Дипломная работа: Католицька культова архітектура України XIV-XVIII століть

У 1635 році князь Ярема Вишневецький запросив францисканців до свого міста Лубни, де на його кошти був збудований монастир на храм в ім’я св. Михайла, де збереглася чудотворна ікона Божої матері. В 1648 році костел було знищено. В 1638 році послідовники святого Франциска прибули до Фастова, де їм було віддано єпископом Соколовським монастир і костьол. Невдовзі при монастирі був відкритий колегіум. В 1648 році війська Богдана Хмельницького пограбували і спалили костьол і учбовий заклад.

Наприкінці XVIIІ століття з’явилися представники ордену капуцинів. Перший свій храм вони побудували в містечку Брусилів близько 1790 року, де зберігалася чудодійна ікона Божої Матері. Другий храм монахи збудували у Старокостянтинові в ім’я Іоанна Христителя.

Великий вклад у храмове будівництво зробили монахи ордену кармелітів "босих". Ще на початку XVII століття в 1627 році вони оселилися в місті Бердичеві в замку-фортеці на правому високому березі ріки Гнилоп’яті. В 1634 році монахи збудували "нижній" підземний костьол в ім’я Пресвятої Діви Марії. Поступово розширяється площа укріплень, монастирські споруди оточуються валом та ровом. Але не зважаючи на ці заходи безпеки в 1648 році фортеця була взята військами Богдана Хмельницького. В 1687 році через, часті набіги, кармеліти змушені покинути укріплення, і виїхати за межі України. Повернулися місіонери лише в 1717 році і залишилися в місті як здавалося назавжди. Старі стіни фортеці ремонтуються, посилюється артилерія, збільшується гарнізон. В 1739 році розпочинається будівництво великого надземного костьолу. Для потреб будівництва в сусідньому селі Бистрик були збудовані великі цегляні заводи, а з Поділля привозився камінь.

Для будівництва були запрошені архітектор та інженер Ян де Вітт, та архітектор Григорій Тарнавський. Після закінчень храм був розписаний італійським художником В. Фредиріче. В 1799 році храм був реконструйований, дах накрили мідними пластинами. Значні реставраційні роботи проводились в 1810-1816 роках.

Споруда храму представляє собою тринефну, шестистовпну, однокупольну базиліку з трансептом в стилі бароко. Головний вхід вирішений у вигляді широких напівкруглих в плані сходів. В оздобленні фасадів використаний коринфський ордер. Інтер’єр костьолу багато прикрашений мармуром, позолотою,. Різьбленням по дереву та фресками. В ньому домінує високий відкритий підкупольний простір.

"Нижній" костьол заглиблений в землю і представляє собою тринефний, шестистовпний, склепінчастий зал з окремими камерами-криптами.

До костьолу приєднаний цегляний з додаванням каменю, двоповерховий корпус келій з двома триярусними баштами-дзвіницями симетрично розташованими по обом сторонам фасаду споруди. Келії прямокутні за планом з величезним замкнутим внутрішнім двором, в якому знаходився невеликий монастирський сад. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розташуванням приміщень. Фасади, які входять в внутрішній двір ритмічно розділені двома ярусами вікон з напівциркульними склепіннями. В корпусі розташовані келії, ризниця, трапезна, бібліотека, шпиталь та кухня.

Існував ще один корпус монастиря, вхідний, який зберігся частково. Збудований у другій половині XVIIІ століття, під час укріплення і розширення фортеці і слугував головним воротам монастиря. В цілях збільшення воріт розміщувалися великі подвійні чавунні ворота.

Трохи раніший пам’ятник католицької храмової архітектури можемо розглянути в селі Стара Котельня (Житомирська область). Це костьол Антонія Падуанського, будівництво якого завершено в 1786 році. Храм знаходиться на схід від давньоруського городища біля засипаного оборонного рову.

Костьол в стилі бароко представляє собою цегляну, тринефну, чотиристопну базиліку з п’ятигранним пресбітерієм та прямокутними сакристіями, з гвинтовими дерев’яними сходами (такі самі гвинтові сходи по бокам головного входу ведуть хори). Центральний неф перекритий напівциркулярними склепіннями. Фасади прикрашені спареними пілястрами іонічного ордену та гірляндами в капітелях, арка головного входу фланкірована тосканськими колонками. Споруд опоясує розвинутий багато профільний карниз.

