Курсовая работа: Теоретико-правові основи бюджетного процесу

Курсовая работа: Теоретико-правові основи бюджетного процесу

План

Вступ

Розділ 1. Теоретико-правові основи бюджетного процесу

1.1 Історико-правовий аспект формування державного бюджету

1.2 Поняття та зміст бюджетного процесу

1.3 Поняття стадій бюджетного процесу

Розділ 2. Механізм проходження стадій бюджетного процесу

1.1 Складання проекту бюджету

1.2 Розгляд та прийняття закону про Державний бюджет  України

1.3 Виконання бюджету

1.4 Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

У бюджеті будь-якої держави відбивається її соціально-економічна і політична природа, тобто зміст її діяльності. Це виявляється як у засобах та джерелах отримання доходів, у долі національного доходу, що надходять до бюджету, у напрямках видатків, так і в побудові бюджету, в порядку його формування та затвердження. У бюджеті законодавчо виражена воля і доля всього народу та всієї держави. Бюджет займає центральне місце в фінансовій системі будь-якої держави, забезпечує виконання завдань і функцій, що стоять перед державою, виступає дієвим механізмом фінансової політики держави.

Актуальність роботи. Подальший економічний і соціальний розвиток нашої країни може бути досягнутий лише за умови вдосконалення бюджетної політики. На сьогодні фінансове право, а разом з тим і бюджетний процес потребують вирішення важливих проблем. Актуальність роботи полягає в тому, що роль бюджету в економічному розвитку держави дуже велика, і, не приділяючи належної уваги його формуванню, припускаючи помилки в його розрахунку, порушуючи законодавство, держава фактично позбавляється одного з найважливіших важелів державного управління, що тягне за собою економічну та політичну нестабільність, а також соціальну напруженість у суспільстві.

Мета роботи. Метою роботи є проведення аналізу механізму бюджетного процесу за законодавством України, дослідити поняття бюджетного процесу та його стадій, розкрити порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету за чинним бюджетним законодавством.

Розділ 1. Теоретико-правові основи бюджетного процесу

1.1 Історико-правовий аспект формування державного бюджету

Бюджетна система України бере свій початок із часів зародження Київської Русі, як окремої держави, коли новгородський князь Олег управляв державною скарбницею й призначав податки. Але княжа скарбниця, не мала навіть основних ознак бюджету і лише князь володів правом одноосібно розпоряджатися зібраними доходами на свій розсуд.Під час правління великої княгині Ольги, так само в скарбницю надходили доходи від судових штрафів, мито, військовий видобуток і надходження від торгівлі. Соціальної спрямованості скарбниця не мала. Для спрощення збору грошей держава доручала міським управителям збирати податки за своїм розсудом, а в скарбницю надати чітко визначену суму. Така практика існувала до татаро-монгольської навали, після чого почався тривалий період війн і розвал державних фінансів.

Починаючи з періоду формування Запорізької Січі наприкінці XV ст. і до 1775р. на території України існувала козацька організація з ознаками держави. Вона мала свою фінансову систему, єдину скарбницю й навіть осіб, відповідальних за одержання, видачу й облік коштів і майна. Першим і прямим джерелом прибутків запорізьких козаків була здобич, отримана від війни з турками, татарами, поляками. Другим джерелом прибутків всілякого роду торгівля як внутрішня так і зовнішня. Поповнення державної скарбниці здійснювалося з чотирьох основних джерел: земельного фонду, прикордонного мита, доходів від промислів, торгівлі та податків. При цьому, якщо говорити про державний бюджет, то по-перше, він того часу більше мав функцій складу, ніж бюджету, а по-друге, державні кошти не були відділені від особистого майна гетьмана, що призвело до багатьох негативних наслідків.

Наступний етап розвитку бюджетного законодавства - це часи Петра I, який своїм указом зобов’язав доставляти із всіх наказів і Ратуші в Ближню Канцелярію дані про всі доходи, витрати й залишок готівки, які надавати у річних відомостях у січні року наступного за звітним, а місячних – 3-го числа наступного місяця, а так само встановив покарання за неналежне виконання указу.Це давало можливість планувати якусь подібність бюджету на майбутній рік.Дана схема виявилася працездатною. Єдиною вагомою проблемою було те, що з міст розташованих на окраїні країни, відомості доходили із запізненням від 6 місяців до 2 років, у зв'язку з їхньою віддаленістю в географічному плані. Загальний бюджет держави представляв при цій системі механічну суму бюджетів окремих відомств, збалансованих із спеціальними джерелами доходів.

