Дипломная работа: Запозичення в польській релігійній лексиці

2) графічні - це запозичення, які потрапляють до мови за допомогою людей, які читають іноземні слова за польським зразком.

І, врешті, велике значення має те, як запозичення потрапило до мови: чи воно потрапило безпосередньо з мови-джерела, чи через посередництво інших мов.

1.3 Види запозичень

Запозичена лексика в сучасній польській мові становить приблизно 10% всього її словникового складу [19, 54]. У світі немає жодної мови, у лексиці якої не було б запозичень з інших мов, тому що ні один народ, носій і творець своєї мови, не живе ізольовано, відокремлено від інших народів. Процес засвоєння слів якоюсь мовою з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення її словникового складу, робить її гнучкішою, виразнішою. Слова, запозичені з інших мов завжди відповідним чином пристосовуються до законів фонетики, граматики, словотворчих моделей та семантичної системи тієї мови, до лексичного складу якої вони увійшли.

Серед лексичних елементів, запозичених з інших мов слід розрізняти:

а) безпосередні запозичення;

б) запозичення, що увійшли за посередництвом інших мов (так, наприклад, багато слів з латинської мови польська мова перейняла за посередництвом чеської та німецької мов; багато також слів турецького чи татарського походження перейшли у польську мову за посередництвом української мови);

в) запозичення, що потрапили в мову внаслідок калькування [30, 23].

Існують також і інші класифікації видів запозичень. На нашу думку найкраще передає характер запозичень класифікація С. Дубіша. Так, найчисельнішу групу запозичень складають лексичні запозичення, які призводять до перейняття з інших мов певних словотвірних форм, подальшим їх пристосуванням до фонетичних, граматичних та словотворчих норм польської мови. Це запозичення з готської, німецької та чеської мов, які стосуються назв предметів щоденного вжитку та побутового оточення:

deska (got. disk); chędogi (got. Handags "madry"); chleb (got. hlaifs); lekarz (goc. lekeis); skot "bydło" (goc. Skatts "pieniądze"); szkło (stikls); miecz (goc. meki); pieniądz (stgn. pfening); chwila (stgn. hwil "czas, godzina"); izba (stgn. stuba "laznia"); berło (czes. berla); jedwab (czes. hedwabi).

Безпосередньо з чеської мови була перейнята лексика, пов'язана з християнською термінологією.

Це такі слова, як:

błagać (благати, просити); cielesny (тілесний); hańba (ганьба); jedyna (єдина); rozliczny; świątynia (святиня); twarz (обличчя); wahać się (вагатися); więzienie (ув'язнення); wstyd (сором); starosta (староста).

Запозичення з німецької мови (ХІІІ - ХV століття) стосується таких тематичних груп:

а) назви представників соціальних груп:

burmistrz (бургомістр); gmina (община); ratusz (ратуша); sołtys (сільський староста); wójt (війт).

б) будівельна лексика та назви будівель:

bretnal; cegła (цегла); mur (мур); rynek (ринок); blacha (бляха); graty (грати); kuchnia (кухня);

в) назви одягу:

fartuch (фартух); kiecka (спідниця); kołnierz (комір); pończocha (панчоха).

Безпосередні запозичення з латинської мови в старопольський період були незначні. Вони стосуються насамперед біблійної тематики (наприклад: balzam, cedr, centurion, manna, palma, trybun); лікарської та природничої тематики (наприклад: cebula, cynamon, lawenda); назв предметів домашнього вжитку та назв приладь (наприклад: cyrkiel, korona, organy, tablica); назв одягу (наприклад: biret, kaptur). Вплив латинської мови на польську збільшився у ХVІ - ХVІІ століттях. З цього часу маємо такі лексичні запозичення:

apetyt (апетит); decyzja (рішення); natura (природа); propozycja (пропозиція); reforma (реформа); religia (релігія); termin (термін); satysfakcja (задоволення); aktor (актор); architekt (архітектор); fizyk (фізик); polityk (політик); kapelan (капелан); profesor (професор); rektor (ректор); kolumna (колона); tron (трон); kałamarz (чорнильниця).

