Курсовая работа: Податкова система України

4)  за користування надрами континентального шельфу й у межах виключної (морської) економічної зони: до Державного бюджету — 100%.

ЗБІР ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО

СЕРЕДОВИЩА

Відносини в сфері охорони навколишнього середовища ре­гулює Закон України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища», а за окремими видами використання при­родних ресурсів — земельне, водне, лісове законодавство, за­конодавство про надра, про охорону атмосферного повітря тощо.

Зазначений збір є загальнодержавним збором, що визначе­но ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Підприємства, установи, організації, що забруднюють навко­лишнє середовище, підлягають державному обліку й зобов'я­зані безкоштовно надавати інформацію установам, які здій­снюють охорону навколишнього природного середовища, про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань щодо охорони навколишнього природного середовища та іншу інформацію в поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Збір за забруднення навколишнього природного середови­ща розраховують на підставі лімітів викидів і скидів забрудню­ючих речовин і розміщення відходів промислового, сільсько­господарського, будівельного й іншого виробництва. Порядок встановлення нормативів збору затверджує Кабінет Міністрів України. В 1999 році було розроблено Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища від 1 березня 1999 року. Документом встановлено диференційований підхід щодо встановлення лімітів для різних видів забруднення навколишнього середовища. За понадлімітні обсяги викидів і скидів, розміщення відходів збір обчислюють у п'ятикратному розмірі. Якщо в платників збору відсутній за­тверджений ліміт викидів, скидів, розміщення відходів, то збір стягують як за понадлімітні викиди й скиди, розміщення відходів відповідно до їхніх обсягів. Попередній розрахунок збору, що підлягає сплаті, подають до податкової інспекції до 1 червня поточного року на наступний рік.

Сплату збору провадять протягом 10 календарних днів, на­ступних за останнім днем граничного терміну подання розра­хунку збору, за місцем податкової реєстрації. Остаточний річний розрахунок збору платники подають до податкової інспекції за місцем податкової реєстрації платника протягом 40 календар­них днів, наступних за останнім календарним днем звітного року.

ЗБІР НА ОБОВ'ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ

СТРАХУВАННЯ

Цей збір сплачують відповідно до Закону України від 26 черв­ня 1997 року «Про збір на обов'язкове державне пенсійне стра­хування».

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне стра­хування є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші уста­нови й організації, об'єднання громадян і інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих робітників;

2)  філії, відділення та інші відокремлені підрозділи плат­ників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташо­вані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної гро­мади;

3) фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси, інші особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності й займаються діяль­ністю, пов'язаною з отриманням доходу;

4)  фізичні особи, які працюють на умовах трудового дого­вору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (по­слуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами твор­чих спілок тощо.

Під час визначення об'єкта збору до Пенсійного фонду на­явний певний взаємозв'язок податку з доходу фізичних осіб і пенсійного збору, тобто, якщо не існує об'єкта оподаткування відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізич­них осіб» від 22 травня 2003 року, — немає й пенсійного збору.

Об'єктом оподаткування є:

1)  для суб'єктів підприємницької діяльності — фактичні витрати на оплату праці робітників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохо­чувальних і компенсаційних виплат при обчисленні середньо­місячної заробітної плати для призначення пенсій, затверджу­ваних Кабінетом Міністрів України, а також винагороди, що виплачують громадянам за виконання робіт (послуг) за угода­ми цивільно-правового характеру;

2)  для платників збору — фізичних осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності — сума оподатковувано­го доходу (прибутку), яку обчислюють у порядку, визначено­му Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України;

3)  для фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору, — сукупний оподатковуваний дохід, обчислений відпо­відно до законодавства України. Ставки збору, що надходять до Пенсійного фонду, встанов­лено в таких розмірах:

1) із фізичних осіб, що працюють на умовах трудового до­говору (контракту), й з фізичних осіб, що виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, збір до Пенсійного фонду встановлено в розмірі 1% від сукупного опо­датковуваного доходу, якщо такий дохід не перевищує 150 грн., і 2% — якщо такий дохід перевищує 150 грн.;

