рефераты бесплатно
 
Главная | Карта сайта
рефераты бесплатно
РАЗДЕЛЫ

рефераты бесплатно
ПАРТНЕРЫ

рефераты бесплатно
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

рефераты бесплатно
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Курсовая работа: Державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії

Курсовая работа: Державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії

План

1. Державний устрій Риму в період імперії

а) Період Принципату

б) Абсолютна монархія

2. Суспільний лад Риму в період імперії

а) Населення

б) Громадянський процес

в) Кримінально-судова система


Вступ

Актуальність теми. Римське право займає в історії людства виняткове місце: воно пережило народ, що створив його і двічі підкорило собі світ.

Разом з тим Рим змінюється і внутрішньо: старий патріархальний лад руйнується, примітивне натуральне господарство замінюється складними економічними відносинами. Нове життя вимагає найвищого напруження всіх сил, всіх здібностей кожного окремого індивіда. Відповідно до цього римське право міняє свій характер, перебудовуючись по початках індивідуалізму: свобода особистості, свобода договорів і заповітів робляться його наріжними каменями.

Відносини військові і політичні приводять Рим і до змін у економіці. Тим часом, ще задовго до появи Рима на сцені всесвітньої історії на побережжі Середземного моря йшов пожвавлений міжнародний торговий обмін: Єгипет, Фінікія, Греція, Карфаген давно вже знаходилися один з одним в постійних торгових відносинах. Рим неминуче втягувався в цей міжнародний обіг, і по мірі того, як він робився центром політичного життя світу, він ставав також центром світового торгового обігу. На його території безперервно зав'язувалися нескінченні ділові відносини, в яких брали участь торговці різних національностей; римські магістрати повинні були розбирати суперечки, які виникали з цих відносин, повинні були виробляти норми для вирішення цих суперечок. Старе римське національне право для цієї мети не підходило; необхідно було нове право, яке було б вільне від всяких місцевих і національних особливостей, яке могло б однаково задовольнити римлянина і грека, єгиптянина і галла. Треба було не яке-небудь національне право, а право всесвітнє, універсальне. І римське право проникається цим початком універсальності; воно вбирає в себе ті звичаї міжнародного обігу, які до нього віками вироблялися в міжнародних стосунках; воно додає їм юридичну ясність і міцність[1].

Так виникало те римське право, яке стало потім загальним правом усього античного світу. По суті творцем цього права був, таким чином, весь світ; Рим же був лише тим лаборантом, який переробив найважливіші звичаї міжнародного обігу і злив їх в єдине, разюче по своїй стрункості, ціле. Універсалізм і індивідуальність - основні початки цього цілого.

Майстерно розроблене в дрібницях безприкладною юриспруденцією класичного періоду, римське право знайшло собі потім остаточне завершення в знаменитому зведенні Corpus Juris Civilis імператора Юстініана, і в такому вигляді було залишене новому світу. Залізний колос, що тримав в своїх руках долі світу, старів: різноманітна народність, що входила до складу всесвітньої римської держави, тягнулася в різні сторони; з кордонів давили варвари нові претенденти на активну участь в світовій історії. Наступив момент і вони ринули могутніми потоками і затопили весь античний світ. Настала неспокійна епоха великого переселення народів, і здається, що вся багата культура старовини загинула назавжди, що порвалися всі зв'язки між старим і новим, що історія зовсім закреслює сторінки минулого і починає писати все наново.

На деякий час, дійсно, хід людського культурного розвитку неначе припиняється; новий людський матеріал, що влився великою масою потребує попередньої обробки. Декілька віків проходить в безперервному пересуванні нових народів, в їх взаємних зіткненнях; прибульці ще не можуть освоїтися на нових місцях, рухаються, влаштовуються. Багато цінного, звичайно, гине при цьому з античної культури, але не все.

Мало помалу неспокійний період переселення і улаштування проходить. Нові народи починають вести більш або менш спокійне життя, розвиваються, і ще через декілька століть наступає момент, коли все, що було продумане і створене античним генієм, робиться зрозумілим і цінним його спадкоємцям. Наступає одне за іншим відродження античного права, античної культури, античного мистецтва.

Природний економічний розвиток нових народів приводить їх також мало помалу до міжнародних торгових відносин. Знов, як в старому світі, на ґрунті міжнародного обміну сходяться один з одним представники різних національностей, і знов для регулювання цього обміну виникає потреба в єдиному загальному праві, праві універсальному. Знов економічний прогрес вимагає звільнення особистості від всяких феодальних, громадських і патріархальних пут, вимагає надання індивіду свободи діяльності, свободи самовизначення. І спадкоємці згадують про покинутий ними заповіт античного світу, про римське право, і знаходять в ньому якраз те, що було потрібно.