Отже ці три мови мали найбільший вплив на розвиток польської мови, тому саме з цих мов і виникає найчисельніша група лексичних запозичень, які проникали в польську мову переважно усним шляхом і тепер настільки освоєні народною мовою, що здебільшого не сприймаються, як чужомовний елемент [29, 356].

Інший тип запозичень - калька, причому розрізняють словотворчі, фразеологічні, семантичні та синтаксичні кальки [29, 357].

Словотворчі кальки - це слова, які перекладені з іншої мови за допомогою польських морфологічних елементів. До них відносимо кальки з латинської мови, які перейшли в польську мову за посередництвом чеської:

sumienie (czes.słedomi, łac. conscientia); czyściec (czes. cistiec, łac. purgatorium); popielec (czes. popelec, łac. cinerum); wpływ (czes. vliv, łac. influxus).

З англійської мови перейшли такі форми:

nadwaga ( ang. overweight); wiatrówka (ang. wind- jacket).

Іншомовне походження має також частина фразеологізмів (слів, зворотів), які ми називаємо фразеологічними кальками.

До цього типу відносимо фразеологічні кальки з французької мови, переважно політичного спрямування:

partia opozycyjna (fr. parti de l'opposition); klasa robotnicza (fr. mouvement populaire); władza ludu (fr. souvierainete du peuple).

У польській мові існують також фразеологічні кальки, вживання яких варто уникати. Це такі вирази, як:

coś jest na tapecie "coś jest omawiane"; tu leży pies pogrzebany "ось, де собака зарита"; od przypadku do przypadku; słaby punkt.

Розрізняємо також ще два типи запозичень: семантичні та синтаксичні кальки. В першому випадку мова йде про зміну значень польських слів під впливом їх іншомовних відповідників. Наприклад: zamek "budowla obronna" (початкове значення "urządzenie do zamykania") - нім. Schos, miasto "grod" (початкове значення "miejsce") нім. Stadt, Statt.

Існують також слова цього типу, вживання яких варто уникати, наприклад: cienki "finezyjny, subtelny" ( ros. tonkij); zabiezpieczyć "zapewnić, zaspokoić" ( ros. obespieczyt).

Інша група - це синтаксичні кальки, які призводять до помилкових модифікацій польських слів. Найчастіше - це впливи російської мови, граматична система якої дуже подібна до граматичної системи польської мови, тому ці впливи дуже часто не помічають поляки. Звідси і помилки, наприклад:

śledzić za czym "śledzić co"; ryzykować czym "ryzykować co"; pisać z dużej litery "pisać dużą literą"; popaść w niełaskę "wpaść w niełaskę".

Третім типом запозичень є штучні запозичення або ж слова, утворені з іншомовних морфем. Це переважно наукові та технічні терміни, утворені з елементів грецької та латинської мов, наприклад: hydroterapia; mineralogia; radiofonia.

Такі слова, в склад яких входять елементи з різних мов, називають також гібридами, наприклад:

telewizja (гр. tele "na odległość", лат. vizio "obraz, widzenie").

В сучасній польській мові вживаються слова, засвоєні з багатьох мов. Ці слова входили до складу польської лексики в різні часи й різними шляхами: безпосередньо з мови-джерела, через посередництво інших мов або внаслідок калькування. Тому запозичення класифікують з огляду на час і шляхи запозичення, характер лексики та її походження.

Отже, лексичні запозичення є однією з форм контактів між народами, обумовлені позамовними чинниками, в основному психологічного, соціологічного і культурного плану.

Розділ IІ Релігійна мова

2.1 Релігія та її мова

Мова релігії – це мова, що використовується в рамках релігійної поведінки людей. Це висловлювання, в яких люди виражають свою віру в існування надприродного. Ця віра виражається у виконанні релігійних обрядів, найголовнішою метою яких є входження в контакт з sacrum – постаттю Бога. Релігійні обряди мають громадський характер – відбуваються за присутності осіб, що поділяють таку саму систему переконань. Мова релігії служить засобом комунікації як між людьми – в справах їх релігії, так і з силами, онтологічно іншими – з Богом (у чому віруюча людина сильно переконана).