2)   з юридичних і фізичних осіб, що здійснюють операції з купівлі-продажу валюти за гривні, збір у Пенсійний фонд справляють із суми операцій з купівлі-продажу валюти в роз­мірі 1%;

3) із суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок, глад­ко-шліфованих і з алмазною обробкою), платини й дорогоцін­них каменів, збір до Пенсійного фонду справляють у розмірі 5% від вартості реалізованих ювелірних виробів;

4) з юридичних і фізичних осіб, що відчужують легкові автомобілі (крім тих, якими забезпечують інвалідів і тих, що переходять у власність за спадщиною), збір до Пенсійного фонду справляють у розмірі 3% від вартості легкового автомобіля.

Для суб'єктів підприємницької діяльності, що використову­ють найману працю, ставка збору складає 32% від суми оподат­ковуваного доходу. Згідно з роз'ясненнями Пенсійного фонду України № 04/3278 від 11 грудня 1997 року, під час розрахун­ку суми оподатковуваного доходу цих суб'єктів у складі витрат враховують суму заробітної плати й прирівняних до неї виплат найманих працівників.

Згідно з п. 2 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за окремими видами господарських опе­рацій, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року1, з урахуванням змін і доповнень (далі — Порядок), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій із придбання іно­земної валюти є юридичні та фізичні особи, що купують валю­ту. Ставку цього збору встановлено в розмірі 1% від суми, ви­траченої на купівлю валюти.

ЗБІР НА РОЗВИТОК ВИНОГРАДАРСТВА, САДІВНИЦТВА Й

ХМЕЛЯРСТВА

Зазначений обов'язковий платіж введено Законом України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмеляр­ства» від 9 квітня 1999 року. За один день до вступу Закону в дію Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про затвердження Порядку справляння збору і використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 29 червня 1999 ро­ку № 1170 і сам Порядок; наказом ДПАУ «Порядок заповнен­ня і подання звіту про суму нарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 28 березня 2002 року було затверджено форми звіту.

Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності й підпорядкування, які реалізу­ють у оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво. Збір сплачують підприємства торгівлі.

1.   Суб'єкти роздрібної торгівлі платять збір від реалізації алкогольної продукції чи пива, що надійшли безпосередньо від виробника.

2.   У випадку надходження алкогольної продукції і пива в роздрібну мережу з оптової торгівельної мережі збір платить оптовик. Потрібно, щоб у товарно-транспортних і платіжних документах суму збору було зазначено окремим рядком.

Об'єктом оподатковування є виручка від реалізації алко­гольних напоїв і пива.

Ставка збору складає 1% від об'єкта оподаткування. Об­числення суми платежу платник здійснює самостійно й відоб­ражає у відповідному звіті, який подає в податкові органи що­місяця протягом 20 днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду.

Збір сплачують щомісяця протягом 10 днів, наступних за граничним терміном подання звіту. Збір нараховують на всю суму виручки, включаючи ПДВ.

Цей збір зараховують на спеціальні рахунки Державного казначейства України. 30% цих коштів використовують на роз-

виток виноградарства, садівництва й хмелярства. Розпорядни­ками цих коштів є місцеві органи виконавчої влади. Централь­ний орган виконавчої влади, що здійснює державну політику в сфері виноградарства, садівництва й хмелярства, розпоряджаєть­ся 70% коштів від збору. Суми збору, що надходять на спеці­альний рахунок Державного казначейства України, розподіля­ють у співвідношенні: 70% — на розвиток виноградарства, 30% — на розвиток садівництва й хмелярства.

ЄДИНИЙ ЗБІР, ЩО СПРАВЛЯЮТЬ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ

ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ

Зазначений платіж є загальнодержавним збором, що визна­чено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплату провадять на підставі Закону України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кор­дон України» від 4 листопада 1999 року. Порядок справляння єдиного збору визначає Кабінет Міністрів України.