Римське право робиться предметом вивчення: воно починає застосовуватися в судах: воно переходить в місцеві і національні законодавства, здійснюється те, що носить назву рецепції римського права. У багатьох місцях Corpus Juris Civilis Юстініана робиться прямо законом. Римське право воскресло для нового життя і у другий раз об'єднало світ. Весь правовий розвиток Західної Європи йде під знаком римського права аж до часу вступу в дію нового загально німецького цивільного положення лише з 1 січня 1900 р. зникла формальна дія Юстініанівського Зведення в тих частинах Німеччини, в яких воно ще зберігалося. Але матеріальна дія його не зникла і тепер: все саме цінне з нього перелите в параграфи і статті сучасних кодексів[2].

Римське право визначило не тільки практику, але і теорію. Безперервне багатовікове вивчення римського права, особливо залишків римської юридичної літератури, формувало юридичне мислення Західної Європи і створювало сильний клас юристів, керівників і діяльних помічників у всякій законодавчій роботі. Об'єднуючи Європу на практиці, римське право об'єднувало її і в теоретичному плані: юриспруденція французька працювала весь час пліч о пліч з юриспруденцією німецькою або італійською, говорила з нею на одній і тій же мові, шукала дозволи одних і тих же проблем. Так виникала на грунті римського права дружна спільна праця всієї європейської юриспруденції, що продовжувала роботу мислителів античного світу: факел, засвічений яким не-будь римським Юліаном або Папіньяном, через нескінченний ланцюг рук, що змінялися дійшов до сучасних вчених всіх націй.

Така історична доля римського права. Бувши синтезом усієї юридичної творчості античного світу, воно лягло потім як підмурівок для правового розвитку нових народів, і як такий підмурівок, загальний для всіх народів Західної Європи, воно вивчається повсюди в Німеччині, Франції, Італії, Англії і т.д. Бувши базисом, на якому віками формувалася юридична думка, воно вивчається і тепер, як теорія цивільного права, як правова система, в якій основні юридичні інститути і поняття знайшли собі найбільш чисте від всяких випадкових і національних забарвлень вираження. Недаремно в колишній час воно вважалося за самий писаний розум, за ratio scripta[3].

Гаслом сучасної юриспруденції є знаменитий вислів Ієрінга: ”durch das romische Recht, aber uber dasselbe hinaus" "через римське право, але уперед, далі його". Розвиток держави, суспільства знаходиться в прямій залежності від розвитку права. Ось саме чому у праці розглядається розвиток держави та суспільства саме через призму розвитку права та еволюції правових відносин[4].

Метою дослідження є з’ясування характерних рис та особливостей суспільного ладу та державного устрою Риму в період імперії. Для досягнення цієї мети у курсовій роботі вирішується ряд задач: визначення місця таких установ, як сенат та імператор, у системі державних органів Римської імперії в період принципату та монархії; дослідження змін у державному управлінні римлян та в сенаті протягом ІІ ст. до н.е. – ІІІ – ІV ст. н.е.; характеристики кримінально-судової системи суспільства того періоду; дослідження статусу населення і розвитку цивільного законодавства в історії Римської імперії.

Об'єктом дослідження є державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії.

Предмет дослідження – Римське право періоду імперії: принципату і домінату.

Історіографія проблеми – Серед дослідників Римського права та історії державності слід відзначити таких: Покровський І.А., Віппер Р.Ю., Черніловський З.М., К. І. Батир, Новицький І.Б., Кузіщин В.І., Галанза П.Н., Машкин Н.А., Підопригора О.А., Омельченко О.А., та інші автори. Серед перерахованих вище імен все ж таки слід відзначити працю Покровського І.А. История римского права. – Минск, «Харвест», 2002, в якій автор досить продуктивно описує історію, життя, правову систему Римської імперії від її початку аж до падіння Константинополя 1453р.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, Понять латинських термінів, додатків. Повний обсяг курсової роботи – … сторінок.


Розділ І. Державний устрій Риму в період імперії

З 30-х років до н.е. починається нова історична епоха в історії Римської держави й стародавнього світу взагалі - епоха Римської імперії, що прийшла на зміну Римській республіці. Падіння республіканської форми правління й народження монархічного ладу в Римі не було другорядним епізодом соціально - політичної боротьби.

