Дипломная работа: Золота доба Римської імперії

Дипломная работа: Золота доба Римської імперії

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський науково-навчальний інститут

Одеського національного університету

ім. І.І. Мечникова

КУРСОВА  РОБОТА  НА  ТЕМУ:

«ЗОЛОТА  ДОБА»  РИМСЬКОЇ  ІМПЕРІЇ.  ПРИНЦИПАТ 

АНТОНІНА  ПІЯ.

Студентка історичного факультету

Групи і-117

Москович Анна Олександрівна

Перевірив:

Викладач

Горбенко Кирил Володимирович

Миколаїв – 2008

ЗМІСТ

Вступ

1.         Антонін Пій

             Біографія Антоніна Пія

2.          «Золота Доба» Римської імперії

             Рим стає імперією

             Виникнення християнства

             Римляни в повсякденному житті

3.         Римська імперія у час «Золотої доби».

             Рим – столиця імперії

             Кращій римський імператор «Золотої доби».

             Римська імперія при Адріані та Антоніні Пії

Висновок

Список використаної літератури

Вступ.

Римський імператор - виходець зі знатного сенаторського роду; спадкоємець Адриана, якого він зарахував до богів, за що й одержав від сенату епітет Пий (Благочестивий). Час його правління відрізнялося миролюбством і економічною стабільністю. Він просунув границі Римської імперії в Німеччині й Греції, звів знаменитий тридцатичотирьохмильний оборонний вал у Шотландії, названий його ім'ям. З 146 його співправителем став Марк Аврелій, якого він спочатку всиновив і потім женив на своїй дочці, тим самим була заснована династія Антонинів.

На початку 27 року до н е. сенатори проголосили Октавіана главою Римської держави. Вони навіть запропонували йому йменуватися третім засновником Рима. [2]

За розпорядженням Августа навіть були створені спеціальні організації підлітків. "Керівниками молоді" були призначені онуки Августа, у яких він бачив своїх спадкоємців на імператорському троні. Однак обоє онука передчасно вмерли.

Час Августа називають "століттям золотої латині", тому що тоді творили великі римські поети й письменники. Він прекрасно усвідомлював, яке вплив на людей робить література, тому що вона може формувати суспільну думку. Він захищав письменникам і поетам.

Із часу імператора Августа в Римі стало поширюватися поклоніння східним богам. Самою популярною богинею була єгипетська Їсида, мати дитини Гора. Дороги, як кровоносні посудини, зв'язували серце імперії - Рим- з її самими віддаленими куточками. Не випадково майже на кожній приєднаній території виникав свій "маленький Рим" - місто, що у зменшувальній формі приймало ім'я великого батька Рима або наслідував його вигляду. Кожне місто в імперії вважав за необхідне мати свій форум, амфітеатр, школу, бути схожим на освічений Рим. [2]

1.         Антонін Пій.

             Біографія Антоніна Пія.

 Рід Тита Аврелія Фульвия Бойония Антонина Пия з боку батька походив із Трансальпійської Галлії, саме з міста Немауза. Його дідом був Тит Аврелий Фульвий, що пройшовши по всіх щаблях почесних посад, був два рази консулом і, нарешті, префектом Рима. Його батько Аврелий Фульвий, що теж був консулом, відрізнявся суворістю й непідкупністю. Його бабкою з боку матері була Бойония Процилла, а матір'ю Аррия Фадилла. Дідом з боку матері був Аррий Антонин, два рази колишнім консулом, людина бездоганний, котрий жалував Нерву, коли останньому довелося стати імператором. Його єдиноутробною сестрою була Юлія Фадилла; його вітчимом - консуляр Юлій Луп, а тестем Анний Вір. Одружений він був на Анни Фаустині. У нього було двоє синів і дві дочки; зятем, чоловіком старшої дочки, був Ламия Сильван, а молодший - Марко Антонин. Сам Антонин Пій народився в ланувийськом маєтку, за дванадцять днів до жовтневих календ, у консульстві Домициана (дванадцяте) і Корнелія Долабелли. Він був вихований у Лорії, по Аврелієвій дорозі, де згодом він вибудував собі палац, залишки якого збереглися ще й донині. Своє дитинство він  провів спочатку з дідом з батьківської сторони, а потім - з дідом з материнської сторони. Він з такою побожною любов'ю ставився до всіх своїх  родичів, що навіть його двоюрідні брати, його вітчим і багато хто його близькі залишили йому за заповітом спадщини, і він став багатий. [3]