Тексти релігійної мови досить різноманітні. Це і Слово Боже – Біблія, і слова людей, скеровані до Бога – молитви, висловлювання, що функціонують в межах діяльності Церкви: доктрини, моральні засади і т.д.

У ході історії наставало і поглиблювалося розмежування між релігійною та світською сферами. Сучасність знаменується соціокультурною відокремленістю релігії. Мову релігії можна розглядати як функціональний стиль, пов’язаний з релігійною сферою життя[13,12]. У рамках вірувань людина переступає онтологічну межу і встановлює контакт з самим Богом – це становить спеціальний ситуаційний контекст, в якому створилися певні умови, що визначають поведінку. Тому, хоч в багатьох текстах виражається той самий намір комунікації, що і в світському житті (прохання, подяка і т.д.), спосіб формулювання регулюють інші мовні зразки. Участь у релігійних обрядах “сакралізує” висловлювання і його формальні риси. Канонізований спосіб мовлення визначає вибір мовних засобів і технік створення цілих текстів.

Властивість, яка радикально відрізняє мову релігії від світської – це об’єкт мовлення, бо мова релігії говорить про надприродне, необ’єктивне, не для всіх реальне, про щось, що не можна осягнути емпірично. Завданням мови релігії є наближення світу sacrum до людини. Люди розуміють, що через незвичність поняття „Бог” можна про нього говорити тільки за допомогою символів, порівнянь, метафор, парадоксів.

Релігійні тексти використовують переважно нейтральну лексику. Існує також певна група слів, пов’язаних культурно і історично з вірою та релігійними обрядами (Bóg, anioł, raj, piekło, grzech, kadziło, hostia, modlitwa, Kazanie, Biblia та ін.) До цієї групи належать також бібліїзми та теологічні терміни. За наявності наступних словосполучень текст також можна назвати релігійним: bezkrwawa ofiara Ciała i Krwi Pańskiej, nasz Ojciec z Nieba, odejść do Pana ‘umrzeć’.

Релігійні тексти відзначаються особливою ритуалізацією[42,145]. Віруючі користуються готовими, сталими формулами, затвердженими Церквою – це так звані літургійні формули, як, наприклад, певна будова тексту, ритмічне повторення певних складових частин, використання анафори, емоційне або споглядальне забарвлення тексту, що робить його співучим та статичним; використання мнемонічної техніки, що полегшує запам’ятовування текстів.

Традиційно властивим для релігійного тексту вважається перифраз, вишукана метафорика, епітети, далекі від прозаїзмів і т. п. Ритуал вимагає, щоб в контактах з sacrum люди уникали розділу між сакральною та розмовною мовами. Тому дуже цінується латинська мова, проникнення поточних елементів в яку є неможливе.

Високий стиль є складовою частиною етикету – умова, яка відіграє велику роль у культі. В молитовних текстах ця умова виражається в основному через акти мовного етикету (ввічливості) – привітання, подяка, вибачення, формулювання прохання. Проявлення шани, поваги або покори Богу становить перший з принципів формування звертання до Нього.

Однією з властивостей мови релігії є також оцінювання. Віра поєднується з визнанням позитивних і негативних цінностей та з усвідомленням певної моральної позиції. Оцінювання має також зв’язок з апофеозом святих, а особливо Бога, у відношенні до якого абсолютизуються всі цінності, бо Він є їх джерелом і досконалим носієм. Отже, мова релігії становить контекст, в якому лексеми, взяті з загальнонародної мови набувають особливого – в найвищому ступені позитивного – аксіологічного значення (Matko, Ojcze, Opiekunie, Pośredniczko, Nadziejo і т.п.).