Починаючи з 1776 р. державні витрати, їх розмір, призначення вважалися найважливішою державною таємницею і суворо охоронялися від розголошування, в чому не рідко був замішаний і приватний інтерес. Державні доходи були більш загальнодоступними. Були створені місцеві фінансові органи – казенні палати, через які фінансові відомості про всі загальнодержавні доходи і витрати губерній доставлялися в Експедицію про державні доходи (діяла при Сенаті і займалася контролем за збором відомостей). Таким чином, даний період поклав початок регулярному складанню загальнодержавних розписів, було змінено будову державного бюджету, шляхом усунення принципу спеціалізації доходів, встановилася щорічна періодичність розписів, які набули значення державних в повному розумінні цього слова.

Істотне значення для розвитку фінансової системи Росії мав «План фінансів» Сперанського, що був покладений в основу «Наказу» міністрові фінансів, затвердженого 25 червня 1811 р[1]. У написаній ним у 1810 році записці під назвою "План фінансів ", яка вперше вносила порядок і наукову систему в управління фінансами Росії, М. Сперанський запропонував надати державному бюджету законодавчого характеру, створити центральний банк і випустити кредитні гроші з метою розвитку промисловості, торгівлі і сільського господарства. "План фінансів", на думку М. Сперанського, був спрямований на значне__поліпшення фінансового становища країни і підняття курсу паперового рубля, що катастрофічно сповзав до низу. Цей план був підтриманий Державною радою, але через протидію консервативних дворянських кіл, його не було реалізовано. У лютому 1812 року М. Сперанський для покриття фінансового дефіциту запропонував ввести прогресивний податок на велике землеволодіння, що визвало нову хвилю незадоволення політикою великого реформатора і обумовило його падіння[2]. Регулярно фінансові плани, в основу яких покладено "План фінансів" М. М. Сперанського почали складатися Міністерством фінансів (створеним у 1802 році) з 1811 року. Як наслідок цього, виникає Державний контроль, особливі фонди, територіальні бюджети, здійснюються позики, створюються й реалізуються спеціальні програми по зменшенню витрат державного бюджету, удосконалюється механізм складання кошторисів і звітів, встановлюються крайні терміни надання фінансових кошторисів Міністерству Фінансів і на розгляд і затвердження Імператору. Державний бюджет було підвищено до рангу бюджетного закону.

У період з 1918 по 1922 роки в Україні робились спроби створити власну бюджетну систему. Спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд спробували оволодіти бюджетним процесом, але ці спроби з різних причин не мали успіху. Про повну державну незалежність, а водночас і про власний бюджет ніхто питання не ставив[3].

Перші згадки про фінансові органи України з'являються у добу гетьманства Павла Скоропадського. Законом "Про тимчасовий державний устрій України" передбачалось, що державний устрій України і порядок керування мають грунтуватися на Законі "Про Фінансову Раду" [4], де в пункті 38 було зазначено, що Фінансова Рада є вищою народною інституцією у справах державних кредитів і фінансової політики. Було засновано Спеціальну Комісію, яка протягом двох років проводила переоблік відомчих капіталів - це був підготовчий етап до здійснення єдності каси; включені в бюджет збори, що раніше були приховані від обліку й сприяли нагромадженню необоротної готівки. Ці заходи забезпечували здійснення принципу єдності державного бюджету, що був детально закріплений у ст. 1 розробленого Комісією проекту закону «Про державний бюджет». У статті говорилося: Державний бюджет повинен представляти всі без винятку кошти і потреби держави. Так, як Міністерство Фінансів приймало на себе не тільки всі державні доходи, але й всі витрати, які могли спричинити нові надходження, у ст. 4 законопроекту говорилося, щовідкриті законодавчим шляхом бюджетні асигнування не можуть бути збільшені ніякими сторонніми надходженнями, і для цієї мети всі збори й доходи, не відзначені в номенклатурі, прикладеної до ст. 2, негайно передаються в повному обсязі в місцеві каси Міністерства Фінансів. А з 1862 р. почато публікацію розпису й фінансових кошторисів окремих відомств у періодичних виданнях. На засіданні Спеціальної Комісії 19 січня 1860 р. був розроблений проект поповнення кошторису доходів, тому всі відомства були зобов'язані надалі надавати не тільки кошторис своїх витрат, але й свої щорічні ресурси. Крім того, була розроблена класифікація витрат і зроблена спроба об'єднати однорідні витрати в одну статтю кошторису для спрощення звітності. Завдяки цьому, проект закону «Про державний бюджет» складався швидко й реалістично. Бюджет одержав законодавчий порядок прийняття, суворе обмеження бюджетного періоду в часі. Але головне те, що було дано законодавче тлумачення Державного Розпису, як кошторисувсіх передбачених витрат, і доходів, необхідних для їх здійснення, що складається по фінансових кошторисах Міністерств і Головних Управлінь.