Він виділявся своєю зовнішністю, славився своїми добрими вдачами, відрізнявся шляхетним милосердям, мав спокійне вираження особи, мав незвичайні дарування, блискучим красномовством, превосхідно знав літературу, був тверезий, прилежно займався обробленням полів, був м'яким, щедрим, не зазіхав на чуже, - при всім цьому в нього було велике почуття міри й відсутність усякого марнославства. Нарешті, він у всіх відносинах був гідний похвали, і його цілком заслужено порівнюють - на підставі судження гарних людей - з Нумой Помпилиєм. Він одержав від сенату прозвання "Пій" або за те, що на очах сенату простягнув руку, щоб підтримати свого тестя, пригнобленого віком що, не може бути доказом великого благочестя, так скоріше був би нечестивим той, хто цього не зробив би, чим виявив благочестя той, хто цим виконав свій  борг; або за те, що зберіг життя тим, кого під час своєї хвороби  велів стратити Адріан; або за те, що після смерті Адріана він - всупереч загальному настрою - ухвалив зробити йому нескінченні й безмірні почесті;  або за те, що коли Адріан хотів накласти на себе руки, він не допустив цього, установивши незвичайно ретельне спостереження за ним; або, нарешті, за те, що він був від природи дійсно дуже милосердним і під час свого правління не зробив жодного жорстокого вчинку. Він брав третину відсотка на місяць, тобто найменший відсоток, так що дуже багатьом надавав допомогу своїм власним майном. У посаді квестора він виявив щедрість, пишно справив своє преторство; консулом він був разом з Катилиєм Північчю. Під час перебування приватною людиною він жив здебільшого поза містом, але всюди користувався популярністю. У число чотирьох консулярів, яким було доручене керування Італією, Адріан включив і його й поставив на чолі тої частини країни, де в нього були великі володіння: так Адріан подбав одночасно й про надання почесті такому чоловікові, і про його спокій.

Коли він управляв Італією, йому було дане знамення його імператорської влади, що очікувала. Коли він піднявся на трибуну, то серед інших вигуків було сказано: "Август, так зберігають тебе боги!". У своє  проконсульство в Азії він поводився так, що був єдиним, що превзошли свого діда. Під час свого проконсульства він одержав наступну ознаку його імператорської влади, що очікувала: жриця в Траллах, що за звичаєм привітала проконсулів, називаючи цю їхню посаду, звертаючись до нього, сказала не: "Будь здоровий, проконсул", а: "Будь здоровий, імператор".[4] Також і в Кизике вінок із зображення бога був перенесений на його статую. Й після його консульства мармуровий бик, поставлений у саду, завис рогами на галузях, що піднялися, дерева. Потім блискавка в ясний день ударила в його будинок, не заподіявши шкоди. В Етрурії посудини, зариті в землю, були знайдені на поверхні землі. У всій Етрурії рої бджіл покрили його статуї. У сновидіннях він часто одержував вказівки поставити серед своїх пенатів зображення Адріана. Коли він відправлявся для виконання посади проконсула, він втратив свою старшу дочку. Про його дружину було багато розмов через її занадто вільний і легковажний способи життя, але він поклав їм кінець, хоча й страждав у глибині душі. Після свого проконсульства він часто висловлювався в Римі на нарадах в Адріана із приводу всього того, про що Адріан просив ради, і його судження були завжди дуже м'якими.

