Курсовая работа: Значення бюджету для функціонування держави

Таким чином, порядок визначення головних розпорядників коштів Державного бюджету визначається ст.22 Бюджетного кодексу, перелік головних розпорядників вміщується у Наказі Міністра фінансів, а сума коштів, яку вони одержують із бюджету, щороку визначається Законом про Державний бюджет.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань і функцій, визначених нормативно-правовими актами та установами, положеннями про міністерства, відомства, управління тощо;

розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити, тобто пропозиції (їх можна назвати і замовленнями), з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу коштів, необхідних для його діяльності в наступному бюджетному році, та подає їх відповідному фінансовому органу;

після затвердження акту про бюджет (закону або рішення) бюджетні призначення, тобто суми коштів, які виділяються на адресу головних розпорядників і дають їм можливість виконувати надані їм повноваження, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

після одержання відомостей про обсяги асигнувань розпорядники нижчого рівня уточнюють свої кошториси і дають їх на затвердження головних розпорядників;

здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;

6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів [7, 177].

Статус відповідальних виконавців бюджетних програм за програмно-цільовими бюджетами та особливості їх участі у бюджетному процесі визначено інструкцією, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14 грудня 2001 р. за № 574 і зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 3 січня 2002 р. за № 3/6291.

Цією інструкцією Мінфіну чітко розмежовуються повноваження головних розпорядників коштів Державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм у стадіях бюджетного процесу в умовах впровадження програмно-цільового методу в бюджетний процес.

Відповідальний виконавець - це юридична особа, яка має окремий рахунок, бухгалтерський баланс і безпосередньо забезпечує виконання однієї або ряду бюджетних програм у системі головного розпорядника коштів. Відповідальним виконавцем може бути:

головний розпорядник, якщо його апарат забезпечує виконання бюджетної програми;

розпорядники нижчого рівня;

одержувачі коштів Державного бюджету (бюджетні установи), які виконують бюджетні програми в системі головного розпорядника.

Відповідального виконавця визначає головний розпорядник за письмовим погодженням з Міністерством фінансів України в процесі формування проекту Державного бюджету на наступний рік. Головний розпорядник не може мати в своїй системі більше ніж дев'ять відповідальних виконавців.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету до початку бюджетного року визначають мережу розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів по територіях.

В Україні існує казначейська система виконання бюджетів. Механізм касового виконання Державного бюджету по видатках і по доходах регулюється наказами державного казначейства. Згідно з цими наказами головним розпорядникам та розпорядникам ІІ ступеня відкриваються зведені особові рахунки для зарахування коштів без визначення кодів функціональної класифікації видатків, які підлягають подальшому перерахуванню на особові і реєстраційні рахунки.

Особові рахунки - це рахунки, які відкриваються в органах державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів (крім розпорядників ІІІ ступеня) для зарахування коштів, які будуть розподілятися і переводитися конкретному розпоряднику (одержувачу) коштів.

Реєстраційні рахунки відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам і одержувачам коштів Державного бюджету для обліку операцій з коштами загального фонду бюджету, а спеціальні реєстраційні рахунки - для обліку доходів і видатків, передбачених їх кошторисами в частині спеціального фонду.

Функціонування органів держави та органів місцевого самоврядування може здійснюватися тільки при фінансовому забезпеченні. Оскільки кошти держави і органів місцевого самоврядування обмежені, бо видатки зростають скоріше, ніж є можливість їх задовольнити, кожний із них може розраховувати тільки на ту суму, яку визначив відповідний орган влади при затвердженні державного або місцевого бюджету. Розмір цієї суми залежить від економічної можливості, важливості витрати і коштів, які запрошувалися цим органом при складенні проекту бюджету. Виходячи з можливостей поточного періоду, орган влади, затверджуючи відповідний бюджет, визначає суму витрат цього органу на конкретний захід тощо. Суми, які має право витратити з бюджету керівник, у Бюджетному кодексі одержали назву бюджетних призначень [2].

Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом, тобто треба дотримати порядок формування і затвердження відповідного бюджету і кошторису бюджетної установи [7, 178].

Держава - постійно діючий механізм, який не зупиняється. Часто буває, що протягом року, на який були затверджені бюджетні призначення для певних суб'єктів бюджетного процесу, останні передають виконання певних функцій, на які планувалися бюджетні кошти, іншим органам держави згідно із законодавством. У таких випадках бюджетні призначення для одних головних розпорядників перекидаються у тих самих сумах іншим головним розпорядникам для виконання тих же функцій чи послуг, яким доручено їх виконання і на які покладено відповідальність за їх якісне проведення. За таких умов керівник фінансового органу в двотижневий термін повідомляє про це Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим або місцеву державну адміністрацію (залежно від того, в якому бюджеті були призначення).

Конституція України визначила початок і кінець бюджетного періоду.31 грудня всі бюджетні призначення втрачають чинність. Винятком з цього правила можуть бути тільки випадки, коли окремим законом будуть передбачені кількарічні призначення на капітальні вкладення.

Держава - складний механізм, забезпечити всі її потреби неможливо, тому при плануванні витрат обирають першочергові, пріоритетні, і для їх фінансового забезпечення включаються призначення у відповідні бюджети. Однак всього передбачити ніхто не може, особливо якщо витрати пов'язані зі стихійними явищами: снігопадами, зливами, землетрусами, аваріями на шахтах тощо. Держава повинна заздалегідь відокремити частину бюджетних коштів, призначених для фінансування невідкладних витрат, які не могли бути передбачені при затвердженні бюджету. Порядок використання коштів визначається Кабінетом Міністрів України. Міністерство фінансів України та Міністерство економіки України визначають доцільність та ефективність фінансування витрат за рахунок Резервного фонду. Резервний фонд не витрачається на погашення боргів, у тому числі пов'язаних із гарантіями та іншими видами забезпечення, які надаються Урядом України, для збільшення сум за статтями видатків, передбачених у загальному фонді Державного бюджету України [7, 180].

Рішення про виділення коштів на фінансування витрат, пов'язаних із фінансуванням надзвичайних ситуацій, робіт по ліквідації аварій та стихійного лиха, непередбачених витрат й інших заходів, що не передбачалися і не могли бути передбачені при затвердженні бюджету, приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Кабінетом Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.

Розмір Резервного фонду визначає Верховна Рада України при затвердженні Закону про Державний бюджет. Він не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду бюджету.

Органи виконавчої влади усіх рівнів зобов'язані щомісячно звітувати перед відповідною радою, яка затвердила бюджет, про витрачання коштів резервного фонду. Контроль за використанням коштів Резервного фонду здійснює і Рахункова палата за дорученням комітетів Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів України щомісячно подає докладні письмові звіти про витрати з резервного фонду із обґрунтуванням необхідності, економічності, ефективності та досягнення фактичних наслідків за підсумками використання коштів резервного фонду.

У Державному бюджеті України Резервний фонд існує обов'язково. Що ж до місцевих бюджетів, то законодавство дозволяє їм створювати резервні фонди у такому ж розмірі до видаткової частини загального фонду відповідного бюджету за рішенням відповідної ради.

Установи, які фінансуються з Державного та місцевих бюджетів, одержують кошти для свого функціонування на підставі кошторисів. Ст.51 Бюджетного кодексу [2] визначає кошторис як основний плановий документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Розпорядники бюджетних коштів можуть виконувати свої обов'язки з керівництва установами, що пов'язані із витратами бюджетних коштів, тільки в межах асигнувань, передбачених у відповідних бюджетах і складених на їх основі кошторисів. Будь-які угоди, укладені бюджетними установами з перевищенням асигнувань, що виділяються з бюджетів, вважаються недійсними.