З проголошенням Української Соціалістичної Радянської Республіки (березень 1919 року), на представницькі органи покладалося регулювання грошової системи і організація фінансового господарства Республіки та державний контроль над правильністю, закономірністю і доцільністю грошових витрат. Одночасно ухвалений Радою Народних Міністрів закон про Державну Народну Раду Української Народної Республіки від 12 листопада 1920 року, (частина IV, стаття 22) до компетенції Державної Народної Ради відніс обговорення бюджету Республіки та всіх асигнувань з Державної Скарбниці. Обрахунок державних прибутків і видатків повинен бути внесений не пізніше початку другої сесії; передбачалося розглянути звіт Державного Контролю по виконанню бюджету попередніх років, а також по всіх прибутках і видатках з Державної Скарбниці.

Конституція СРСР, передбачала створення єдиного бюджету, до складу якого входили бюджети союзних республік. Основні положення Конституції були конкретизовані в законодавчих і підзаконних актах. Зміст бюджетного законодавства полягав у: а) єдності бюджетної системи; б) централізації податкового законодавства і регламентації видатків; в) включення бюджетів союзних республік до складу єдиного державного бюджету; г) затвердження зведеного бюджету верховними органами Союзу РСР[5].

В умовах Союзу РСР державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями господарства республіканського підпорядкування і різними соціальними группами населення на території України, а також між територіями в середині республіки [6].

1.2 Поняття та зміст бюджетного процесу

Правомірність існування категорії і інституту бюджетного процесу в юридичній науці оспорюється і сьогодні. Багато авторів кращих наукових праць в юридичній науці поверхнево відображають формування бюджетного процесу. Категорії і інститути складання, затвердження, виконання (або наповнення державної казни), контролю, в даний час визнаються і аналізуються. Але їх органічно взаємообумовлене існування в межах єдиного бюджетного процесу, як категорії і інституту фінансової науки, не знаходить свого точного відображення

Бюджет постійно розвивається та знаходиться в постійному русі. Послідовну зміну етапів, стадій розвитку можна у цілому визначити як бюджетний процес. При цьому необхідно підкреслити, що послідовність стадій не носить чисто механічного характеру, а регулюється нормами бюджетного права, які відображають послідовну зміну стадій, циклічний характер, зміну прав і обов'язків учасників бюджетного процесу.

У бюджетному процесі першим фактором його існування і функціонування є його динамічність, бо саме слово процес походить від латинського "procedere", що означає проходити. Другим фактором бюджетного процесу є участь в ньому всіх органів державної влади і управління. До хронологічного розвитку додається фактор присутності в ньому державних інститутів. Третім атрибутом формування і розвитку інститутів бюджету виступають конституційноправові норми. До них додаються правові імперативи. Четвертим обов'язковим додатком поняття бюджетного процесу є сукупність матеріальних норм, які опосередковано залучають національний дохід до реалізації державних функцій податки і доходи від державної власності. П'ятим обов'язковим реквізитом зазначеного процесу є система технікоорганізаційних нормативів витрат, діючих стабільно протягом тривалого часу. Шостим елементом бюджетного процесу виступає історично обумовлена впорядкована система державного механізму із суворим розподілом функцій, прав і повноважень всіх органів. Сьомим додатком є бюджетні методи.

Таким чином, у сукупності бюджетний процес у широкому значенні хронологічно обумовленою організаційноправовою діяльністю державних органів по складанню, затвердженню і виконанню бюджету.

У вузькому значенні бюджетний процес зводиться до взаємообумовленої сукупності інститутів, нормативів і методів по складанню, затвердженню і регулюванню виконання бюджету, яке протікає в межах традиційної діяльності казначейських і розпорядчих органів без участі парламенту і уряду. Тобто, до бюджетного процесу у вузькому значенні відноситься поточне регулювання бюджету[7].

Завдання бюджетного законодавства, в першу чергу Бюджетного кодексу України, полягає в регламентації бюджетного процесу і міжбюджетних відносин. Фінансове право містить окремий правовий інститут, присвячений регламентації процесу утворення, розподілу та використання ресурсів, мобілізованих до централізованих фондів, - бюджетний процес.

