Курсовая работа: Оптичні випромінюючі прилади

На рис.9 показана конструкція люмінесцентної лампи.

Рис.9. Конструкція люмінесцентної лампи

Головним джерелом видимого світла в люмінесцентній лампі є люмінофор, який наноситься на внутрішню поверхню скляної колби лампи. Оптимальний тиск парів ртуті приблизно 1,33 Па. Окрім парів ртуті у колбі є також інертний газ аргон під тиском 5,32 Па. В люмінесцентній лампі проходять два послідовних перетворення енергії. Спочатку електроенергія в парах ртуті перетворюється в енергію короткохвильового ультрафіолетового випромінювання (біля 60%), потім енергія цього випромінювання перетворюється у енергію видимого світла.

На рис.10 показаний баланс енергії такої лампи.

Якщо порівняти рис.3 та рис.10 то можна подумати, що світлова ефективність люмінесцентної лампи приблизно у 2 рази перевищую лампу розжарення (21% проти 12%). Але завдяки властивостям людського ока ця ефективність ще більша. Цікаво, що теплові втрати у обох ламп приблизно однакові (79% та 88%), але доля інфрачервоного проміння у люмінесцентній лампі втричі нижча (24,8% проти 74%). Тому при використанні люмінесцентної лампи легше уникнути нагріву освітлюваних речей.

Рис.10. Баланс енергії люмінесцентної лампи

Для включення люмінесцентної лампи треба застосовувати досить складну схему на відміну від лампи розжарення. Необхідність такої схеми пояснюється двома обставинами: 1) великою довжиною лампи; 2) спадаючою вольт-амперною характеристикою електричного розряду.

Велика довжина лампи необхідна для одержання великої світловіддачі, оскільки джерелом випромінювання є позитивний стовп розряду. Втрати енергії у приелектродних частинах розряду мають тим меншу питому вагу, чим довше трубка. Так, 40-ватна лампа має довжину 110 см. Разом з тим, запалити електричний розряд в довгій трубці, коли відстань між електродами велика, не так просто.

Як видно з рис.7, на кінцях лампи є два штирки, до яких приварені вольфрамові спіралі. Якщо таку спіраль нагріти, вона починає випромінювати електрони, що полегшує загоряння розряду. Але, коли розряд виник, потрібність у нагріві спіралей відпадає, бо спіралі нагріваються за рахунок їх бомбардування позитивними іонами. Так як лампи звичайно працюють на змінному струмі, кожна спіраль один на півперіод працює як катод, на іншому – як анод. Як здійснити попередній нагрів спіралей?

На рис.11 показана схема включення люмінесцентної лампи Л: як бачимо, паралельно лампі включений стартер С, а послідовно – дросель Д.

Рис.11. Схема включення люмінесцентної лампи

Стартер – мініатюрна неонова лампа з електродами у вигляді біметалічних платівок. коли подається напруга, в стартері виникає розряд (відстань між електродами близько 1 мм). Електроди стартера згинаються назустріч один іншому та закорочують розрядний проміжок. У колі виникає великий струм, достатній для нагріву спіралей люмінесцентної лампи. Доки спіралі нагріваються, електроди стартера охолоджуються. при цьому платівки випрямляються, контакт між ними порушується і коло розривається. Тепер є два конкуруючих між собою розрядних проміжки – в лампі і у стартері. Але ситуація разюче інша: електроди лампи розжарені і дають велику емісію електронів, тому розряд виникає у лампі, а не у стартері.

Відмінною особливістю електричного розряду у газі при низькому тиску є його спадаюча вольт-амперна характеристика: з наростанням струму напруга на лампі знижується. Щоб обмежити зростання струму, потрібно послідовно з лампою включити опір. Використання дроселя енергетично більш вигідне, ніж омічного опору (менше теплові втрати). Але включення дроселя зменшує коефіцієнт потужності електричного кола. Тому у коло живлення лампи включають ще спеціальний конденсатор. Важливо також те, що при розмиканні кола стартера, на електродах лампи виникає напруга, що значно перевищує напругу джерела, що дуже сприятливе для запалення розряду у лампі.

Плазмові панелі

Плазмова панель – матриця з мініатюрних люмінесцентних ламп, які керуються складним чином. Є два типи панелей: панелі постійного струму та панелі змінного стуму. звичайно використовують панелі змінного струму, бо в них більш проста структура і більший строк роботи.

Комірка плазмової панелі показана на рис.12.

