|
Курсовая работа: Податкова система України4) за користування надрами континентального шельфу й у межах виключної (морської) економічної зони: до Державного бюджету — 100%. ЗБІР ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА Відносини в сфері охорони навколишнього середовища регулює Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», а за окремими видами використання природних ресурсів — земельне, водне, лісове законодавство, законодавство про надра, про охорону атмосферного повітря тощо. Зазначений збір є загальнодержавним збором, що визначено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Підприємства, установи, організації, що забруднюють навколишнє середовище, підлягають державному обліку й зобов'язані безкоштовно надавати інформацію установам, які здійснюють охорону навколишнього природного середовища, про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань щодо охорони навколишнього природного середовища та іншу інформацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Збір за забруднення навколишнього природного середовища розраховують на підставі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного й іншого виробництва. Порядок встановлення нормативів збору затверджує Кабінет Міністрів України. В 1999 році було розроблено Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища від 1 березня 1999 року. Документом встановлено диференційований підхід щодо встановлення лімітів для різних видів забруднення навколишнього середовища. За понадлімітні обсяги викидів і скидів, розміщення відходів збір обчислюють у п'ятикратному розмірі. Якщо в платників збору відсутній затверджений ліміт викидів, скидів, розміщення відходів, то збір стягують як за понадлімітні викиди й скиди, розміщення відходів відповідно до їхніх обсягів. Попередній розрахунок збору, що підлягає сплаті, подають до податкової інспекції до 1 червня поточного року на наступний рік. Сплату збору провадять протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку збору, за місцем податкової реєстрації. Остаточний річний розрахунок збору платники подають до податкової інспекції за місцем податкової реєстрації платника протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року. ЗБІР НА ОБОВ'ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ Цей збір сплачують відповідно до Закону України від 26 червня 1997 року «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: 1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян і інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих робітників; 2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади; 3) фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси, інші особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності й займаються діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу; 4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо. Під час визначення об'єкта збору до Пенсійного фонду наявний певний взаємозв'язок податку з доходу фізичних осіб і пенсійного збору, тобто, якщо не існує об'єкта оподаткування відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року, — немає й пенсійного збору. Об'єктом оподаткування є: 1) для суб'єктів підприємницької діяльності — фактичні витрати на оплату праці робітників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, затверджуваних Кабінетом Міністрів України, а також винагороди, що виплачують громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру; 2) для платників збору — фізичних осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності — сума оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислюють у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України; 3) для фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору, — сукупний оподатковуваний дохід, обчислений відповідно до законодавства України. Ставки збору, що надходять до Пенсійного фонду, встановлено в таких розмірах: 1) із фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту), й з фізичних осіб, що виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, збір до Пенсійного фонду встановлено в розмірі 1% від сукупного оподатковуваного доходу, якщо такий дохід не перевищує 150 грн., і 2% — якщо такий дохід перевищує 150 грн.; 2) з юридичних і фізичних осіб, що здійснюють операції з купівлі-продажу валюти за гривні, збір у Пенсійний фонд справляють із суми операцій з купівлі-продажу валюти в розмірі 1%; 3) із суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок, гладко-шліфованих і з алмазною обробкою), платини й дорогоцінних каменів, збір до Пенсійного фонду справляють у розмірі 5% від вартості реалізованих ювелірних виробів; 4) з юридичних і фізичних осіб, що відчужують легкові автомобілі (крім тих, якими забезпечують інвалідів і тих, що переходять у власність за спадщиною), збір до Пенсійного фонду справляють у розмірі 3% від вартості легкового автомобіля. Для суб'єктів