Курсовая работа: Структура Організації Об'єднаних Націй

"Самміт тисячоріччя, сам по собі ніяка не подія, а деяка ювілейна судорога в розпал кризи організації...По інший і трохи старомодній логіці епоха "після Другий світовий" скінчилася, і з нею скінчилася ООН як спроба всесвітнього механізму, що утримує світ від війни. Те, що відбувається сьогодні, є повзуча третя світова війна, і ціль її, як і усякої світової війни у відмінності від локальної, є повний переділ сфер впливу", написав у "Незалежній газеті" Дмитро Косирев.

Повзуча третя світова війна за новий передав світу почалася вже з моменту розпаду Радянського Союзу в 1991 році, поступово набираючи силу і посилюючи. А в березні 1999 року почалася, у самім буквальному значенні, бомбандировка Сполученими Штатами і їхніми сателітами по НАТО не тільки Югославії, але й основних норм міжнародного права, включаючи Статут ООН.

"24 березня 1999 року Організація Північно-Атлантичн Договору в порушення п. 4. ст. 2. ст. 51 і ст. 53 Статуту ООН без санкції Ради Безпеки ООН під приводом захисту албанської частини населення, що проживає в Косово і Метохии, початку нічим не виправдані систематичні, інтенсивні. власне кажучи цілодобові бомбардування військових і цивільних об'єктів на території Югославії, чим принесла незлічимі страждання багатонаціональному народу даної країни, цілком зруйнувавши всю її інфраструктуру і більшість промислових і сільськогосподарських об'єктів, об'єктів соціальної і культурної сфери і середовища обитания...

В обхід Ради Безпеки ООН було демонстративно потоптане міжнародне право, перекреслені десятки міжнародних договорів універсального і регіонального характеру, включаючи Статут самого блоку НАТО, грубо порушені норми і принципи міжнародного гуманітарного права, застосовуваного в період збройних конфліктів.

НАТО була почата чергова спроба підірвати роль Організації Об'єднаних Націй як головної структури по встановленню і підтримці міжнародного світу і безпеки, узаконити дії на світовій арені в обхід Ради Безпеки, а іноді і всупереч зайнятій їм позиції", уклав Усеслов'янський Трибунал по розслідуванню американських і НАТО військових злочинів у Югославії" на своїх сесіях у Ярославлеві, Києві, Белграді і Софії.

До того ж висновку прийшов і Міжнародний Трибунал під головуванням колишнього міністра юстиції США Рамсея Кларка.  Протягом повзучої третьої світової війни намітився процес перетворення Організації Оъединенних Націй в один з багатьох інститутів гегемонії США, поряд з НАТО, Міжнародним Валютним Фондом і Світовим Банком. ООН перетворилася в інструмент глобалізації, суть якої захоплення економік інших країн, і насамперед країн Східної Європи Сполученими Штатами під егідою політики "відкритих двер".

Чи, як сказав професор економіки при університеті в Оттаві, Канада, Михайло Чосудовсский: "За спиною Міжнародного Валютного Фонду стоїть НАТО, а за спиною НАТО –Уолл Стрит"

З цього випливає, що ніякої позитивної ролі ООН надалі грати не може, єдина її функція - це служити фасадом легітимності американського імперіалізму, американської зовнішньої політики експансіонізму. Вже в 1993 році Віктор Ілюхін правильно заявив, що під егідою і прапором американізованої ООН США проводять політику експансіонізму, що ООН перетворилася в інструмент встановлення американського світового панування.

Останнім часом участилася критика Організації Об'єднаних Націй. Мені здається, що утворився загальний консенсус, що ООН переживає кризу легітимності. Отут варто помітити, що думка про те, що ООН перетворилася в знаряддя американської зовнішньої політики, широко поширено в Західній Європі.