Рис.12. Комірка плазмової панелі

Вона складається з двох електродів (Xi та Yi), що оточені діелектриком. Перпендикулярно ним на скляному підшарку розміщений адресний електрод Аі. Комірки заповнені сумішшю неона та ксенона, що іонізується прикладеною напругою, що перевищує напругу пробою. електрони та іони зіштовхуються під дією прикладеної напруги та випромінюють ультрафіолетове світло, що збуджує фосфорне покриття, яке у свою чергу виробляє видиме світло. Така комірка має тільки два стану: „включено” та „виключено”. Для і індикації шкали на 256 відтінків комірка поділяється на 8 підкомірок, періоди індикації яких знаходяться у відношенні 1:2:4:8:16:32:64:128. Вибором комбінації інтенсивність свічення регулюється на 256 рівнях.

Як і у кольоровому телебаченні, колір зображення визначається трьома комірками: червоною, зеленою та синьою. Будь-який колір можна встановити яскравостями цих трьох елементарних комірок. Для плазмової панелі формату 1920х1080 пікселів потрібно 6 млн. елементарних комірок, кожна з котрих керується по яскравості.

Схема керування плазмовою панеллю показана на рис.13.

Рис.13. Схема керування плазмовою панеллю

Скануючі електроди Yi керуються контролером сканування та драйвером сканування. Скануються горизонтальні ряди. Електроди Аі скануються по вертикалі, щоб записати дані в комірки про кожному пересіченні. електроди Хі, що працюють паралельно з Yi, з’єднані на одному кінці і керуються драйвером підтримки для подачі високовольтних імпульсів на всю панель.

Плазмові панелі приходять на зміну існуючим моніторам на електронно-променевих трубках, бо мають такі переваги:

1. Компактність (глибина дисплею вже доведена до 8 см).

2. Відсутність мерехтіння, оскільки нема гашення екрану під час зворотного ходу променю (як у ЕЛТ).

3. Відсутність геометричних спотворень.

4. Відсутність нерівномірної яскравості по полю екрана.

Відсутність рентгенівського та інших шкідливих випромінювань, оскільки не використовуються високі напруги.

6. Нечутливість до дії магнітних полів.

7. Висока надійність – гарантований ресурс панелей компанія Fujitsu довела до 30000 годин безперервної роботи.

8. Дуже високі світлотехнічні характеристики: яскравість зображення вище за 300 кд/м2, контрастність не нижче 350:1.

Єдиний серйозний недолік плазмових панелей – це їх ціна. що досягає 10000 дол. на екран з діагоналлю 1 м.

4. Електролюмінісценція

Світіння порошкоподібного сульфіду цинку у змінному електричному полі було вперше виявлене в 1936 р. і одержало назву ефекту Дестріо. Цей ефект спостерігається у так званих кристалофосфорах – напівпровідниках з широкою забороненою зоною, в які вводяться домішки (активатори), що мають роль центрів випромінювання. У якості головного матеріалу частіш за все використовують сульфід цинку (ZnS) з шириною забороненої зони 3,7 еВ, селенід цинку (ZnSe) та змішані сполуки: сульфід-селенід цинку (ZnSSe), сульфід-селенід цинку-кадмію (Zn, Cd)(S, Se). У якості активатору використовують мідь (Cu), марганець (Mn), срібло (Ag), золото (Au), ртуть (Hg), рідкоземельні елементи - тербій (Tb), ербій (Er), празеодим (Pr), тулій (Tм) та ін.

Електролюмінофор складається з виваженого у діелектрику порошкового кристалофосфора з розмірами зерен біля 5-10 мкм, або це однорідна плівка товщиною 0,3-1,0 мкм. Люмінесценція виникає в мікроскопічних потенційних бар’єрах в зернах люмінофору на границях сульфіда цинку та зерен сульфіду міді та ін.

Спектральні характеристики випромінювання визначаються хімічним складом люмінофору, типом активатора та соактиватора. При використанні сульфіду цинку можна одержати випромінювання в діапазоні від 450 нм (синій колір) до 600 нм (помаранчевий колір). В якості активатора в ZnS-люмінофорах звичайно використовують мідь у кількості від 0,05 до 0,2 вагових процентів, що дозволяє змінювати колір від синього до зеленого. Введення 1% марганцю дозволяє одержати помаранчевий та жовтий кольори. При легіруванні ZnS тулієм одержують блакитне випромінювання, тербієм – зелене, ербієм – червоне, празеодимом – біле.

