Аудит статутного капіталу

Аудит статутного капіталу

Міністерство освіти та науки України

Донецький національний університет

Обліково-фінансовий факультет

Кафедра „Облік і аудит”

Курсова робота

на тему: „Аудит статутного капіталу”

|Керівник: |студентки IV курсу |

|Шапошнікова Н.В. |групи 0106 укр |

| |Сперелуп Тетяни |

| |Станіславівни |

Донецьк

2003 р.

Зміст

Вступ 3

1. Мета і завдання аудиту статутного капіталу 4

2. Нормативно-правове регулювання формування та зміни розміру статутного

капіталу 5

3. Проблемні аспекти формування статутного капіталу та типові помилки, що

виявляються в процесі аудиторської перевірки 7

4. Зміст аудиторської перевірки на підтвердження статутного капіталу 8

5. Типова кореспонденція рахунків стосовно формування та руху статутного

капіталу 12

6. Збір аудиторських доказів та формування робочих документів 19

7. Аудиторський висновок 27

Висновки 30

Література 31

Вступ

Після переходу України до ринкових відносин виникла необхідність

створення нових економічних інститутів, що регулюють взаємовідносини різних

суб’єктів підприємницької діяльності, серед яких належне місце займає

інститут аудиторства. Його головною метою є забезпечення контролю за

достовірністю інформації, що відображається в бухгалтерській та податковій

звітності. Інформація про використання майна, грошових коштів, проведення

комерційних операцій та інвестицій у юридичних осіб повинна бути об’єктивно

підтверджена незалежним аудитором.

Наявність достовірної інформації дозволяє підвищити ефективність

функціонування ринку капіталу та надає можливість оцінювати та прогнозувати

насідки різних економічних рішень.

Проведення аудиторської перевірки навіть у тих випадках, коли вона не є

обов’язковою, безумовно, має важливе значення. В умовах ринку підприємства,

кредитні установи, інші господарські суб’єкти вступають в договірні

відносини стосовно використання майна, грошових коштів, проведення

комерційних операцій та інвестицій. Довіра в цих відносинах повинна

підкріплюватися можливістю для всіх учасників економічних відносин

отримувати та використовувати фінансову інформацію. Достовірність

інформації підтверджується незалежним аудитором.

Власники, а насамперед колективні власники — акціонери, а також

кредитори, не мають можливості самостійно переконатися в тому, що всі

операції підприємства законні і правильно відображені у звітності, тому що

звичайно не мають ні доступу до облікових записів, ні відповідного досвіду,

і саме тому мають потребу в послугах аудиторів.

Серед господарських коштів підприємства не останнє місце посідають

власні кошти, одним із джерел яких виступає статутний капітал.

Статутний капітал — це сукупність в грошовому еквіваленті внесків

засновників в майно при створенні підприємства для забезпечення його

діяльності в розмірах, визначеними засновницькими документами.

В курсовій роботі детально розглянуто формування та рух статутного

капіталу, його облік на підприємстві, а також аудит капіталу.

В цій роботі розкриті мета і завдання аудиту статутного капіталу. Також

приведена нормативна база регулювання аудиторської перевірки. Розкрито

проблемні аспекти формування статутного капіталу підприємства в умовах

ринкової економіки.

В роботі розкрито зміст аудиторської перевірки на підтвердження

статутного капіталу підприємства, розглянуто основні аудиторські процедури.

Також висвітлено порядок надання висновку аудитором за результатами

проведеної перевірки.

Для написання курсової роботи використовувалася різноманітна

література: підручники, навчальні посібники та періодичні видання.

1. Мета і завдання аудиту статутного капіталу

Суб’єкти господарювання починають свою підприємницьку діяльність при

первинному накопиченні власного капіталу для забезпечення господарської

діяльності.

Власний капітал — це загальна вартість активів підприємства

(матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових інвестицій тощо), які

належать йому на правах власності і використовуються в процесі виробничої

та іншої підприємницької діяльності.

Власний капітал має складну структуру, яка залежить від організаційно -

правового статусу суб’єкта господарювання.

Метою аудиту статутного капіталу є встановлення достовірності первинних

даних відносно формування та використання статутного капіталу, повноти і

своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових

регістрах, правильності ведення обліку статутного капіталу відповідно до

установчих документів та облікової політики, достовірності відображення

статутного капіталу у звітності підприємства.