Уже XVI міжнародний Конгрес Європейського Федеративного Руху, состояшийся в Римі в 1993 році, у своїй заключній декларації прийшов до висновку, що: "ООН необхідно США для прикриття своєї світової гегемонії. Установлення гегемонії США під прапором ООН привело до нестійкості політичної дійсності у світі, до гострого конфлікту, з одного боку, легітимності сили, і її изпользования в нібито миротворчих цілях, з іншої. З изчезновением ворога (Радянського Союзу), міць і гегемониальние домагання США утратили свою хоча і тендітну і неміцну легітимність. Світ не терпить доминации заснованої на неприкритому застосуванні сили як інструмент примуса. Сьогодні, і на близьке майбутнє, сила і застосування сили в міжнародних відносинах позбавлені легітимністі - іншими словами конфлікт сили і легітимності вже перетворився у визначальну характеристику міжнародних відносин у даний час. Дійсний і справедливий, законний і легітимний, світовий порядок може існувати тільки на основі згоди, єдності і співробітництва країн світу. Це визначення світового порядку вимагає на ділі введення демо!  кратии в ООН, її реконструкції і перетворенні в правдиву міжнародну організацію, що відбиває інтереси всіх країн світу, і військову силу, що застосовує, як миротворчі міри єдино на основі загальної згоди. Однак щораз коли ООН призивається до дії, виявляється, що миротворчі міри проводяться єдино з метою сугубо однобічних інтересів США— як це було недавно в Іракові, а зараз у Сомалі"

Критика зовнішньої політики Сполучених Штатів, спрямованої на підрив международно-правих норм і ролі Організації Об'єднаних Націй у світовому співтоваристві, участилася після злочинної війни США на Балканах.

"Необявленная війна на Балканах, війна не тільки проти Сербів. Це війна проти Європи", написав французький соціолог Гью Декло в газеті "Ле Монд"  Війна в Косово не що інше, як політика Вашингтона спрямована на:

1.  Задоволення апетитів військово-індустріального комплексу США

2.  Підриви Європи і її прагнення до геополітичної самостійності

3.  Консолідації ролі США як одноособового жандарма у світі.

Аналізуючи відношення США до міжнародного права і до Організації Об'єднаних Націй, Игнатио Рамонет пише в газеті "Ле Монд Дипломатик" (червень 1999р.), що "США розглядають інтервенцію як "гуманітарний імператив".

У війні проти Югославії НАТО безцеремонно порушило два фундаментальних принципи міжнародних відносин: а саме 1. "принцип державного суверенітету", 2. "статут ООН"

Головний редактор "Ле Монд Дипломатик" Игнатио Рамонет підкреслює, що: "Починаючи з початку 90 роках ставати усе більш очевидно, що США зовсім не мають наміру вважатися з ООН і хочуть їй відвести роль служниці своєї зовнішньої політики. Мандат Боутроса Галі не був продовжений. Він був замінений на посаді Генерального Секретаря Кофі Ананом, фігурою, безсумнівно, більш податливої на указівки Вашингтона. Дайтоновское угода про Боснію було підписано під егідою США. Рішення піддати Ірак бомбування в такий же спосіб було в однобічному порядку прийняте США, а не ООН.

Зовсім очевидно, що США не бажають никоим образом обмежувати волю своїх однобічних дій. ООН перешкода для цієї однобічності. США не хочуть і не дозволять міжнародно-правовим процедурам ООН стояти  на шляху своєї гегемонії й експансіонізму.

Ми вважаємо, що ООН і її попередниця, Ліга Націй, що проіснували більше ніж сторіччя, свідчили про прогрес цивілізації. Як тепер з'ясовується, ці організації існували тільки через існуючий балансу сили між країнами, що суперничають, що володіють приблизно рівною силою, і ніяка з них не володіє можливістю перемогти іншу, у всякому разі не на бойовище.

Система балансу сили була зруйнована з розвалом Радянського Союзу. Уперше за 200 років одна країна - сверхсила (hyperpower), використовуючи термін введений французким міністром закордонних справ Хюбертом Ведрине,- безконтрольно панує у світі. Ця країна, Сполучені Штати, не бачить ніяких приводів поділятися з кимсь чи обмежувати свою гегемонію. І тим більше США не допустять, щоб ООН втручалася в справи США чи своїм статутом обмежувала б дії гегемона на міжнародній арені.

Стрижень зовнішньої політики США виявляється в двох гегемониальних імперативах порушення міжнародного порядку: заперечення принципу державного суверенітету і невизнання авторитету Організації Об'єднаних Націй.А це не що інше, як руйнування існуючого світового порядку", підкреслює головний редактор газети "Ле Монде Дипломатик"  До подібних же висновків приходить і Филли Бенни який у декабьрском номері "Ле Монде Дипломатик" пише, що США, шляхом корупції міжнародного права, підриву функцій Організації Об'єднаних Націй і заміни її НАТО, прагне нав'язати усьому світу свою імперську диктатуру. Міжнародне поводження США: "свідчить про намір США в однобічному порядку втручатися в міжнародні справи і про відмовлення від будь-якого принципу багатосторонності - особливо в тім виді, у якому цей принцип втілений в ООН...

