Курсовая работа: Теоретико-методологічні і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства

Курсовая работа: Теоретико-методологічні і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства

Вступ

Невід'ємною частиною ринкового господарства є інститут банкрутства. Він служить могутнім стимулом ефективної роботи підприємницьких структур, гарантуючи одночасно економічні інтереси кредиторів, а також держави як загального регулятора ринку.

У будь-якій цивілізованій країні з розвиненою економічною системою одним з основних елементів механізму правового регулювання ринкових відносин є законодавство про неспроможність (банкрутстві). Зараз нашій ринковій економіці властиві такі явища як спад промисловості, економічна криза, відсутність інвестицій, що поза сумнівом приводить до неспроможності господарюючих суб'єктів. І перед підприємцями встає питання: що ж робити з цими збанкрутілими підприємствами.

Існуюча до 1999 р. нормативно-правова база (що спирається в основному на зарубіжний досвід), що регламентує процес банкрутства, виявилася непрацездатною в сучасних економічних умовах і привела до того, що крупні підприємства дістали можливість, не побоюючись банкрутства, продовжувати посилювати кризу неплатежів. Але, не дивлячись на це, з кожним роком число справ про неспроможність, розглянутих арбітражними судами, росте, що, поза сумнівом, свідчить про те, що інститут банкрутства в Україні займає одне з провідних місць в розвитку нормальних економічних відносин серед учасників господарського обороту.

Актуальність і практична значущість теми курсової обумовлена рядом причин: по-перше, в даний час, в економіці ключовою проблемою є криза неплатежів, і добру половину підприємств слід було вже давно оголосити банкротами, а вилучені кошти перерозподілити на користь ефективних виробництв, що поза сумнівом би сприяло оздоровленню ринку, по-друге, з проблемою банкрутства підприємств фінансистам доводиться з кожним днем стикатися все частіше.

Метою курсової роботи є розгляд визнання ймовірності банкрутства підприємства на прикладі ТОВ «Трансінвестсервіс» і висновки по стійкості фінансового стану даного підприємства.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства на прикладі ТОВ «Трансінвестсервіс».

Об'єктом дослідження курсової роботи є визнання ймовірності банкрутства підприємства ТОВ «Трансінвестсервіс».

Мета дослідження досягається в результаті рішення певного взаємозв'язаного набору аналітичних задач:

· формулювання поняття банкрутства підприємства;

· виявлення методів для визнання ймовірності банкрутства підприємства;

· виконання аналізу фінансового стану підприємства;

· виявлення резервів для підвищення фінансової стійкості і прибутковості.

Теоретичною методологічною основою курсової роботи є основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів.

Інформативною основою дослідження є праці українських і закордонних фахівців в галузі економіки та економічного аналізу; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.

У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.

1. Економічна суть, види і чинники вірогідності банкрутства господарюючого суб'єкта

1.1 Зміст і види кризових станів підприємства як джерел фінансової нестабільності підприємств

Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, це рівновага і стабільність.

Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи. Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи.

Історично склалося так, що розвиток людства був пов'язаний з постійною боротьбою з негодами – епідеміями, війнами, втратами, У людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що вільно чи мимоволі асоціюються з кризою.

Криза, змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикальним чином ЇЇ оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Деякі думають, що криза відноситься лише до процесів макроекономічного розвитку, а в масштабах фірми чи підприємства, наприклад, існують тільки більш-менш гострі проблеми, викликані помилками чи непрофесіоналізмом управління. Ці проблеми нібито не свідчать про кризу розвитку, вони не викликані об'єктивними тенденціями, хоча й зумовлені деякими зовнішніми причинами. Такі уявлення однобічні і можуть мати негативні наслідки в управлінні організацією. Якщо з цих позицій розглядати внутріфірмове управління, то при розробці, наприклад, стратегії її розвитку немає необхідності передбачати і враховувати можливість кризи. Наскільки реальною при цьому буде стратегія, якщо в дійсності кризи закономірні?

Поняття «криза» найтіснішим чином пов'язане і з поняттям «ризик», що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від «ринку продавця», який діяв за адміністративної системи господарювання, до «ринку покупця». Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.

Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості фінансово неспроможних підприємств, тенденція до збільшення частки збиткових підприємств збереглася до теперішнього часу.

Ще однією негативною тенденцією, яка є наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх кредиторської і дебіторської заборгованості.

Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. На межі фінансової кризи опинилось і чимало фінансово-кредитних установ.

Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

•  спад кон'юнктури в економіці в цілому;

•  зменшення купівельної спроможності населення;

•  значний рівень інфляції;

•  нестабільність господарського та податкового законодавства;

•  нестабільність фінансового та валютного ринків;

•  посилення конкуренції в галузі;

•  криза окремої галузі;

•  сезонні коливання;

•  посилення монополізму на ринку;

•  дискримінація підприємства органами влади та управління;

•  політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств – постачальників сировини (споживачів продукції);

• конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

• втрата клієнтів і покупців готової продукції;

• зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

• підвищення тиску на ціни;

• істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

• стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

• криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

• криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого – до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а)      фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б)      фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в)      кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

1.2 Суть, види банкрутства і проблеми неплатоспроможності в економічній системі України

Умови та показник відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури визначається ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. (далі – Закон).

Банкрутство – визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Ліквідація підприємства у зв'язку з банкрутством представляє особливий інтерес для підприємців, бухгалтерів, аудиторів. Це пов'язано, передусім, з недосконалістю законодавства у цій сфері, що породжує на практиці безліч проблем.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох осіб: – – підприємств-кредиторів, які повинні встигнули заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута; найманих працівників, з якими у першу чергу мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;

– підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

Банкрутство – складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів.

Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.

Кризові ситуації, що виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства і нездатності продовження фінансового забезпечення виробничого процесу, що кваліфікується як банкрутство підприємства.

Запобігання цьому стану потребує застосування спеціальних процедур або припинення діяльності даного підприємства та його ліквідації, що, як свідчить світова практика, також не можна вважати випадковістю. Банкрутство значної частини фірм, особливо нових, зафіксовано в усіх країнах, де ведеться така статистика. Наприклад, англійські дослідники підкреслюють, що близько 70–80% нових фірм припиняють свою діяльність в кінці другого року існування. З закономірностями ринкової економіки і пов'язаний характер життєвого циклу підприємства, який також характеризує виникнення кризових ситуацій і банкрутств. Для кожного підприємства існує межа зростання обсягів діяльності, причому одні й ті ж процеси можуть виступати і стимуляторами розвитку, і факторами, які стримують розвиток.

Американські дослідники зафіксували визначену закономірність виникнення кризових ситуацій і банкрутств: по-перше, періодичне виникнення кризових ситуацій на всіх стадіях життєвого циклу підприємства, а, по-друге, математично визначена тривалість циклів падіння та зростання, характерних для фірм малого і середнього бізнесу. Наприклад, фаза зростання досліджуваних американських фірм в середньому триває 3 роки (від 1,1 до 7,7 років), а фаза падіння – 2,8 роки (від 1 року до 4 років).

Ринкова економіка, яка протягом багатьох десятиліть і століть є основою розвитку західних країн, розробила визначену систему контролю, діагностики і по можливості захисту підприємств від повного краху, або систему банкрутства і підтримки підприємства.

Універсальність цієї системи робить її придатною для застосування в Україні, однак слід враховувати особливості національної економічної політики, механізм захисту підприємств і запобігання їх від банкрутства.

Системи банкрутства включає в себе цілий ряд логічних причинно-наслідкових організаційних і методичних процедур, які забезпечуються державними органами влади.

Вихідним пунктом системи є встановлення принципів і цілей, які повинні бути досягнуті в результаті функціонування її механізмів.

Основна ланка цієї системи об'єктивна необхідність в доведенні структури – виробництва до реального платоспроможного попиту, що формується ринком.

Мета створення і приведення в дію системи банкрутства в Україні – необхідність структурної перебудови всього народного господарства відповідно до ринкового попиту населення за умови досягнення прибуткової діяльності основних структур, які виробляють товари та послуги.

Як свідчить світова практика, досягнення цієї мети відбувається при дотриманні наступних основних принципів:

– встановлення єдиної стабільної і надійної для всіх суб'єктів господарювання системи комерційних взаємовідносин в ситуації банкрутства підприємств; надання боржникам, що виконують свої зобов'язання, можливості поновити свою діяльність;

– створення системи заходів для відродження бізнесу;

– створення механізму регулювання фінансових справ фірм боржників з метою їх оздоровлення без припинення бізнесу;

– створення комерційної і правової системи для заохочення роботи надійних партнерів і формування процедури вирішення фінансових спорів;

– зберігання перспективних підприємств, які мають фінансові ускладнення (в тих випадках, де це можливо і економічно доцільно);

– створення механізмів, які надійно захищають інтереси всіх учасників системи банкрутства у випадку ліквідації збанкрутілого підприємства.

Цей перелік принципів функціонування системи банкрутства спрямований на зберігання підприємств, які мають шанси на виживання і пристосування до потреб ринку.

Причини кризових ситуацій, як зазначалось, містяться безпосередньо в ринковому господарстві. Проаналізуємо фактори, що обумовлюють виникнення кризових ситуацій.

Успіхи і невдачі діяльності підприємства слід розглядати як взаємодію цілого ряду факторів зовнішніх (на які підприємство не може впливати) і внутрішніх (які залежать від організації робот самого підприємства). Здатність підприємства пристосовуватись до зміни зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (технологічних) факторів с гарантією не дише виживання, але і розквіту.