Основними завданнями аудиту статутного капіталу є:

* перевірка достовірності відображення показників щодо власного

капіталу, встановлення законності й правильності їх формування ;

* встановлення повноти формування статутного капіталу, відповідності

фактичних внесків учасників умовам установчих документів, дотримання

строків внесення часток до статутного капіталу;

* перевірка стабільності величини статутного капіталу, його

відповідності розміру, визначеними установчими документами.

Джерелами інформації для аудиту операцій зі статутним капіталом є:

1) наказ про облікову політику підприємства;

2) документи, що підтверджують право власності на майно, що вноситься як

внесок до статутного капіталу: свідоцтво про право власності на

нерухомість, земельні ділянки, транспортні засоби, інтелектуальну

власність тощо;

3) організаційні документи: свідоцтво про державну реєстрацію, накази та

розпорядження, протоколи про результати закритого перепису, про

підсумки торгів, зборів засновників, акціонерів, довідки про

прийняття на облік в податковому органі, про реєстрацію в органах

статистики та відповідних відділеннях позабюджетних фондів, ліцензії

на види діяльності, що підлягають ліцензуванню згідно з

законодавством;

4) первинні документи з обліку статутного капіталу (статут, установчий

договір, накази, довідки та розрахунки бухгалтерії тощо);

5) облікові регістри, що використовуються для відображення операцій з

обліку власного капіталу (журнал 7);

6) акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша

документація, що узагальнює результати контролю;

7) звітність (Баланс, Звіт про власний капітал).

2. Нормативно-правове регулювання формування та зміни розміру статутного

капіталу

Аудит як форма інтелектуальної діяльності має деякі особливості

організації та методики проведення. Міжнародні асоціації бухгалтерів та

аудиторів узагальнили досвід організації та методики обліку й аудиту в

країнах з різними формами власності та господарювання у вигляді міжнародних

норм аудиту (МНА), які у визначеній мірі можуть виконувати функції

стандартів з обліку та аудиту.

Стандарти аудиту — це загальні керуючі матеріали для допомоги аудиторам

у виконанні їхніх обов’язків з аудиту. В них наведено професійні вимоги до

якості (компетентність, незалежність, об’єктивність) аудитора та

аудиторських висновків і доказів. Метою складання стандартів аудиту є

встановлення загальних правил аудиторської діяльності з організації та

методики проведення. В практиці аудиторської діяльності в Україні необхідно

користуватися міжнародними та національними стандартами, нормативними

документами з організації та методології бухгалтерського обліку та

фінансово-господарського контролю, що використовуються у вітчизняній

практиці.

До основних принципів норм аудиту належать:

- цілісність, об’єктивність та незалежність, конфіденційність, знання

та компетентність;

- правила використання результатів роботи інших аудиторів;

- документальне оформлення, планування, отримання доказів аудитором;

- перевірка систем внутрішнього контролю та обліку;

- аналіз висновків аудитора та складання ним звіту.

Аудиторська палата України з метою регламентування правил та порядку

проведення аудиту і виконання аудиторських послуг розробляє національні

нормативи аудиту (ННА). Вони базуються на законодавстві України про

аудиторську діяльність та міжнародних нормах аудиту, а також професійній

термінології, прийнятій у світовій практиці.

Правові та організаційні основи аудиторської діяльності в Україні

регламентуються законодавством, а також нормативними актами про

сертифікацію спеціалістів з аудиту та ліцензування їхньої діяльності.

При проведенні аудиторської перевірки аудитор повинен неухильно

виконувати вимоги, передбачені ННА. Так, ННА № 9 передбачено основні вимоги

до планування аудиторської перевірки. Збір аудиторських доказів

регламентовано ННА № 14, а порядок надавання аудиторського висновку

затверджено ННА № 26.

Наведемо основні нормативно-правові акти з обліку статутного капіталу,

якими повинен керуватися в своїй роботі аудитор:

1. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” № 996-

XIV від 16.07.99р.;

2. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та

установ, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 291 від

30.11.99р.;

3. Закон України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про

оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.97р., з

наступними змінами і доповненнями;

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 „Звіт про власний

капітал”, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від

31.03.99р.;

5. Закон України „Про господарські підприємства” № 1577-12 від

19.09.91р., з наступними змінами і доповненнями;

6. Закон України „Про цінні папери та фондову біржу”;

7. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.91р., з

наступними змінами і доповненнями;

8. Положення про порядок реєстрації випуску акцій та облігацій

підприємств та інформації про їх емісію № 07-01/98;

9. Положення про порядок збільшення статутного фонду акціонерного

товариства у зв’язку з індексацією основних фондів № 07-04/98.