Посилаючись на авторитет НАТО, щоб легалізувати повітряну війну, що вони вели проти Югославії, Сполучені Штати прямо порушили міжнародне право й Статут Організації Об'єднаних Націй, що говорить, що тільки Рада Безпеки може санкціонувати застосування сили...

Сполучені Штати - у змові зі своїм британським чи сателітом без нього - знущатися з пріоритету повноважень ООН у питаннях світу і міжнародної безпеки. Діючи поодинці, Сполучені Штати викликають презирство інших країн... Сполучені Штати – зокрема, адміністрація президента Клінтона... – диригують кампанією, спрямованої на ще велику дискредитацію ООН і міжнародного права. А чому США це роблять?

Щоб це зрозуміти, треба повернутися до історії, а саме до історії світових імперій в апогеї їхньої могутності і впливу. Кожна з імперій у свій час намагалася переписати глобальні правила гри, нав'язати світу те, що ми могли б назвати "законами імперії". Фукидид описує завоювання острова Мелос греками, що хотіли зміцнити стабільність своєї імперії і панувати в ній відповідно до принципів, що цілком відрізнялися від принципів афінської демократії "золотого століття". Римська імперія діяла в такий же спосіб. Протягом двох останніх століть британська імперія, "над який ніколи не заходило сонце", поводилася точно так само. І сьогодні, на піку неуявного раніше військової, економічної і політичної могутності, Сполучені Штати, у свою чергу, хочуть поодинці визначати норми міжнародного життя...

Сполучені Штати практично цілком ігнорують Об'єднані Нації. У відповідь на правомірні вимоги дозволу ООН для будь-якого використання сили, США висувають НАТО замість ООН. І нав'язують світу, що утомився від імперій, регламент, що може улаштувати только імперію... "Закон імперії" означає для Сполучених Штатів, насамперед, право не виконувати цілий ряд міжнародних угод, вимагаючи в той же час, щоб інші країни цим угодам підкорялися".

Ще більш різко виражається професор Етаю Томас, що підкреслює, що:   "Вашингтон проводить міжнародну політику бомб, санкцій і знищення держав. Доктрина Олбрайт (чергова добавка до доктрини Монро-мое примітку) дала Сполученим Штатам ліцензію на експансіоністське шаленство в Югославії, в Іракові, а надалі, і в інших країнах.

Військова сила США, спираючи на міць економічних санкцій і винагород, перетворили ООН у слухняний інструмент експансіоністської зовнішньої політики США, служачи цілям підриву раніше існуючого міжнародного права. Серби, до речі, мають незрівнянно більше прав на Косово, чим Сполучені Штати на Каліфорнію і Тексас. Не випливає і забувати, що понад 1.7 мільйон іракців загинули, включаючи полмиллиона дітей, у результаті американських санкцій проти Іраку", пише Томасе.

Криза ООН, подрив підвалин і ведучих принципів міжнародного права, зокрема принципів державного суверенітету, непорушності границь і невтручання у внутрішні справи держав- прояв тоталітарного у своїй сутності процесу переходу світу від двухполярного в минулому, заснованим на балансі сил між США і Радянським Союзом, в однополярний, заснований на вирішальним перевазі сили США у світі. Йде так називана гомогенізація світового простору і институционализация волі гегемона—США. Процес спроби США переробити світ у світ слухняний США і виявляється як криза ООН і фундаментальних норм міжнародного права.

Двухполярний світ тримався на баллансе сил у світі. Тому в двухполярном світі і зберігався консенсус який і називався мирним спільним існуванням, свого роду історичним компромісом.

А те, що спостерігається зараз - це процес силового контрареволюционного підриву раніше існуючої світової системи, що містить у собі і підривши міжнародний організацій, у тому числі і насамперед ООН.  Коли те, кілька років після закінчення другої світової війни, на п'ятої сесії Генеральної Ассемблии ООН, Андрій Вишинский підкреслив, що "Організація Об'єднаних Націй утратила своє обличчя міжнародної організації і є знаряддям американської зовнішньої політик-політики сили."

Сказане як не можна краще характеризирует сутність ООН у пост-радянський період Нового світового порядку, у якому, наприклад, зовсім неприкрита неоколоніальна агресія англо-американського імперіалізму проти Іраку, Югославії і проти принципів Хельсинкского угоди проводилися під егідою ООН, як "миротворчі міри". У Новому світовому порядку ООН перетворилася в інструмент американської зовнішньої політики, іншими словами утратила своє обличчя міжнародної організації.