Єдиний збір встановлено щодо транспортних засобів вітчиз­няних та іноземних власників, які перетинають державний кор­дон України, справляють за здійснення в пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до законодавства України митного при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспортних засобів; за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням установлених розмірів загальної маси, осьових навантажень і (або) габаритних параметрів.

Отже, єдиний збір складається з:

1)  плати за здійснення передбачених вищевказаним Зако­ном видів контролю вантажу й транспортного засобу;

2)   плати за проїзд транспортного засобу автомобільними дорогами;

3) додаткової плати за проїзд автомобільного транспортного засобу з перевищенням встановлених загальної маси, осьових навантажень і (або) габаритних параметрів.

Платниками єдиного збору можуть бути такі суб'єкти:

1)  власник транспортного засобу й вантажу;

2)  перевізник вантажу;

3) інша особа, вповноважена власником або перевізником. Законодавством також передбачено випадки, коли єдиний збір не справляють. Ними є: 1) перетинання державного кор­дону авіаційними й водними транспортними засобами, заліз­ничними вагонами без вантажу, залізничними пасажирськими вагонами, легковими автомобілями; 2) транзит вантажу, що не підлягає пропуску через митний кордон, і який перевантажу­ють на інший транспортний засіб у зоні митного контролю пун­кту пропуску, який є одночасно пунктом ввезення й вивезення цього вантажу; 3) в'їзду та виїзду транспортного засобу в ме­жах одного пункту пропуску через державний кордон без пере­тинання митного кордону; 4) переміщення товарів трубопро­відним транспортом і лініями електропередачі. Окрім цього, єдиний збір не справляють із транспортних засобів, якими перевозять вантажі гуманітарної допомоги, якщо товаросу­провідні документи оформлено на отримувачів гуманітарної до­помоги в Україні, яких внесено до Єдиного реєстру таких отри­мувачів.

Ставки збору залежать від виду транспортного засобу, міст­кості або загальної маси транспортного засобу з вантажем, ре­жиму переміщення й встановлені в євро. Але цей платіж спла­чують у національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збо­ру. Єдиний збір не може перевищувати вартість витрат, пов'я­заних із здійсненням митного під час транзиту вантажів і транс­портних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспорт­них засобів, і витрат, пов'язаних із відновленням автомобіль­них доріг.

Єдиний збір справляють одноразово, залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит), за єдиним платіжним доку­ментом, форму й порядок заповнення якого затверджує Держмитслужба.

Єдиний збір у повному обсязі перераховують до Державно­го бюджету України.

ЗБІР ЗА ВИКОРИСТАННЯ РАДІОЧАСТОТНОГО РЕСУРСУ

УКРАЇНИ

Збір за використання радіочастотного ресурсу є загально­державним збором, що передбачено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його справляння здійснюють на підставі Закону України «Про радіочастотний ресурс України» від 1 червня 2000 року. Справляння цього збору має на меті формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективного використання радіочастотного ресурсу в Україні.

Платниками є користувачі радіочастотного ресурсу, а саме — юридичні або фізичні особи, діяльність яких пов'язано з викори­станням радіоелектронних засобів та/чи радіовипромінювальних пристроїв.

Об'єкт оподаткування — 1 МГц смуги радіочастот.

Ставки збору за використання радіочастотного ресурсу вста­новлює Кабінет Міністрів України не частіше одного разу на рік у гривнях окремо для кожного регіону України (Автоном­ної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя) й залежать від виду радіозв'язку та діапазону радіочастот.

Збір сплачують з дати фактичного використання радіочас­тотного ресурсу України щомісяця до 15 числа кожного поточ­ного місяця. Суму платежу розраховують платники самостійно, відповідно до розмірів встановлених ставок і ширини смуги радіочастот, визначеної в ліцензії на використання радіочас­тотного ресурсу України.

Кошти, що надходять від користувачів радіочастотного ре­сурсу України у вигляді зборів, зараховують до Державного бюджету України.

ЗБОРИ ДО ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ

ОСІБ

Цей платіж є загальнодержавним збором, що визначено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплату провадять на підставі Закону України «Про Фонд гарантуван­ня вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 року.