Для формування мови релігії важливою є традиція. Традиція, у даному випадку, має вберегти культ від впливу часу, який все змінює, від впливу бажань та капризів людини. Опір, який зустрічає осучаснення молитовних текстів, Т. Венцлавський [41,113] пояснює почуттям духовного зв’язку в часі з молитвою багатьох поколінь, почуттям певної фундаментальної сталості духовного життя. Про молитвенну цінність слова свідчить не тільки значення, а і його релігійна історія. Архаїзація релігійних текстів є тим елементом, який стирає кордони часу, надаючи представленій позатекстовій дійсності понадісторичну цінність[42,50]. Сталість культу завдяки традиціям і звичаям (ритуалам) робить його консервативним, що гарантує правильність та мериторично-формальну єдність. Однак консервативність мови релігії має і негативні сторони. Суть віри, що подається в традиційних формулюваннях стає дедалі менш зрозумілою. Люди ніби знають, що ці тексти означають, але це „розуміння” дуже поверхневе або взагалі фальшиве.

У минулому фіксувалися випадки, коли Церква зверталася до такого типу людини, який на цей час вже не існував. „Багато разів оскаржувала, підносила, будувала і творила, закладаючи існування культури, яка вже належала минулому”[11,95]. Гальмування процесу розмежування релігійної культури та віри стало важливою метою Церкви кінця ХХ століття.

2.2 Фактори, що призвели до змін в мові релігії

Більшість змін, які з плином часу вдається зауважити в мові релігії, була результатом відповіді Церкви на зміни у світській сфері. Було виконано принциповий перегляд положень католицизму, які в результаті своєї анахронічності становили перешкоду в контактах зі світом. На явище Реформації, а також нових ідей, що вийшли з європейського Ренесансу, Церква реагувала захистом старих позицій. Безпорадна щодо змін в суспільстві та появи світських або навіть антирелігійних течій, Церква відповідала на це осудженням та відстороненістю від світу. Така оборонна та консервативна позиція наклала відбиток на внутрішнє життя Церкви. Життя віруючої людини виявлялося розділеним на дві сфери активності, позбавлених будь-яких зв’язків між собою.

На ІІ Ватиканському Соборі(1962-1965) було вирішено обновити Церкву (aggiornamento), яка мала, з одного боку, повернутися до першоджерел, Євангелія і образу початкової Церкви, а з іншого боку, Церква і наука про неї мали пристосуватися до нових часів, нового світу, що швидко змінювався. Було оголошено про перемогу над ізоляцією та про орієнтацію на світ, людину та її проблеми. Було також погоджено, що Церква має прийняти на себе “радість та надію, смуток та тривогу” світу, що вона повинна через звичайних людей безпосередньо служити людству та окремим народам в галузях науки, політики, мистецтва чи економіки. Було змінено ставлення до християнських течій, що відокремилися, нехристиянських релігій та до невіруючих, вирішено вести з ними діалог.

Підкреслення важливості зрілої, свідомої відповідальності людей за цілу Церкву знайшло своє вираження у використанні в літургії народних мов. Відмова від латинської мови стала найбільшою зі змін, що мали місце в історії Церкви. Також останній Собор досить гостро поставив питання про осучаснення мови релігії, що узгоджувалося з позицією відкритості Церкви для кожної нововідкритої культури, яку треба християнізувати, наповнити християнськими цінностями [22,292]. Поняття „осучаснення мови” розумілося дуже широко – як новий спосіб трактування та експонування змісту чи модернізації мовної форми.

Останній Собор дав початок процесам, які прискорили темпи створення нової самосвідомості Церкви та нової мови, що слугувала для побудови контактів зі світом. Але ще в швидше темпі відбувалися зміни в зовнішності сучасного суспільства; і саме ці зміни мають вплив на характер релігійного життя і положення Церкви [11,88].

Серед факторів, які спричиняють прогресивні зміни в двадцятистолітній ментальності та релігійності, можна назвати індустріалізацію, секуляризацію, дехристиянізацію та плюралізм сучасного життя. Ще на початку минулого століття функціонувала серед людей традиційна народна культура, що була силою католицизму. Релігійні норми та цінності, про які розповідали вдома, знаходили підтвердження в інших середовищах. Загальна атмосфера життя сприяла прищеплюванню релігійних позицій та церковних звичаїв, що являли собою складову частину офіційної культури, в якій релігія була гарантом морального ладу.