підприємницької діяльності, що використовують найману працю, ставка збору складає 32% від суми оподатковуваного доходу. Згідно з роз'ясненнями Пенсійного фонду України № 04/3278 від 11 грудня 1997 року, під час розрахунку суми оподатковуваного доходу цих суб'єктів у складі витрат враховують суму заробітної плати й прирівняних до неї виплат найманих працівників. Згідно з п. 2 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за окремими видами господарських операцій, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року1, з урахуванням змін і доповнень (далі — Порядок), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій із придбання іноземної валюти є юридичні та фізичні особи, що купують валюту. Ставку цього збору встановлено в розмірі 1% від суми, витраченої на купівлю валюти. ЗБІР НА РОЗВИТОК ВИНОГРАДАРСТВА, САДІВНИЦТВА Й ХМЕЛЯРСТВА Зазначений обов'язковий платіж введено Законом України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 9 квітня 1999 року. За один день до вступу Закону в дію Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про затвердження Порядку справляння збору і використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 29 червня 1999 року № 1170 і сам Порядок; наказом ДПАУ «Порядок заповнення і подання звіту про суму нарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 28 березня 2002 року було затверджено форми звіту. Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності й підпорядкування, які реалізують у оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво. Збір сплачують підприємства торгівлі. 1. Суб'єкти роздрібної торгівлі платять збір від реалізації алкогольної продукції чи пива, що надійшли безпосередньо від виробника. 2. У випадку надходження алкогольної продукції і пива в роздрібну мережу з оптової торгівельної мережі збір платить оптовик. Потрібно, щоб у товарно-транспортних і платіжних документах суму збору було зазначено окремим рядком. Об'єктом оподатковування є виручка від реалізації алкогольних напоїв і пива. Ставка збору складає 1% від об'єкта оподаткування. Обчислення суми платежу платник здійснює самостійно й відображає у відповідному звіті, який подає в податкові органи щомісяця протягом 20 днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду. Збір сплачують щомісяця протягом 10 днів, наступних за граничним терміном подання звіту. Збір нараховують на всю суму виручки, включаючи ПДВ. Цей збір зараховують на спеціальні рахунки Державного казначейства України. 30% цих коштів використовують на роз- виток виноградарства, садівництва й хмелярства. Розпорядниками цих коштів є місцеві органи виконавчої влади. Центральний орган виконавчої влади, що здійснює державну політику в сфері виноградарства, садівництва й хмелярства, розпоряджається 70% коштів від збору. Суми збору, що надходять на спеціальний рахунок Державного казначейства України, розподіляють у співвідношенні: 70% — на розвиток виноградарства, 30% — на розвиток садівництва й хмелярства. ЄДИНИЙ ЗБІР, ЩО СПРАВЛЯЮТЬ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ Зазначений платіж є загальнодержавним збором, що визначено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплату провадять на підставі Закону України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України» від 4 листопада 1999 року. Порядок справляння єдиного збору визначає Кабінет Міністрів України. Єдиний збір встановлено щодо транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, які перетинають державний кордон України, справляють за здійснення в пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до законодавства України митного при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспортних засобів; за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням установлених розмірів загальної маси, осьових навантажень і (або) габаритних параметрів. Отже, єдиний збір складається з: 1) плати за здійснення передбачених вищевказаним Законом видів контролю вантажу й транспортного засобу; 2) плати за проїзд транспортного засобу автомобільними дорогами; 3) додаткової плати за проїзд автомобільного транспортного засобу з перевищенням встановлених загальної маси, осьових навантажень і (або) габаритних параметрів. Платниками єдиного збору можуть бути такі суб'єкти: 1) власник транспортного засобу й вантажу; 2) перевізник вантажу; 3) інша особа, вповноважена власником або перевізником. Законодавством також передбачено випадки, коли єдиний збір не справляють. Ними є: 1) перетинання державного кордону авіаційними й водними транспортними засобами, залізничними вагонами без вантажу, залізничними пасажирськими вагонами, легковими автомобілями; 2) транзит вантажу, що не підлягає пропуску через митний кордон, і який перевантажують на інший транспортний засіб у зоні митного контролю пункту пропуску, який є одночасно пунктом ввезення й вивезення цього вантажу; 3) в'їзду