Платникам збору є учасники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб — банки — юридичні особи, які зареєстровано в Державному реєстрі банків, що веде Національний банк Украї­ни, та мають банківську ліцензію на право здійснювати бан­ківську діяльність. Окрім того, такі суб'єкти повинні викону­вати встановлені Національним банком України економічні нор­мативи щодо достатності капіталу й платоспроможності та можуть виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.

Законодавством виокремлено такі види збору до Фонду га­рантування вкладів фізичних осіб: початковий, регулярний, спеціальний. Початковий збір встановлено в розмірі 1% за­реєстрованого статутного капіталу банку. Його сплачують бан-ки-учасники протягом ЗО календарних днів із дня отримання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Регулярний збір встановлено в розмірі 0,25% загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за ста­ном на 31 грудня року, що передує поточному, та ЗО червня поточного року. Отже, нарахування регулярного збору здійсню­ють банки-учасники двічі на рік. Сплату його здійснюють щок­вартально рівними частками до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Спеціальний збір встановлюють у разі, якщо поточні до­ходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному об­сязі своїх зобов'язань щодо обслуговування й погашення за­лучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам банків-учасників Фонду. Рішення про встанов­лення спеціального збору приймає адміністративна рада Фон­ду за погодженням із Національним банком України. Внесен­ня спеціального збору банками-учасниками проводять у стро­ки й згідно з умовами, що також встановлює адміністративна рада Фонду. Законодавством встановлено тільки загальний розмір спеціальних зборів, які мають сплатити банки-учасни­ки протягом року — він не повинен перевищувати розмір щорічного регулярного збору.

ГАСТРОЛЬНИЙ ЗБІР

Цей загальнодержавний збір встановлено Законом України «Про гастрольні заходи в Україні» від 10 липня 2003 року. Платниками збору за проведення гастрольних заходів на території України є організатори гастрольних заходів, за винят­ком організаторів благодійних гастрольних заходів.

Об'єктом оподаткування є виручка від реалізації квитків на гастрольний захід.

Ставку збору встановлено в розмірі 3% об'єкта оподатку­вання.

Платники цього збору протягом 10 календарних днів після дати проведення гастрольного заходу подають до органу дер­жавної податкової служби за місцем його проведення розраху­нок збору за формою, встановленою центральним податковим органом. Збір сплачують одним платіжним дорученням протя­гом двадцяти календарних днів, наступних за датою проведен­ня гастрольного заходу, якою вважають дату його фактичного завершення. Надходження від збору розподіляють так: 30% нарахованих сум залишають на спеціальних рахунках управлінь Державно­го казначейства в Автономній Республіці Крим і в областях і використовують на підтримку гастрольних заходів у зазначе­них регіонах; 70% перераховують на спеціальний рахунок Дер­жавного казначейства України й використовують на підтримку гастрольних заходів вітчизняних гастролерів на загальнодер­жавному рівні.

ПЛАТА ЗА ТОРГОВИЙ ПАТЕНТ

З 1998 року в Україні почали з'являтися альтернативні фор­ми оподаткування, до яких належать: здійснення підприємниць­кої діяльності з придбанням спеціального патенту1 та спрощена система оподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва. Обидва способи передбачають можливість доб­ровільного обрання. Стосовно фіксованого сільськогосподарсь­кого податку, то він, хоч і передбачає спрощене оподаткуван­ня, але його застосовують не за вибором платника. Іншими сло­вами, він не є альтернативним.

Визначення платників щодо сплати за патенти наведено в п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року: суб'єктами правовідносин, що підлягають регулюванню за цим Зако­ном, є юридичні особи й суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, — резиденти й нерези­денти, а також їхні відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва й ін.), які займаються підприємницькою діяль­ністю, передбаченою ч. 1 ст. 1 Закону.

Відповідно до наведеного визначення, є три групи платників:

—  юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми господарювання й форми власності;

—   громадяни-підприємці;

—  відокремлені підрозділи (філії, відділення тощо), проте ні місце їхнього розташування, ні наявність окремого банків­ського рахунку чи відокремленого балансу в цьому випадку зна­чення не мають.