Розвиток технічної цивілізації зробив можливим перехід від „сакрального” погляду на світ, у якому найвища істота є поясненням усіх оточуючих нас явищ, до „мирського” бачення світу, що є його атеїстичною інтерпретацією. У результаті індустріалізації та міграції людей з села до міста, наступив розпад традиційних структур та суспільних зв’язків, що полегшило багатьом людям відхід від релігійних обрядів. Сучасний плюралізм приніс незвичайну різноманітність нових взірців мислення та поведінки, які зробили релігію одним зі стилів життя. Конкурентами християнської (або взагалі релігійної) етики стали консумпціонізм та гедонізм, навіть моральний релятивізм.

Поступова секуляризація культури призводить до того, що релігійна мова стає дедалі менш зрозуміла, не тільки тому, що вона має архаїчні форми, але й тому, що для багатьох вона є terra ignota. Проведені дослідження показали, що молодь не розуміє такі бібліїзми як: apokalipsa, golgota, słup soli, umywać ręce, Opatrzność, Trójca Święta, krzyż. Деякі слова є вже десакралізованими: święto, seminarium, вони зовсім втратили елемент значення, який пов’язував їх з релігією. Тому досить гостро стоїть питання про пристосування релігійної мови до потреб нової ментальності, щоб вона відповідала вимогам тієї культури, яка сьогодні формує людей. Але такий крок несе з собою загрозу того, що зникне дистанція, що відділяє святе від світського. В такому разі перед нами повстає необхідність вибирати між певною езотеричністю, яка зберігає цю дистанцію та повною зрозумілістю, що, однак, загрожує вульгаризацією та десакралізацією [42,60].

Цілковита зрозумілість релігійних текстів є ідеалом, до якого ведуть два шляхи: осучаснення, або згода на компроміс з традицією, чи невпинний катехізис – пояснення (та втаємничення в те, що є непоясненним), яке призводить до інтерналізації релігійної мови, щоб віруючі добре володіли обома мовами – світською та релігійною.

2.3 Інноваційні процеси в мові релігії

З погляду на двоякий характер головних чинників змін в мові релігії (інституційний та культурний), можна також говорити про два основні типи цих перетворень. Частина з них є результатом свідомого осучаснення мови в рамках систематичної реалізації положень, прийнятих останнім Собором. Другий тип змін охоплює процеси, що відбуваються в певній мірі самі, природним шляхом, тому що дух епохи формує тих, хто говорить та тих, до кого звернена релігійна мова. Мова, що відбиває сучасну ментальність є, власне, мовою цих людей.

На практиці важко відділити ці два типи змін, бо вони є результатом співпраці факторів обох типів. Це можна проілюструвати прикладом релігійних пісень. Винахідливістю в цьому вирізняються молоді люди, які вносять до цих пісень такий зміст і такі форми, які виражають їх особистий спосіб переживання контакту з sacrum, додаючи елементи світської молодіжної музики. Елементом природних перетворень тут є зміна поколінь, кожне з яких чимось відрізняється від іншого. Інституційний чинник діє тоді, коли представник Церкви верифікує (перевіряє на відповідність оригіналу) згідно з прийнятими нормами цю пісню і включає її в офіційний репертуар - як оновлення (осучаснення) даного репертуару. З іншого боку, духовенство пише твори, призначені для молоді, свідомо вписуючи її в цю субкультуру. Чим меншою є дистанція між автором твору та адресатом, тим легшим здається завдання „інкультурації”, і тим більшою є участь природного чинника в процесі змін в мові.

Перевага якогось з чинників має зв’язок з типом тексту. У релігійній сфері функціонують тексти, які отримали певну форму в минулому і в цьому сталому вигляді використовуються наступними поколіннями. Це Біблія, літургійні тексти, молитви в молитовниках, пісні в збірках. Зміни в мові мають на меті усунення недоліків дистанції, яка відділяє час виникнення останньої версії тексту від часу її використання (прочитання, спів і т.д.). Цей вид текстів ми надалі називатимемо класичними текстами.