У юридичній літературі викладено багато думок щодо сутності та змісту бюджетного процесу. Традиційним є визначення його як сукупності дій уповноважених органів держави та місцевого самоврядування щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, а також складання, розгляду і затвердження звіту про його виконання, здійснюваних відповідно до норм бюджетного права. Виходячи з цього, у широкому розумінні бюджетний процес є діяльністю відповідних органів, що ґрунтується на владних повноваженнях і підпорядкована суворим процедурам у галузі бюджету[8].

Таке поняття й зміст бюджетного процесу підкріплюються теоретичними розробками юристів, які спеціалізуються у сфері бюджетних відносин. І. Розпутенко вважає, що формування, затвердження та виконання бюджету становить поняття бюджетного процесу, в якому закладається стратегія економічної і соціальної політики, інструмент стабілізації економіки, засіб контролю державних видатків.

Не всі вчені погоджуються з традиційним визначенням бюджетного процесу. Зокрема, професор А. І. Худяков пропонує сукупність правових норм, що регулюють відносини, які виникають в ході діяльності державних органів з планування доходів та видатків бюджету, визначити як "бюджетне планування". Він посилається на той факт, що цей термін вживається в основному в економічній літературі і є зрозумілішим для тих, хто не є спеціалістом у галузі бюджетного права. При вживанні терміна "бюджетний процес" виникає асоціація з цивільним чи кримінальним процесом.

Вчені не раз висловлювали думку, що будь-яка матеріальна галузь права вимагає процедурних форм реалізації її норм, і всі норми, що регулюють організаційну діяльність державних органів, мають процесуальний характер. Особливо це стосується діяльності у галузі застосування бюджетно-правових норм, адже з бюджетом пов'язані всі державні органи, підприємства, організації, установи, які безпосередньо чи опосередковано беруть участь у формуванні бюджету[9]

М.І. Піскотін виражає сумніви відносно наявності самостійної стадії розгляду бюджету, вважаючи, що вона охоплюється стадіями складання і затвердження. Однак, в юридичній та економічній літературі стадія розгляду бюджету виділяється в особливу, що відповідає законодавству і сприяє підвищенню відповідальності державних органів за зміст проекту бюджету.

У фінансово правовій літературі висловлюються і інші думки щодо поняття бюджетного процесу, відповідно до якого в нього вкладається більш вузький зміст, що охоплюється тільки стадіями складання, розгляду та затвердження бюджету. Таким чином розглядається бюджетний процес в підручнику

М. А. Гурвіча. Аналогічні погляди зустрічаються і в юридичній літературі інших країн. Наприклад, професор А. І. Ангелов притримується такого ж погляду, даючи, разом з тим, йому обґрунтування . На його погляд включення виконання бюджету в поняття бюджетного процесу робить його занадто широким. Поняття “бюджетний процес” використовується ним в значенні “сукупність процедур по розробленню бюджету як обов’язкового нормативного акту”, який підлягає виконанню. Виконання бюджету професор Ангелов розглядає як кінцеву ціль формування бюджету. На підтвердження своїх поглядів він проводить паралель між бюджетним процесом і з законотворчим процесом як сукупністю дій, що ведуть до виникнення закону[10].

Отже, можна зробити висновок, що сутність цього процесу складна та багатогранна.. Тому чіткий порядок, ретельно продуманий і розроблений у всіх своїх складових потрібен не лише для організації й узгодження роботи всієї системи державних органів з формування та виконання бюджету, а й для правильного розв'язання численних питань, що при цьому виникають.

Аналізуючи сутність та зміст бюджетного процесу, можна дійти висновку про те, що йому притаманні певні ознаки, до яких можна віднести такі:

1. Бюджетний процес являє собою врегульовану нормами права організаційну форму діяльності, яка завжди пов’язана з вирішенням питань, що стосуються бюджетів і тягнуть певні юридичні наслідки.

2. Бюджетний процес є сукупністю правових форм діяльності уповноважених бюджетним законодавством суб’єктів ( учасників бюджетного процесу ) , які визнані такими Бюджетним кодексом України. Відповідно до ст.. 20 БК України учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями. Аналіз змісту Кодексу надає можливість визначити таких учасників: Верховна Рада України, її комітети, депутатські фракції та групи, народні депутати; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; місцеві ради; Кабінет Міністрів України, міністерство фінансів України та його територіальні органи; Рада міністрів автономної Республіки Крим; місцеві державні адміністрації; виконавчі органи місцевих рад; Національний банк України; Рахункова палата; Головне контрольно-ревізійне управління; органи стягнення; головні розпорядники, розпорядники та одержувачі бюджетних коштів.