Падіння Римської республіки й твердження Римської імперії стало подією величезного історичного значення, радикальним соціально – політичним переворотом, революцією, викликаною перебудовою традиційних суспільно – економічних і політичних інститутів. Основою перебудови стало перетворення полісно-общинної організації як всеосяжної системи в структуру іншого типу.[5]

Історію імператорського Рима прийнято ділити на два періоди: перший період - принципату, другий - період домінанту. Границею між ними служить III в. н.е.

В 27м до н.е. на римський престол сходить, внучатий племінник і приймач Юлія Цезаря, Октавіан. До моменту загибелі Марка Антонія Октавіан користувався владою отриманою в надзвичайних обставинах громадянської війни й при її закінченні повинен був скласти свої повноваження й повернутися до традиційної системи республіканського правління. Однак як показали події кровопролитних громадянських воєн, республіканська форма правління виявила свою неефективність і розпорошеність у порівнянні з одноособовою владою диктатора або тріумвірів. От чому перші роки правління Октавіана пішли на те щоб вирішити досить суперечливі завдання, а саме скласти із себе надзвичайні повноваження й повернутися до колишнього правління, але разом з тим перешикувати його в монархічному дусі, використовуючи традиційні ідеї римського державного права.[6] У Римі й провінціях установлюється державний лад, що одержав назву принципат (від слова «принцепс», як називали імператора по його званню «перший сенатор»).

а) Встановлення принципату, його сутність і розвиток. Реформа Октавіана Августа

Перехід керування державою до принцепсу відбувся завдяки наділенню його вищою владою, обранню на найважливіші посади, створенню ним окремого від магістратур чиновницького апарата, забезпечуваного утворенням власної скарбниці принцепса, і командуванню всіма арміями.

Princeps по ідеї, є тільки вищий республіканський магістрат, щоправда, довічний і з надзвичайною владою, але все-таки тільки магістрат, внаслідок чого цей період називають також і періодом республіканської імперії. В особі принцепса зосереджує влада, що звичайно ділиться на наступні елементи: а) як військовий командир імператор має право повного й безконтрольного керування тими провінціями, у яких звичайно стоять війська; б) imperium proconsulare, тобто право загального проконсула управляти сенатськими провінціями; в) tribunicia potestas, що дає імператорові якість sacronsanctus і право intercessio стосовно всіх республіканських магістратів.[7]

Принцепси обираються в порушення республіканських традицій одночасно консулами, цензорами й народними трибунами. Як консул він міг, скориставшись правом інтерцесії, скасувати рішення будь-якого магістрату, як цензор - формувати сенат зі своїх прихильників, як трибун - накласти вето на постанову сенату або рішення магістрату.

Спочатку влада принцепса не була спадкоємною. Юридично він одержував владу за рішенням сенату й римського народу, але він міг указати свого спадкоємця (звичайно сина або всиновленого), якого сенат і обирав принцепсом. Разом з тим все частіше бували випадки скинення принцепсів і призначення нових у результаті двірських переворотів, чинених за допомогою армії.

Щоб більш докладно описати сутність і розвиток епохи принципату варто звернутися до реформ, що проводились Октавіаном у системі державного устрою в цей період.

В 29 р. до н.е. склад Сенату був поповнений новими людьми (вірними Октавіану), а його загальний список скорочений з 1000 до 600 членів. У період з 27 по 23 р. до н.е. Октавіан з'єднав у своїх руках повноваження консула, народного трибуна, він був поставлений на чолі сенатського списку й став як би головою вищого органу Риму, постійний титул імператора закріплював його права як головнокомандуючого.

Август поступово підсилює й свій моральний авторитет. Так він одержав від Сенату повноваження по охороні вдач і авторитету законів (cura legum et morum) був обраний у багато релігійних колегій Рима, в 13 році був обраний верховним понтифіком - главою самої авторитетної релігійної корпорації Рима. Свого роду завершенням цього процесу стало присвоєння Августу особливого титулу «батько батьківщини» (2р. до н.е.) (pater patriae).

Новий характер у процесі формування імператорської влади придбали відносини між правителем Октавіаном і головними органами колишнього республіканського ладу: народними зборами, Сенатом і системою магістратур.1

З народних зборів збереглися тільки трибуні, але вони також збиралися й приймали закони, у тому числі багато законів про владу самого правителя, продовжували обирати магістратів (консулів, преторів, квесторів), однак втратили яку або самостійну роль і перетворилися в слухняне знаряддя Октавіана.

