Контрольная работа: Податкова політика держави: цілі, індикатори, економічний і законодавчий інструментарій регулювання

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання. Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою.

Історія розвитку системи оподаткування свідчить про те, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів різних рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів — перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. Свідоме використання державою податків для досягнення певної мети проходить у рамках її податкової політики.

Суть, структура та роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, яка є виключним правом держави, яка самостійно проводить цю політику в країні, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов'язки по сплаті податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави. Якщо податки економічно не обґрунтовані, то вони пригнічують і розвиток підприємств, і стимули до праці та спричиняють несправедливий перерозподіл доходів між соціальними групами.

Податкова політика являє собою систему заходів, які проводяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо. Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів. Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов'язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів. Найважливішим напрямком діяльності Уряду є створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення стабілізації фінансового стану держави, недопущення дефіциту бюджету, регулювання інфляційних процесів, забезпечення збалансованості бюджету, а також оживлення ділової активності та підтримка підприємств матеріальної сфери. Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємств. При провадженні податкової політики держава обов'язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Однією з головних цілей формування системи оподаткування повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності і, особливо, пріоритетних напрямів виробництва. З одного боку, податки зобов'язані забезпечити стабільну фінансову базу держави, а з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам та громадянам з метою збереження максимальної зацікавленості у результатах їх діяльності. Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами рядових платників податків.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків. При переході до суто ринкової економіки повинні змінюватись як система оподаткування, так і методи розрахунків та сплати податків, а відповідно, і порядок їх адміністрування. При цьому в питаннях оподаткування не повинно бути сліпого копіювання досвіду окремих країн світу. Не можна накладати податкову систему будь-якої країни на нашу дійсність. Будь-які новації в податковому законодавстві повинні знаходити відображення лише після проведення глибокого вивчення існуючої проблеми та досвіду окремих елементів системи оподаткування країн з ринковою економікою, проведення ґрунтовного аналізу доцільності зазначеної норми та можливості її застосування в українському податковому законодавстві.

Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.

Податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому планах.
В широкому плані податкова політика охоплює питання формування доходів за рахунок постійних, тобто податкових, та тимчасових, тобто займаних, джерел. Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні займи для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати цю ситуацію не можна. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому те, що займи треба повертати, а повертати їх можна лише за рахунок додаткових надходжень тих же самих податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Таким чином, державні займи — це не що інше, як відстрочені на майбутнє податки, збори й обов'язкові платежі. Проблему ідеальної фіскальної системи можна поставити таким чином: який із способів — податки чи займи — краще відповідає найвищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл наявних та завжди обмежених ресурсів між державою та приватним сектором. Як і податки, збори й обов'язкові платежі займи окремо чи в комплексі впливають на соціально-економічний стан в країні, на суспільне багатство, особисте благополуччя громадян. У зв'язку з цим у фінансовій науці введено поняття «податкові фінанси» та «займані фінанси».

У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування — встановлення видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, їх платників, об'єктів, ставок (нормативів) оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення податків та їх зарахування до бюджету чи до державних цільових фондів.

2.2 Основні принципи формування податкової політики держави та побудови податкової системи

Податкова політика проводиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання. Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів», із якими в послідуючому, як правило, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всезагальність, справедливість, визначеність і зручність.

Для того, щоб більш поглиблено зазирнути в суть податкових платежів, важливо визначити основні принципи оподаткування. «Якості, з економічної точки зору, бажані в будь-якій системі оподаткування, — зазначав Дж. Мілль, — сформовані Адамом Смітом у формі чотирьох положень, чотирьох основоположних, можна сказати, що стали класичними, принципів, з якими, як правило, погоджувались наступні автори, й навряд чи можна розпочати наші роздуми краще, ніж процитувати ці положення». У викладі вченого А. Буковецького ці принципи сформульовані так: «1. Піддані держави повинні брати участь у покритті витрат уряду, кожний по можливості, залежно від доходу, яким він користується під охороною уряду. Дотримання цього положення або нехтування ним веде до так званої рівності або нерівності в оподаткуванні. 2. Податок, який повинен сплачувати кожний, повинен бути точно визначений... Розмір податку, час та спосіб його сплати повинні бути ясними та відомими... самому платникові, так і всякому іншому... 3. Кожен податок повинен стягуватись у такий час й таким чином, які найбільш зручні для платника... 4. Кожен податок повинен бути так побудований, щоб він забезпечував стягнення коштів з платника якомога менше від того, що надходить до каси держави».

Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті та зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Ватера в доповненні й обґрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи

1. Фінансові принципи оподаткування:

а) достатність обкладання податками;

б) еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних потреб.

2. Народногосподарські принципи:

а) правильний вибір об'єкта оподаткування;

б) вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання.

3. Етичні принципи:

а) всезагальність оподаткування;

б) рівномірність.

4. Принципи податкового управління:

а) визначеність;

б) зручність сплати податку;

в) максимальне зменшення витрат на стягнення податків.

Ще один німецький економіст К. Еберг із принципів А. Вагнера виділяє ті, що стосуються народного господарства і головної мети його функціонування — як зростання добробуту населення в цілому, так і зокрема кожного громадянина. Він вважає, що принципів побудови податкової системи є два: оподатковувати треба тільки прибуток, тобто суму тих благ, які знову створюються на кожному етапі господарської діяльності і можуть нести витрати без зменшення основного майна. Саме ж майно треба щадити; податкова система повинна по можливості уникати прямого втручання в діяльність окремих господарств, щоб не зашкодити в цілому джерелу одержання суспільних доходів.

Як бачимо, всі наведені принципи організації податкової системи сформовані з точки зору впливу податків на загальний економічний розвиток і добробут. По суті всі вони в загальному вигляді були висловлені ще Ж. Сисмонді. «Податок ніколи не повинен припадати на ту частину доходу, яка необхідна для збереження цього доходу». Це фактично головний макроекономічний принцип податкової політики, спрямований на досягнення рівноваги між державою і платниками податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

З розвитком суспільства відбувається постійне вдосконалення системи оподаткування, тобто йде процес постійної зміни структури податків, зростання їх ролі в доходах держави. Однак є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери діяльності. Для того, щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідно наукове обґрунтування основ податкової системи.

Науковий підхід до побудови податкової системи передбачає:
системність; встановлення визначальної бази цієї системи; формування правової основи і вихідних принципів.

Системність полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов'язані між собою й органічно доповнювати один одного. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяги бюджетних видатків. Правову основу системи становлять відносини власності, адже форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, а особливості формування доходів повинні враховуватись при встановленні об'єкта оподаткування.

І, нарешті, вихідні принципи побудови податкової системи передбачають: формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового національного продукту, оскільки його розподіл проходить дві стадії: первинного розподілу і перерозподілу, і якщо формування доходів юридичних і фізичних осіб відбувається в процесі первинного розподілу, то оподаткування з боку держави повинно здійснюватись на стадії перерозподілу, тобто її доходи мають вторинний характер. Це повинно стосуватись як приватного, так і державного сектора;
встановлення рівноцінних прав і обов'язків перед бюджетом для платників усіх форм власності. Тобто оподаткування юридичних і фізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище, але далі доходи, отримані від подальшої господарської діяльності, що веде до їх диференціації, не повинні вирівнюватись податками, бо це може знизити всі стимули до зростання доходів, і, як наслідок, — до подальшого розвитку; застосування фінансових регуляторів з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами власників підприємств і їх працівників, між коштами, що спрямовуються на споживання і нагромадження, бо оскільки в умовах ринкової економіки адміністративне регулювання має бути мінімальним, то його повинні замінити в розумних масштабах фінансові важелі, передусім, ставки податків з прибутку та з доходів громадян. Сьогодні в Україні ці принципи розширені та доповнені у відповідності з вимогами сьогодення.

