Состав и формы бухгалтерской отчетности (СКЛАД І ФОРМИ БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЗВІТНОСТІ)

викладу. Але робили вони це неусвідомлено, оскільки вітчизняні підручники і

посібники з бухгалтерського обліку не містили словесного опису принципів,

тоді як західна бухгалтерська школа дає майбутнім бухгалтерам ці відомості

вже з перших днів їх знайомства з предметом.

Майже усі перелічені у МСБО принципи не є абсолютно новими для

вітчизняних бухгалтерів, окрім хіба принципу обачності.

Сутність принципу обачності полягає у виборі бухгалтером такого

методу оцінки, який дозволяє уникнути заниження у фінансовій звітності

витрат і зобов’язань та відповідно завищення активів і доходів.

Дотримання цього принципу поки що не дуже властиве українським

підприємствам. Можна сказати, він діє навпаки. Підприємці прагнуть показати

у звітності якомога більше витрат і, відповідно, менше доходів з метою

мінімізації податкових платежів, оскільки до користувачів фінансової

звітності в основному зараховують переважно податкові органи. Щодо інших

користувачів (інвесторів, партнерів по бізнесу, клієнтів, постачальників)

то, як правило, вони не виявляють серйозної зацікавленості в отриманні

достовірної фінансової інформації про підприємство. Тому керівники

підприємств і не прагнуть показати своє підприємство у вигідному світлі.

Інакше кажучи, немає інтересу до інформації – немає і потреби у її

розкритті.

Потреба у мінімізації податків поки переважає над потребою надавати

об’єктивну інформацію про стан справ.

На відміну від українських, американські та західноєвропейські

бізнесмени прагнуть прикрасити показники фінансово-майнового стану своїх

підприємств, оскільки для них набагато важливіше показати користувачам

фінансової звітності, що бізнес розвивається успішно, фінансовий стан

стійкий, зобов’язання в нормі, рентабельність висока. Усе це обіцяє

інвесторам та акціонерам високі відсотки та дивіденди.

Щодо решти принципів, то вітчизняні бухгалтери користувались ними і

раніше, бо без них облік був би неможливим, тому вони й принципи (засади,

база). Саме до таких принципів належать: автономність, безперервність,

історична собівартість, єдиний грошовий вимірник тощо.

Сутність принципу автономності полягає у тому, що активи, капітал і

зобов’язання підприємства повинні розглядатися окремо від активів,

капіталу, зобов’язань інших підприємств та окремо від майна, доходів і

зобов’язань власників цього підприємства, оскільки бізнес є самостійною,

відокремленою від засновника субстанцією.

Принцип історичної собівартості означає, що під час оприбуткування на

баланс активів їх слід оцінювати, виходячи з витрат на виробництво або

придбання, тобто за собівартістю, яка склалася історично. Решту методів

оцінки активів (ринкова вартість, справедлива вартість тощо) слід

застосовувати лише у випадках, колі такі витрати неможливо визначити з

високим ступенем достовірності або коли оцінка активів за їх історичною

собівартістю не відповідає економічній доцільності їх придбання.

Сутність принципу єдиного грошового вимірника полягає у тому, що

вимірювання й узагальнення усіх операцій, що їх проводять у регістрах

бухгалтерського обліку, здійснюються в єдиній грошовій одиниці незалежно

від того, скільки видів валют підприємство має у своєму розпорядженні.

Зазвичай, це валюта країни, в якій підприємство зареєстровано. Це означає,

що неможливо підсумовувати українські гривні з американськими доларами під

час розрахунку загальних вартісних результатів. Усі валюти приводяться до

однієї.

Основне завдання принципу превалювання змісту над формою полягає у

тому, що облік всіх господарських операцій (реєстрацію фактів

господарського життя) слід здійснювати відповідно до сутності цих операцій

та економічної реальності, а не тільки виходячи з їх юридичної форми.

Такий принцип як безперервність можна розглядати подвійно: власне як

принцип і як умову (припущення). У міжнародних стандартах безперервність

бухгалтерського обліку розглядають саме як припущення.

Безперервність полягає у тому, що оцінка активів і зобов’язань

здійснюється виходячи з умови, що діяльність підприємства

продовжуватиметься необмежено довго і його ліквідація в недалекому

майбутньому не очікується.

Поряд з тим, безперервність бухгалтерського обляку полягає не тільки в

тому, що підприємство діє необмежено довго і продовжуватиме діяльність у

осяжному майбутньому, а й у тому, що наслідки операцій, що їх відображають

на рахунках, можуть правильно визначатися лише з урахуванням наслідків

попередніх операцій. Інакше кажучи, кінцеве сальдо не може бути визначене

без урахування початкового сальдо. У сальдовому балансі ніколи не буде

рівності, якщо хоча б один, відмінний від нуля, залишок не буде враховано у

загальному підсумку валюти балансу. При цьому не має значення переривало

підприємство свою діяльність хоча б на якийсь час чи ні. Сальдо – обороти –

сальдо тощо – це безперервний ланцюг.