Обов'язковою умовою, за якої перераховані категорії рези­дентів і нерезидентів класифікують як суб'єктів патентування, є здійснення ними кожного з видів діяльності, яка підлягає патентуванню.

Об'єкт патентування містить у собі чотири укрупнених види підприємницької діяльності.

1.  Торговельна діяльність за готівкові кошти й по кредит­ним карткам на території України. Слід звернути увагу, що об'єктом патентування є не тільки роздрібна торгівля, а вся торгова діяльність, під якою відповідно до Порядку заняття торговою діяльністю і правилами торгового обслуговування населення, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року[25], розуміють роздрібну й оптову торгівлю, а також діяльність у торгово-виробничій сфері (гро­мадське харчування).

2.  Діяльність із надання побутових послуг.

Об'єктом регулювання згідно зі ст. З Закону про патенту­вання є діяльність із надання побутових послуг, під якими ро­зуміють «діяльність, пов'язану з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також із використанням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки».

3.   Діяльність із обміну готівкових валютних цінностей (вклю­чаючи операції з готівковими платіжними засобами, виражени­ми в іноземній валюті, та з кредитними картками).

Під торгівлею готівковими валютними цінностями слід ро­зуміти продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених у іноземній валюті (в тому числі дорожніх, банківських і персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових) карток у обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валюті України, а також у обмін на іншу іноземну валюту.

4. Діяльність із надання послуг у сфері грального бізнесу. Варто відзначити, що в Законі про патентування (п. 5.2 ст. 5) застосовано спеціальне (яке використовують тільки в цілях цього Закону) визначення грального бізнесу: під гральним бізнесом слід розуміти діяльність, пов'язану з влаштуванням казино, інших гральних місць (будинків), гральних автоматів із гро­шовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) і розиграшів із видачею грошових виграшів у го­тівковій або майновій формі.

Наведений перелік об'єктів оподаткування є вичерпним, і ніякі інші види діяльності патентуванню не підлягають.

Оплату провадять щомісяця, до 15 числа місяця, який пере­дує звітному. Під час придбання патенту вносять одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць (остан­ній місяць дії патенту). У випадку, якщо торговий патент набу­вають не з початку місяця, розмір плати за перший місяць виз­начають пропорційно кількості календарних днів із дня при­дбання торгового патенту до кінця місяця. При придбанні патенту після 15 числа місяця одночасно оплачують вартість торгового патенту за наступний звітний місяць.

Місцеві податки й збори

До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої ви­значеності щодо місцевих податків і зборів. Етапним став 1993 рік, коли було прийнято Декрет Кабінету Міністрів Ук­раїни «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року.

Пізніше Законом України від 16 червня 1993 року було внесено низку змін у Декрет. Основний зміст цього специфічного нор­мативного акту полягає в характеристиці конкретних видів по­датків і зборів, а кілька заключних статей розкривають механізм їхнього обчислення, вилучення, компетенції місцевих органів самоврядування.

Перш ніж перейти до конкретної характеристики окремих податків і зборів, слід відзначити, що в основу цього переліку буде покладено класифікацію, яка ґрунтується на ст. 15 Зако­ну України «Про систему оподаткування» і статтях 2—17 Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збо­ри». Справа в тому, що низка загальнодержавних податків, зазначених у ст. 14 Закону України «Про систему оподаткуван­ня», також надходить до місцевих бюджетів (податок із до­ходів фізичних осіб, плата за землю, податок на промисел). Однак, компетенцію місцевих органів самоврядування не по­ширено на ці податкові важелі.

Збір за паркування автотранспорту. Платники — юридичні й фізичні особи, які паркують автомобілі в спеціаль­но відведених або обладнаних місцях. Об'єкт обкладання — одна година паркування автотранспорту. Сплачує водій на місці паркування. Ставка (граничний розмір) — 3% неоподатковува­ного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% у віддалених місцях. Облік платників визначають органи місцевого самоврядування. Джерело оплати — собівартість про­дукції (робіт, послуг) або особисті кошти. Подібний механізм передбачає й податкова система Російської Федерації.