У прийнятому 18 лютого 1997 року Верховною Радою України Законі України «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"» № 77/97-ВР були визначені лише основні з них. Для України і для самих громадян дуже важливим є сам факт існування цих принципів, а також реальні результати від їх дії, такі, як створення сприятливого середовища для вітчизняних товаровиробників, для розвитку їх конкурентоспроможності; відлагоджена та компетентна робота податкових органів тощо.

До принципів побудови податкової системи України належать: стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності; обов'язковість; рівнозначність та пропорційність; рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; соціальна справедливість; стабільність; економічне обґрунтування; рівномірність сплати; компетенція; єдиний підхід до розробки податкового законодавства; доступність та зрозумілість норм податкового законодавства; адміністративна спрощеність; економічна ефективність; інфляційна нейтральність; гнучкість.

2.3. Становлення та розвиток податкової політики України

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної політики оподаткування, оскільки створення ефективної системи оподаткування — це не тільки практична, а й дуже серйозна наукова проблема. Адже податкова система включає в себе цілу низку встановлених в країні податків, зборів і обов'язкових платежів, а також складні механізми їх нарахування та внесення до бюджету та до державних цільових фондів. У той же час це не механічна сукупність, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взаємодоповнююча, цілеспрямована система, яка базується на науково обґрунтованих і вже історично перевірених принципах податкової політики. Принцип відносно будь-якої системи — це та наукова основа та правило, від якого не відступають. Дотримання основних принципів оподаткування дуже важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.

Підвалини податкової політики України були закладені Постановами Верховної Ради України від 13 грудня 1995 року № 466/95-ВР «Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні» та від 4 грудня 1996 року № 561/96-ВР «Про основні положення податкової політики в Україні», а також Указом Президента України від 31 липня 1996 року № 621/96 «Про заходи по реформуванню податкової політики».

Цими документами було визначено основні принципи побудови податкової політики та системи оподаткування в Україні, які в подальшому знайшли відображення та розвиток в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"».

У 1996 році в Україні був покладений початок проведення податкової реформи. Протягом останніх років податкова політика України була спрямована на вирішення конкретних завдань та проблем. Це, зокрема, обмеження росту цін та інфляції, подолання кризи платежів, укріплення грошового обігу. Ці заходи повинні забезпечити захист внутрішнього ринку, створення умов для розвитку здорової конкуренції, здійснити реальну допомогу в становленні та розвитку малого бізнесу, підвищити рівень правової свідомості та культури суспільства.

При цьому в Україні суттєва увага постійно приділяється впорядкуванню стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, а також посиленню відповідальності за ухилення від їх сплати або за несвоєчасність їх сплати до бюджетів усіх рівнів та до державних цільових фондів.
Як вже зазначалося, не менш важливою проблемою в Україні і сьогодні залишається відсутність стабільності податкового законодавства. Постійні зміни та доповнення податкових законів призводять до невиконання суб'єктами господарювання прогнозних показників виробничо-господарської діяльності та її кінцевих показників — прибутку, рентабельності, окупності капіталовкладень тощо. Це створює фактор невизначеності в організації господарської діяльності.

Не можна заперечувати, що для окремих суб'єктів господарювання сума податків сьогодні є обтяжливою і створює певні передумови для подорожчання продукції, що ними випускається, звужуючи при цьому ринок її збуту.

Крім того, дійсність сьогодення така, що рентабельні прибуткові підприємства, сплачуючи всі законодавчо встановлені платежі до бюджету та до державних цільових фондів, несуть весь податковий тягар. Вони не можуть спрямовувати кошти на реконструкцію та оновлення обладнання. Тому суб'єкти господарської діяльності самостійно вирішують питання щодо зниження податкового навантаження, виводячи свої відносини з іншими суб'єктами за межі офіційної економіки. За рахунок цього вони мають змогу: зменшувати свої витрати виробництва (обігу); знижувати ціни на продукцію, що реалізується; активізовувати попит на свою продукцію.