Треба мати на увазі, що Новий світовий порядок по своїй сутності абсолютно несумісний зі статусом ООН як правдивої міжнародної організації, посколько в ньому гегемониальная воля американського експансіонізму вступає в гострий конфлікт і прагне зруйнувати принципи суверенітету, суверенної рівності і невтручання у внутрішні справи країн-членів, принципи, що визначають сутність цієї міжнародної організації. З за цього Новий світовий порядок і привів до кризи легітимності Організації Об'єднаних Націй. Я думаю, що дуже добре про це написала Наталія Нарочницкая, зауважуючи, що ООН перетворилася в стража й охранителя абсолютно неправового порядку.

Війна проти Іраку, наприклад, однозначно розглядалася багатьма політичними коментаторами в Європі, як лівого так і правої користі, як приклад нового американського експансіонізму. "Міжнародний прибунал по розслідуванню американських військових злочинів в Іракові", на якому як головного обвинувача виступав колишній міністр юстиції США Рамсей Кларк, і який у світлі Нюренбергского кодексу розглядав воєнні дії США під час війни проти Іраку, на своїй заключній сесії в лютому 1992р. у Нью Йорку виніс рішення, що США й американський уряд зробили злочину проти міжнародного світу і людства, а також і військові злочини. Власне кажучи війна проти Іраку була неоколоніальною війною за контроль над стратегічно важливими запасами нафти, проведеної під прапором ООН.

Сутність же війни проти Югославії— це радикальна ревізія основного принципу міжнародного права про непорушність границь і територіальної цілісності держав, закріпленого не тільки Хельсинкскими угодами але і Декларацією Принципів Міжнародного права ООН від 1970р. На заключній сесії "Міжнародного трибуналу по розслідуванню американських військових злочинів у Югославії" у червні 2000 року в Нью Йорку проводившимся під головуванням Рамсея Кларка був винесемо суворий вирок США і їх сателітам по НАТО.

Треба мати через, що поділ сили і законності,— а це те ж саме, що зовсім неправомірне застосування сил-означає, що гегемональная воля до влади, що звільнилася від всіх обмежень раніше існуючого міжнародного права— єдиний актор на міжнародній арені, єдиний критерій застосування сили. Сила і право ототожнені. Сила— це право вважає Вашингтон. Легітимність застосування сили зведена до свого роду голлівудському до пропагандистическим химерам американського "Міністерства пропаганди".

Криза легітимності Організації Об'єднаних Націй приводить до перетворення ООН в організацію, що слухняно служить своєму імперському володарю як зручні підмостки для маскування однобічних дій США під фікцію багатосторонності абстрактної колективної волі. Іншими словами єдина функція ООН на який США згодні — це функція оманного багатобічного прикриття однобічної волі США.

Адмірал Стансфильд Тернер, директор Центрального розвідувального керування (ЦРУ) під час президентства Буша, у такий спосіб разяснил значення війни проти Іраку для прийдешнього Нового світового порядку в інтерв'ю американському телевізійному каналу ЦНН(CNN) у липні 1991 року:

"Нам необхідно дивитися в перспективі майбутнього. Тут наочний приклад- ситуація між ООН і Іраком, у якій Організація Об'єднаних Націй навмисно вторгається в суверенітет суверенної держави...Це прекрасний прецедент який ми повинні використовувати в будь-якій країні у світі".

Адмірал Тернер іншими словами розглядає майбутню роль ООН як інструмент американської зовнішньої політики експансіонізму.

Необхідно відмітити, що згідно думки багатьох політологів, в історичній перспективі ООН ніколи і не була задуманна бути правдивою міжнародною організацією. Плани США в Бретонських лісах були спрямовані на створення організації за допомогою якої США могли б керувати усім миром, прикриваючи ширмою оманної багатосторонності.

Однак згодом діяльність ООН зайшла ще далі...

6. Подальший розвиток кризи ООН

Сьогодні ми є сучасниками і свідками глибокого падіння вдач у політику багатьох держав і політичних елит світу, що керуються в создавшейся навколо Іраку ситуації сиюминутними меркантильними розуміннями й інтересами своєї дрібної політики і не задумуються над тим, чим усе це в недалекому майбутньому може обернутися для них самих. Вашингтон і Лондон під прикриттям гасла роззброювання Іраку відкрито здійснили військову агресію проти цієї незалежної держави, члена Організації Об'єднаних Націй, а міжнародне співтовариство довге умовляло їх почекати, поки інспектори цієї міжнародної організації, нарешті, не представлять Раді безпеки доказів того, що Ірак у чомусь знову дійсно серйозно провинився і перед США, і перед ООН. Режим Саддама також не можна визнати ліберальним. Однак зовсім не обов'язково, щоб застосування сили стало ведучим принципом дозволу складних ситуацій.

