько 100 осіб, - переважно пенсійного віку, проходила перед будівлею Верховної Ради АРК. Мітингуючі тримали в руках прапори Росії, Криму й імператорського дому Романових.

Як заявив на мітингу один із лідерів «Народного фронту «Севастополь-Крим-Росія» Святослав Компанієць, Конституція України є «мертвонародженим документом, який зневажає основні громадянські права кримчан».

Представники громадської організації заявили, що Крим і Севастополь були анексовані Україною у середині 90-х років XX сторіччя. В зв'язку з цим учасники мітингу вимагають повернути Крим і Севастополь під юрисдикцію Росії.

Учасники акції заявили, що кримчани повинні жити тільки за Конституцією Криму, прийнятою в травні 1992 року. На думку активістів «Народного фронту «Севастополь-Крим-Росія», дана Конституція надавала більше прав і свобод жителям автономії. Також учасники мітингу зажадали відновлення посади президента Криму. Крім того, «Народний фронт «Севастополь-Крим-Росія» закликав першого і єдиного Президента Криму Юрія Мєшкова, який був президентом Криму в середині 90-х років, повернутися з Росії і «навести на півострові конституційний лад».

Крім того, на мітингу представники «Народного фронту «Севастополь-Крим-Росія» демонстрували сімферопольцям маленьку чорну труну, в якій лежав текст Конституції України, а на кришці труни був приклеєний плакат: «Народному Президенту України Віктору Андрійовичу Ющенку від Народного фронту «Севастополь-Крим-Росія». «Ми цю труну з Конституцією України, яку ми не визнаємо, сьогодні ж відправимо бандероллю Ющенку - хай радіє», - заявив активіст організації, лідер Керченської організації Російської громади «Вітчизна» Олександр Ткаченко.

Перед цим у березні Народний фронт «Севастополь-Крим-Росія» розпочав акцію «Україна без Криму!», направлену на «повернення півострова під юрисдикцію Російської Федерації правовим шляхом». Активісти організації попросили севастопольців і кримчан направляти позовні заяви до суду з вимогою до парламенту України виключити з Конституції згадку Криму і Севастополя як територій Української держави.

2 липня 2006 року, в день, коли суд вирішував змінювати чи ні вирок 6 кримським татарам, засудженим у справі «Симеїз-Коттон», стався інцидент. Кримінальну спарву було порушено в березні 2004 року, коли кілька учасників самозахоплення землі на околицях Симеїза напали на операторів російського «Першого каналу» і українського «Інтера». А за два тижні в сімферопольському барі «Коттон-клуб» сталася бійка, в якій брали участь ті самі кримські татари. Постраждало 9 людей, деякі дістали ножові поранення.

Міліція запевняє, що під час цієї сутички біля стін апеляційного суду Криму постраждало 10 правоохоронців.

Обидві карні справи об`єднали в одну. Апеляційний суд Криму залишив вирок Центрального райсуду Сімферополя без змін - від півтора до 9 років позбавлення волі. Не згодні з рішенням суду активісти громадсько-інформаційної кампанії «Азатлик». Вони напнули на центральному сімферопольському майдані намети.

Надір Бекиров, активіст громадсько-інформаційної кампанії «Азатлик»: «Группа милиционеров, обливаясь слезами, будет давать показания в суде - что там было грубое нарушение общественного порядка, и первоначальные шаги для этого сделаны. Люди, которые, насколько я понимаю, в этой ситуации, ну, могли их там немножко помять, нажать на них. Могли быть там какие-то следы оттого, что их там держали за руки, за локти выводили, могла быть порвана рубашка, но не более того, потому, что из них даже никто не упал”.

А вже через три дні на побережжі Судака відбулася бійка. Вона сталася в ніч проти суботи. Як повідомили в міліції, побилися відпочивальники з Росії, серед них були курсанти-десантники, і місцеві кримські татари.