Костьол огороджений цегляною огорожею з ворітьми та трьох пролітною дзвіницею.

Заснований у 1624 році Домініканський монастир, також ,спочатку входив до складу оборонного комплексу Мури, оточеного товстими стінами з бійницями та кутовими баштами займав північно-західну частину. Споруди монастиря спочатку були дерев’яними, а в 1760 році на їх місці був збудований цегляний костьол з келіями. Пам’ятник складається з костьолу, які примикають до нього келій та оборонної стіни з кутовою баштою.

Костьол цегляний, в плані прямокутний, тринефний, шестистовпний з прямокутними сакристіями. До нього прилягають келії. Фасади костьолу та келій вирішені в стилі бароко. В інтер’єрі збереглися фрагменти настінного живопису XVIIІ століття. Перекриття напівциркульне з розпалубками. На хори ведуть гвинтові сходи. Під приміщенням знаходяться крипта.

Келії збудовані близько 1765 року, цегляні, подібні у плані, двоповерхові, разом з костьолом утворюють внутрішнє подвір’я. Північні фасади келій завершені арочними фронтонами. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розміщенням кімнат. В келіях перекриття плоске балочне, в коридорах - напівциркульні склепіння з розпалубками. Башта і стіни носять оборонний характер. Стіни оснащені бійницями, башта - цегляна квадратна у плані споруда з заокругленими кутами, на високому розширюючомуся цоколі укріплена контрфорсами, перекрита напівциркульним склепінням.

Єзуїтський монастир у Вінниці збудований 1610 - 1617 роках. В комплекс входять костьол, колегіум келії. Костьол в стилі бароко, цегляний, прямокутний в плані, з баштою-каплицею на південному фасаді, тринефний, восьмистовпний, з криптою. На жаль, після пожежі 1778 року споруда була пристосована під гімназію в результаті чого був видозмінений головний фасад.

Колегіум - цегляна двоповерхова П-подібна в плані споруда з несиметричними бічними крилами. Південна його стіна укріплена контрфорсами. Фасади в стилі бароко. Північний завершується фігурним фронтоном прикрашеним декоративними вазами.

Перші згадки про костьоли на Волині належать до ХV століття. Найдавніші з них збудовані у ХV-ХVI століттях - невеликі за розмірами будівлі, котрі за об’ємно - просторовою структурою можна класифікувати як однонавні безверхі храми. Апсида, як правило, напівциркульна у плані, рідше - прямокутна, з одним або двома симетрично розміщеними приміщеннями різниці та паламарні.

Всі давні костьоли Волині були орієнтовані на схід. У храмах ХVIІ- ХVIІІ століттях цей канон досить часто порушувався в залежності від містобудівельної ситуації, форми ділянки забудови та інших факторів.

Протягом ХVIІ століття число костьолів збільшується у порівнянні з попереднім часом.

Найбільш поширеною об’ємно-просторовою схемою монастирських, колегіальних та кафедральних костьолів були тринефні базиліки з трансептом або без нього та двома баштами у західній частині храму, котрі завершували бічні членування нартексу. Вівтарям та навам відповідали напівциркульні апсиди.

З цієї великої групи за основними особливостями розміщення башт відносно площини фасадів та за формою головного фасаду у плані можна відмітити кілька підгруп.

В одну з них входять костьоли з двома фланкуючими баштами на західному фасаді, причому башти виступають з площини фасадів не більш як на половину своєї ширини, а західний фасад у плані прямолінійний.

Найбільш раннім храмом, який відповідає цим критеріям, є величина первісно барочна будівля КОСТЬОЛУ СВ. ПЕТРА І ПАВЛА МОНАСТИРЯ ЄЗУЇТІВ у місті Луцьку, яка найповніше відповідає римському храму Іль Джезу. Будівництво було розпочате ще у 1604 році. У 1616-1620 роках воно продовжилось під керівництвом італійського архітектора єзуїта Джакомо Бріано. Протягом XVII - XVIII століттях та ХІХ столітті костьол та монастир неодноразово зазнавали руйнувань, пожеж та відбудов у таких значних об’ємах, що відновлювальні роботи тривали по кілька років, а участь в них брала велика кількість архітекторів, мулярів та інших фахівців. У 1620-1632 роках та у 1650-1665 роках тут працював Мацей Маік; у 1646 році - Бенедикт Моллі; у 1692-1694 роках та у 1697-1700 роках - Войцех Глазовіч; у 1729 - 1730 роках - павло Гіжицький; у 1765-1766 роках та у 1783 - 1784 роках - Міхал Соболевський; у 1781 році - Йозеф Умінський.