Місцеві бюджети виконуються за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. Податки, збори та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі державного Казначейства. Доходи бюджетів не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.

2.3 Звітування щодо виконання бюджету

Звітність про виконання Державного бюджету є оперативною, місячною, квартальною та річною.

Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюється Державним казначейством.

Річний звіт про виконання Закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді не пізніше 1 травня року, наступного за звітним. Бюджетний кодекс у ст.61 встановлює і зміст річного звіту про виконання Державного бюджету. Річний звіт повинен включати такі частини:

звіт про фінансовий стан (баланс Державного бюджету України);

звіт про виконання Державного бюджету;

звіт про рух коштів;

інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;

звіт про бюджетну заборгованість;

звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів;

інформацію про стан державного боргу;

звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов'язань;

зведені показники звітів про виконання бюджетів;

інформацію про виконання місцевих бюджетів;

іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів необхідною для пояснення звіту.

Звіт про виконання Закону про Державний бюджет, поданий Кабінетом Міністрів України, у двотижневий строк розглядає Рахункова палата і готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету.

Верховна Рада України розглядає звіт про виконання Закону про Державний бюджет у двотижневий термін з дня отримання висновків Рахункової палати щодо використання коштів Державного бюджету України.

Останніми роками на завершальній, але важливій стадії бюджетного процесу увага тих осіб, які не є учасниками бюджетного процесу, не концентрується. Звіт своєчасно не розглядається Верховною Радою України. Не знайдеш публікації цього звіту. Але ж саме Звіт про виконання Державного бюджету за минулий бюджетний період і буде покладено в основу при розробці проекту бюджету на наступний рік. Знаючи про допущені прорахунки їх можна не допустити при складанні проекту нового бюджету.

Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою про виконання Закону про Державний бюджет представляє Міністр фінансів, із співдоповідями - Голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету та Голова Рахункової палата.

Верховна Рада за результатами розгляду ухвалює рішення щодо звіту про виконання Закону про Державний бюджет України [7, 184].

На всіх стадіях бюджетного процесу органи, уповноважені державою, здійснюють контроль за дотриманням бюджетного законодавства. Повноваження органів держави по здійсненню контролю за дотриманням бюджетного законодавства встановлені ст. ст.109-115 Бюджетного кодексу України.

Із прийняттям Бюджетного кодексу вперше у бюджетному законодавстві з'явилися статті, в яких дається поняття бюджетного правопорушення, визначаються підстави для призупинення бюджетних асигнувань, роз'яснюються поняття нецільового використання бюджетних коштів і встановлюється положення про те, що до осіб, які винні в порушенні бюджетного законодавства, застосовуються усі види юридичної відповідальності, передбачені законодавством.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення правового регулювання формування державного бюджету України

В період побудови ринкової економічної системи потрібно вирішувати питання дефіциту бюджету, неінфляційних джерел фінансування видатків, фінансування витрат на соціально-культурну сферу та соціальний захист населення, стабілізації економіки, удосконалення податкової політики відповідно до стану економіки і необхідності реального зростання валового внутрішнього продукту [14, 24].

Вирішення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунок наповнення дохідної його частини, ефективності витрачення бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та удосконалення структури управління. Необхідною умовою є зменшення навантаження на дохідну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування.

На виконання як державного, так і місцевих бюджетів впливають такі чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дасть змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність [14, 25].

Протягом останніх років законодавчі акти, програми та інші нормативні документи, що визначають обсяги видатків державного та місцевих бюджетів, у переважній більшості приймалися без належного врахування можливостей економіки та населення у сплаті податків для формування доходів бюджету. Це призвело до структурної розбалансованості фінансів держави, значних (прихованих та наявних) дефіцитів Державного бюджету. Розрив між потребою у видатках і обсягом ресурсів бюджету, в т. ч. потенційних, може бути подоланий лише за умови призупинення Верховною Радою чинності окремих законодавчих актів, видатки на виконання яких у бюджеті не передбачені або передбачені не в повному обсязі. Це дасть змогу суттєво оздоровити бюджетну систему і водночас запобігти зростанню заборгованості за зобов'язаннями держави, які не можуть бути виконані [6, 87].