3. Проблемні аспекти формування статутного капіталу та типові помилки, що

виявляються в процесі аудиторської перевірки

Статутний капітал відображається на рахунку 40 „Статутний капітал”, де

обліковується стан та рух статутного капіталу підприємства. При перевірці

треба мати на увазі, що величина статутного капіталу відповідає розміру,

зареєстрованому в статутних документах як вартість вкладів (часток, акцій

за номінальною вартістю, пайових внесків) засновників (учасників)

підприємства. Повнота внесення вкладів засновників контролюється шляхом

порівняння його розміру (по кредиту рахунку 40) з величиною заборгованості

власників (учасників) по внесках до статутного капіталу (рахунок 46

„Несплачений капітал”). Зміна розміру статутного капіталу можлива лише

після внесення відповідних змін до статутних документів підприємства.

При формуванні статутного капіталу виникають різні упущення, помилки,

виправлення (табл.3.1). Наведемо основні з них:

. необґрунтоване збільшення статутного капіталу за рахунок завищення

вартості ТМЦ, НМА, що вносяться до статутного капіталу;

. невнесення або неповне внесення засновниками своїх вкладів до

статутного капіталу;

. несвоєчасне внесення змін до реєстру акціонерів;

. несвоєчасне оформлення вибуття та прийому нових засновників;

. неправильне оформлення внесення засновниками своїх вкладів до

статутного капіталу;

. неправильне оформлення повернення засновникам часток із статутного

капіталу;

. відсутні підтверджуючі документи по здійсненим фінансово-

господарським операціям; невідображення здійснених операцій;

. виправлення записів у документах без явних на те причин;

. відсутність оригіналів або завірених відповідно до законодавства

документів;

. фіктивні документи або операції;

. діяльність без ліцензії;

. невиконання нормативних документів.

Таблиця 3.1.

Найхарактерніші помилки, що можуть бути виявлені аудитором.

|№ |Види помилок |Причини |

|з/п| | |

|1 |Не повністю сформований статутний капітал. |Недостатньо коштів. |

| | |Не закінчився період |

| | |формування. |

|2 |Внесені зміни розміру статутного капіталу |Не проведена перереєстрація |

| |без перереєстрації статутних документів. |статутних документів. |

|3 |Статутний капітал сформовано за рахунок |Явна помилка. Треба внести |

| |кредитних коштів. |виправлення та сформувати |

| | |капітал згідно із статутними |

| | |документами. |

4. Зміст аудиторської перевірки на підтвердження статутного капіталу

Під час проведення аудиту аудитор повинен неухильно виконувати вимоги,

зазначені в ННА № 2 „Основні вимоги до аудиту”.

Основні вимоги, які регулюють аудиторську діяльність, поділяються на

дві групи: етичні і методологічні. Дотримання етичних вимог, що

визначаються в Кодексі професійної етики аудиторів України та в Законі „Про

аудиторську діяльність” обов’язкове в усіх обставинах аудиту. Методологічні

принципи, які визначаються в нормативах, можуть в окремих випадках мати

необов’язковий характер. Обов’язковість або рекомендаційний характер

методологічних принципів регламентуються тими конкретними нормативами

аудиту, в яких описуються відповідні принципи.

Етичні професійні вимоги: незалежність, об’єктивність, компетентність,

конфіденційність, доброзичливість.

Методологічні вимоги: планування аудиту; обґрунтованість оцінки

значущості аудиторських доказів, а також систем внутрішнього контролю;

доцільність вибору методики і техніки аудиту, визначення критеріїв

суттєвості й достовірності; дотримування методики оцінки ризику та

вибіркової перевірки даних; аналіз інформації та формування висновків;

відповідальність за зроблений висновок; дотримання порядку документального

оформлення; взаємодія аудиторів; обґрунтування використання результатів

роботи іншого аудитора бо спеціаліста іншої галузі; повне інформування

клієнта; контроль якості роботи аудитора.

Аудиторська перевірка повинна складатися з декількох етапів. Умовно

можна виділити три етапи: планування; збір аудиторських доказів; завершення

аудиту.

Відповідно до ННА № 9 „Планування аудиту”, планування — це вироблення

головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також

часу проведення аудиту. Аудиторський план розробляється з огляду на те, що

в ньому визначається час проведення кожної конкретної аудиторської

процедури.

Аудитори і аудиторські фірми України під час розробки плану аудиту та

протягом тривалості аудиту мають право самостійно визначати форми і методи

аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов

договору із замовником, професійних знань та досвіду.

