Курсовая работа: Податкова система України, її структура і призначення

Загальні тенденції в оподаткуванні реалізуються ще в одному напрямі – із зростанням рівня податкових надходжень частка непрямих податків знижується.

Основний фактор, що визначає співвідношення між прямими та непрямими податками, - це життєвий рівень переважної частини населення. Низький рівень об’єктивно обмежує масштаби податкових надходжень із доходів юридичних і фізичних осіб.

Водночас існує й інший фактор – національні особливості окремих країн, що зумовлюють наявність різних стереотипів щодо тих чи інших податків. Так, у групі розвинутих країн чітко виділяються ті, де частка непрямих податків у загальних податкових надходженнях перебуває у межах 28-35% (Японія, США, Канада), й ті, де ці величини сягають 45-55% (Англія, Німеччина, Італія, Франція).

Отже, можна дати висновок, що співвідношення між прямими та непрямими податками різне не лише у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, а й також у деяких країнах, які входять до тієї чи іншої групи.

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками на користь перших стала також наслідком зростання орієнтованості західних суспільств на соціальний компроміс, що спричинило підпорядкування податкових систем принципу соціальної справедливості. Реалізація цього принципу потребує встановлення оптимальної структури податкової системи, отже, і оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками. Адже прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня доходів, вважаються справедливішими, ніж непрямі, оскільки останні не тільки не залежать від розміру доходів, а й мають регресивний характер. Розвиток прямого оподаткування з високими прогресивними ставками, властивими податковим системам західних країн у 50-60х роках, дав змогу перекласти основний тягар податків на заможні верстви населення і використати акумульовані державою фінансові ресурси для реалізації соціальних програм, державних замовлень капіталовкладень.

Розглянуті вище фактори спричинили еволюцію структури податкових систем розвинутих країн у напрямі зростання ролі прямих податків. Що ж до відмінностей у масштабах використання непрямих податків у сучасних розвинутих країнах, то вони зумовлені іншими причинами, зокрема традиціями використання цих податків. Так, федеральний устрій Німеччини та рівень економічного розвитку забезпечують більш-менш рівномірний процес споживання в усіх землях, тому фіскальна ефективність непрямих податків, особливо їх використання для збалансування місцевих бюджетів, тут досить значна.

Соціально-економічна політика у Франції та Італії спрямована, з одного боку, на стимулювання за допомогою податків господарської діяльності, що зумовлює використання широкого спектра податкових пільг для корпорацій (у США в ході реформи податкової системи у 1986 році більшість пільг було скасовано), а з другого – на розв’язання соціальних проблем. Знову ж таки за допомогою пільг щодо особистого прибуткового оподаткування (у Франції цей податок сплачують лише 52% платників) держава регулює певні соціальні процеси. Оскільки значна частина витрат перекладається на приватні та державні компанії, вони мають подвійний вплив на співвідношення прямих і непрямих податків. По-перше, внески на соціальне забезпечення, що збирають із підприємців, належать до непрямих податків, збільшуючи їхню частину. По-друге, ці внески відносяться на витрати виробництва та обігу, впливаючи на прибутки, що оподатковуються, і зменшуючи їхню частку в податкових надходженнях.

Практика оподаткування у більшості країн світу щодо системи “прямі-непрямі податки” свідчить, що в ній існують два найважливіших податки: прибутковий, в основі якого лежить прогресивне оподаткування громадян та юридичних осіб за сукупністю всіх доходів з усіх джерел як усередині країни, так і за кордоном (прямий податок), і податок на додану вартість (непрямий податок).

Найважливішим питанням теорії і практики оподатковування є питання про податкову межу і її кількісне вираження.

Обґрунтуванням цьому служить так називаний ефект Лаффера - залежність між значеннями податкових ставок і обсягом надходжень податків:

Рівень       надходження          А

податків Ra                               

                   Rв                                                               В     

                           0%                             Pa                Pв    100% 

                 Ставка податку, %    

Рис. 1.1 Основні вузли для аналізу кривої Лаффера

- ставка податку дорівнює нулю: надходжень у бюджет немає;

- ставка податку дорівнює 100% : надходжень у бюджет також немає.

- крапка А: при якомусь значенні Ра досягається максимум надходжень у бюджет, Ра - оптимальний рівень ставки податку, Ra - максимальна сума податкових надходжень у бюджет.

Якщо ставка податку буде збільшуватися в порівнянні з Ра, то відбудеться не збільшення, а зменшення суми податкових надходжень у бюджет, тобто Rв < Rа, оскільки при великих ставках податку зменшаться стимули до трудової і підприємницької діяльності.

РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1 Сучасна податкова система України

У 90-ті р.р. минулого століття Україна була вимушена практично з нуля будувати власну систему оподаткування. Така система мала одночасно як відповідати вимогам ринкової системи економічного регулювання, так і виходити зі специфічних рис трансформаційних процесів, які здійснювалися в українській економіці. Недосконалість нормативних актів у сфері оподаткування, часто – некритичне копіювання досвіду розвинених країн, невпинне загострення трансформаційної кризи призвели до формування в Україні складної, заплутаної, суперечливої та неефективної податкової системи. Історія розвитку системи оподаткування свідчить про те, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів різних рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів — перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. Свідоме використання державою податків для досягнення певної мети проходить у рамках її податкової політики. Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на грунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків[4].

Станом на початок 2006 року в Україні справляються:

- загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

- місцеві податки і збори (обов'язкові платежі);

а). До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

20) фіксований сільськогосподарський податок;

21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

23) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

24) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

25) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

26) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

б). До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

в). До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

На рис.2.1 наведена існуюча структура оподаткування юридичних та фізичних осіб в Україні, розроблена самостійно на основі робіт [10], [29] з врахуванням змін в законодавстві станом на 1 січня 2006 року. В табл. 2.1 наведена коротка характеристика податків та зборів.

Таблиця 2.1

Основні характеристики податків в податковій системі України

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6