Електролюмінісцентні дисплеї можуть компонуватись з різнокольорових об’єктів і створювати дисплеї розміром у багато квадратних метрів.

На рис.14 показані схеми електролюмінісцентних випромінювачів порошкового типу (а) та плівкового типу (б).

Рис.14. а) схема електролюмінісцентного випромінювача порошкового типу; б) плівкового типу.

На цих рисунках: 1 – скло; 2 – прозорий провідний шар; 3 – порошковий люмінофор; 4 – відбиваючий шар; 5 – металічний електрод; 6, 8 діелектричні плівки, 7 – плівковий люмінофор. Товщина шару 3, що містить зерна порошкового люмінофору, складає 50-80 мкм. У якості зв’язуючого діелектрика використовується легкоплавке скло, органічні та епоксидні лаки та інші речовини, що прозорі, мають високу пробивну напругу, хімічно інертні до кристалофосфору та вологостійкі. Непрозорим металевим електродом є шар алюмінію або сталевий підшарок. В електричному відношенні ця структура є конденсатором.

Електролюмінісцентні індикатори бувають 7-сегментні (типу ИТЭЛ). Вони випускаються червоного, зеленого, жовтого і блакитного кольорів, мають яскравість від 15 до 100 кд/м2, робочу напругу 160-240 В, працюють на частотах або 400 Гц, або 2...3 кГц. 35-елементні індикатори типу ЗЭЛ випускаються зеленого кольору, мають яскравість 20-25 кд/м2, робочу напругу 200...250 В, робочу частоту 400...1000 Гц.

Мнемонічні індикатори випускаються, наприклад, у вигляді 100-200 елементів різного кольору, мають яскравість 10-25 кд/м2, робочу напругу 200...240 В, робочу частоту 1000-1300 Гц.

Інжекційна люмінесценція

Інжекційна люмінесценція – світіння напівпровідника поблизу p-n переходу, включеного у прямому напрямку. Основними стадіями процесу є інжекція неголовних носіїв заряду через p-n перехід та їх випромінювальна рекомбінація з головними носіями.

У стані рівноваги, коли до p-n переходу не прикладена зовнішня напруга, концентрації носіїв заряду у р-зоні та n-зоні сталі, бо розділені потенційним бар’єром еUc, де е – заряд електрону, Uc – контактна різниця потенціалів . Зонна діаграма p-n переходу у стані термодинамічної рівноваги показана на рис.15,а, а при зміщенні – на рис.15,б.

Рис.1 Зонна діаграма p-n переходу: а) у стані термодинамічної рівноваги; б) при зміщенні.

У випадку рис.15,а електрони та дірки не можуть рекомбінувати одні з іншими, бо не зможуть подолати потенційний бар’єр. Якшо прикласти зовнішню напругу (рис.15,б), то термодинамічна рівновага порушується, виникає струм електронів в одну сторону переходу і дірок – у протилежну. рекомбінація електронів і дірок призводить до виникнення фотонів світла, а значить до випромінювання.

Світлодіоди

Перші джерела випромінювання на основі інжекційної люмінесценції (світлодіоди) з’явились у 1960-х роках. Перевагами світло діодів є простота модуляції, висока швидкодія, малі напруги живлення, надійність, мініатюрність. Довжина хвилі випромінювання світлодіода залежить від ширини забороненої зони напівпровідника та легуючими домішками. У табл. 2 наведені основні типи речовин, що використовуються у сучасних світлодіодах.

Таблиця 2. Основні типи речовин у сучасних світлодіодах

Ширина спектру випромінювання залежить від механізму випромінювальної рекомбінації. Для випромінювачів на AlGaAs ширина спектру складає 30-45 нм, для світлодіодів на InGaAsP – 100-110 нм.

Зовнішній квантовий вихід випромінювання світлодіодів завжди менше за внутрішній, бо з кристалу може вийти лише частина фотонів, що виникла при рекомбінації. Повне внутрішнє відбиття призводить до того, що з кристалу може вийти тільки та частина випромінювання, яка падає на його поверхню в деякій зоні кутів. Наприклад для GaP показник переломлення n=3,3, а кут q=17,7°. В цих умовах через пласку поверхню (рис.16,а) може вийти лише 2% світла, що випромінюється p-n переходом.

Рис.16. Конструкції світло діодів: а) пласка; б) p-n перехід на мезі; в) з напівсферою; г) з пластмасовою лінзою.