Водночас потрібно запропонувати механізми, які не дозволятимуть у майбутньому приймати закони без урахування їх впливу на бюджет, а також заходи щодо обмеження дії вже прийнятих законодавчих актів, не забезпечених бюджетними асигнуваннями.

Відповідно до Пропозицій до проекту Основних напрямів бюджетної політики на 2009-2011 роки головним завданням Державного бюджету України на 2009-2011 роки має стати забезпечення суттєвого зростання доходів громадян з метою реалізації їхніх конституційних прав на достатній рівень життя та формування довгострокових чинників економічного зростання [3].

З цією метою Основні напрями бюджетної політики на 2008 та 2009-2011 роки, пропонується зорієнтувати на досягнення таких стратегічних цілей у сфері бюджетної політики:

вдосконалення формування Державного бюджету України шляхом забезпечення відповідності норм Закону України про Державний бюджет України нормам Конституції України, Бюджетного кодексу України, Законів України "Про систему оподаткування", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" та інших законів, домовленостям соціальних партнерів за Генеральною угодою та іншим домовленостям, укладеним між ними;

забезпечення суттєвого зростання доходів громадян з метою реалізації їх конституційних прав на достатній життєвий рівень, в т. ч. компенсування негативного впливу на рівень їх життя масштабного зростання цін на всьому споживчому ринку;

зниження рівня диференціації видатків з місцевих бюджетів у розрахунку на одного мешканця;

стале збільшення частки коштів на фінансування освіти, охорони здоров'я, науки, духовного та фізичного розвитку людини;

розроблення соціальних стандартів видатків з місцевих бюджетів на лікування, оздоровлення, освіту, культуру у розрахунку на одного мешканця;

надання дотацій житлово-комунальному господарству та газопостачальним організаціям по різниці в цінах і тарифах для населення [3].

Основні завдання першого етапу:

реалізація невідкладних завдань, спрямованих на подолання головних соціально-економічних проблем та забезпечення позитивної динаміки показників розвитку економіки на якісно новій основі, що відповідатиме потребам формування сучасної конкурентоспроможної економіки європейського зразка, надасть міцне довгострокове підґрунтя для посилення позитивного соціального ефекту економічного зростання;

упорядкування та оптимізація державних витрат з метою максимально ефективного досягнення встановлених цілей соціально-економічного розвитку, впровадження критеріїв оцінки ефективності бюджетної політики;

запровадження повномасштабної системи соціальних стандартів та економічно обґрунтованої програми їх підвищення та забезпечення формування бюджетів всіх рівнів на їх основі;

визнання пріоритетами фінансування видатків на розвиток людського капіталу, зокрема на освіту і науку, охорону здоров`я, духовний та фізичний розвиток тощо;

підвищення рівня фінансової самостійності місцевих бюджетів, забезпечення збалансованого та взаємопов`язаного розмежування доходів і витратних зобов`язань між рівнями бюджетної системи;

визнання пріоритетами фінансування з Державного бюджету пільг та субсидій населенню на надання житлово-комунальних послуг та заходів з упередження аварій і запобігання техногенним катастрофам у житлово-комунальному господарстві;

зменшення обсягів тіньової економіки та посилення боротьби з корупцією;

узгодженість процесів інтеграції у світовий простір із забезпеченням конкурентоспроможності вітчизняного виробництва та національних професійних кадрів [3].

Основні акценти соціальної політики мають бути орієнтовані насамперед на працюючу частину населення, зокрема на соціально-економічний захист освітян, медиків, працівників науки і культури.