Більш складним був правовий відносини між Октавіаном і Римським Сенатом. Сенат був уособленням республіканського ладу як такого й Октавіан проводив стосовно нього дуже обережну політику, постійно скорочуючи його компетенцію, зовні залишаючи за ним більші права. В 27 р. до н.е. він повернув Сенату верховну владу, склавши із себе надзвичайні повноваження тріумвіра, а Сенат у свою чергу наділив його новими, так сказати, легальними повноваженнями, залишивши за собою значну компетенцію. Між Октавіаном – носієм нової влади й Сенатом – органом традиційної республіки, була встановлено як би юридична рівноправність.[8] Але право принцепса призначати сенаторів і періодично проводилися принцепсами "чищення" сенату привели до того, що з II ст. сенат практично тільки затверджував пропозиції принцепса. Майже те ж відбулося із правом, що перейшов від народних зборів до сенату, обирати й контролювати магістратів - частина з них могла бути обрана тільки з кандидатів, запропонованих принцепсом. Обмежуються права сенату за розпорядженням державними фінансами й керуванню провінціями. Повністю втрачається його компетенція у військовій і зовнішньополітичній областях.[9]

Ще більше органічними виявилися включення в структуру монархії, що народжується, традиційних виборних магістратур. І в часи Августа також як при республіканському ладі щорічно обиралися консули, претори, еділи й квестори, і вони здійснювали свої традиційні функції, однак тепер вони втратили своє самодостатнє значення як суверенні органи виконавчої влади, відповідальних тільки перед народними зборами. Вони ставали відповідальними не стільки перед народними зборами, де вони продовжували обиратися, а перед принцепсом і імператором. Адже принцепс одержав від Сенату дуже важливе право рекомендації, тобто серед різних претендентів на магістратську посаду він мав право вказувати свого кандидата, і така рекомендація виявлялася вирішальної, а вибори перетворювалися фактично в призначення.[10]

Паралельно із проведенням реформування магістратур створюється імператорський чиновницький апарат, на вершині якого стояли рада й канцелярія принцепса, у яку входило кілька відомств зі штатом чиновників. У раду включалися префекти, "друзі" імператора, начальники відомств канцелярії. У канцелярію входили відомства фінансів, прохань, офіційної переписки, особистого майна імператора, імператорського суду й ін. Члени ради, що виповняли дорадчі функції, і начальники відомств канцелярії призначалися самим принцепсом з його наближених.

Крім змінивших свій зміст традиційних виборних магістратур Октавіан почав формування органів управління містом Римом (префект Рима, префект води й т.п.). Відбулася реорганізація керування провінціями, що стали складовими частинами Римської держави. Вони були розділені на імператорські й сенатські. Перші управлялися призначуваними принцепсом легатами, що здійснювали військова й цивільна влада за допомогою власної ради й канцелярії, другі - призначуваними сенатом проконсулами й пропреторами, що обиралися із сенаторів по жеребі й, що перебували в подвійному підпорядкуванні - сенату й принцепса.

Поділ провінцій на імператорські і сенатські мало ще один важливий наслідок. Доходи із сенатських провінцій надходили в державну скарбницю, якою розпоряджався сенат, доходи ж з імператорських провінцій ішли в скарбницю принцепса - фікс. Оскільки до перших минулому віднесені нечисленні (11 з 45), давно завойовані й, отже, розграбовані Римом провінції, скарбниця сенату була перманентно вбогої, а часом і порожній. Імператорські провінції були завойовані порівняно недавно, і пограбування їх тільки починалося, що давало принцепсу величезні доходи, що збільшують надходженнями від імператорських маєтків і широко, що практикувалися проскрипцій. Сенат іноді змушений був брати в принцепса гроші в борг.

Поступово влада принцепса поширювалася й на сенатські провінції, і до III в. вони всі стали імператорськими.[11]

Починають проводитися й реформи у військовій сфері. Право командування армією й можливість утримувати її за рахунок не тільки державної, але й власної скарбниці дозволили принцепсам перетворити її в потужну опору особистої й державної влади. Більше того, армія перетворюється у впливову політичну силу, від якої залежала часом і доля самого принцепса. Якщо при республіці єдність політичної влади й військової сили персоніфікувалося центуріальними зборами військовозобов'язаних громадян і сенатом, що розпоряджався армією, то тепер ця єдність персоніфікувалася принцепсом. У Римі виникає єдина військово-бюрократична організація керування.