На цьому рисунку: а – плаский кристал, б – мезаструктура, в – полу сферичний кристал, г – структура з лінзою; 1 – напівпровідник, 2 – p-n перехід, 3 – металічний контакт, 4 – пластмасова лінза. Функцію виходу можна підвищити, розміщуючи p-n перехід на так званій мезі – столоподібному виступі діаметром 0,1-0,2 мм (рис.16,б). Частина випромінювання відбивається від бокових граней та спадає на бокову поверхню під кутами, близькими до нормальних. Це дозволяє підвищити вихід випромінювання у 2-3 рази. Приблизно на порядок підвищується зовнішній квантовий вихід у світлодіодах, виконаних у вигляді напівсфери (рис.16,в), або споряджених пластмасовою лінзою (рис.16,г), оскільки повне внутрішнє відбиття в них практично виключається. Вихід можна підвищити ще приблизно у 1,5 рази, наносячи на поверхню просвітлюючи покриття, наприклад, плівки SiO, SiO2, Si3N4 тощо.

Кутове розходження випромінювання світло діодів сильно залежить від їх геометрії і по рівню половинної інтенсивності приймає значення від 10 до 180° 9типові значення 50-60°).

По способу виведення випромінювання світлодіоди поділяються на поверхневі та торцеві (рис.17, де 1 – металічний контакт, 2 – підшарок n-GaAs, 3 – емітер N-AlGaAs, 4 – активний шар p-GaAs. 5 – емітер P-AlGaAs, 6 p+-GaAs, 7 – ізолятор SiO2, 8 – тепловідвід, 9 – випромінювання, 10 – оптичне волокно, 11 – епоксидна смола, 12 – металічний контакт, 13 – підшарок n GaAs, 14 – емітер N-AlGaAs, 15 – активний шар n-GaAs, 16 – емітер P AlGaAs, 17 – p—GaAs, 18 – ізолятор SiO2, 19 – тепловідвід, 20 – випромінювання).

Рис.17. Світло діоди: а) поверхневі; б) торцові.

У світлодіодах з поверхневим випромінюванням (рис.17,а) світло виводиться нормально до поверхні p-n переходу. Одна зі сторін кристалу притискається до тепловідводу, а випромінювання виводиться в оптичне волокно через отвір у підшарку. Зовнішній квантовий вихід у таких світло діодів складає 2-3%.

У торцевих світлодіодах (рис.17,б) випромінювання виводиться паралельно площині p-n переходу. Світло, розповсюджуючись уздовж активного шару має сильне самопоглинання, тому зовнішній квантовий вихід у торцевих світлодіодах нижче (0,5-1%). Але яскравість торцевих світло діодів приблизно у 5-10 разів вища за поверхневі.

Типи світлодіодних структур

Одиночні світлодіоди працюють у діапазонах інфрачервоного та видимого світла, хоча у останній час з’явились повідомлення про створення ультрафіолетових світлодіодів.

По конструкції вони поділяються на світлодіоди з поверхневим монтажем (рис.18,а), світлодіоди для монтажу скрізь отвори (по англійськи through hole) – рис.18, б та світлодіодні лампи – рис.18,в.

а)

б)

в)

Рис.18. Конструкції світло діодів: а) для поверхневого монтажу; б) для монтажу крізь отвори; в) світлодіодні лампи.

По формі перерізу світлодіоди можуть бути круглими, прямокутними, трикутними та ін. Вони використовуються у колах індикації різних приладів. У останній час з’явились світло діоди повищенної яскравості (так звані „суперяскраві світлодіоди”). За останніми даними яскравість одного світлодіода може складати до 25 кандел. Такі світлодіоди використовують у світлофорах, зовнішньому оздобленні архітектурних конструкцій і навіть для освітлювальних приладів.

Виготовляють також двох- або трьохкольорові світлодіоди, які складаються з окремих світлодіодів, але підбором струмів світлодіодів можна одержати цілу гаму різних кольорів.

Шкальні індикатори – прилади, в яких світлодіоди розміщуються у вигляді послідовних смужок. Вони використовуються для індикації рівня сигналу в аудіо- та відео апаратурі. Можливі режими поодинокого світіння світлодіоду у смужці, коли номер світлодіоду характеризує рівень сигналу, але частіше використовується режим, коли світиться ряд світлодіодів, чим більше їх світиться, тим більше рівень сигналу. Приклад конструкції шкального індикатору показаний на рис.19.