Інакше проходить процес осучаснення мови таких текстів, екземпляри яких з’являються знову і знову, надалі – “живі” тексти. Єпископи, які пишуть листи, священники, які читають проповіді, редактори підручників про релігію – всі вони використовують живу мову, мову свого часу. Властивістю релігійних текстів є те, що вони відбивають дух часів, у які і для яких ці тексти писалися. Це сучасні реалії, відлуння подій, певні реакції Церкви на конкретну історичну ситуацію (політичну, економічну, культурну), а також пануючі стильові умови та мовні тенденції.

Зміни в польській релігійній мові мали зв’язок з тим, що сталося в Церкві або з тим, що трапилося в зовнішньому світі, а також в Польщі, хоча певні процеси були результатом локальних явищ, інші – відображенням спільних процесів для ширшого культурного кола, яке часто називають нашою західною цивілізацією.

З погляду на значення цих фактів для мови релігії, в її діахронічному описі можна прийняти наступну періодизацію:

·           часи до і після Собору;

·           довоєнний період, як фон для порівняння з повоєнним періодом;

·           повоєнний період – часи змагань Церкви з проблемами комунізму;

·           період після 1989 року.

Модернізація класичних текстів

Запровадження народної мови до літургії мало перетворити віруючих з мовчазних спостерігачів на свідомих і активних учасників обрядів, що мало дійсно вплинути на життя людей. Було вирішено осучаснити для цих цілей переклади літургійних текстів – в Римі приготували до перевидання Mszał (Служебник) на різних національних мовах - спростити стиль, збагатити склад молитовників.

У Польщі відправи польською мовою Єпископат дозволив у 1970 р. Перекладачі стояли перед важливим завданням: треба було надати комунікативності мові та зберегти відповідність оригіналу латинської літургії. Незважаючи на те, що багато хто хотів спростити мову, сильнішим виявився потяг до збереження успадкованих традицій [37,65].

Мова літургійних текстів залишалася важкою. Така молитва (складні довгі речення, незвичні форми і т.д.) перевищує ліміт усних висловлювань, які людина здатна сприймати на слух. Крім того, ці тексти перенасичені теологічними поняттями, розуміння яких потребує глибоких знань у сфері релігії. А головною метою сучасних версій літургії є збереження кожного з її численних та важливих аспектів.

Вважається, що в сфері sacrum потреба повного розуміння не є такою очевидною, як в світському житті, бо важливою тут є не лише інформація, а й почуття, щирі наміри. Цілими століттями люди словом і співом молилися латинською мовою, хоч не всі добре (або взагалі) її знали [35,191]. Тому і не модернізують Ojcze Nasz, хоч цей короткий текст містить стільки архаїзмів. Зміна łaskiś pełna та błogosławion на łaski pełna та błogosławiony викликає заперечення як необґрунтоване порушення цілісності цієї пам’ятки.

Модифікації мови церковних пісень, необхідні для їх збереження, проводяться еволюційно, щоб занадто радикальні переробки не викликали дезорієнтації серед користувачів, які певний обсяг пісень знають напам’ять. Осучаснення мови полягає в усуненні незрозумілих або вражаючих фонетичних (напр. w ogrójcu - w ogrojcu), словотворчих (zekrwawić - zakrwawić), у флексії (z włosy złotemi - złotymi), синтаксичних (U sądu Annaszowego – przed sądem Annaszowym), лексичних (rzeczon – nazwan, zawieram – zamykam, sromiężliwa - wstrzemięźliwa) архаїзмів. У початковому звучанні зберігаються пісні, які відзначаються своєю винятковістю, як напр. Kto się w opiekę.

Великий обсяг роботи по осучасненню мови проводиться з текстом Біблії. Майже 350 років католики в Польщі користувалися версією перекладу Якуба Вуйка (з 1599 року по 1965 рік, коли з’явилася Біблія Тисячоліття). За цей час в свідомості людей міцно закріпилися уявлення про характерні лексичні та граматичні властивості, перенесені з латинської мови. Ці властивості надавали біблійній польській мові (а через вплив Біблії усій релігійній мові) вишуканого характеру та відтінку сакральності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5