Всього в сутичці брало участь, за різними даними, від 15-ох до 25-х осіб. 22-річний житель Судака помер від ножових поранень.

Різанина сталася за двадцять метрів від кав’ярні «Достлук». Тут, за словами одного з адміністраторів кафе, вже не перший вечір відпочивали росіяни. Сварка, як кажуть очевидці, почалася на виході із закладу, а масова бійка розгорнулася поряд на стоянці таксі.

Прокуратура Судака порушила карну справу за статтею «Умисне завдання тяжких тілесних ушкоджень».

Поранення в бійці дістали і відпочивальники, і місцеві. Як говорять, бійка спалахнула в стані алкогольного сп’яніння. Причину сутички та і не встановили. Постраждало два татарина. Один помер при госпіталізації від ножових поранень, другий швидко поправився. Прокуратура Судака порушила карну справу за статтею «Умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень».

До Криму почав регулярно навідуватися президент України Віктор Ющенко. Згодом ситуацію, яка склалася було винесено на розгляд РНБО.

А що ж цього приводу думають самі жителі Криму?

Ганна Горбикова, мешканка Бахчисараю: «Мы хотим жить нормально. Татары, русские. Это верхушка всё мутит. Мы не имеем никаких претензий друг к другу». І такої думки дотримуються більшість кримчан, як бло встановлено при соціальному опитуванні.

А невдовзі зявляються більш глобальні проблеми, ніж просто повернення територій її законним власникам. В 2006 році було обумовлено взяття швидкого вступу до НАТО, з чим кримчани не погоджуються. Було проведено референдум, який мав визначити думку жителів Криму з цього приводу. Кримчани сприймали вступ країни в агресивний військово-політичний блок НАТО як загрозу руйнування існуючого цивілізаційного простору, розрив багатовікових звязків з братським російським народом». Більшість жителів проголосували за те, що не вступати. Але цей референдум юридичної сили не мав.

Наступнорго дня проросійські сили Криму висунули ультиматум – доки на півострові не ліквідують всі самозахоплення, припинити фінансування програми облаштування репатріантів. Вони пікетували кримський парламент, депутати якого збиралися розглядати земельні питання. Проте до землі справа так і не дійшла, тому що проросійські політсили півострова взяли в облогу Верховну Раду Криму до початку сесії. Головна вимога – геть самозахоплення.

Без скандалу не обійшлося і під час сесії. Депутатам так і не вдалося обговорити, як же на півострові виконується земельне законодавство і що відбувається з виділенням ділянок під будівництво житла.

Висновки

Історія Криму почалася 1000 тисяч років тому. На території півострова проживало безліч народів (починаючи від кіммерійців і закінчуючи кримськими татарами, росіянами і українцями, які живуть там сьогодні). Тут існували великі держави: Таврика (IX – I ст.. до н.е.), Скіфія (VII-VIII ст.), Тмутаракань (X-XII ст.), Золота Орда, Кримське ханство та інші. Крим здавна був місцем, де велася активна торгівля, бо знаходиться він якраз між двома континентами. На території Криму відбувалися великі баталії (Кримська війна, російсько-турецька війна). Крим – це маленька своєрідний край, який постійно був у складі інших держав, але при цьому тут зберігалися свої звичаї, традиції.

В 1944 році відбулася велика депортація татар вглиб СРСР, в складі якого тоді перебував Кримський півострів. В 1954 році відбулося приєднання Криму до Української РСР. Після розпаду Радянського Союзу півострів залишився в складі України. Кримські татари почали масово повертатися на свою батьківщину. І тут почалися проблеми. За той час, поки татар тут не було, українці та росіяни повністю облаштували цю територію. І зараз татарам просто нікуди подітися. Із-за цього й відбуваються конфлікти між населенням. Ситуація, яка склалася навколо Бахчисарайського ринку, де татари вимагають повернення їм цих земель, була тільки початком до масових самозахоплень земель. Та чи правильно це?