Після переходу до професійної армії вона перетворюється в корпоративну організацію. Октавіан зробив її реорганізацію, розділивши на три частини. Привілейоване становище займала преторіанська гвардія. Її когорти при Октавіанові нараховували 9000 чоловік. Преторіанці набиралися з римських громадян італійського походження й одержували платню в 3,5 рази більше, ніж легіонери, служили 16 років і після відставки мали у своєму розпорядженні солідне майно й поповнювали ряди панівного класу. Основну частину армії (при Октавіанові 300 000 чоловік) становили легіонери, що набиралися із громадян римських провінцій. Вони служили 20 років і одержували платню, що дозволяла після відставки завести невелике рабовласницьке господарство й влитися до складу провінційної знаті. Третю частину армії становили допоміжні війська (чисельністю до 200 000 чоловік), що комплектувалися з жителів провінцій, що не мали прав римських громадян. І хоча платня в них було в три рази менше, ніж у легіонерів, і термін служби 25 років, а дисципліна жорсткіше й покарання суворіше, служба в допоміжних військах все-таки залучала можливістю одержати римське громадянство, а для незаможних і зібрати деякі засоби. Поступово соціальна різниця між легіонами й допоміжними частинами зникає, росте корпоративний дух армії, що ще більше збільшує її політичну роль.[12]

І так, до кінця багаторічного правління Августу вдалося створити основи майбутнього монархічного ладу, що ввійшов у світову історію під назвою Римської імперії. Ця форма монархії виростала на ґрунті властиво римських державних структур, що панують ідей, що надавало імператорському режиму, так сказати, національний характер, хоча не можна заперечувати вплив на його формування деяких тиранічних режимів Древньої Греції.

Оскільки монархічний лад формувався на основі традиційних полісно-общинних інститутів, що народжуються імперські структури виявилися пов'язаними з колишніми порядками, а нова монархія пронизаної деякими республіканськими правовими ідеями.1

б) Домінат. Реформи імператорів Діоклетіана й Костянтина

Уже в період принципату рабовласницький лад у Римі починає хилитися до занепаду, а в II-III ст. назріває його криза. Заглиблюється соціальне й станове розшарування вільних, підсилюється вплив великих земельних власників, росте значення праці колонів і зменшується роль рабської праці, занепадає муніципальний лад, зникає полісна ідеологія, на зміну культу традиційних римських богів іде християнство. Економічна система, заснована на рабовласницьких і напіврабовласницьких формах експлуатації й залежності (колонат), не тільки перестає розвиватися, але й починає деградувати. До III ст. стають усе більше частими й широкими повстання рабів, майже невідомі початковому періоду принципату. До повсталих рабів приєднуються колони й вільна біднота. Положення ускладнюється визвольним рухом скорених Римом народів. Від загарбницьких воєн Рим починає переходити до оборонного. Різко загострюється боротьба за владу між ворогуючими угрупованнями панівного класу.

Принципат придушив дух громадянства в римлян, республіканські традиції пішли тепер уже в давню давнину, останній оплот республіканських установ - сенат остаточно підкорився принцепсу. З кінця III, в. починається новий етап історії імперії - домінант, під час якого Рим перетворився в монархічну державу з абсолютною владою імператора.

Діархія не могла бути міцною формою державного устрою, і вже до кінця попереднього періоду імператорська влада здобуває помітний монархічний відтінок. Тривалі смути, що наступили після Сєверов, виявили необхідність повної реорганізації держави, і ця реорганізація була проведена Діоклетіаном, а потім у тім же дусі завершена Костянтином.

Два початки лежать в основі цієї Діаклетіанівсько-Констянтинівської реформи. Перше – це остаточне визнання імператора абсолютним монархом. Він тепер уже не принцепс або республіканський магістрат, що визнає над собою хоча б у принципі верховенство народу; він тепер не «перший» (між рівними), а пан, dominus, що стоїть вище закону. Під впливом східних зразків влада здобуває навіть зовні східний колорит: неприступність, складний придворний церемоніал і т.п. Однак династичного характеру монархія й тепер не придбала; питання про престолонаслідування залишається не врегульованим.

Другий початок – це поділ імперії на дві половини: Східну й Західну, Oriens і Occidens. Але цей поділ у принципі не позначає собою розпадання імперії на дві зовсім окремих і самостійних держави: Oriens і Occidens залишаються тільки двома половинами того самого державного цілого.1

А тепер варто зупинитися на реформах, проведених Діоклетіаном і Костянтина, які допоможуть більш докладно охарактеризувати даний період.

Реформи Діоклетіана. Діоклетіан провів цілий ряд реформ, які повинні були зміцнити господарську, політичну й військову міць Римської імперії

Новий адміністративний поділ імперії. В часи принципату провінції збігалися, як правило, з колишніми до римського завоювання самостійними або напівсамостійними областями.

Страницы: 1, 2, 3


рефераты бесплатно
НОВОСТИ рефераты бесплатно
рефераты бесплатно
ВХОД рефераты бесплатно
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

рефераты бесплатно    
рефераты бесплатно
ТЕГИ рефераты бесплатно

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.