Аудитор повинен планувати свою роботу так, щоб мати можливість

ефективно провести аудиторську перевірку. Планування має ґрунтуватися на

попередньому вивченні особливостей бізнесу клієнта.

Метою планування аудиту є звернення уваги аудитора на найважливіші

напрямки аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше.

Планування допоможе аудиторові належним чином організувати свою роботу і

здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь у перевірці, а

також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами і фахівцями

інших професій.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру і виду

діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про

стан справ на підприємстві.

Для досягнення ефективності та результативності аудиту, а також для

узгодження порядку проведення аудиторських процедур з внутрішнім розкладом

роботи фахівців підприємства аудитор обговорює з керівництвом та

співробітниками підприємства елементи загального аудиторського плану та

аудиторські процедури.

Аудиторові слід розробити і документально оформити загальний план

аудиту, визначити в ньому істотність помилок, а потім здійснити аудит за

цим планом.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав

можливість завдяки йому підготувати програму аудиту. В свою чергу програма

аудиту, її зміст і розмір залежать від розміру, виду і специфіки

підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей

методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки.

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних

питань:

. розуміння аудитором бізнесу клієнта (головні фактори, які впливають

на діяльність; характеристики діяльності підприємства, його

організаційної структури; розподіл обов’язків між керівництвом

підприємства);

. розуміння обліку і системи внутрішнього контролю (методи і принципи

бухгалтерського обліку);

. визначення ризиків і суттєвості (оцінка аудитором ризику внутрішнього

контролю; визначення порогу суттєвості помилок для цілей аудиту з

кожного виду операцій);

. види, час і повнота процедур (вплив інформаційних технологій на

аудит; можливий вплив роботи внутрішніх аудиторів);

. координація, керівництво, супроводження і нагляд (участь в аудиті

інших аудиторів або фахівців; місцезнаходження підрозділів

підприємства);

. інші питання (відносини підприємства зі спорідненими сторонами).

У програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих

аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками

загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати

виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. До аудиторської програми

включається також перелік об’єктів аудиту за його напрямками, а також час,

що його необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторську

процедуру.

У програмі аудитор оцінює розмір ризику внутрішнього контролю та свій

особистий ризик не виявлення суттєвих помилок у звітності, який існує під

час проведення аудиторських процедур, визначає термін проведення

аудиторських тестів і незалежних процедур — координує роботу всіх можливих

помічників, залучених з числа співробітників підприємства, відзначає

присутність інших виконавців аудиту, якщо такі беруть участь в роботі.

Порядок проведення процедур одержання аудиторських доказів розглянуто в

ННА № 14 „Аудиторські докази”. Відповідно до нього, аудитор повинен

одержати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила

спроможність зробити необхідні висновки, при використанні яких буде

підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів

систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. За деяких обставин

докази можуть бути одержані в результаті процедур перевірки на суттєвість.

Відповідно до статей 7 і 21 Закону України „Про аудиторську діяльність”

аудитор має провести перевірку бухгалтерської річної звітності суб’єкту

господарювання з метою надання висновку про достовірність і реальність

представленої інформації і її підтвердження або не підтвердження. ННА № 26

„Аудиторський висновок” регулює основні принципи, за якими складається

аудиторський висновок. В ньому говориться, що аудитор повинен

проаналізувати й оцінити висновки, одержані на основі отриманих

аудиторських доказів, для підготовки аудиторського висновку про перевірену

фінансову звітність.

Результати аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який

повинен містити в собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену

фінансову звітність.

Отже, на останньому (третьому) етапі аудитор повинен:

o завершити підготовку робочої документації у вигляді аудиторського

файлу;

o підготувати письмову інформацію керівництву перевіреного економічного

суб’єкта за результатами аудиту;

o сформулювати за результатами аудиту свою думку про достовірність

фінансової звітності перевіреного економічного суб’єкта;

o підготувати за встановленою формою аудиторський висновок.

Така схема (як і будь-яка інша) лише приблизно відображає процес

реальної роботи аудитора. Наприклад, не всі етапи аудиту виконуються

послідовно, деякі йдуть одночасно. Так, вивчення й оцінка системи

внутрішнього контролю перевіряємої організації може проводитися в тому

числі і на стадії збору аудиторських доказів, планування аудиту може

проходити не лише на початку, але й в процесі аудиту, а документування

аудиту — на всіх його етапах, але лише на заключному етапі аудиторський

Страницы: 1, 2, 3, 4