та виїзду транспортного засобу в межах одного пункту пропуску через державний кордон без перетинання митного кордону; 4) переміщення товарів трубопровідним транспортом і лініями електропередачі. Окрім цього, єдиний збір не справляють із транспортних засобів, якими перевозять вантажі гуманітарної допомоги, якщо товаросупровідні документи оформлено на отримувачів гуманітарної допомоги в Україні, яких внесено до Єдиного реєстру таких отримувачів. Ставки збору залежать від виду транспортного засобу, місткості або загальної маси транспортного засобу з вантажем, режиму переміщення й встановлені в євро. Але цей платіж сплачують у національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збору. Єдиний збір не може перевищувати вартість витрат, пов'язаних із здійсненням митного під час транзиту вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, і витрат, пов'язаних із відновленням автомобільних доріг. Єдиний збір справляють одноразово, залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит), за єдиним платіжним документом, форму й порядок заповнення якого затверджує Держмитслужба. Єдиний збір у повному обсязі перераховують до Державного бюджету України. ЗБІР ЗА ВИКОРИСТАННЯ РАДІОЧАСТОТНОГО РЕСУРСУ УКРАЇНИ Збір за використання радіочастотного ресурсу є загальнодержавним збором, що передбачено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його справляння здійснюють на підставі Закону України «Про радіочастотний ресурс України» від 1 червня 2000 року. Справляння цього збору має на меті формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективного використання радіочастотного ресурсу в Україні. Платниками є користувачі радіочастотного ресурсу, а саме — юридичні або фізичні особи, діяльність яких пов'язано з використанням радіоелектронних засобів та/чи радіовипромінювальних пристроїв. Об'єкт оподаткування — 1 МГц смуги радіочастот. Ставки збору за використання радіочастотного ресурсу встановлює Кабінет Міністрів України не частіше одного разу на рік у гривнях окремо для кожного регіону України (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя) й залежать від виду радіозв'язку та діапазону радіочастот. Збір сплачують з дати фактичного використання радіочастотного ресурсу України щомісяця до 15 числа кожного поточного місяця. Суму платежу розраховують платники самостійно, відповідно до розмірів встановлених ставок і ширини смуги радіочастот, визначеної в ліцензії на використання радіочастотного ресурсу України. Кошти, що надходять від користувачів радіочастотного ресурсу України у вигляді зборів, зараховують до Державного бюджету України.
ЗБОРИ ДО ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ Цей платіж є загальнодержавним збором, що визначено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплату провадять на підставі Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 року. Платникам збору є учасники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб — банки — юридичні особи, які зареєстровано в Державному реєстрі банків, що веде Національний банк України, та мають банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність. Окрім того, такі суб'єкти повинні виконувати встановлені Національним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу й платоспроможності та можуть виконувати свої зобов'язання перед вкладниками. Законодавством виокремлено такі види збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: початковий, регулярний, спеціальний. Початковий збір встановлено в розмірі 1% зареєстрованого статутного капіталу банку. Його сплачують бан-ки-учасники протягом ЗО календарних днів із дня отримання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності. Регулярний збір встановлено в розмірі 0,25% загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за станом на 31 грудня року, що передує поточному, та ЗО червня поточного року. Отже, нарахування регулярного збору здійснюють банки-учасники двічі на рік. Сплату його здійснюють щоквартально рівними частками до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом. Спеціальний збір встановлюють у разі, якщо поточні доходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов'язань щодо обслуговування й погашення залучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам банків-учасників Фонду. Рішення про встановлення спеціального збору приймає адміністративна рада Фонду за погодженням із Національним банком України. Внесення спеціального збору банками-учасниками проводять у строки й згідно з умовами, що також встановлює адміністративна рада Фонду. Законодавством встановлено тільки загальний розмір спеціальних зборів, які мають сплатити банки-учасники протягом року — він не повинен перевищувати розмір щорічного регулярного збору. ГАСТРОЛЬНИЙ ЗБІР Цей загальнодержавний збір встановлено Законом України «Про гастрольні заходи в Україні» від 10 липня 2003 року. Платниками