Ринковий збір. Платники — юридичні й фізичні особи, що реалізують сільськогосподарську та промислову продукцію. Об'єкт обкладання — торгівельне місце (на ринках, у павіль­йонах, на майданчиках, із автомашин). Ставка податку: для фізичних осіб — 20% мінімальної заробітної плати; для юри­дичних осіб — 3 мінімальні заробітні плати. Й у першому, й у другому випадках за наданою схемою нараховують податкові відрахування за кожний день торгівлі. Облік платників веде адміністрація ринку. Термін сплати — до початку реалізації про­дукції, а термін перерахування збору до бюджету визначають рішенням місцевого органу самоврядування. Джерело сплати — собівартість продукції або особисті кошти.

   Кабінетом Міністрів України рекомендовано змінити максимальні ставки місцевих податків на граничні (мінімальну й максимальну) межі цих ставок. Наприклад, ринковий збір має складати від 10 до 20% неоподатковуваного мінімуму доходів у столиці; від 5 до 20%  — у містах; від 3 до 15% — в інших населених пунктах. Для іноземних юридичних осіб відповідно: від 2 до 3 неоподатковуваних мінімумів — у столиці; від 1 до 2 — у містах; від 0,5 до 1  — в інших населених пунктах. Розмір  ринкового збору диференціюють залежно від ринку, його місце знаходження й виду продукції.

Ринки перераховують до місцевого бюджету на рахунок міськфінуправління 50% зібраного ринкового збору, але не менше середньомісячної індикативної суми ринкового збору. 50% рин­кового збору й середньомісячний збір, що залишився, і кошти, зібрані понад середньомісячної індикативної суми, залишають у розпорядженні ринку й використовують: 30% — на розвиток ринку; 20% — на покриття витрат із утримання ринку. Збір за видачу ордера на квартиру. Платник — отримувач ордера. Об'єкт обкладання — послуги, пов'язані з видачею ордера. Ставка — 30% неоподатковуваного мініму­му. Облік платників здійснюють органи обліку й розподілу житла. Цей збір сплачують до бюджету через установи банків до отримання ордера. Джерело оплати — особисті кошти от­римувача ордера.

Збір із власників собак. Платники — громадяни — влас­ники собак, які проживають у будинках державного й громад­ського житлового фонду та приватизованих квартирах. Об'єкт обкладання — за кожну собаку (крім службових) щорічно. Ставка (граничний розмір) — 10% неоподатковуваного мініму­му на момент нарахування збору. Облік платників визначають місцеві органи самоврядування, що влаштовують комісійні відра­хування для компенсації витрат щодо проведення обліку плат­ників. Джерело сплати — особисті кошти платників.

Курортний збір. Платники — громадяни, які перебува­ють у курортній місцевості. Об'єкт обкладання — проживання в межах курортної місцевості. Ставка — не більше 10% неопо­датковуваного мінімуму. Облік платників здійснюють адміні­страції готелю, квартирно-посередницькі організації, органи внутрішніх справ, які контролюють дотримання паспортного режиму. Утримують під час реєстрації не пізніше 3-добового терміну з дня прибуття чи під час поселення в приватному житлі громадян. Джерело оплати — особисті кошти платників. Цей вид збору передбачає широкий перелік пільгових звільнень (ст. 7 вказаного Декрету).

Збір за участь у бігах на іподромі. Платники — юридичні й фізичні особи, що виставляють своїх коней на іпод­ромі в змаганнях комерційного характеру. Об'єкт обкладання — за кожного коня, виставленого на змаганнях комерційного ха­рактеру. Гранична ставка збору — 3 неоподатковуваних мі­німуми. Облік платників здійснює адміністрація іподромів. Утримують із платників до початку змагань. Механізм перера­хування його до бюджету визначають місцевими органи само­врядування. Оплачують за рахунок прибутку (доходу).