Зміни у податковій політиці, передбачені проектом Концепції реформування податкової системи України, мають знайти відбиття у бюджетній політиці, для чого необхідно прийняти відповідні зміни до законодавства у строки, встановлені Законом України "Про систему оподаткування" та статтею 27 Бюджетного кодексу України [3].

Поглиблення реформування бюджетних відносин згідно принципів економічної ефективності і соціальної справедливості, визнання найважливішим критерієм результативності економічного розвитку та ефективності дій влади поліпшення добробуту і якості життя громадян:

створення умов для збалансованості макроекономічної та бюджетної систем в довгостроковому періоді - забезпечення максимального використання ресурсів, що сприяють економічному розвитку країни в інтересах людини;

надання бюджетній політиці стратегічної орієнтованості шляхом поступового переходу до середньо - і довгострокового бюджетного планування як основи формування Державного бюджету України на відповідний рік, створення системи бюджетних планів;

забезпечення узгодженості процесу бюджетного прогнозування і планування з програмами соціально-економічного розвитку, розробка та впровадження методології оцінки впливу урядових рішень на довго - та середньострокову перспективу;

децентралізація міжбюджетних відносин, подолання значної диференціації у соціальному розвитку регіонів;

забезпечення об`єктивності та прозорості системи бюджетного вирівнювання;

ресурсне забезпечення конституційних прав громадян, повноцінного відтворення робочої сили на основі стійкого зростання реальних доходів населення до рівня європейських стандартів;

подальше збільшення розмірів державних соціальних стандартів і гарантій, підвищенням розміру мінімальної заробітної плати до 2,5 прожиткових мінімумів у розрахунку на працездатну особу;

розробка державної стратегії фінансової підтримки інноваційно-інвестиційних проектів загальнодержавного значення;

перехід від безпосередньо активної ролі держави у процесі виробництва до створення умов для розвитку підприємництва, тобто перехід від політики управління короткостроковими кон`юнктурними коливаннями до політики стратегічного планування, що стане рушієм економічного розвитку у довгостроковій перспективі.

Висновки

Проведені дослідження щодо значення бюджету для функціонування держави дозволяють зробити висновки:

Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функції які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджетний кодекс передбачає поділ державного бюджету на загальний і спеціальний фонди.

Бюджетна система України - це сукупність державного бюджету й місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Виконання бюджету - це та стадія бюджетного процесу, яка забезпечується діяльністю законодавчих та виконавчих органів, які виробили і затвердили багато нормативних актів з планування доходів і видатків. Біля чотирьох місяців народні депутати обговорювали проект бюджету, який прийняла Верховна Рада України, а місцеві ради - рішення про свої бюджети. Із початком нового бюджетного року необхідно виконати той план по доходах і видатках, який став Законом. У виконанні бюджету беруть участь усі державні й муніципальні органи, підприємства й організації. Конституція закріплює норму, в якій зазначається, що забезпечення виконання затвердженого бюджету покладено на Кабінет Міністрів України.

Складання бюджету ґрунтується на основних напрямах грошово-кредитної, бюджетної, податкової політики держави в цілому та відповідної території на наступний бюджетний період, що є важливими чинниками при його розробленні.

Звітність про виконання Державного бюджету буває оперативною, місячною, квартальною та річною. Верховна Рада заслуховує звіти про виконання Державного бюджету України від Рахункової Палати і Кабінету Міністрів України, в установлений законом період.

У формуванні основного документу країни слід спростити податкове законодавство, забезпечити його стабільність, не допустити податкового тиску на діяльність громадських, зокрема профспілкових організацій; забезпечити суттєве зростання доходів громадян з метою реалізації їх конституційних прав на достатній життєвий рівень; прийняти Податковий кодекс України, який визначав види податків та основний порядок їх сплати; розробити проект Закону, що передбачав би посилення відповідальності за несвоєчасне неприйняття і невиконання Державного бюджету України

Список використаних джерел

1.  Конституція України // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 30. - ст.141.