Якщо принцип безперервності розглядати як умову тривалості, то його

значення полягає у тому, що підприємство діятиме необмежено довго і в

близькому майбутньому не очікується його ліквідація. А у випадку,

наприклад, банкрутства активи може бути переоцінено за ліквідаційною

вартістю для більш швидкого їх продажу, щоб можна було розрахуватися з

кредиторами.

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат полягає в тому,

що ддя визначення фінансового результату звітного періоду необхідно

зіставити доходи звітного періоду та витрати, які були здійснені для

отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і

звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати

грошей. Інакше кажучи поняття доходів і витрат не потрібно ідентифікувати з

грошовими потоками. Цей принцип, передбачений МСБО, не є для нас новим,

оскільки уже в процесі обліку ми зіставляємо отримані доходи та понесені на

них витрати. Суттєву роль цей принцип відіграє в американському обліку,

тому що американці користуються ним тільки під час підготовки фінансових

звітів, оскільки доходи і витрати вони відображають за фактом оплати.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на

певні проміжки часу з метою складання фінансової звітності. Вітчизняний

облік передбачає поділ звітності на періодичну (місяць, квартал, півріччя,

9 місяців) та річну. Обов’язкова подача фінансової звітності передбачає

квартальні періоди та річну.

Згідно принципу повного висвітлення фінансова звітність повинна

містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та

подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Принцип послідовності передбачає постійне (з року в рік) застосування

підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна

бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

Річний бухгалтерський звіт підприємства подають за такими типовими

формами:

- № 1 – баланс;

- № 2 – звіт про фінансові результати;

- № 3 - звіт про рух грошових коштів;

- № 4 – звіт про власний капітал;

- примітки до річної фінансової звітності.

Зміст і форма звітів визначаються та регламентуються відповідними

положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Перед початком складання звітності підприємства виконують велику

підготовчу роботу:

- перевіряють повноту відображення в поточному обліку господарських

операцій, оформлюють їх відповідними документами;

- уточнюють розподіл витрат і доходів між суміжними звітними

періодами;

- перевіряють стан розрахунків і списують в установленому порядку

нереальну дебіторську заборгованість, а також кредиторську

заборгованість, за якою минули строки позовної давності;

- розподіляють витрати на обслуговування виробництва й управління;

- визначають та списують фінансовий результат;

- перевіряють правильність облікових записів, взаємно звіряють дані

синтетичного та аналітичного обліків;

- перед складанням річного звіту здійснюють повну інвентаризацію.

Розділ 2

Характеристика основних форм бухгалтерської звітності

2.1. Баланс підприємства

Порядок заповнення першої форми фінансової звітності регулюється

положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”, де розкриті

основні терміни, зміст статей балансу та порядок визнання, оцінка та

розкриття статей балансу, а також визначена стандартизована форма

звітності, яка передбачає, як і більшість фінансових звітів наявність таких

обов’язкових реквізитів, як: назву підприємства, територія, на якій

зареєстровано підприємство, форма власності, орган державного управління,

галузь діяльності, вид економічної діяльності, одиниця виміру: тис.грн., та

адреса підприємства, а також контрольна сума та дата, на яку складена

звітність. Більшість перелічених показників має свій статичний код, який

вказується у відповідній графі. Наприклад, код підприємства складається з 8-

ми цифр.

Норми зазначеного положення (стандарту) не регулюють порядок складання

балансів банків та бюджетних установ. Малі підприємства при складання

балансу регулюються положенням (стандартом) 25 “Фінансовий звіт суб’єкта

малого підприємництва”.

Особливості складання консолідованого балансу визначаються окремим

положенням (стандартом).

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та

неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

У балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал

підприємства.

Різниця між вартістю активів і сумою зобов’язань підприємства

характеризує розмір його власного капіталу.

Не допускається у балансі проводити згортання статей активів та

зобов’язань, крім випадків, передбачених відповідними положеннями

(стандартами).

Баланс складається з двох частин: Активу, де представлені господарські

засоби, та Пасиву, де згруповані їхні джерела. Основним елементом

бухгалтерського Балансу є стаття (активна чи пасивна).

Актив Балансу складається з трьох розділів:

І. Необоротні активи.

ІІ. Оборотні активи.

ІІІ. Витрати майбутніх періодів.

Пасив Балансу складається з п’яти розділів:

І. Власний капітал.

ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів.

ІІІ. Довгострокові зобов’язання.

ІV. Поточні зобов’язання.