Петропавлівський костьол у Луцьку - тринефна восьмистовпна базиліка з трансептом та куполом над геометричним центром нефу. Башти західного фасаду в четвертому ярусі мають ідентичну циліндричну форму; в нижніх ярусах плани їх різні: східна - восьмигранна, західна - квадратна. Головний фасад має чітку двоярусну композицію; його членують пілястри, карнизи, ніші. Другий ярус відповідає ширині центрального нефу; його увінчує трикутний фронтон, в тимпан якого вписано сегментну арку.

Особливість планувально-просторової структури костьолу-влаштування критого обходу зовні бічних нефів, які сполучаються з нартексом та з бічними приміщеннями тридільної вівтарної частини. Первісно він мав вигляд високої відкритої аркади.

До цієї групи належить КОСТЬОЛ СВ. АНТОНІЯ колишнього монастиря ордена піарів у селі Великі Межиричі (Корецькі) в Рівненській області, збудований у 1702-1725 роках за проектом архітектора В. Ленартовича. Головний (південний) фасад будівлі, який замикає перспективу однієї з центральних вулиць цього населеного пункту, фланкують дві квадратні у плані башти; вони на два яруси підносяться над високим основним об’ємом костьолу. Між баштами вкомпоновано фронтон примхливої форми.

За планувально-просторовою структурою костьол у Великих Межиричах - тринефна чотиристовпна базиліка. До центрального нефу примикають рівні йому за висотою бічні. Опорним елементом тут служать масивні пілони складної форми у плані. На пілони спираються подвійні підпружні арки, які несуть циліндричне склепіння з розпалубками. Ця система бере початок з часів античності, продовжуючи традицію римських базилік.

До "баштової" групи можна також віднести КОСТЬОЛ СВ. ВІТАЛІСА монастиря єзуїтів у місті Острозі. Будівництво було розпочате ще у 1626 році за проектом невідомого автора. У 1631-1632 роках на запрошення фундаторки єзуїтського костьолу Анни Ходкевич будівництво продовжує Джакомо Бріано. Невдовзі його було відкликано до Італії. З 1634 році місце Бріано посів Бенедикт Моллі. В Острозі він запропонував новий проект і його втілював до 1648 році. Під час визвольної війни (1648-1654 роках) у 1649 році костьол був спалений. Анна Алоїза Ходкевич намагалась відновити споруду. Вона знову звертається до Бенедикта Моллі. Відремонтований костьол простояв до 1821 року і був знищений пожежею.

Острозький костьол Святого Віталіса являв тринерфну шестистовпну базиліку з однією напівциркульною в плані апсидою. Центральний та бічні нефи в плані було перекрито системою підпружних арок та хрещатих склепінь. Головний фасад мав типову для барокових костьолів композицію. Його членували підлястри коринфського ордеру, а високий триярусний фронтон, також оздоблений пілястрами, карнизами та кам’яними вазами, фланкували дві двоярусні башти.

Всі названі храми відрізняються висотою та кількістю ярусів у баштах, формою фронтонів, вкомпонованих між баштами, які акцентують центральну вісь головного фасаду, формою башт у плані, пластичним оздобленням головного фасаду та іншими деталями, але принципово композиційна схема західної частини будівлі залишається майже однаковою.

Меншого поширення набули костьоли XVII - XVIII століть, де композиція західної частини споруди є такою, де фланкуючі башти зовсім не виступають з площини фасадів або навіть трохи заглиблені відносно однієї з них.

Прикладом першого варіанту слід назвати бароковий КОСТЬОЛ СВ. ТРІЙЦІ (колегіальний) у місті Олика Волинської області, збудований у 1635-1640 роках за проектом італійських архітекторів Б. Моллі та Я. Маліверна.