Збір за виграш на бігах. Платники — особи, що вигра­ли на тоталізаторі під час гри на іподромі. Об'єкт обкладання — сума виграшу. Гранична ставка — не більше 6% від суми вигра­шу. Облік платників здійснює адміністрація іподромів, яка й утримує збір під час видачі їм виграшів. Терміни перерахуван­ня до бюджету визначають місцеві органи самоврядування. Джерело сплати — особисті кошти громадян.

Збір із осіб, що беруть участь у грі на тоталі­заторі на іподромі. Останній із трьох зборів, що мають схожу сферу застосування. Платники — особи, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Об'єкт обкладання — плата за участь у грі на тоталізаторі в формі відсоткової надбавки до плати за участь у грі. Гранична ставка не повинна перевищува­ти 5% від суми цієї надбавки. Облік платників здійснює адміні­страція іподромів. Збір утримують під час придбання квитків на участь у грі та в строки, затверджені місцевими органами самоврядування, перераховують до бюджету. Сплачують за рахунок особистих коштів громадян.

   Податок із реклами. Платники — юридичні й фізичні особи, що рекламують свою продукцію чи діяльність. Об'єкт обкладання — вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Гранична ставка — 0,1% вартості послуг за одноразо­ву рекламу й 0,5% — за розміщення реклами на тривалий час. Облік платників проводять органи, на які покладено функції

розміщення реклами. Сплачують під час оплати послуг. Дже­рело сплати — за рахунок собівартості продукції (робіт, по­слуг) або за рахунок особистих коштів.

   Збір за право на використання місцевої символі­ки. Платники — юридичні й фізичні особи, що використову­ють місцеву символіку з комерційною метою. Об'єкт обкладан­ня — вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг із використанням місцевої символіки. Граничний розмір збору — 0,1% вартості виробленої продукції з використанням місцевої символіки для юридичних осіб і з громадян — до 5 неоподатковуваних мінімумів. Облік платників здійснюють органи місцевого самоврядування, що видають дозвіл на вико­ристання символіки. Джерело сплати — собівартість продукції (робіт, послуг) або особисті кошти платника.

   Збір за право на проведення кіно- й телезйомок. Платники — комерційні кіно- й телеорганізації, в тому числі закордонні, під час зйомок яких потрібні додаткові заходи. Об'єкт обкладання — витрати на проведення додаткових за­ходів. Граничний розмір збору не має перевищувати фактич­них витрат на проведення таких заходів. Сплачують за раху­нок доходів кіно- й телеорганізацій. Конкретні механізми реалі­зації затверджують місцеві органи самоврядування.

   Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсних розпродажів і лотерей. Платники — юри­дичні й фізичні особи, що мають дозвіл на проведення аукці­онів, конкурсних розпродажів і лотерей. Об'єкт обкладання — вартість заявлених на місцеві аукціони, лотереї тощо товарів, відповідно до їхньої початкової ціни чи суми, на яку випуска­ють лотерею. Гранична ставка — 0,1% від вартості чи від суми товарів, на яку випускають лотерею; граничний розмір збору за право проведення лотерей — 3 неоподатковуваних мінімуми. Платників визначають органи місцевого самоврядування, що видають дозволи на проведення місцевих аукціонів, конкурс­них розпродажів і лотерей. Стягують збір за 3 дні до проведен­ня аукціону тощо або під час отримання дозволу на випуск лотерей. Джерело сплати — за рахунок прибутку (доходів), що залишається в розпорядженні юридичних осіб і громадян.

   Комунальний податок. Платники — юридичні особи, за винятком бюджетних і планово-дотаційних сільгосппідприємств. Об'єкт обкладання — річний фонд оплати праці, роз­рахований відповідно до мінімального розміру заробітної пла­ти. Гранична ставка — 10% річного фонду оплати праці. Облік здійснюють податкові інспекції на місцях. Джерело сплати — прибуток (дохід), що залишається в розпорядженні юридич­них осіб. З 20 січня 1995 року по Харківській області ставку збільшено в 10 разів.

   Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Платники — юридичні й фізичні особи, що реалізу­ють продукцію. Об'єкт — оформлення й видача дозволів на торгівлю в спеціально відведених місцях. Граничний розмір збору — 20 неоподатковуваних мінімумів для суб'єктів, що постійно торгують, і 1 неоподатковуваний мінімум у день за одноразову торгівлю. Облік здійснюють організації, що воло­діють подібними правами. Сплачують за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні юридичних осіб чи особистих коштів громадян.

Висновок

Аналізуючи зміст податків, потрібно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету й становлять собою тільки один із видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, яким належить провідна роль у формуванні бюджету, існують й інші види вилучень до бюджетів: ліцензійні та реєстраційні збори, збори з населення. Крім того, підприєм­ства й громадяни роблять обов'язкові відрахування до поза­бюджетних фондів, платять різні тарифи та інші обов'язкові платежі. Різноманіття форм вилучень обумовлює потребу виз­начити, що ж із них є безпосередньо податком, а що — неподатковими платежами. Мабуть, усю систему платежів, що вхо­дять до податкової системи, можна розділити на податки й пла­тежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то друга група складається зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, державне мито тощо).

Р   озмежування податків, зборів, платежів є не виключно теоретичною проблемою, а й значною мірою проблемою прак­тики. По-перше, коли йдеться про податки, то це, насамперед, безумовні та нецільові платежі, й після їхнього надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. В ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають чітке цільове призначення. Тому можна пору­шувати питання про нецільове використання коштів (навіть може йтися про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки здебільшого надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (в тому числі й позабюд­жетні) фонди. Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, — це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями й джерелами, з яких їх спрямовують, — це збори.

   І, по-третє, якщо встановлення, зміна й скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є виключно ком­петенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію вико­навчих органів.

Список використаної літератури

1.  Гальчинський А. Теорія грошей: Навч посібник. – К.: Основи, 1998.

2.  Халфина Р. О. Право как средство соціального управления. – М.: Наука, 1998.

3.  Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995.

4.  Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 15.

5.  Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: БЕК, 1996. - С. 232; Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. - М.: Юристь, 1996. - С. 185.

6.  Офіційний вісник України. – 1998

7.  Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. Пособие – Харьков: Легас, 2003.

8.  Основы налогового права Под ред С. Г. Пепеляева. – М., 1995.

9.  Козырин А. Н. Налоговое право зарубежных стран: воросы теории и практики. – М., 1993.

[1] Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 81.

[2] Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 22.

[3] Див.: Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. — М.: Юрисгь, 1996. - С. 181-182.

[4] Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М: БЕК, 1996. - С. 230.

[5] Див.: Основы налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 27-30.

[6] Див.: Основьі налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 34-35.

[7] Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: БЕК, 1996. - С. 232; Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. - М.: Юристь, 1996. - С. 185.

[8] Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: БЕК, 1996. - С. 231.

[9] Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 21. — Ст. 156.

[10]  Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 10. - Ст. 82.

[11] Зібрання постанов Уряду України. — 1993. — № 1—2. — Ст. 27.

[12]  Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 188.

[13] Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 10. — Ст. 297.

[14] Урядовий кур'єр. - 1995. - № 145-176. - С. 5.

[15] Відомості Верховної Ради України. - 1997. — № 27. — Ст. 181.

[16] Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 37. — Ст. 308.

[17] Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 45. — Ст. 238; Офіційний вісник України. - 1999. - № 18. - Ст. 807; № 19. -Ст. 838; № 43. - Ст. 1602.

[18] Бизнес. - 1994. - № 10. - С. 38.

[19]  Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 15. — Ст. 117.

[21]  Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 19. — Ст. 208.

[22]  Офіційний вісник України. — 1999. — № 26. — Ст. 1230.

[23] Див.: Козирин А. Н. Налоговое право зарубежньїх стран: вопросьі теории и практики. — М., 1993. — С. 48.

[24] Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. 113.

[25]  Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 5. — Ст. 118.