При реформуванні системи оподаткування одним із важливих напрямів в удосконаленні податкової системи є зменшення нарахувань на фонд оплати праці, які виступають суттєвим чинником підвищення цін, деформації їхньої структури, зниження конкурентноздатності українських товарів. Однак істотне зменшення цих нарахувань повинно бути взаємопов'язане з реформуванням системи оплати праці, соціального та пенсійного забезпечення, впровадженням системи персональних пенсійних рахунків.

Розділ 3. Податкове законодавство та шляхи його реформування

3.1. Нормативно-правові акти з питань оподаткування

Відносини, пов'язані з встановленням та скасуванням податків, зборів та обов'язкових платежів, а також відносини, які виникають у процесі виконання обов'язків щодо сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, а також здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування, регулюються податковим законодавством.

Відносини у сфері оподаткування, а також визначення правових основ побудови та функціонування системи оподаткування України регулюються Конституцією України і прийнятими нормативно-правовими актами з питань оподаткування.

До нормативно-правових актів з питань оподаткування належать:
закони України з питань оподаткування; акти з питань оподаткування, прийняті Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень, визначених чинним законодавством України; акти з питань оподаткування, прийняті Верховною Радою Автономної Республіки Крим у межах визначених чинним законодавством України повноважень; акти з питань оподаткування, прийняті органами місцевого самоврядування в межах наданих їм повноважень, визначених чинним законодавством України.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування встановлюють перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що включаються до системи оподаткування України, основні засади визначення суб'єктів податкових правовідносин, їх прав і обов'язків, об'єктів та бази оподаткування, розмірів податкових ставок та нормативів, порядку справляння та зарахування податків, регламентують порядок їх встановлення, зміни і скасування, а також надання податкових пільг, ведення податкового обліку, забезпечення виконання податкових зобов'язань та порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення, допущені у сфері оподаткування.

Якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в податковому законодавстві України, то відповідно до Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"» застосовуються правила міжнародного договору. За наявності суперечностей між положеннями нормативно-правових актів з питань оподаткування та актів, які належать до іншої галузі законодавства, для цілей оподаткування повинні застосовуватись норми податкового законодавства.

Дія нормативно-правових актів з питань оподаткування не поширюється на обов'язкові платежі, що встановлені іншим ніж податковим законодавством і які не включені до системи оподаткування України. Податкове законодавство України щодо встановлення нових податків, зборів і обов'язкових платежів, а також пільг в оподаткуванні, розміру податкових ставок і нормативів, порядку справляння податків, зборів і обов'язкових платежів, приймається не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року та набирає чинності не раніше ніж з початку нового бюджетного року.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність платників податків.

3.2. Адаптація податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу

У зв'язку зі вступом України до Ради Європи було підписано низку міжнародних угод та договорів щодо узгодження законодавства України з нормами та стандартами Європейського Союзу. Зокрема, було підписано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами, згідно з якою Україна взяла на себе зобов'язання щодо наближення чинного і майбутнього законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Для виконання зазначених функцій Президент України своїм Указом від 30.08.2000 р. № 1033/2000 «Про Національну Раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» утворив Національну Раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, основними завданнями якої є підготовка пропозицій щодо: визначення пріоритетних напрямів розвитку законодавства України з урахуванням норм та стандартів ЄС; забезпечення координації здійснення заходів щодо адаптації законодавства України до законодавства ЄС органами державної влади та сприяння їх взаємодії у цій сфері; здійснення моніторингу адаптації законодавства України; забезпечення аналізу та узгодження проектів нормативно-правових актів у пріоритетних сферах адаптації. Основним завданням Ради є підготовка пропозицій із виконання зобов'язань України щодо наближення чинного та майбутнього законодавства України до законодавства ЄС.

Відповідно до Програми інтеграції України до ЄС пріоритетним напрямом в адаптації українського законодавства до законодавства ЄС визнано адаптацію законодавства з оподаткування. Адаптація податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу (ЄС) є процесом наближення та поступового приведення українського законодавства з питань оподаткування у відповідність до законодавства ЄС. Адаптація податкового законодавства проводиться з метою забезпечення відповідності законодавства з питань оподаткування України зобов'язанням, що випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 року, інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з ЄС, а також для розвитку національного податкового законодавства в напрямі його зближення із аналогічним законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні законопроектів з питань оподаткування.