Це велика за розмірами (36х19 м) тринерфна восьмистовпна базиліка з нартексом, рівноширокою центральному нефові напівкруглою апсидою та хором - просторим критим обходом навколо апсиди. В основу вирішення головного фасаду покладено схему фасаду церкви Іль Джезу. Нижній ярус фасаду оздоблено пілястрами коринфського ордену і завершено антамблементом. Верхній ярус фасаду, рівний за шириною центральному нефові, розчленовано пілястрами меншого масштабу; в центрі його вміщено велике ліпне панно. Завершує фасад трикутний фронтон. Фланкуючі башти-дзвіниці, як окремо визначені об’єми, з’являються лише на рівні верхнього ярусу. Вони мають вигляд квадратних у плані одноярусних об’ємів, що гармонійно пов’язані з членуванням фасаду. Кожна грань башт прорізана наскрізним великим отвором. Завершують башти невисокі чотиригранні намети з ліхтариками.

Другий варіант - заглиблення башт відносно одного з фасадів - відображено з композиції головного фасаду КОСТЬОЛУ СВЯТИХ ІОАКИМА ТА АННИ у місті Володимирі-Волинському (1752 рік). У цій тринефній двостовпній пізньобароковій базиліці фланкуючі башти-дзвіниці "відступають" від площини головного фасаду в даному випадку завершують фронтони різних модифікацій.

Одним з ранніх прикладів такого типу є КОСТЬОЛ СВЯТОГО ЙОСИПА колишнього монастиря кармеліток у місті Дубно (1660 року). Головний фасад цієї тринефної чотиристовпної ранньобарокової базиліки було вирішено у простих логічних формах ордерної системи (оздоблення фасаду знищено у 1960-1970 роках). Розвинений карниз ділив фасад на два яруси; розміщення пілястр відповідало внутрішній тринефній структурі. Другий ярус фасаду, рівний за шириною центральному нефові, увінчував трикутний фронтон; плавна крива з’єднувала його з кутами фасаду. До цієї ж групи належить КОСТЬОЛ МОНАСТИРЯ КАПУЦИНІВ у місті Острозі, збудований у 1758 році за проектом придворного архітектора князів Сангушко - італійця Павла Антоніо Фонтана. Немає сумніву в тому, що первісно костьол, особливо його головний фасад, мав типове пізньобарочне пишне оздоблення. На жаль, воно було спрощене, майже повністю знищене під час перетворення костьолу на православну церкву в 1867 році і зараз залишились лише убогі сліди його декору. Головний фасад храму поділено карнизом на два яруси; плоскі лопатки, котрі членують фасад, відповідають внутрішній тринефній структурі. Вхід головного фасаду підкреслює головну вісь та велика ніша над входом прикрашена профільованим обрамленням. Центральну частину другого ярусу фасаду завершує простий трикутний фронтон, а кути його підкреслені двома невисокими обелісками на стовпчиках квадратного січення.

Без детальних досліджень неможливо встановити, наскільки спотворено первісний вигляд костьолу, однак враховуючи ім’я автора - Фонтана, безперечно, він належав до найбільш визначних барокових споруд Рівненщини і Волині в цілому.

До другої половини XVIIІ століття належить АНСАМБЛЬ ЄЗУЇТСЬКОГО КОЛЕГІУМУ (Тернопільської області) у місті Кременці (1731-1743 роках). Основу ансамблю становить великий базилікально-хрестовокупольний за своєю системою костьол із заокругленими виступами на фасадах стін трансепту.

Центральний підкупольний простір перекритий великими півсферичним куполом на восьмигранному барабані. Бокові нефи поділено на окремі просторові осередки - капели. Східний фасад розчленований пілястрами іонійського ордера з карнизами складного профілю, розкрепованими по першому і другому поверхах. Фасад вінчають невеликий розірваний фронтон і дві бокові башти-дзвіниці, які завершуються пірамідальними верхами. Справа і зліва до будівлі примикають крила корпусів колегіуму, що утворюють перед костьолом парадний двір з терасою. На кутах корпусів поставлені восьмикутні у плані вежі, композиційно пов’язані з будівництвом костьолу.

В архітектурі кременецького ансамблю відчутно позначився вплив архітектури західноєвропейського бароко. Це виявилось у трактуванні силуетів башт і особливостях вирішення внутрішнього простору.

Динаміка та багатство архітектурних форм, внутрішня пружність та витонченість деталей, які характеризують пізньобарочні будівлі Європи, притаманні значною мірою групі костьолів, збудованих на Волині у другій половині XVIII столітті. Найбільш виразно особливості архітектури цього періоду відбились у будівлях костьолів з двома фланкуючими баштами або без них, але зі складною у плані криволінійною площиною головного фасаду.