збору за проведення гастрольних заходів на території України є організатори гастрольних заходів, за винятком організаторів благодійних гастрольних заходів. Об'єктом оподаткування є виручка від реалізації квитків на гастрольний захід. Ставку збору встановлено в розмірі 3% об'єкта оподаткування. Платники цього збору протягом 10 календарних днів після дати проведення гастрольного заходу подають до органу державної податкової служби за місцем його проведення розрахунок збору за формою, встановленою центральним податковим органом. Збір сплачують одним платіжним дорученням протягом двадцяти календарних днів, наступних за датою проведення гастрольного заходу, якою вважають дату його фактичного завершення. Надходження від збору розподіляють так: 30% нарахованих сум залишають на спеціальних рахунках управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим і в областях і використовують на підтримку гастрольних заходів у зазначених регіонах; 70% перераховують на спеціальний рахунок Державного казначейства України й використовують на підтримку гастрольних заходів вітчизняних гастролерів на загальнодержавному рівні. ПЛАТА ЗА ТОРГОВИЙ ПАТЕНТ З 1998 року в Україні почали з'являтися альтернативні форми оподаткування, до яких належать: здійснення підприємницької діяльності з придбанням спеціального патенту1 та спрощена система оподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва. Обидва способи передбачають можливість добровільного обрання. Стосовно фіксованого сільськогосподарського податку, то він, хоч і передбачає спрощене оподаткування, але його застосовують не за вибором платника. Іншими словами, він не є альтернативним. Визначення платників щодо сплати за патенти наведено в п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року: суб'єктами правовідносин, що підлягають регулюванню за цим Законом, є юридичні особи й суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, — резиденти й нерезиденти, а також їхні відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва й ін.), які займаються підприємницькою діяльністю, передбаченою ч. 1 ст. 1 Закону. Відповідно до наведеного визначення, є три групи платників: — юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми господарювання й форми власності; — громадяни-підприємці; — відокремлені підрозділи (філії, відділення тощо), проте ні місце їхнього розташування, ні наявність окремого банківського рахунку чи відокремленого балансу в цьому випадку значення не мають. Обов'язковою умовою, за якої перераховані категорії резидентів і нерезидентів класифікують як суб'єктів патентування, є здійснення ними кожного з видів діяльності, яка підлягає патентуванню. Об'єкт патентування містить у собі чотири укрупнених види підприємницької діяльності. 1. Торговельна діяльність за готівкові кошти й по кредитним карткам на території України. Слід звернути увагу, що об'єктом патентування є не тільки роздрібна торгівля, а вся торгова діяльність, під якою відповідно до Порядку заняття торговою діяльністю і правилами торгового обслуговування населення, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року[25], розуміють роздрібну й оптову торгівлю, а також діяльність у торгово-виробничій сфері (громадське харчування). 2. Діяльність із надання побутових послуг. Об'єктом регулювання згідно зі ст. З Закону про патентування є діяльність із надання побутових послуг, під якими розуміють «діяльність, пов'язану з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також із використанням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки». 3. Діяльність із обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками). Під торгівлею готівковими валютними цінностями слід розуміти продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених у іноземній валюті (в тому числі дорожніх, банківських і персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових) карток у обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валюті України, а також у обмін на іншу іноземну валюту. 4. Діяльність із надання послуг у сфері грального бізнесу. Варто відзначити, що в Законі про патентування (п. 5.2 ст. 5) застосовано спеціальне (яке використовують тільки в цілях цього Закону) визначення грального бізнесу: під гральним бізнесом слід розуміти діяльність, пов'язану з влаштуванням казино, інших гральних місць (будинків), гральних автоматів із грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) і розиграшів із видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі. Наведений перелік об'єктів оподаткування є вичерпним, і ніякі інші види діяльності патентуванню не підлягають. Оплату провадять щомісяця, до 15 числа місяця, який передує звітному. Під час придбання патенту вносять одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць (останній місяць дії патенту). У випадку, якщо торговий патент набувають не з початку місяця, розмір плати за перший