V. Доходи майбутніх періодів.

Оскільки в балансі відображаються активи (ресурси, контрольовані

підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується,

приведе до надходження економічних вигід у майбутньому), зобов’язання

(заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і

погашення якої, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства,

що втілюють в собі економічні вигоди) та власний капітал (частина в активах

підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань), то

підсумок активу балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного

капіталу, тобто пасиву балансу.

До активу належать статті, які відображають ступінь рухомого майна

(ступінь ліквідності), предметний стан майна підприємства. Приклади

активних статтей – основні засоби, матеріальні запаси, розрахунки з

дебіторами тощо.

До пасиву належать статті, які показують розмір коштів (капіталу),

вкладених у господарську діяльність підприємства, і ступінь терміновості

повернення зобов’язань. Приклади пасивних статтей – статутний капітал,

прибуток, розрахунки щодо заробітної плати тощо.

У першому розділі активу відображаються

. нематеріальні активи (їх залишкова вартість, первісна вартість та сума

зносу),

. незавершене будівництво;

. основні засоби (їх залишкова вартість, первісна вартість та сума зносу),

. довгострокові фінансові інвестиції (які обліковуються за методом участі в

капіталі та інші фінансові інвестиції);

. довгострокова дебіторська заборгованість;

. відстрочені податкові активи;

. інші необоротні активи.

Другий розділ активу містить інформацію про запаси:

- виробничі;

- тварини на вирощуванні та відгодівлі;

- незавершене виробництво;

- готову продукцію;

- товари;

- одержані векселі;

- дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги (чиста

реалізаційна вартість, первісна вартість, резерв сумнівних боргів);

- дебіторську заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими

авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків, інша

поточна дебіторська заборгованість);

- поточні фінансові інвестиції;

- грошові кошти та їх еквіваленти (в національній валюті, в іноземній

валюті та інші обротні активи).

У третьому розділі активу відображаються витрати майбутніх періодів.

У першому розділі пасиву наводяться дані про статутний, пайовий,

додатковий вкладений, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений

прибуток (непокритий збиток), неоплачений та вилучений капітал.

У другому розділі пасиву відображається забезпечення виплат

персоналу, інше забезпечення та цільове фінансування.

Третій розділ пасиву відображає довгострокові кредити банків, інші

довгострокові зобов’язання, відстрочені податкові зобов’язання та інші

довгострокові зобов’язання.

Четвертий розділ пасиву містить дані про короткострокові кредити

банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, видані

векселі, кредиторську заборгованість за товари, роботи й послуги, поточні

зобов’язання за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з

позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, з

внутрішніх розрахунків, інші поточні зобов’язання).

П’ятий розділ пасиву відображає доходи майбутніх періодів.

Кожний з розділів балансу завершається проміжним підсумком по розділу,

сума яких дає відповідно загальний підсумок активу чи пасиву балансу.

Практично майже усі дані, які знаходять своє відображення у балансі,

беруться з даних синтетичних (й аналітичних) рахунків бухгалтерського

обліку, крім результативних рахунків, що визначають прибуток чи збиток

діяльності підприємства, який розраховується і наводиться у формі № 2, а

вже потім переноситься у перший розділ пасиву балансу.

Форма балансу (скорочена № 1-м) приведена у додатках до даної роботи.

2.2. Звіт про фінансові результати

Складання звіту про фінансові результати регулюється положенням

(стандартом) бухгалтерського обліку 3, який так і називається «Звіт про

фінансові результати». Шапка звіту містить таку ж інформацію про

підприємство, як форма №1 «Баланс», крім даних про форму власності та

адреси підприємства.

Метою складання звіту про фінансові результати є надання користувачам

повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки

та збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Згортання доходів і витрат не дозволяється, крім випадків,

передбачених відповідними положеннями (стандартами). Показники про непрямі

податки, вирахування з доходу, собівартість, витрати і збитки наводяться у

дужках.

За структурою звіт поділяється на три розділи:

1. Фінансові результати.

2. Елементи операційних витрат.

3. Розрахунок показників прибутковості акцій.

Малі підприємства подають звіт по скороченій формі № 2-м.

Перший розділ «Фінансові результати» визначає усі доходи і витрати,

прибутки та збитки підприємства, які мали місце у звітному періоді.

Додатково показуються відповідні показники за попередній період.

Розділ І містить показники по операційній діяльності, тобто основній

діяльності підприємства, по фінансовій діяльності підприємства, визначає:

- фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:

. прибуток чи збиток;

. податок на прибуток від звичайної діяльності:

- фінансові результати від звичайної діяльності:

. прибуток чи збиток;

- надзвичайні доходи чи витрати:

. податки з надзвичайного прибутку;

- чистий прибуток чи збиток.

У розділі ІІ звіту про фінансові результати наводяться відповідні

елементи операційних витрат (на виробництво і збут, управління та інші

операційні витрати), яких зазнало підприємство в процесі своєї діяльності

протягом звітного періоду за вирахуванням внутрішнього обороту, тобто за

вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт,

послуг), що вироблена і спожита самим підприємством.