Якщо аналізувати цю ситуацію, то повернення кримських татар на їхні землі в наш час фінансується тільки нашою державою, але, як ми бачимо, замало. На мою думку, татар потрібно всіляко підтримувати, адже вони є практично єдиною проукраїнською силою, яка протестує проти приєднання до Росії Кримського півострова та Севастополя. Коли було проголошено незалежність України, татари відразу заявили про свою підтримку і досі своєї думки не змінюють.

Однозначно проблему слід вирішувати. Кому це потрібно? Безумовно, нашій державі. Бо Росія прагне повернення Криму. Адже півострів є важливим курортним центром і має вигідне стратегічне становище, крім того, в Севастополі і досі базується Чорноморський флот Росії. Зараз російська влада кидає шалені гроші, задля того, щоб ще більше посилити свій вплив в Криму. Якщо події будуть продовжуватися в такому ж дусі, то буде проведено референдум в Автономній Республіці Крим і, скоріш за все, більшість населення проголосує за від’єднання від України.

Що ж можна порадити нашій владі для вирішення цієї ситуації? В першу чергу потрібно задовольнити претензії татар щодо територій. По-друге, надати землі для їхнього проживання на законодавчому рівні. Потрібно виділяти більшу кількість коштів для будівництва нових будинків для депортованих, що повертаються. По-третє, цим питанням потрібно зайнятися на рівні держави, а не тільки Автономної Республіки Крим. І слідкувати за виконанням прийнятих рішень, тому що місцева влада цією справою займатися не хоче належним чином.

Але, однозначно, цю проблему просто так залишати не можна, тому що якщо нічого не робити, то може статися, що антиукраїнські настрої в Криму візьмуть гору і Крим перестане бути складовою частиною України.

Список використаної літератури

1.   Борисенко В. Курс української історії. – К., 1997

2.   Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: “Академвидав”, 2003.

3.   Вольфсон Б. Присоединение Крыма к Росии в 1783 г. – Исторический журнал, 1941 г., №3

4.   Воропаєва В.В, Татаринов М.В., Власенко О.В Історія України. Відповіді на питання екзаменаційних білетів державної підсумкової атестації. – Харків: Веста: Видавництво “Ранок”, 2003

5.   Давня історія України. Т.1 – К., 1997.

6.   Михайленко П.П, Михайленко В.П. – Вожді-правителі України. – Житомир: Полісся, 2001

7.   Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К., 1996

8.   Лотоцький Антін Історія України для дітей: Івано-Франківське обласне Товариство української мови ім.. Т. Шевченка “Просвіта. Розділ “Тяжкий XX вік”, 1991.

9.   Лях Р.Д., Термірова Н.Р. Історія України. З найдавніших часів до XV ст.: Підруч. Для 7-ого кл. серед. шк.. – К.: Ґенеза, 2000

10.       Рибалка І. Історія України.Ч.1-2. – Харків, 1995, 1997.

11.       Слісаренка В.Г., Панченка П.П Історія України від найдавніших часів до початку XX століття. – “Магістр-S”, 1998.

12.       Субтельний Орест Україна: історія/ Пер. З анг. Ю.І. Шевчука; Вст. Ст.. С. В. Кульчицького. – К.: Либідь, 1993

13.       Ворощьов А.С. Нестабільний Крим – вигадка політиків. Газета день, 2005.

14.       www.ntv.com.ua Політичні новини

15.       Андреев О.Р. История Крыма. – М.,: 1997. – 355 с.

16.       Кондараки В.Х. История и археология Крыма. – М.: тип. Чичерина, 1883. – 569 с.

17.       Потехин В.Е. Наш Крым: учебное пособие по истории. – Сф.: Таврия, 1991., т. 1; 1992, т. 2.

18.       Уманський И.В. История Таврического полу острова от первобытного сосотояния до присоединения к России. – Од.: 1868–1869, тт.. 1-4.

19.       Якобсон А.Л. Средневековый Крым. – М. –Л.: Наука, 1964. – 230 с.