До зовнішніх факторів, що впливають на діяльність підприємства, належать:

– розмір і структура потреб населення;

– рівень доходів і накопичень населення, а отже і його

– купівельна спроможність;

– політична стабільність і спрямованість внутрішньої політики;

– розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товарів і його конкурентоздатність,

– рівень культури, тобто звички і норми споживання;

– міжнародна конкуренція.

На фінансовий стан більшості підприємств негативно впливають наслідки загальноекономічного падіння, інфляція, а також зміни в сфері державного регулювання, що є характерним дія нашої країни, останнім часом.

Зрозуміло, що ведення боротьби з кризою національною масштабу окремим підприємством неможливе, але здійснення ним гнучкої політики допомагає зменшити негативні наслідки загального падіння в економіці.

Внутрішні фактори, які визначають розвиток підприємства і с результатом його роботи, в загальному вигляді можна згрупувати наступним чином:

– філософія підприємства;

– принципи його діяльності;

– ресурси і їх використання;

– якість і рівень застосування маркетингу.

В свою чергу, кожна з вищенаведених груп містить багато конкретних факторів, діючих на кожному підприємстві вибірково.

Наприклад, до 90% невдач невеликих американських фірм пов'язано з недосвідченістю менеджерів, некомпетентністю керівництва, його невідповідністю об'єктивним умовам, що склалися. Невдачі підприємств України також пов'язані з впливом цих факторів.

Іншими внутрішніми факторами, які посилюють кризову ситуацію підприємства, є наступні:

-  різке збільшення рівня втрат виробництва і збуту товарів в зв'язку з нераціональною структурою управління, застосуванням дорогих технологій, засобів і предметів праці тощо;

-  відсутність стимулів праці у персоналу підприємства;

-  виникнення збитків підприємства у зв'язку з незадовільною організацією роботи з ринком, не конкурентоздатністю товарів.

Як відзначають західні спеціалісти, в класичній ринковій економіці зовнішні фактори обумовлюють 1/3, а внутрішні – 2/3 всіх банкрутств. Однак, слід зазначити, що для сучасної України характерною є зворотна пропорційність впливу цих факторів. Політична й економічна нестабільність, порушення регулювання фінансового механізму та інфляційні процеси слід віднести до найбільш значних факторів, які погіршують кризову ситуацію на українських підприємствах.

1.3 Методи діагностики неплатоспроможності і банкрутства підприємств

Прогноз банкрутства як самостійна проблема виникла в передових капіталістичних країнах (і в першу чергу, в США) відразу після закінчення другої світової війни. Цьому сприяло зростання числа банкрутств у зв'язку з різким скороченням військових замовлень, нерівномірність розвитку фірм, процвітання одних і розорення інших. Природно, виникла проблема можливості апріорного визначення умов, що ведуть фірму до банкрутства.

Спочатку це питання розв'язувалося на емпіричному, чисто якісному рівні і, природно, приводило до істотних помилок. Перші серйозні спроби розробити ефективну методику прогнозування банкрутства відносяться до 60-м рр. і пов'язані з розвитком комп'ютерної техніки.

Відомі два основні підходи до прогнозу банкрутства.

Перший базується на фінансових даних і включає операцію деякими коефіцієнтами: Z-коефіцієнтом Альтмана (США), коефіцієнтом Таффлера, (Великобританія), і іншими, а також уміння «читати баланс».

Другий виходить з даних по збанкрутілих компаніях і порівнює їх з відповідними даними досліджуваної компанії.

Перший підхід, безперечно ефективний при прогнозуванні банкрутства, має три істотні недоліки. По-перше, компанії, що зазнають труднощі, всіляко затримують публікацію своїх звітів, і, таким чином, конкретні дані можуть протягом років залишатися недоступними. По-друге, навіть якщо дані повідомляються, вони можуть виявитися «творчо обробленими». Для компаній в подібних обставинах характерне прагнення обілити свою діяльність, що іноді доводить до фальсифікації. Потрібне особливе уміння, властиве навіть не всім досвідченим дослідникам, щоб виділити масиви підправлених даних і оцінити ступінь завуальованості. Третя трудність полягає в тому, що деякі співвідношення, виведені за даними діяльності компанії, можуть свідчити про неплатоспроможність в той час, як інші – давати підстави для висновку про стабільність або навіть деяке поліпшення. У таких умовах важко судити про реальний стан справ.

Другий підхід заснований на порівнянні ознак вже збанкрутілих компаній з такими ж ознаками «підозрілої» компанії. За останні 50 років опублікована безліч списків збанкрутілих компаній. Деякі містять їх опис по десятках показників. На жаль, більшість списків не упорядковує ці дані по ступеню важливості і ні в одному не проявлена турбота про послідовність. Спробою компенсувати ці недоліки є метод балльной оцінки (А-рахунок Агенті).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9