Разом з тим, у світі періодично виникають неприйнятні для міжнародного чи співтовариства окремих держав ситуації, при яких застосування військової сили тільки і здатно припинити небезпечний розвиток тих чи інших процесів. Адже ніхто чи практично ніхто у світі не заперечив права США на застосування збройних сил проти режиму талибов і сил "Аль-Каиди" в Афганістану. Очевидність правомірності і необхідності дій США й інших країн проти терористичного режиму талибов не була піддана навіть найменшому сумніву. Але ситуація з Іраком - зовсім іншого роду.

Тим часом, що ведеться вже більш року Вашингтоном і Лондоном агресивна антиіракська пропагандистська кампанія з масованим використанням прийомів дезінформації, як своїх громадян, так і міжнародної громадськості, демонстративні і застосування різних форм надання впливу, аж до прямого тиску на міжнародні організації і правлячі кола багатьох держав світу в сполученні з традиційними операціями американських спецслужб і обіцянками великих субсидій тим, хто підтримає військову акцію Джорджа Буша і Тоні Блера проти Іраку, - роблять свою справу. Багато політичних режимів світу, схоже, думкою, а інші - вже і відкрито здали Багдад Сполученим Штатам і стурбовані лише тим, як би повигоднее і подороже продати Вашингтонові свою угодовську позицію по Іракові.

Але, сама головне, агресія США продемонструвала усьому світу безпорадність одного і ведучих міжнародних інститутів – Організації Об'єднаних Націй, що, незважаючи на свій величезний авторитет і вплив, не зміг запропонувати і реалізувати ефективне рішення іракської кризи.

Не вимагає доказів факт, що ООН не є деякою абстрактною організацією, відірваної від держав, її складових. Вона настільки сильна й ефективна, наскільки цього хочуть члени ООН. І в даному випадку ми маємо ситуацію, коли принаймні дві країни - постійні члени СБ (США і Великобританія) вирішили діяти не тільки в обхід СБ, але й в обхід Статуту ООН і резолюції СБ ООН. Насправді вони дотепер так нікого так і не переконали в тім, що війна в Іракові була обґрунтована, виправдана і справедлива. Спостерігається скоріше криза у відносинах між цими країнами і всіма іншими членами ООН.

ООН – це дзеркало світової політики, у якому відбиваються всі політичні й економічні протиріччя між країнами. Тобто, якщо ми говоримо про кризу ООН, то, насамперед, варто мати на увазі, що це криза міжнародних відносин.

Післявоєнна битва за Ірак між США й ООН стане судьбоносной як для США, так і для ООН. Якщо ООН не удасться якимсь образом уключити себе в число реально вирішальну долю Іраку сторін, це буде означати фактично скочування ООН на задворки міжнародної політики. І навпроти, успіхи (чи, точніше, згода США на ці успіхи) ООН у справі контролю над Іраком буде означати пролонгирование ще на невизначений час існуючого положення, при якому, нехай ретроактивно (заднім числом), але все-таки зрештою саме до ООН, а не до якої-небудь окремої держави, переходять функції верховного політичного контролю над переможеною країною. Своїми діями напередодні іракської операції ООН сама поставила себе поза грою. І від хазяїнів Білого дому тепер буде потрібно дуже серйозне інтелектуальне зусилля, щоб зрозуміти, навіщо взагалі потрібно втручання ООН у "іракські справи", так ще на самому останньому етапі, - етапі дільби постсаддамовского "політичного пирога".

Діяльність Організації Об'єднаних Націй по підтримці світу є унікальним і динамічним інструментом, розробленим Організацією в якості одного зі шляхів для надання допомоги конфліктами, що роздирається, країнам у створенні умов для встановлення міцного світу. Первая миссия Организации Объединенних Наций по підтримці світу була заснована в 1948 році, коли Рада Безпеки санкціонував розгортання військових спостерігачів Організації Об'єднаних Націй на Близького Схід з метою здійснення контролю за дотриманням Угоди про перемир'я між Ізраїлем і сусідніми з ним арабськими країнами. З тих пір у всіх куточках світу в цілому було проведено 63 операции Організації Об'єднаних Націй по підтримці світу.