Слід мати на увазі, що оподаткування є основоположною прерогативою держав — членів ЄС. Кожна країна здійснює управління власною фіскальною системою, проте довгостроковою метою є формування економічного простору з ознаками єдиного ринку, а метою в економічній сфері є формування єдиного ринку, який передбачатиме вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталу. Ці основні права зафіксовані у Договорі про ЄС та відображені в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Хоча пряме оподаткування залишається виключною компетенцією держав — членів ЄС, вони повинні забезпечити збалансованість між національними вимогами та загальними правилами, визначеними в Договорі про ЄС, щодо обмеження вільного руху товарів, послуг, громадян і капіталу. Ці правила були визначені державами — членами ЄС у Союзному договорі 1993 року, в якому був визначений принцип субсидіарності. Крім того, ці правила також відображені у положеннях Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.

ЄС істотно вплинув на податкове законодавство своїх держав-членів. Питання щодо приведення вітчизняного законодавства у відповідність із законодавством ЄС для України є актуальним. Ось чому сьогодні є нагальна потреба у прийнятті Програми гармонізації законодавства України з законодавством ЄС, яка б передбачала заходи у всіх пріоритетних напрямах діяльності законодавчої та виконавчої влади щодо вирішення питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, у тому числі й податкового.

Подальша реалізація реформ має забезпечити стабільність в Україні, ставши в той же час запорукою стабільності в Європі.
Успішне здійснення реформ дозволить перейти до нового рівня співробітництва між Україною та ЄС, а також сприятиме успішній реалізації концепції зближення України з ЄС.

Європейські підприємці підтверджують інтерес західноєвропейських інвесторів до українського ринку і готові будуть прийти в Україну в разі отримання позитивного сигналу про стабільність і незворотність реформ. Необхідно усунути ті перешкоди на шляху іноземних інвестицій, які сьогодні ще мають місце в Україні. Вирішення цих проблем та забезпечення повного виконання УПС дозволить Україні відкрити шлях до інвестицій і позитивна реакція інвесторів буде негайною.

3.3. Необхідність та шляхи реформування податкового законодавства України

Діюча сьогодні в Україні система оподаткування формувалась протягом останнього десятиріччя. Вона відіграла свою позитивну роль на етапі становлення України як незалежної держави. Однак подальший розвиток ринкових відносин та поглиблення ринкових перетворень все більше підкреслюють наявні в ній недоліки.

На жаль, поки що діюча система оподаткування є не зовсім досконалою і не повністю відповідає вимогам часу. Сьогодні ще існують неузгодженості та протиріччя окремих норм податкових законів, їх нестабільність, безсистемне надання пільг та перекручування суті окремих видів податків. Не секрет, що й податковий тиск на платників податків сьогодні вже необхідно знижувати.

Сьогодні з питань оподаткування існує більш як 1030 нормативно-правових актів, нормами яких повинні володіти та керуватись на практиці як платники податків, так і працівники органів державної податкової служби України.

На нинішньому вирішальному етапі реформ, коли основним мотивом економічної політики стає безпосередня орієнтація держави на зростання добробуту народу, на пожвавлення підприємництва, на посилення ринкових регуляторів у стимулюванні відродження національної економіки, назріла гостра необхідність невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного та раціонального податкового законодавства.

Все це й обумовлює необхідність реформування податкової системи та створення єдиного всеохоплюючого податкового закону — Податкового кодексу.

При цьому немає сенсу ставити за мету абсолютну заміну чинних елементів податкової системи, оскільки це може призвести до хаосу, зменшенню зрозумілих для платників податків механізмів.

Податковий кодекс покликаний стати потужним важелем економічного піднесення нашої держави. Цей законопроект є підсумком ґрунтовної роботи протягом декількох років.