2.  Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 37-38. - ст.189.

3.  Пропозиції до проекту Основних напрямів бюджетної політики на 2008 рік та 2009-2011 роки.

4.  Положення про Міністерство фінансів України, затверджене Указом Президента України від 27 грудня 2006 р. № 1837.

5.  Постанова Кабінету міністрів України "Питання Державного казначейства України" від 21 грудня 2005 р. № 1232.

6.  Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. - К.: Центр навчальної літератури. - 2003. - 168 с.

7.  Веприняк Д.М. Фінансове право: Навч. посібник для вузів. - К.: Центр учб. літ. - 2008. - 448 с.

8.  Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. - К.: Прецедент; Моя книга. - 2006. - 448 с.

9.  Дєєва Н.М. Державні фінанси і бюджетний процес. - Д.: ДРІДУ НАДУ. - 2006. - 260 с.

10.  Дмитренко О.К. Фінансове право України. Особлива частина. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ - 2007. - 616 с.

11.  Дудко В.П. Державний фінансовий контроль. - Чернівці: Прут. - 2005. - 483 с.

12.  Зюнькін А.Г. Фінансове право України. - К.: Видавець Паливода А.В. - 2009. - 196 с.

13.  Еллинек Г. Общее учение о государстве. - Спб.: Юридический центр Пресс. - 2004. - 752 с.

14.  Ильин И.А. Теория права и государства / Под редакцией и с предисловием В.А. Томсинова. - М.: Издательство "Зерцало". - 2003. - 400 с.

15.  Кириленко О.П. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон. - 2002. - 212 с.

16.  Костенко Ю.О. фінансове право України: навч. посібник для вузів - К.: Центр учб. літ. - 2009. - 240 с.

17.  Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. / Херсон: Олді-плюс. - 2002 р. - 352 с.

18.  Ляшенко Ю.І., Максименко І.А. Фінансова діяльність держави: цілі, засоби, результати // Фінанси України. - 2003. - № 6. - C.61-67.

19.  Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник. - К.: КНЕУ. - 2002. - 164 с.

20.  Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібник. - К.: Юрінком інтер. - 2003. - 528 с.

21.  Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. - К.: Центр Навчальної Літератури. - 2003. - 312 с.

22.  Семчик О.О. Держава як суб'єкт фінансових правовідносин / Л.К. Воронова (ред). - К.: Юридична думка. - 2006. - 116 с.

23.  Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. - Харьков: Консум. - 2000.

24.  Трубецкой Е.Н. Лекции по энциклопедии права. - М. - 1909 // Allpravo.ru - 2005.

25.  Фінансове право України: навч. посібник: за вимогами кредитно-модульної системи організації навч. процесу. / За заг. ред. Воронової Л.К. - К.: Правова єдність. - 2009. - 396 с.

26.  Фінансове право: Підручник для вузів / Відп. ред. Гетманець О.П. - Х.: Еспада. - 2008. - 416 с.

27.  Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н.Й. Химичева. Юриста. - 1999.

28.  Финансовое право: Учебник / Под ред. О.Н. Горбуновой. - М.: Юристь. - 1996.

29.  Фінансове право України: Підручник / Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, І.Є. Криницький; за ред. М.П. Кучерявенка. - К.: Юрінком інтер. - 2005. - 320 с.

30.  Хапфина Р.О. Общее учение о правоотношении. - М. - 1974.

31.  Чернадчук Т.О. Держава як суб'єкт фінансових правовідносин // Право України. - 2007. - № 6.

32.  Шершеневич Г.Ф. Общая теория права: Учебное пособие в 2-х томах. Т.1. Вып.1. - М.: Изд-во "Юрид. колледж МГУ". - 1995. - 308 с.

33.  Юрій C.І., Стоян B.І., Мац М.Й. Казначейська система: Підручник. - Тернопіль: Карт-бланш. - 2002. - 590 с.

34.  http://minfin. kmu.gov.ua.