Ви не знайдете терміна "підтримка світу" у Уставе Организации Объединенних Наций, і він не піддається простому визначенню. Даг Хаммаршельд, другий Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй, висловив думку, що цей термін повинний знаходиться в "главі шість з половиною" Статуту, помістивши його десь посередині між традиційними методами мирного врегулювання споровши, як, наприклад, переговори і посередництво, відповідно до главой VI, і мірами, що мають більш примусовий характер, як передбачено в главе VII.

З плином років у діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтримці світу відбулася еволюція, для того щоб вона відповідала необхідності задоволення потреб різних конфліктів і політичного ландшафту, що змінюється. Мети Організації Об'єднаних Націй по підтримці світу, що виникли в період, коли суперництво в період холодної війни найчастіше паралізувало діяльність Ради Безпеки, були в основному обмежені діяльністю по підтримці припинення вогню і стабілізації ситуації на місцях, для того щоб на політичному рівні можна було почати зусилля з метою врегулювання конфлікту мирними засобами. До складу таких місій входили військові спостерігачі і військовослужбовці, що мають легке озброєння, що виконували функції по контролі, наданню доповідей і зміцненню довіри з метою підтримки припинення вогню і виконання обмежених мирних угод.

Після закінчення холодної війни в стратегічному контексті діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтримці світу відбулися різкі зміни, що дозволило Організації трансформувати і розширити свої операції на місцях і забезпечити перехід від "традиційних" місій, зв'язаних з винятково військовими задачами, до виконання складних "багатофункціональних" операцій, спрямованих на забезпечення виконання всеосяжних мирних угод і надання допомоги в створенні основ для забезпечення стійкого світу. Сьогоднішні миротворці здійснюють широке коло складних задач, включаючи надання допомоги в створенні стійких інститутів керування і контроль за дотриманням прав людини, здійснення реформ сектора безпеки і роззброювання, демобілізацію і реінтеграцію колишніх комбатантів.

В останні роки також змінився і характер конфліктів. Діяльність Організації Об'єднаних Націй по підтримці світу, що спочатку розглядався як засіб врегулювання міждержавних конфліктів, в усі більшому ступені застосовується до врегулювання внутрішньодержавних конфліктів і громадянських воєн. Хоча збройні сили як і раніше є хребтом більшості операцій по підтримці світу, багатолика діяльність операцій по підтримці світу в даний час включає адміністраторів і економістів, співробітників поліції і юридичних експертів, саперів і спостерігачів за проведенням виборів, спостерігачів в області прав людину і фахівців з цивільних питань і питань керування, гуманітарних співробітників і експертів з питань комунікації і суспільної інформації.

Діяльність Організації Об'єднаних Націй по підтримці світу знаходиться в процесі постійної еволюції як з концептуальної, так і з оперативної точки зору, для того щоб вирішувати нові проблеми і реагувати на нові політичні реалії. Перед обличчям зростаючого попиту на усе більш широке коло складних миротворчих операцій Організація Об'єднаних Націй протягом декількох останнього років випробувала всезростаючий попит на свої ресурси і зіштовхувалася з безпрецедентними проблемами. Організація рішуче прагне до того, щоб наростити свій потенціал по здійсненню і забезпеченню польових операцій і тим самим сприяти виконанню найбільш важливої функції Організації Об'єднаних Націй, а саме підтримці міжнародного світу і безпеки.

Отже, механізм миротворчих операцій ООН у 80-90-х рр. перетерпів істотну еволюцію. Основні тенденції еволюції миротворчих операцій, здійснюваних від імені світового співтовариства в останні десятиліття, що випливають:

-  Перехід від утручання переважно в міждержавні конфлікти (характерного для 40-70-х років) до більш широкого і частого втручання в неміжнародні, внутрішні конфлікти.

-  Збільшення масштабів утручання, кількості паралельно йдуть операцій і представлених в операціях країн, розмірів вовлеченних контингентів.

-  Ріст числа операцій, здійснених регіональними організаціями, як самостійно, так і в чи співробітництві на прохання ООН. Більш частий перехід ініціативи і відповідальності не тільки за військову стадію операцій, але і за політичне врегулювання від ООН до інших організацій і коаліцій.

-  Розширення практики передачі військового планування і командування операціями і їхніми стадіями професійним військовим "машинам" окремих держав і груп держав.