Найраннішим серед них є КОСТЬОЛ МОНАСТИРЯ ДОМІНІКАНЦІВ у селі Старий Чорторийськ, створений у 1741 році за проектом архітектора П. Гіжицького. Це тринефна восьмистовпна базиліка з нартексом і розвиненим трансептом. Основний стилістичний акцент зосереджено на композиції головного фасаду. Площина його у нижньому ярусі має складну форму у плані: центральний та бічні нефи відображено трьома сегментно увігнутими кривими. Разом з розвиненими карнизами, пілястрами, обрамленням вікон створюється насичене пластичне оздоблення фасаду.

Можна прослідкувати певну еволюцію, зміну акцентів на складових частинах головного фасаду. Башти дзвіниці з домінуючих об’ємів у костьолах попереднього періоду в даному випадку перетворились на другорядні рудиментарні елементи. Вони низькі, одноярусні, виконують підпорядковану роль у загальній структурі головного фасаду. Натомість фронтон, котрий раніше доповнював композицію, розвинувся, перетворився на основний елемент його оздоблення. Він "розірваний", тридільний, причому бічні "крила" повернуті під кутом до площини фасаду, розміщені набагато нижче центральної частини.

Найвизначнішим зразком архітектури бароко на Волині є ПАРАФІЯЛЬНИЙ КОСТЬОЛ РІЗДВА БОГОРОДИЦІ в селі Новий Загорів (Воля Загоровська), збудований у 1780 році. Як і в інших пізньобарокових храмах, засоби архітектурної виразності сконцентровані на головному (західному) фасаді. Центральна його частина, яка відповідає центральному нефові цієї тринефної чотиристовпної базиліки, по всій висоті у плані опукла. М’яко заокруглені кути головного фасаду в нижньому ярусі ще пом’якшені пучками пілястр. Композицію фасаду істотно доповнюють розвинені масивні, пластично довершені волюти, які фланкують центральну частину другого ярусу фасаду. Другий ярус також завершує антаблемент, центр його увінчує фронтон химерної форми, а кути - кам’яні барочні вази.

Можна припустити, що пишний пізньобарочний фронтон первісно увінчував центральну частину головного фасаду КОСТЬОЛУ МОНАСТИРЯ БЕРНАРДИНЦІВ у місті Луцьку, збудованого у 1752-1755 роках за проектом П. Гіжицького. Будівля являє собою велику за розмірами (58х28 м) тринефну восьмистовпну базиліку з вузьким нартексом, трансептом, тридільною вівтарною частиною та сакристєю.

Перетворення костьолу на православну церкву викликало капітальну перебудову, яка проводилась у 1876-1880 роках: над перетином центрального нефу і трансепту зведено купол, а над другим ярусом головного фасаду - одноярусну дзвіниць, також перекриту куполом.

Приєднання Волині до російської імперії після другого та третього поділів Польщі (1793, 1795 роках) ознаменувалось закриттям переважної більшості католицьких костьолів та скасуванням монастирів. Їх маєтки та будівлі було передано у відання православної церкви. Католицькі храми перебудовуються.

Таким чином, в архітектурі XV - XVIII століть важливим фактором залишається оборонний. Поширюється будівництво монастирів-фортець, які крім охоронного набувають і культурно-освітнього значення. Вони стають важливими осередками, в який накопичується духовні і матеріальні багатства. Тут відкриваються школи, друкарні, бібліотеки, лікарні, розгортається боротьба проти католицизму, який у XVII - XVIII століттях особливо посилив свій вплив. Католицькі ордени та магнати проводять будівництво костьолів та кляшторів. У XVIII столітті посилюється вплив форм і композиційних прийомів архітектури костьолів і на православні споруди.

Витоки архітектури бароко беруть свій початок в зодчестві пізнього Ренесансу. У творчості таких майстрів як Палладіо та Віньола, що намагалися продовжити та розвинути класичні традиції, але в найбільшій мірі - в творчості Мікеланджело який рішуче виступав проти класичних загальновизнаних норм, поступово формуються принципи, спираючись на які майстри другої половини XVI століття заклали основи архітектури бароко. Відхід від гармонійних взірців Високого Відродження до більш піднесеного, героїзованого образу, введення в архітектуру яскраво вираженого емоційного начала, зростання елементів репрезентивності в палацових та культових спорудах, ускладнення і динамізація просторової композиції, підвищено пластичне трактування архітектурних мас та форм - всі ці принципи, що зародилися в зодчестві пізнього Відродження, набули в результаті, найбільшого розвитку в архітектурі бароко.