От як, говорять, відбулося його всиновлення: після смерті Элия Віра, якого всиновив Адріан і якого він нарік Цезарем, було призначене
 засідання сенату. Туди прийшов і Аррий Антонин, допомагаючи йти своєму
 тестеві, і за це, говорять, він був усиновлений Адріаном. Але це зовсім не
 могло й не повинне було бути єдиною причиною всиновлення, тому що
 Антонин добре виконував свої обов'язки стосовно держави й під час свого проконсульства був бездоганний і серйозний. Коли Адріан офіційно заявив про свій намір усиновити його, Антонину був даний строк подумати, чи згодний він стати сином Адріана. [2] Умови для цього всиновлення були поставлені наступні: подібно тому, як Адріан усиновляє Антонина, останній повинен усиновити Марка Антонина, сина брата своєї дружини, і сина всиновленого Адріаном Элия Віра - Луция Віра, що згодом був названий Вером Антониному. Антонин був усиновлений за чотири дні до березневих календ, вимовив у сенаті вдячну мову Адріанові за таке добре до себе відношення і був оголошений співтоваришем імператора в проконсульській владі й трибунских повноваженнях. Першим його висловленням у новому положенні, говорять, була наступне: коли дружина стала дорікати його в тім, що він по якімсь приводі виявив мало щедрості стосовно своїм, він сказав їй: "Дурна, після того як нас призвали до керування імперією, ми втратили й те, що ми мали раніше". Він зробив роздачу воїнам і народу із власних засобів і видав те, що обіцяв його батько. Він вніс великі суми для закінчення робіт, початих Адріаном, а вінцеве золото, призначене як податок із приводу йоговсиновлення, він скасував цілком для італійців і наполовину для провінціалів.

Батькові, поки той був живий, він корився з найбільшим благоговінням. Коли ж Адріан умер у Байях, його останки він благочестиво й з пошаною перевіз у Рим і помістив у садах Домиції. Незважаючи на загальне
невдоволення, він прилічив його до богів. Він дозволив сенату назвати його дружину Фаустину Августою. Сам він прийняв прозвання Пія. Він охоче погодився із пропозицією сенату поставити статуї його батькові, матері, дідам і братам, що вже вмерли. Він не відмовився від циркових ігор, призначених на честь дня його народження, але відхилив всі інші почесті. Він присвятив чудовий щит Адріанові й призначив для нього жерців. Ставши імператором, він не перемінив нікого з тих, кого висунув Адріан, і цього правила він так твердо тримався, що затримував у провінціях по семи й по дев'яти років гарних намісників. Руками своїх легатів, він вів дуже багато воєн. Легат Лоллий Урбик переміг британців і, відтіснивши варварів, провів новим, покритим дерном земляний вал. Він змусив маврів просити миру. Діючи через своїх намісників і легатів, він розбив германців і багато інших племен, а також підняли повстання іудеїв. В Ахайє і Єгипті він також придушив повстання. Він не раз приборкував аланів, коли вони починали рухатися.

Він наказав своїм прокураторам проявляти помірність при зборі податей, а з тих, хто перевищував міру, він вимагав звіту в їхніх діях і ніколи не радувався вигоді, якщо вона була пов'язана з утисками провінціалів. Він охоче вислухував людей, які жалувалися на його прокураторів. Для тих, кого засудив Адріан, він попросив у сенату прощення, говорячи, що сам Адріан зробив би це. Висоту імператорської влади він з'єднав з найбільшою люб'язністю, що ще більше підсилило її до невдоволення придворних слуг, які при государі, що робив усе без посередників, не могли вже залякувати людей і продавати те, що не було таємницею. Будучи імператором, він робив сенату така повага, яке він хотів би бачити стосовно себе з боку іншого імператора під час перебування свою приватною людиною. Піднесене йому сенатом ім'я батька батьківщини, прийняття якого він спочатку відклав, він потім прийняв, виразивши при цьому глибоку вдячність. На третьому році свого правління він втратив свою дружину Фаустину. Сенат обожив її, призначивши в її честь циркові ігри, храм і фламинок8, золоті й срібні статуї, причому він навіть сам дозволив виставляти її зображення під час всіх циркових подань. Коли була поставлена призначена йому сенатом золота
 статуя, він погодився прийняти неї. На прохання сенату, він призначив
 консулом квестора Марка Антонина. Аннія Віра, що потім був названий
 Антониному, він раніше строку намітив у квестори. Ні щодо провінцій, ні із приводу яких-небудь інших справ він не виносив ніяких рішень, не поговоривши попередньо зі своїми друзями, і формулював свої рішення, сообразуясь із їхніми думками. Друзі бачили його в одязі приватної людини, серед занять своїми домашніми справами. [2]