-  Розмивання чіткої грані між операціями по підтримці й операціями по установленню світу (примусу до світу). Наростання кількості елементів примусових дій у структурі операцій, використання важких озброєнь і військової техніки, авіації, військово-морських сил, засобів розвідки, електронного спостереження; використання силових засобів миротворчими контингентами не тільки для самооборони, але і для більш частої демонстрації сили, попереджувального розгортання. силового роз'єднання сторін, роззброювання незаконних збройних формувань і ін.

-  Нерідкий розрив між військовою і політичною стороною операцій, делегування військовим політико-дипломатичних функцій. Задачі військової стадії операцій звичайно виконуються швидше й успешнее, чим задачі політичного примирення і постконфликтного відновлення світу, однак перебування збройних миротворчих сил у зоні конфлікту затягується для забезпечення стабілізації обстановки.

-  Ерозія критеріїв "неупередженості" і "рівновіддаленості" миротворців від сторін конфлікту, визнання допустимості залучення до операцій країн, що мають власні інтереси в регіоні конфлікту. Відмовлення від практики 60-80-х рр. по виключенню військових контингентів країн-постійних членів СБ ООН зі складу учасників операцій, перехід до активної участі "великих держав" у миротворчих операціях.

-  Ускладнення (і більш часта ревізія) мандатів операцій. Більш раннє (попереджувальне) втручання в назріваючі конфлікти. Перехід від переваги "класичних" спостережливих операцій до усе більш рішучому силовому "рознімання" сторін. Визнання новими типовими "силовими" задачами миротворчих операцій роззброювання незаконних збройних формувань і вилучення зброї, що знаходиться на руках у населення.

-  "Вертикальна" агрегація операцій: від запобіжних заходів і санкцій, через етап припинення збройного насильства (якщо превентивні міри не спрацювали) до постконфликтного відновлення зруйнованих політичних і економічних чи інститутів проведення виборів під міжнародним спостереженням.

Таким чином, сучасне миротворчество вимагає великої теоретичної і практичної роботи з залученням різних державних структур

На закінчення необхідно відзначити, що незважаючи на реформи перед операціями ООН по підтримці світу встають нові важкі задачі.

Як і раніше важко швидко мобілізувати достатні фінансові засоби для забезпечення виконання деяких стрижневих функцій миротворців, таких, як роззброювання, демобілізація і реінтеграція колишніх комбатантів у суспільстві. Зберігаються проблеми, зв'язані з необхідністю своєчасного виділення державами – членами добре навчених і оснащених військових і поліцейських контингентів, особовий склад яких мав у своєму розпорядженні би належну технічну і мовну підготовку. ДОПМ усе ще не вистачає вкрай необхідних сил і засобів у таких областях, як апаратура зв'язку, морські операції, авіація і сили спеціального призначення для вживання заходів у надзвичайних ситуаціях. У нинішньому році одним із пріоритетних напрямків діяльності є підбор кваліфікованих кандидатів, що розташовують належною підготовкою для виконання важких завдань в умовах підвищеної небезпеки і при відсутності адекватної инфрастуктури.

ООН також зштовхнулася з обвинуваченнями в сексуальних зловживаннях і сексуальній експлуатації місцевого населення приймаючих місії країн, висунутими проти миротворців ООН – як військових, так і цивільних. ООН приступила до активного розслідування цих тверджень, і зміцнює існуючі процедури боротьби з цією проблемою за рахунок внутрішніх ресурсів, одночасно працюючи з державами, що надають війська, з метою рішення проблеми на системній основі.

Нинішнє пікове навантаження, зв'язане з веденням миротворчих операцій, змусила Секретаріат розробляти нові і новаторські стратегії.

Для того щоб Організація Об'єднаних Націй успішно вирішувала ці безпрецедентні задачі і справилася з цим новим спалахом "миротворчої" активності, держави – члени повинні надати їй додаткову політичну і фінансову підтримку.

1.  Лебедева М. Новые транснациональные акторы и изменение политической системы мира. Космополис, 2003,№1(3). С.38

2.  Ли Вл.Ф. Теория международного прогнозирования. М.: Научная книга, 2002. С.172

3.  Маныкин А.С. Введение в теорию международных отношений. М.: Издательство МГУ , 2001. С.289

4.  Рамоне И. Геополитика хаоса. М.: Теис, 2001. С.127

5.  Уткин А.И. Векторы глобальных перемен: анализ и оценки основных факторов мирового политического развития. Полис, 2000, №1. С. 42, С. 52

6.  Устав Организации Объединенных Наций от 26 июля 1945 года // Международное право в документах. М.,1982.