місяць визначають пропорційно кількості календарних днів із дня придбання торгового патенту до кінця місяця. При придбанні патенту після 15 числа місяця одночасно оплачують вартість торгового патенту за наступний звітний місяць. Місцеві податки й збори До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої визначеності щодо місцевих податків і зборів. Етапним став 1993 рік, коли було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року. Пізніше Законом України від 16 червня 1993 року було внесено низку змін у Декрет. Основний зміст цього специфічного нормативного акту полягає в характеристиці конкретних видів податків і зборів, а кілька заключних статей розкривають механізм їхнього обчислення, вилучення, компетенції місцевих органів самоврядування. Перш ніж перейти до конкретної характеристики окремих податків і зборів, слід відзначити, що в основу цього переліку буде покладено класифікацію, яка ґрунтується на ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» і статтях 2—17 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори». Справа в тому, що низка загальнодержавних податків, зазначених у ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», також надходить до місцевих бюджетів (податок із доходів фізичних осіб, плата за землю, податок на промисел). Однак, компетенцію місцевих органів самоврядування не поширено на ці податкові важелі. Збір за паркування автотранспорту. Платники — юридичні й фізичні особи, які паркують автомобілі в спеціально відведених або обладнаних місцях. Об'єкт обкладання — одна година паркування автотранспорту. Сплачує водій на місці паркування. Ставка (граничний розмір) — 3% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% у віддалених місцях. Облік платників визначають органи місцевого самоврядування. Джерело оплати — собівартість продукції (робіт, послуг) або особисті кошти. Подібний механізм передбачає й податкова система Російської Федерації. Ринковий збір. Платники — юридичні й фізичні особи, що реалізують сільськогосподарську та промислову продукцію. Об'єкт обкладання — торгівельне місце (на ринках, у павільйонах, на майданчиках, із автомашин). Ставка податку: для фізичних осіб — 20% мінімальної заробітної плати; для юридичних осіб — 3 мінімальні заробітні плати. Й у першому, й у другому випадках за наданою схемою нараховують податкові відрахування за кожний день торгівлі. Облік платників веде адміністрація ринку. Термін сплати — до початку реалізації продукції, а термін перерахування збору до бюджету визначають рішенням місцевого органу самоврядування. Джерело сплати — собівартість продукції або особисті кошти. Кабінетом Міністрів України рекомендовано змінити максимальні ставки місцевих податків на граничні (мінімальну й максимальну) межі цих ставок. Наприклад, ринковий збір має складати від 10 до 20% неоподатковуваного мінімуму доходів у столиці; від 5 до 20% — у містах; від 3 до 15% — в інших населених пунктах. Для іноземних юридичних осіб відповідно: від 2 до 3 неоподатковуваних мінімумів — у столиці; від 1 до 2 — у містах; від 0,5 до 1 — в інших населених пунктах. Розмір ринкового збору диференціюють залежно від ринку, його місце знаходження й виду продукції. Ринки перераховують до місцевого бюджету на рахунок міськфінуправління 50% зібраного ринкового збору, але не менше середньомісячної індикативної суми ринкового збору. 50% ринкового збору й середньомісячний збір, що залишився, і кошти, зібрані понад середньомісячної індикативної суми, залишають у розпорядженні ринку й використовують: 30% — на розвиток ринку; 20% — на покриття витрат із утримання ринку. Збір за видачу ордера на квартиру. Платник — отримувач ордера. Об'єкт обкладання — послуги, пов'язані з видачею ордера. Ставка — 30% неоподатковуваного мінімуму. Облік платників здійснюють органи обліку й розподілу житла. Цей збір сплачують до бюджету через установи банків до отримання ордера. Джерело оплати — особисті кошти отримувача ордера. Збір із власників собак. Платники — громадяни — власники собак, які проживають у будинках державного й громадського житлового фонду та приватизованих квартирах. Об'єкт обкладання — за кожну собаку (крім службових) щорічно. Ставка (граничний розмір) — 10% неоподатковуваного мінімуму на момент нарахування збору. Облік платників визначають місцеві органи самоврядування, що влаштовують комісійні відрахування для компенсації витрат щодо проведення обліку платників. Джерело сплати — особисті кошти платників. Курортний збір. Платники — громадяни, які перебувають у курортній місцевості. Об'єкт обкладання — проживання в межах курортної місцевості. Ставка — не більше 10% неоподатковуваного мінімуму. Облік платників здійснюють адміністрації готелю, квартирно-посередницькі організації, органи внутрішніх справ, які контролюють дотримання паспортного режиму. Утримують під час реєстрації не пізніше 3-добового терміну з дня