Він управляв підлеглими йому народами з великою дбайливістю, опікуючи всіх і всі, немов це була його власність. Під час його правління всі провінції процвітали. Ябедники зникли. Конфіскація майна відбувалася рідше, ніж абиколи, так що тільки одна людина, обвинувачений у прагненні до тиранії, був оголошений поза законом: це був Атилій Тиціан, причому так покарав його сенат. Імператор заборонив робити розшук щодо його співучасників, а його синові він завжди надавав допомогу у всім. Вигин і Присциан, обвинувачений у прагненні до тиранії, але добровільною смертю. Робити подальше розслідування із приводу цієї змови імператор заборонив. Спосіб життя Антонина Пія був багатим, але не викликав дорікань, ощадливим, але без скнарості. Стіл його обслуговували його власні раби, власні птахолови, рибалки й мисливці. Лазню, який він колись користувався сам, він надав у безкоштовне користування народу й взагалі не вніс ніякої зміни в побут свого приватного життя. Багатьох він позбавив змісти, саме тих, хто, як він бачив, одержують, нічого не роблячи: він говорив, що саме неварте, саме обурливе - це якщо хто-небудь об'їдає державу, сам не
приносячись йому ніякої користі своєю працею. Внаслідок цього він зменшив зміст ліричному поетові Месомеду. Звітність всіх провінцій і звітність по податках він знав з великою точністю. Своє власне майно він закріпив за дочкою, але доходи з його подарував державі. Зайві предмети розкоші з імператорського палацу й маєтку він продав і жив у своїх власних садибах поперемінно. Він не вживав ніяких поїздок; відправився він тільки у свої землі й у Кампанію, говорячи, що для провінціалів зміст супутників
 государя, навіть дуже ощадливого, є тяжким. Незважаючи на те, що він залишався в Римі - з тією метою, щоб, перебуваючи в центрі, можливо скоріше одержувати отовсюди звістки, - він все-таки мав величезний авторитет у всіх народів.

Він зробив роздачу народу, збільшив розмір грошового подарунка воїнам. Він заснував на честь фаустини "Фаустининських дівчинок", що одержували
зміст від держави. Є наступні його спорудження: у Римі - храм Адріана, присвячений пам'яті батька; Грекостадій, відновлений після пожежі; ремонтований амфітеатр, гробниця Адріана, храм Агриппы, міст на палях; відновлення Фароса, гавань у Кайеті, відновлення Террацинської гавані, банячи в Остиї, водопровід в Анциї, храми в Ланувии. Багатьом містам він надав грошову допомогу для того, щоб вони або вибудували нові спорудження, або відновили старі. Так само він надавав підтримку посадовим особам і сенаторам у Римі, щоб вони могли виконувати свої обов'язки. Спадщини від тих, у кого були діти, він відкидав. Він перший ухвалив, щоб відмова за заповітом, пов'язаний з покаранням, був недійсним. Жодного гарного суддю він не перемінив при його житті, за винятком префекта Рима Орфита, і те на його прохання. Так, у його правлінні Гавій Максим, людина дуже суворий, був префектом преторія протягом двадцяти років. Спадкоємцем його був Таций Максим. Після смерті останнього імператор призначив на його місце двох префектів - Фабія Репентина й Корнелія Вікторина. Але Репентин був затаврований народною поголоскою за те, що він досяг посади префекта за допомогою наложниці государя. У його правлінні жоден сенатор не був страчений і навіть батьковбивця, що зізнався, був відправлений на пустельний острів, тому що - відповідно до законів природи - йому не можна вже було жити. Недолік у провині, маслі й борошні він припинив тим, що зі збитком для власної скарбниці купував і даром роздавав все це народу. [2]

У його часи відбулися наступні нещастя: голод, обвал цирку, землетрус, руйнування міста на Родосі й в Азії; всі ці міста він відновив дивним образом. У Римі відбулася пожежа, що поглинув триста сорок дохідних будинків і особняків. Горіли й місто Нарбона, і місто Антіохія, і карфагенський форум. Була також і повінь від розливу Тибру. Була в Аравії й чума. У Мезії на вершинах дерев виріс ячмінь. В Аравії четверо левів, немов ручні, добровільно дали себе піймати. Цар Фарасман прибув до Антонина в Рим і виявив до нього більше поваги, чим до Адріана. Лазам він дав царем Пакора.