7.  Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 года // Международное право в документах. М.,1982.

8.  Конвенция о защите прав культурных ценностей в случае вооруженного конфликта от 14 мая 1954 года // Международное право в документах. М., 1982.

9.  Международный пакт о экономических, социальных и культурных правах от 16 декабря 1966 года // Права человека. Сборник нормативных документов. М.,1990.

10.  Международная конвенция о ликвидации всех форм расовой дискриминации от 7 марта 1966 года // Международное право в документах. М.,1982.

11.  Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами от 24 октября 1970 года // Международное право в документах. М., 1982.

12.  Организация Объединенных Наций. Сборник документов. М., 2008 – 420 с.

13.  Белан С.Р. Черты глобального мира. Миротворческая деятельность ООН // Экология и жизнь. – 2001. –№ 5. – С. 8–18.

14.  Гельвановский М.И, Рожков К.Л., Скрябина Н.И. Сценарии и стратегии России в глобальной миротворческом процессе. \\"Вестник РГНФ" №1 2007 С.25-43

15.  Гельвановский М.И. ООН: концептуальная конкурентоспособность России как основной инструмент решения стратегических задач. \\ "Вопросы экономики переходного периода" 2008, №1 С.12-46

16.  Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. Москва, 1989

17.  Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. Москва, 1990

18.  Беджауи М. Международный Суд: прошлое и будущее, Московский журнал международного права, 1995, N

19.  Бекяшев К.А. Международное публичное право Москва, 1999

20.  Блатова Н.Т., Мелков Г.М. Международное право в документах. Москва, 2002

21.  Внешняя политика Советского Союза в период отечественной войны. Т.1 Москва, 1970

22.  Гаджиев К.С. Введение в геополитику. Москва, 2002

23.  Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги. Москва, 1956

24.  Денисов В.Н.. Правовые аспекты разоружения в ракетно-ядерную эру. Киев, 1990

25.  Дмитриева Г.К., Лукашук И.И. Становление международной нормативной системы. Москва, 1995

26.  Игнатенко Г.В., Тиунов О.И. Международное право. Москва, 1999

27.  Игнатенко Г.В. Международное право. Москва, 1995

28.  Колосов Ю.М. Ответственность в международном праве. Москва, 1975

29.  Колосов Ю.М., Кривчикова Э.С. Действующее международное право в двух томах. Том 1. Москва, 2002

30.  Колосов Ю.М., Кривчикова Э.С. Действующее международное право в двух томах. Том 2. Москва, 2002

31.  Крылов Н. Б. Правотворческая деятельность международных организаций. Москва, 1988

32.  Лукашук И.И. Международное право – Общая часть. Учебник для юридических факультетов и вузов. Москва, Издательство БЭК, 1999

33.  Лукашук И.И. Международное право – Особенная часть. Учебник для юридических факультетов и вузов. Москва, Издательство БЭК, 1998

34.  Мелков Г. М. Международное право в период вооруженных конфликтов. Москва, 1986

35.  Организация Объединенных Наций. Сборник документов. Москва, 1981

36.  Осипов Г.А. Международно-правовой режим нераспространения ядерного оружия. Москва, 1987

37.  Питер Кальвокоресси. Мировая политика после 1945 года. Книга 1. Москва, 2000

38.  Питер Кальвокоресси. Мировая политика после 1945 года. Книга 2. Москва, 2000

39.  Сборник обзоров, Международные суды и международное право, Москва, 1986

40.  Скакунов Э.И. Международно-правовые гарантии безопасности государств. Москва, 1983

41.  Тинберген Я.. Пересмотр международного порядка. Москва, 1980

42.  Торкунов А. В.. Современные международные отношения. Москва, 2001

43.  Тункин Г.И. Международное право. Москва, 1982

44.  Цыганков П.А. Теория международных отношений. Москва, 2002

45.  Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права. Москва, 1996

46.  Юровская Е.Е., Кривогузова И.М. Новая История (Второй период). Москва издательство "Высшая Школа", 1976

47.  Юровская Е.Е., Полтавский М.А., Застенкер Н.Е. Новая История (Первый период). Москва издательство "Высшая Школа", 1972

48.  www.un.org, www.un.org/russiaru

49.  www.un.org/russian/document/centre.