У цьому важливому для країни документі закладено основи формування правового середовища нової ідеології оподаткування. З його прийняттям Україна ввійде в нове тисячоліття з сучасним і цивілізованим податковим законодавством — виваженим, економічно обґрунтованим і прийнятним для всіх суб'єктів податкового процесу. У ньому мова піде не про просте скорочення переліку податків та зниження їх ставок, хоча ці заходи матимуть позитивний результат, а й про розширення поля оподаткування, залучення до нього все більшої кількості платників податків, а також про зміну самої ідеології оподаткування.

В проекті Кодексу, передбачено суттєве скорочення загальної кількості загальнодержавних та місцевих податків і зборів. Проектом передбачається включення до системи оподаткування 23 видів податків, зборів та обов'язкових платежів замість 39, передбачених діючою сьогодні системою. З переліку місцевих податків і зборів вилучено цілу низку існуючих сьогодні місцевих податків і зборів, які не відіграють істотної ролі у формуванні місцевих бюджетів, проте вимагають невиправданих витрат на їх адміністрування.

З метою забезпечення стабільної фінансової бази місцевих бюджетів в проекті Податкового кодексу запропоновано доповнити окремими новими зборами перелік місцевих податків і зборів.

Інша не менш важлива проблема, яка вирішується в проекті Кодексу, — це суттєве зниження податкового навантаження на платників податків. З цією метою в цьому документі запропоновано знизити ставки оподаткування з податку на прибуток підприємств з 30 до 20, податку на додану вартість — з 20 до 17, а максимальну ставку податку на доходи фізичних осіб знизити з 40 до 20 відсотків.

Одна з найголовніших проблем, які заважають працювати і підприємцям, і податківцям, — це нестабільність податкового законодавства і його заплутаність. Змінюючи одну норму закону і не змінюючи інших, лише на деякий час вирішується питання, як результат цього законодавчий акт стає ще заплутанішим і потребує подальшого вдосконалення.

Проект Податкового кодексу України повинен забезпечити комплексний підхід у регулюванні податкових відносин, вирішити питання усунення прогалин податкового законодавства та забезпечити його гармонізацію з нормами іншого законодавства України. Вдосконалення податкового законодавства, передбачене проектом Податкового кодексу України, має на меті створення умов для подальшого інтегрування України до світової спільноти, адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Висновок

Підводячи підсумки, ще раз слід зазначити, податки - це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Податкова політика - це політика держави у сфері оподаткування, що передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей - збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції.

Податкова політика передбачає встановлення і зміну податкової системи (визначення видів податків, а також ролі кожного з них у формуванні доходів державного бюджету); визначення податкових ставок, їх диференціацію; надання податкових пільг; визначення механізму обчислення і зарахування податків до бюджету.

За допомогою певної податкової політики можна регулювати такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зовнішньоекономічні зв’язки, рівень життя населення, рівень споживання певних товарів тощо. Для того, щоб стимулююча податкова політика сприяла суттєвому зростанню попиту підприємств на інвестиційні товари і на цій основі-розширенню їх виробництва, вона має поєднуватися з:

- комплексом заходів, в тому числі податкових, які забезпечили б активізацію інвестиційної діяльності;

- активізацією приватизаційних процесів, а також чітким визначенням і гарантуванням прав власності;

- демонополізацією економіки, яка змусить підприємства реагувати на зростання сукупного попиту не підвищенням цін, розширенням виробництва;

- стабілізацією інфляційних процесів, що посилить привабливість інвестицій;

-  політичною і правовою стабілізацією, що сприятиме посиленню впевненості інвесторів.

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється насамперед відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії. Справа в тому, що якщо основним шляхом виходу економіки з кризового стану вважати стимулювання пропозиції, слід застосовувати одну податкову політику, якщо ж орієнтуватись на досягнення фінансової стабілізації, передусім низького рівня дефіциту державного бюджету, інші.

Невирішеність проблеми на концептуальному рівні, призводить до нестабільності податкової політики, що дестабілізує економіку.

Отже, розробка і використання в Україні податкової політики як засобу макроекономічного регулювання є одним з найактуальніших сучасних завдань.

Невипадково податкова система України знаходиться в центрі уваги державних органів країни. Наробляється система законодавчо-нормативних актів з цього питання.