прибуття чи під час поселення в приватному житлі громадян. Джерело оплати — особисті кошти платників. Цей вид збору передбачає широкий перелік пільгових звільнень (ст. 7 вказаного Декрету). Збір за участь у бігах на іподромі. Платники — юридичні й фізичні особи, що виставляють своїх коней на іподромі в змаганнях комерційного характеру. Об'єкт обкладання — за кожного коня, виставленого на змаганнях комерційного характеру. Гранична ставка збору — 3 неоподатковуваних мінімуми. Облік платників здійснює адміністрація іподромів. Утримують із платників до початку змагань. Механізм перерахування його до бюджету визначають місцевими органи самоврядування. Оплачують за рахунок прибутку (доходу). Збір за виграш на бігах. Платники — особи, що виграли на тоталізаторі під час гри на іподромі. Об'єкт обкладання — сума виграшу. Гранична ставка — не більше 6% від суми виграшу. Облік платників здійснює адміністрація іподромів, яка й утримує збір під час видачі їм виграшів. Терміни перерахування до бюджету визначають місцеві органи самоврядування. Джерело сплати — особисті кошти громадян. Збір із осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Останній із трьох зборів, що мають схожу сферу застосування. Платники — особи, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Об'єкт обкладання — плата за участь у грі на тоталізаторі в формі відсоткової надбавки до плати за участь у грі. Гранична ставка не повинна перевищувати 5% від суми цієї надбавки. Облік платників здійснює адміністрація іподромів. Збір утримують під час придбання квитків на участь у грі та в строки, затверджені місцевими органами самоврядування, перераховують до бюджету. Сплачують за рахунок особистих коштів громадян. Податок із реклами. Платники — юридичні й фізичні особи, що рекламують свою продукцію чи діяльність. Об'єкт обкладання — вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Гранична ставка — 0,1% вартості послуг за одноразову рекламу й 0,5% — за розміщення реклами на тривалий час. Облік платників проводять органи, на які покладено функції розміщення реклами. Сплачують під час оплати послуг. Джерело сплати — за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг) або за рахунок особистих коштів. Збір за право на використання місцевої символіки. Платники — юридичні й фізичні особи, що використовують місцеву символіку з комерційною метою. Об'єкт обкладання — вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг із використанням місцевої символіки. Граничний розмір збору — 0,1% вартості виробленої продукції з використанням місцевої символіки для юридичних осіб і з громадян — до 5 неоподатковуваних мінімумів. Облік платників здійснюють органи місцевого самоврядування, що видають дозвіл на використання символіки. Джерело сплати — собівартість продукції (робіт, послуг) або особисті кошти платника. Збір за право на проведення кіно- й телезйомок. Платники — комерційні кіно- й телеорганізації, в тому числі закордонні, під час зйомок яких потрібні додаткові заходи. Об'єкт обкладання — витрати на проведення додаткових заходів. Граничний розмір збору не має перевищувати фактичних витрат на проведення таких заходів. Сплачують за рахунок доходів кіно- й телеорганізацій. Конкретні механізми реалізації затверджують місцеві органи самоврядування. Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсних розпродажів і лотерей. Платники — юридичні й фізичні особи, що мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсних розпродажів і лотерей. Об'єкт обкладання — вартість заявлених на місцеві аукціони, лотереї тощо товарів, відповідно до їхньої початкової ціни чи суми, на яку випускають лотерею. Гранична ставка — 0,1% від вартості чи від суми товарів, на яку випускають лотерею; граничний розмір збору за право проведення лотерей — 3 неоподатковуваних мінімуми. Платників визначають органи місцевого самоврядування, що видають дозволи на проведення місцевих аукціонів, конкурсних розпродажів і лотерей. Стягують збір за 3 дні до проведення аукціону тощо або під час отримання дозволу на випуск лотерей. Джерело сплати — за рахунок прибутку (доходів), що залишається в розпорядженні юридичних осіб і громадян. Комунальний податок. Платники — юридичні особи, за винятком бюджетних і планово-дотаційних сільгосппідприємств. Об'єкт обкладання — річний фонд оплати праці, розрахований відповідно до мінімального розміру заробітної плати. Гранична ставка — 10% річного фонду оплати праці. Облік здійснюють податкові інспекції на місцях. Джерело сплати — прибуток (дохід), що залишається в розпорядженні юридичних осіб. З 20 січня 1995 року по Харківській області ставку збільшено в 10 разів. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Платники — юридичні й фізичні особи, що реалізують продукцію. Об'єкт — оформлення й видача дозволів на торгівлю в спеціально відведених місцях. Граничний розмір збору — 20 неоподатковуваних мінімумів для суб'єктів, що постійно торгують, і 1 неоподатковуваний мінімум у день за одноразову торгівлю. Облік здійснюють організації, що володіють подібними правами. Сплачують за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні юридичних осіб чи особистих коштів громадян. Висновок Аналізуючи зміст податків, потрібно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету й становлять собою тільки один із видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, яким належить провідна роль у формуванні бюджету, існують й інші види вилучень до бюджетів: ліцензійні та реєстраційні збори, збори з населення. Крім того, підприємства й громадяни роблять обов'язкові відрахування до позабюджетних фондів, платять різні тарифи та інші обов'язкові платежі. Різноманіття форм вилучень обумовлює потребу визначити, що ж із них є безпосередньо податком, а що — неподатковими платежами. Мабуть, усю систему платежів, що входять до податкової системи, можна розділити на податки й платежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то друга група складається зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, державне мито тощо). Р озмежування податків, зборів, платежів є не виключно теоретичною проблемою, а й значною мірою проблемою практики. По-перше, коли йдеться про податки, то це, насамперед, безумовні та нецільові платежі, й після їхнього надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. В ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають чітке цільове призначення. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (навіть може йтися про самостійний склад правопорушення). По-друге, податки здебільшого надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (в тому числі й позабюджетні) фонди. Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, — це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями й джерелами, з яких їх спрямовують, — це збори. І, по-третє, якщо встановлення, зміна й скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є виключно компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів. Список використаної літератури 1. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч посібник. – К.: Основи, 1998. 2. Халфина Р. О. Право как средство соціального управления. – М.: Наука, 1998. 3. Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. 4. Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 15. 5. Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: БЕК, 1996. - С. 232; Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. - М.: Юристь, 1996. - С. 185. 6. Офіційний вісник України. – 1998 7. Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. Пособие – Харьков: Легас, 2003. 8. Основы налогового права Под ред С. Г. Пепеляева. – М., 1995. 9. Козырин А. Н. Налоговое право зарубежных стран: воросы теории и практики. – М., 1993. [1] Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 81. [2] Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 22. [3] Див.: Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. — М.: Юрисгь, 1996. - С. 181-182. [4] Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М: БЕК, 1996. - С. 230. [5] Див.: Основы налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 27-30. [6] Див.: Основьі налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 34-35. [7] Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: БЕК, 1996. - С. 232; Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. - М.: Юристь, 1996. - С. 185. [8] Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: БЕК, 1996. - С. 231. [9] Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 21. — Ст. 156. [10] Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 10. - Ст. 82. [11] Зібрання постанов Уряду України. — 1993. — № 1—2. — Ст. 27. [12] Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 188. [13] Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 10. — Ст. 297. [14] Урядовий кур'єр. - 1995. - № 145-176. - С. 5. [15] Відомості Верховної Ради України. - 1997. — № 27. — Ст. 181. [16] Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 37. — Ст. 308. [17] Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 45. — Ст. 238; Офіційний вісник України. - 1999. - № 18. - Ст. 807; № 19. -Ст. 838; № 43. - Ст. 1602. [18] Бизнес. - 1994. - № 10. - С. 38. [19] Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 15. — Ст. 117. [21] Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 19. — Ст. 208. [22] Офіційний вісник України. — 1999. — № 26. — Ст. 1230. [23] Див.: Козирин А. Н. Налоговое право зарубежньїх стран: вопросьі теории и практики. — М., 1993. — С. 48. [24] Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. 113. [25] Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 5. — Ст. 118. |
НОВОСТИ |
ВХОД |
|
Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое. |
||
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна. |