Одним тільки своїм листом він удержав парфянського пануючи від нападу на вірменів. Діючи тільки своїм авторитетом, він змусив царя Абгара вийти від східних областей імперії. Він припинив суперечки між царями. Парфянскому паную, що требували повернення царського трону, захопленого Траяном, він рішуче відмовив. Розібравши спірну справу між Реметалком і Евпатором, він відіслав першого в Боспор на царство. Ольвийцям він послав на допомогу війська в Понт проти тавроскифів і, перемігши останніх, змусив їх дати заручників ольвийцям.

Сенат ухвалив назвати місяці вересень і жовтень антониному й фаустином, але Антонин відкинув це. Весілля своєї дочки Фаустини, коли він видавав її за Марка Антонина, він справив з особливим блиском, - навіть видав грошовий подарунок воїнам. Віра Антонина після його квесторства він призначив консулом. Викликавши з Халкиди Аполлонія, він запросив його в будинок Тиберия, у якому він сам жив, щоб доручити йому навчання Марка Антонина. [3]

Серед багатьох інших доказів його щиросердечної теплоти приводять ще й таке:  коли Марко оплакував смерть свого вихователя й придворних слуг умовляли його не виявляти відкрито своїх почуттів, імператор сказав: "Дозвольте йому бути людиною; адже ні філософія, ні імператорська влада не позбавляють людину здатності почувати". Своїх префектів він зробив багатими людьми й обдарив знаками консульського достоїнства. Дітям тих, кого він засудив за вимагання, він повертав батьківське майно, але з тією умовою, що вони повернуть провінціалам те, що відняли в останніх їхні батьки. Він був дуже схильний робити милості. Минулого дані видовища, під час яких він показав слонів, гієн, тигрів, носорогів, а також крокодилів і гіпопотамів, - словом, усяких тварин із усього кола земель разом з тиграми. Він випустив навіть сто левів одночасно.

До своїх друзів він, ставши імператором, ставився так само, як і під час перебування приватною людиною, тому що й вони разом з його вільноотпущенниками не торгували порожніми обіцянками на його рахунок, тим більше, що стосовно своїм вільноотпущенникам він проявляв дуже велику строгість. Він любив мистецтво акторів. Він особливо насолоджувався рибним ловом і полюванням, прогулянками й бесідою із друзями. Свято збору винограду він справляв із друзями як приватна людина.    Риторам і філософам він призначив у всіх провінціях і почесті, і зміст. Багато хто говорили, що ті мови, які відомі під його ім'ям, не належать йому, але Марій Максим говорить, що це дійсно були його власні мови. На свої парадні й домашні бенкети він завжди запрошував своїх друзів і жодного жертвопринесення не робив через заступника, якщо тільки не бував хворий. Коли він просив для себе або для своїх синів яких-небудь почесних посад, то надходив у всім як звичайна приватна людина. Й сам він нерідко відвідував бенкети своїх друзів. Серед інших явних доказів його доброти розповідають наступний випадок. Оглядаючи будинок Гомулла й дивуючись порфіровим колонам, він запитав, звідки той їх добув. Гомулл відповів йому: "Коли приходиш у чужий будинок, будь ньому й глухий", - і цю витівку імператор терпляче зніс. Багато жартів цього Гомулла він терпляче вислухував.