Рис.19. Конструкція шкального індикатору

Для стереоапаратури виготовляють шкальні індикатори з двома смужками світлодіодів, як правило, різних кольорів.

Різновидністю шкальних індикаторів є так звані „кластери”, в яких світлодіоди розташовують у круглій обіймі. Тут також кількість світлодіодів, що горить, показує рівень сигналу, але є інші варіанти використання. На рис.20 показана структура кластера.

Рис.20. Структура кластеру.

У склад кластерів можуть входити світлодіоди різних кольорів (наприклад, червоного, зеленого та синього) та в різній кількості (від 18 до 50).

Цифро-буквенні світлодіодні індикатори

Це звичайно інтегральна мікросхема зі світлодіодних структур (у вигляді сегментів, або точкових елементів) та необхідних електричних з’єднань. Сегменти або смужки зі світлодіодів розташовують так, щоб за допомогою комбінаційного збудження одержати зображення букв або цифр. По кількості сегментів бувають 7, 8, 14, 17-сегментні індикатори, а також індикатори матричного типу з 35 точками (матриця 5х7 елементів). По кількості розрядів можуть бути одно розрядні та багаторозрядні індикатори.

На рис.21 показане розміщення сегментів на 8-сегментному індикаторі.

Рис.21. Восьмисегментний індикатор

Сім сегментів (a, b, c, d, e, f, g) використовуються для утворення зображення цифри, восьмий сегмент (DP) – точка. Такі індикатори випускають з розмірами цифри від 5 до 80 мм. Одиночні індикатори об’єднують в групи по 2, 3, 4 та більше цифр.

Для зображення цифр та букв необхідно мати більше сегментів. На рис.22 показана конфігурація 17-сегментного індикатора фірми Sharlight.

Рис.22. 17 – сегментний індикатор.

При такій кількості сегментів можна зобразити окрім цифр, усі букви європейських язиків та допоміжні знаки. Звичайно, керувати таким індикатором набагато важче, ніж 7 або 8-сегментним.

Матричні індикатори – матриці з одиночних світлодіодів, розміщені у вигляді прямокутної матриці з К рядів та Р колонок. Звичайно, така матриця має конструкцію 7х5, або 35 точок, хоча є матриці 4х4 та 8х8. Схема такої матриці показана на рис.23. Матриця складається з КхР світлодіодів, анод кожного світло діода підключений до шини колонки, а катод – до шини ряду. Він запалиться лише коли на відповідну колонку подати напругу живлення, а ряд замкнути на землю. Тому світлодіоди у матриці можна запалювати тільки по черзі, перебираючи усі КхР положень і включаючи тільки ті, що потрібні для формування заданого знаку.

Рис.23. Схема матричного індикатору.

Розрахунок драйвера світлодіодів

При розробці драйверів для світлодіодів, шкальних індикаторів, семисегментних та інших дисплеїв необхідно досягти оптимального світлового виходу. розсіювання потужності надійності і можливо більшого строку експлуатації. параметри кожного світлодіодного приладу наведені в листах даних (максимально допустимі параметри, оптичні та електричні параметри).

Вихідними критеріями є максимальний струм драйвера і максимальна температура переходу у світлодіоді. Остання є різницею між зовнішньою температурою і температурою переходу Tjmax. Ця різниця визначається як добуток розсіюваної потужності PD та термічного опору переходу RL: ΔТ = PD RL. Дані по термічному опору світло діодів та індикаторів наводяться у листах даних. Важливо не доводити світлодіоди та індикатори до граничної температури переходу.

На рис.24 показана типова вольт-амперна характеристика світло діоду (по горизонталі – пряме падіння напруги, по вертикалі – прямий струм.

Рис.24. Типова вольт-амперна характеристика світлодіоду.

Розсіювана потужність визначається як добуток прямого струму на падіння напруги. Розрахунок інтенсивності освітлення при температурі +25°С може бути поширений на будь-яку температуру за допомогою рівняння:

Imax(T°) = Imax(+25°C)exp[k(T-25°C)],

де коефіцієнт k може бути визначений по табл.3.

Таблиця 3. Температурний коефіцієнт світлодіоду

Приклад розрахунку

Схема драйвера наведена на рис.2

Рис.2 Електрична схема драйвера

У схемі рис.25 можуть бути різні типи світло діодів. різна їх кількість, різна напруга живлення Uп. Потрібно визначити номінал баластного резистора R2 та його потужність. Порядок розрахунку наступний. Визначимо тип світлодіода, температуру зовнішнього середовища.