3. Бюджетний процес являє собою органічно пов’язану систему дій щодо здійснення операцій з нормами права. Перелік цих дій у послідовності їх здійснення закріплено нормами БК. За своїм змістом бюджетний процес охоплює: визначення фінансової та бюджетної політики, розробку управлінських стратегій, оцінку, потреби пріоритетів і можливостей бюджету, розробку проекту бюджету, оцінку ефективності проекту тощо.

4. Бюджетний процес є діяльністю, результати якої закріплюються прийняттям відповідних правових актів, таких, що мають офіційний характер і встановлену законом форму. Якщо бюджет являє собою набір цифрових показників, nо Закон України “Про Державний бюджет України є не тільки зведенням цих показників, а й правовими приписами, що мають конкретний адресний зміст.

5.Бюджетний процес є діяльністю яка об’єктивно потребує процесуальної регламентації. Така регламентація здійснюється за допомогою бюджетно-правового механізму, що являю собою сукупність правових засобів, за допомогою яких упорядковується діяльність учасників бюджетного процесу у сфері бюджетної діяльності. Елементами зазначеного механізму є норми бюджетного процесуального права, процесуальна фактична система (юридичні факти, що опосередковують бюджетні процесуальні правовідносини) та бюджетні процесуальні правовідносини.

6. Бюджетний процес потребує застосування різних методів і засобів юридичної техніки, наукових досягнень тощо.

Бюджетний процес як вид юридичного процесу є досить складним за своїм змістом. Він включає Законодавчий (прийняття закону про Державний бюджет на відповідний рік та законів про внесення змін до вже прийнятого закону) та адміністративний процеси (стадії виконання, контроль за виконанням та звіту про виконання закону про Державний бюджет).

Отже, бюджетний процес як вид юридичного процесу являє собою сукупність правових форм діяльності уповноважених бюджетним законодавством суб’єктів (учасників бюджетного процесу), органічно пов’язану систему дій щодо здійснення операцій з нормами права, результат якої закріплюється прийняттям відповідних правових актів, що мають офіційний характер і встановлену законом форму.[11]

П.11 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу визначає бюджетний процес як регламентовану нормами права діяльність, пов'язану зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконанням бюджетів, що становлять бюджетну систему України.

На основі аналізу повноважень органів державної влади у сфері бюджетних відносин можна зробити висновок, що не доцільно звужувати поняття бюджетного процесу до стадій складання проекту закону про бюджет і затвердження його органом законодавчої влади. Прийняття закону про Державний бюджет - це тільки створення юридичних можливостей для здійснення волі законодавчого органу. Прийняттям закону закінчується формування бюджету, коли органи законодавчої і виконавчої влади використовують свої права та обов'язки щодо складання і затвердження бюджету. Суть бюджетного процесу зосереджується на безпосередньому виконанні акта про бюджет, яке повинно постійно контролюватися з боку органів державної влади для досягнення відповідності між запланованими і реальними показниками.

1.3 Поняття стадій бюджетного процесу

В юридичній літературі до цього часу немає єдиної думки щодо змісту поняття стадій бюджетного процесу, - зустрічаються різні підходи щодо визначення кількості стадій бюджетного процесу та різноманітних підходів щодо його змісту. Наприклад, проф. А.Ангелов та М.А. Гурвич обмежують бюджетний процес лише формуванням бюджету, тобто його складанням і затвердженням. Хоча прямого визначення бюджетного процесу та поділу на стадії М. А. Гурвич не дає, такий висновок можна зробити з назв та розташування розділів цього підручника[12].

Проф. А. Ангелов проводить співставлення бюджетного процесу із законодавчим процесом, як сукупністю “здійснюваних дій, що ведуть до виникнення закону” [13]. Але ж бюджет не є звичайним законом, хоча і приймається у формі закону та в законодавчому порядку. Дія цього процесу продовжується і після затвердження бюджету. І головне, слід зазначити, для чого саме формується бюджет; отже, це є його виконання – реалізація вже затвердженого бюджету по доходах і видатках, що здійснюється відповідними державними органами в певних правових формах. А законодавчий процес, пов'язаний із звичайним законом, і закінчується його прийняттям.

Страницы: 1, 2