Розділ ІІІ звіту про фінансові результати заповнюють акціонерні

товариства, прості акції або потенційні акції яких відкрито продаються та

купуються на фондових біржах, включаючи товариства, які перебувають у

процесі випуску таких акцій.

Форма звіту про фінансові результати (скорочена № 2-м) приведена у

додатках до даної роботи.

2.3. Звіт про рух грошових коштів

«Звіт про рух грошових коштів» (далі форма № 3) є однією з

найскладніших форм. Порядок заповнення його регламентується П(С)БО 4.

Складність цієї форми зумовлена тим, що для її заповнення потрібно детально

проаналізувати як показники даних бухгалтерського обліку, так і перші дві

форми фінансової звітності: балансу та звіту про фінансові результати. Крім

того, у більшості українських бухгалтерів немає ні досвіду заповнення цього

звіту, ні додаткової інформації, що пояснює «хитрощі» визначення окремих

показників форми № 3. А оскільки форму № 3 складають тільки один раз на

рік, то навіть відновити у пам’яті те, що відображали у ній рік тому, буває

складно. Форму № 3 не подають підприємства малі, які в свою чергу керуються

положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 25, який не містить звіту

про рух грошових коштів.

Форму № 3 слід заповнювати після складання балансу (форма № 1) і звіту

про фінансові результати (форма № 2). Причому для зручності використання

даних, відображених у балансі підприємства, доцільно провести певну

підготовчу роботу. Оскільки в процесі заповнення форми № 3 знадобляться

дані про приріст (убуток) активів і зобов’язань багатьох статей балансу

підприємства, цю інформацію можна підготувати заздалегідь. Для її отримання

можна запропонувати додати до традиційної форми балансу додаткову графу 5

як в активі, так і в пасиві. Цю додаткову графу потрібно заповнити для

кожного рядка балансу, що містить числову інформацію. Показник графи 5 для

кожного рядка розраховують як різницю між показниками граф 4 і 3 цього

самого рідка. Потім ці дані буде використано під час заповнення відповідних

рядків форми № 3.

Згідно з П(С)БО 4 метою складання звіту про рух грошових коштів є

надання користувачам фінансової звітності повної і достовірної інформації

про зміни, що відбулися у складі грошових коштів підприємства та їх

еквівалентах.

Під грошовими коштами підприємства розуміється готівка, кошти на

рахунках у банках і депозити до запитання. Еквіваленти грошових коштів – це

короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно

конвертуються у певні суми коштів і характеризуються незначним ризиком

зміни їхньої вартості. Як приклад еквівалента грошових коштів можна навести

високоліквідні цінні папери з дуже коротким терміном погашення (векселі,

сертифікати тощо).

У звіті про рух грошових коштів наводяться дані про рух грошових

коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та

фінансової діяльності.

Якщо рух грошових коштів у результаті однієї операції включає суми,

які належать до різних видів діяльності, то ці суми слід наводити окремо у

складі відповідних видів діяльності.

Підприємство розгорнуто наводить суми надходжень і видатків, що

виникають в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Негрошові операції (отримання активів шляхом фінансової оренди,

бартерні операції, придбання активів шляхом емісії акцій тощо) не

включаються до звіту про рух грошових коштів.

У міжнародній практиці існує два основних методи складання звіту про

рух грошових коштів: прямий і непрямий.

Прямий метод передбачає послідовне відображення всіх наджоджень і

вибуття грошових коштів, а також визначення приросту або зменшення грошових

коштів за звітний період як різниці між ними.

Непрямий метод полягає у визначенні чистого руху грошових коштів

шляхом послідовного коригування прибутку (збитку) звітного періоду на вплив

негрошових операцій, змін у складі запасів, дебіторської та кредиторської

заборгованостей, доходів і витрат, пов’язаних з інвестиційною та фінансовою

діяльністю.

І хоча ці методи не знайшли свого відображення у П(С)БО 4, під час

заповнення форми № 3 передбачено використання обох таких методів:

. прямого – для надання інформації про рух грошових коштів у результаті

інвестиційної та фінансової діяльності;

. непрямого – для надання інформації про рух грошових коштів у результаті

операційної діяльності.

Заповнюючи поетапно форму № 3 підприємство повинно отримати її

підсумковий показник – значення рядка 400 “Чистий рух коштів за звітний

період”, хоча, по суті, його значення відоме ще до складання цієї форми (як

різниця показників рядків 230 і 240 активу балансу на кінець і початок

звітного періоду). Під час заповнення форми № 3 слід керуватися П(С)БО 4, а

також скористатися Методичними рекомендаціями № 053.

Страницы: 1, 2, 3