Процес зародження та розвитку принципів бароко знайшов своє найбільш повне і послідовне втілення в архітектурі Риму XVI- поч. XVII століть.

Нові громадські задачі, що виникли перед майстрами римського зодчества пізнього Відродження, визначали характер трактування різноманітних типів світських і культових споруд. Палаццо і вілли в якості житла визначного сановника чи магната, розраховані на численну свиту, пишні прийоми та святкування, відтепер компонуються як цілісні ансамблі, в свою чергу є елементами міського або палацово-паркового ансамблю. Таким є наприклад, перший взірець палацу нового типу - палаццо Фаркезе; такими ж є два шедеври Віньоли - вілла папи Юлія ІІІ та замок Капрарола.

Особливо яскраво наростання барочних тенденцій відобразилось в одному з пізніх творах Виньоли - проект першого єзуїтського храму - церкви Іль Джезу у Римі, який став взірцем для храмових споруд у всіх католицьких країнах. Зовнішня об’ємна композиція храму втрачає свою цілісність. Віньола різко виділяє головний фасад (власне барочні ознаки були підсилені в його остаточному варіанті архітектором Джакомо делла Порта) як основний, найбільш визначний елемент об’ємної композиції і розчленовує його у відповідності не стільки зі структурою внутрішнього простору, скільки з масштабом вулиці - прийом, який має велике містобудівне значення. Така композиційна побудова зовнішніх об’ємів храму стала згодом традиційною в архітектурі бароко.

Новаторство Віньоли полягало також в прагненні максимального об’єднання простору інтер’єра храму. Поділ на нефи, по суті, зникає: центральний неф сильно розширюється, трансепт, що має незначні бічні виступи, зливається з ним, бічні нефи замінюються двома рядами невеликих капелл, в результаті чого підкупольний простір разом з вівтарною частиною стає домінуючим в інтер’єрі.

Ці особливості надають єзуїтському храму патетичних рис, які протирічать життєстверджуючому гуманістичному ідеалу втіленому в центричних та базилікальних культових спорудах Високого Відродження.

Одним з перших архітекторів нового стилю був К. Мадерна (1556 - 1629) котрому доручили добудувати собор Святого Петра у Римі. Продовжувачем його справи став знаменитий скульптор Д. Л. Берніні (1598 - 1680 роки) котрий прославився вже своїм проектом головного вівтаря в соборі Святого Петра, розташованого в центрі величезного внутрішнього простору собору, під куполом, який створив Мікеланджело. Згідно з проектом Берніні, над вівтарем виросла ціла споруда, величезні двадцятишестиметрові бронзові колони, що підтримують розкішний балдахін. Згодом цей прийом з успіхом використовували барокові архітектори по всій Європі в тому числі і в католицьких храмах України.

Берніні є автором блискуче вирішеної колонади, що по овалу окреслює площу перед собором Святого Петра. За допомогою прийому ілюзорної перспективи, вже раніше використаної ним при створенні Царських сходів у Ватикані, собор здалеку здається меншим, ніж насправді є, довго залишається одного й того ж розміру, а потім раптово "виростає" до величезних розмірів.

В цілому, стиль бароко переймає ренесансну техніку будування. Часто використовується цегла та штукатурка. Зазвичай, товстим шаром штукатурки вкривається масивна стіна, викладена з цегли та каменю. Поверхня стін ззовні і зсередини багато прикрашена архітектурними деталями, виконаними з того ж таки матеріалу.

Досвідчені майстри - штукатури створюють багату палітру архітектурних барочних форм та деталей, тому архітектура бароко інколи також називають "штукатурною архітектурою".

Важливим засобом організації простору знову стає склепіння, але вже в новому осмисленні. Барочні простори перекриті різноманітними типами склепінь: замкнутими, вітрильними, хрестовим та куполом. Але дуже часто зустрічаються й нові типи склепінь, які утворюються складними склепінчастими перетинами, котрі могли споруджувати тільки досвідчені будівничі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5