Проведенню ефективних економічних перетворень значною мірою шкодить непослідовність у реформуванні податкової системи, її нестабільність. Використання малоефективних методів і важелів державного впливу підриває її авторитетну віру у майбутнє.

Перші кроки реформування податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога швидше.

Поряд з цим загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними не тільки протягом бюджетного року, а й періоду реформування економіки. Невід'ємною частиною податкового законодавства має стати правове забезпечення прав платників податків. З цією метою мають бути підготовлені законопроекти про права і обов'язки платників податків. Поряд з цим необхідно здійснювати стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності у сферах, передбачених програмами структурної перебудови і промислової політики. Одночасно не допускати надання пільг у процесі оподаткування окремим суб'єктам підприємницької діяльності. Для ефективного оподаткування підприємницької діяльності нагальною потребою є визначення бази оподаткування для справляння податку на прибуток. Передбачається розробити норми і правила ведення обліку і форм звітності для цілей оподаткування з використанням відповідних міжнародних стандартів.

Реформування податкової системи і розробка нового ефективного податкового законодавства - по перше, що необхідно зробити уже найближчим часом. Податкова система повинна створювати нормальні умови для виробничої і фінансової діяльності підприємств і господарств, а також усіх інших виробників матеріальних благ. Через податкову політику держава стимулює як окремих товаровиробників, так і розвиток продуктивних сил в цілому.

Список використаної літератури:

1. Василевська Г.В. Податкова політика у регулюванні економічного зростання // Фінанси України. 2003. № 2. – С. 39-43.

2. Зубрицька І. ПДВ для перевізників // Дебет – Кредит. Київ-2003. № 33\34. - С. 18-20.

3. Роговиць А.М. Спрощена система оподаткування малого підприємства // Фінанси України. Київ-2005. № 4. – С. 24-31.

4. Волков Д.О. Сплата непрямих податків у країнах з ринковою економікою // Фінанси України. Київ-2004. № 2. – С. 118-121.

5. Олійник Д. Податки як інструмент регулювання розвитку сільгосп виробника // Вісник податкової служби України. 2002. № 36. – С. 50-54.

6. Романов О. Фіксований сільгоспподаток: проблеми та можливості // Дебет – Кредит Київ-2005. № 33/34. – С. 29-34.

7. Які існують податки. Все про бухгалтерський облік. 2002. № 35. – С. 19-20.

8. Економічна теорія. Політекономія: Підручник /За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001.

9. Економічна теорія. Посібник для вищих навчальних закладів /За ред. С.М. Воробйова – К. – Х., Корвін, 2001.

10. Камаев В.Д. Учебник по основам экономической теории. – М.:“Владос”, 1995.

Тест:

В результаті реалізації фіскальної політики державні витрати знижуються:

а) так;                          б) ні;

На мій погляд у даному випадку можна дати відповідь і «так» і «ні», тому що, фіскальна політика – це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний доход за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування. Складовими частинами фіскальної політики держави є:

• дискреційна політика, що розглядає регулювання державою своїх витрат і оподаткування. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає – випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає;

• недискреційна політика (політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.

Дискреційна фіскальна (бюджетно-податкова) політика передбачає проведення заходів уряду, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Державні видатки являють собою витрати, що пов'язані з діяльністю держави. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ. Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансфертними платежами приватному сектору (соціальна допомога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

• стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

• обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча – для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного росту.

Стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

Основою фіскальної політики є бюджет. Оскільки бюджет відбиває циклічність розвитку економіки, то дефіцит/профіцит бюджету – нормальне явище. Більш того, збалансований бюджет посилює циклічні коливання економіки. Бюджет потрібний для досягнення економічної стабільності. При проведенні фіскальної політики важливу роль відіграє удосконалення оподатковування, тому що система податків регулює циклічність коливань економіки.

Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки – це частина доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом.

Таким чином, в результаті реалізації фіскальної політики державні витрати можуть, як зменшуватися, так і збільшуватися.