Шаг 1. Термічний опір світлодіода за листом даних, наприклад, 260°С/Вт. Визначимо загальний термічний опір як 500°С/Вт. Тоді на кріплення світло діода прийдеться Rh = 500-260 = 240(°C/Вт). На рис.26 представлені графіки залежності максимального струму для даного світлодіода від зовнішньої температури та допустимої потужності розсіяння.

Рис.26. Залежність максимального струму від зовнішньої температури

Шаг 2. За рис.26 по суцільній лінії визначимо, що при температурі 60°С максимально допустимий струм складає 42 мА.

Шаг 3. По вольтамперній характеристиці рис.24 визначаємо, що при струмі 42 мА падіння напруги на світло діоді дорівнює U=2,52 В. Звідси розсіювана потужність складає Р=2,52·0,042=0,106 Вт. Тоді температура переходу: Tj = +60°C +0,106·500 = 113°C, що вище допустимої по листу даних (+110°С). Тому знизимо струм до 35 мА, по характеристиці знайдемо U=2,4 В, розсіювана потужність дорівнює 0,084 Вт, температура переходу +102°С, що вже допустимо.

Шаг 4. Розрахуємо баластний резистор. Наприклад напруга джерела живлення +5 В, напруга насичення транзистора 0,1 В, тоді

R2 = (5 – 0,1 -2,4)/0,035 = 71,43 Ом.

Найближчий зверху номінал дорівнює 75 Ом. Потужність резистора при струмі 35 мА складає 0,092 Вт. Необхідно мати хоча б дворазовий запас по потужності. тому вибираємо потужність резистора 0,25 Вт.

6. Органічні світлодіоди

У 1987 р. Чин Тан та Стівен Ван з Eastmen Kodak одержали випромінювання світла з двохшарової органічної структури, що нагадувала p-n перехід. Вони використовували деякі органічні фарби, подібні до ксерографічних матеріалів і одержали ефективність 1%. У 1990 р. дослідники з Кембриджського університету в Англії одержали подібний ефект в полімерній тонкій плівці, що складалась з поліпаравінілена. Теорія роботи таких з’єднань досить складна. Прикладена зовнішня напруга переміщує електрони і дірки в зону рекомбінації, де вони формують нейтральну структуру – екситон. формуються два типи екситонів: сигнети та триплети. Сигнет рекомбінує швидко (за кілька наносекунд), випромінюючи фотон, а триплет рекомбінує повільно (від 1 мс до 1 с), випромінюючи тепло. Але внесення в органічні молекули таких важких металів, як ірідій або платина призводить до змішування їх властивостей, тому випромінювання фотону відбувається за час від 100 нс до 10 мкс.

Для одержання кольорових дисплеїв потрібно керувати світінням трьох випромінюючих елементів червоного, зеленого та синього кольору. Для формування трьох кольорів запропоновані декілька методів, схеми яких показані на рис.27.

Рис.27. Схеми формування трьохколірного зображення: а) присадка з важкого металу в органічному шарі; б) оптична фільтрація випромінювання; в) середовище зі змінюваним кольором; г) три прозорих елемента з незалежним керуванням.

В першому методі припускається фото літографічне нанесення на прозорий анод з оксида індія-олова колонок електродів (підпікселів), у кожному з яких в органічний шар вноситься „своя” присадка з важкого металу (рис.27,а). Незважаючи на показну простоту, технологія виявляється складною та дорогою. Але фірми Sanyo та Kodak продемонстрували такі пласкі кольорові панелі.

Інший метод – оптична фільтрація випромінювання елемента з білим освітленням (ОСП –окремий світловий піксель) – рис.27,б. Але в цьому методі знижена ефективність випромінювання, бо великі втрати у фільтрах.

Менші втрати одержують, якщо замість фільтра використовувати середовище зі змінюваним кольором (рис.27,в). Це матеріал, який під дією блакитного випромінювання виробляє зелене або червоне світло в залежності від домішок.

В конструкції рис.27,г є три прозорих світловипромінюючих елементи з червоним, зеленим або синім випромінюванням, накладені один на інший з незалежним керуванням.

Вже зараз є декілька експериментальних дисплеїв великого розміру з органічних світло діодів. Їх головна перевага – гнучкість та мала товщина, що дозволяє накладати їх на об’єкти будь-якої форми. Вже серійно випускають такі дисплеї для сотових телефонів.