Він установив багато чого в області права й користувався вказівками законоведів: Виндія Віра, Сальвія Валента, Волузія Меціана, Ульція Марцелла й Діаболена. Що відбувалися в різних місцях заколоти він припиняв, діючи не жорстокими мірами, а лагідністю й авторитетом. Він заборонив ховати мертвих у межах міста. Він установив розмір витрат на гладіаторські бої. З найбільшою старанністю він підтримував казенну пошту. Про усім, що він зробив, він звітував сенату за допомогою едиктів. Він умер на сімдесятому році життя, але засмучувалися про нього так, начебто він загинув юнаків. Розповідають, що його смерть була така. За обідом він з деякою жадібністю поїв альпійського сиру, уночі в нього була блювота, а наступного дня його трясла лихоманка. На третій день, бачачи, що його стан погіршується, він у присутності префектів доручила державу й свою дочку Марку Антонину й велів перенести до останнього золоту статую Фортуни, що звичайно стояла в спальні імператора. Потім він дав трибуну пароль "самовладання" і потім, повернувшись, немов у сні, випустив дух у Лорії.  Марячи під час лихоманки, він говорив тільки про державні справи й про тих царів, на яких він гнівався. Своє власне майно він залишив своєї дочки, але всім своїм близьким призначив за заповітом чималу спадщину. [2]

Високий ріст надавав йому показність. Але тому що він був довгий і старим, то стан його зігнувся, і він, щоб ходити прямо, прив'язував собі на груди липові дощечки. Будучи старим, він, перш ніж приймати приходящих з ранковими вітаннями, їв для підтримки сил хліб всухом’ятку. Голос його був хрипким, але голосним і приємним. Сенат проголосив його божественним, причому всі виражали свою згоду, усі вихваляли його благочестя, милосердя, природні дарування, бездоганність. Йому були призначені всі почесті, які раніше привласнювалися кращим государям. [3]

2.          «Золота Доба» Римської імперії.

             Рим стає імперією.

Третя громадянська війна. Після загибелі Цезаря в Римі знову почалася жорстока боротьба за владу. В Італії спалахнула громадянська війна між прихильниками Цезаря й захисниками республіки. В 43 році до н.е. був заснований другий тріумвірат, до складу якого ввійшли консул Марко Антоній, усиновлений Цезарем племінник Гай Юлій Цезар Октавіан і проконсул Марко Лепид. [1]

Розгромивши прихильників республіки, Антоній і Октавіан відсторонили Лепида від влади. Якийсь час вони правили вдвох: Октавіан управляв Римом і Італією, Антоній відправився в Єгипет, де женився на єгипетській цариці Клеопатрі, однієї із чудових жінок Древнього миру,

У західних берегів Греції при мисі Акції в 31 році до н.е. відбувся морський бій, що вирішив долю Рима і Єгипту. Клеопатра з незрозумілої причини наказала своєму кораблю покинути місце бою. Антоній кинувся за нею. Обезголовлений єгипетський флот здався римлянам. Війська Октавіана вступили в Єгипет.

Легенда оповідає, що Клеопатра, довідавшись про те, що переможець Октавіан хоче провести її у своєму тріумфі, наказала принести отрутну змію в кошику із фруктами. Від укусу цієї змії вона й загинула. Антоній теж покінчив життя самогубством.

Єгипет був перетворений у римську провінцію. Октавіан повернувся в Рим і був зустрінутий як великий герой і повновладний хазяїн Рима.

На початку 27 року до н е. сенатори проголосили Октавіана главою Римської держави. Вони навіть запропонували йому йменуватися третім засновником Рима.

Октавіан прагнув стати захисником республіки. Він не скасував колишніх республіканських магістратур, але всі вищі з них з'єднав у своїх руках. Октавіан також здійснював нагляд за діяльністю всіх республіканських установ і виконанням законів.

Себе Октавіан називав принцепсом. Так за традицією йменували першого в списку сенату. Сенат же дарував йому титул Август (по-латинському - священний, звеличений). Цей титул носили всі наступні римські імператори. Найяснішими особами називали монархів і членів їхніх родин і в наступні епохи. Октавіан також носив титул Цезаря.

Октавіан Август був головнокомандуючим всіх військових сил держави. Він створив також особливу палацову гвардію - преторіанські когорти, які повинні були охороняти особу Августа. Як головнокомандуючий, Август одержав довічний титул імператора, що раніше в Римі давався воєначальникам лише на короткий строк і припускав одержання ними тріумфу. Так було встановлене єдиновладдя Августа. [4]

Страницы: 1, 2, 3