Реферат: Податкова політика

3.  Кожен податок повинен стягуватись у такий час і таким чином, які найбільш зручні для платника;

4.  Кожен податок повинен бути так побудований, щоб він забезпечував стягнення коштів з платника якомога менше від того, що надходить до каси держави.

Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті і зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Вагнера в доповненні й обґрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікував в 4 групи:

1.  Фінансові принципи оподаткування:

-  достатність обкладання податками;

-  еластичність – здатність адаптуватися до державних потреб;

2.  Народногосподарські принципи:

-  правильний вибір об’єкта оподаткування;

-  вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання;

3.  Етичні принципи:

-  все загальність оподаткування;

-  рівномірність;

4.  Принципи податкового управління:

-  визначеність;

-  зручність сплати податку;

-  максимальне зменшення витрат на стягнення податків.

На практиці проявом податкової політики, що здійснюється в тій чи інший державі і формується відповідними державними структурами, виступає податкова система Країни. Побудову і функціонування оптимальних податкових систем слід розглядати під кутом зору відповідності таким принципам.

Принцип вигоди та адміністративної зручності. Даний принцип наголошує на тому,  щоб втрати добробуту в результаті сплати податків були адекватні тим вигодам, які платники отримують за рахунок фінансованих із податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає в максимальній зручності  податкової системи для платників податків і державних структур з точки зору змісту  податкової роботи і податкового законодавства, механізму збирання податків та контролю над податковими процесами. Причому на організацію справляння   податків необхідно витрачати якнайменшу суму податкових надходжень.

З першого принципу випливає, що державна діяльність у формі забезпечування державною службою послуг і суспільних благ має певну ціну, яка на буває форм податку. Такі ”податкові” ціни одержали назву ”ціни Ліндалем” (на ймення шведського економіста Еріка Ліндаля, який вперше теоретизував це положення). Подібно до будь-якого ринку рівновага при обміні ”податки — блага” виникає тоді, коли податкові витрати на одиницю фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів здійснюються з граничною вигодою для кожного споживача державних благ, платника податків.

Принцип платоспроможності. Даний принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятися згідно з платоспроможністю   платників податку (розмірами доходів, обсягами споживання, вартістю майна тощо). З принципом платоспроможності пов’язані питання горизонтальної і вертикальної рівностей в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає сплату однакових сум податків протягом певного періоду платниками податків з однаковою платоспроможністю і податковою базою з доходів чи майна. Вертикальна рівність досягається тоді, коли платники податків з різною платоспроможністю сплачують неоднакові за розміром суми податків, що диференціюються у відповідності з певними етичними принципами соціальної справедливості.

Питання планування податкових надходжень.

При формальній рівнозначності принципів вигоди і платоспроможності добре помітно, що принцип вигоди має більш суб’єктивний характер. Справа в тому, що поняття вигоди і справедливості в оподаткуванні є відносним: те, що здається правильним і справедливим для одного платника, іншим сприймається як антитеза. Взагалі не існує і не може існувати податкові системи, котра б задовольняла усіх платників податків і державу в цілому одночасно. Суб’єктивний фактор — дуже важливий компонент теорії оподаткування. Навколо суб’єктивної мотивації явищ і процесів державних фінансів розвинувся навіть окремий напрямок фінансового знання — фіскальна соціологія.

У бюджетному плануванні, і зокрема при плануванні податкових надходжень, повинна прослідкуватися чітка послідовність:

Якщо уважно проаналізувати норму оподаткування, наприклад, у скандинавських країнах і в Сполучених Штатах Америки, то можна дійти висновку, що норма оподаткування в скандинавських країнах майже удвічі перевищує даний показник у США. Проте суттєвого впливу на економічний прогрес і середньорічні величини приросту валового внутрішнього продукту (приріст ВВП у Швеції, як і в США, коливається від 3 до 6% щорічно) норма оподаткування не справляє. Політика соціального захисту у скандинавських країнах спонукає до підвищення норми оподаткування. Але таке підвищення базується на граничній користі обов’язкових платежів, і втрата соціального добробуту конкретного громадянина – платника податків при обміні ”податки-блага” зводиться до мінімуму.

На величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухиляння від сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заразом і до скорочення податкової бази.

Приміром відкриття Ліфтера  полягає в тому, що в міру зростання податків, тобто норми оподаткування, податкова база стає еластичною, що якраз і зумовлює, починаючи з певного рівня висоти оподаткування, не збільшення, а зменшення податкових надходжень до бюджету за рахунок скорочення податкової бази і ухиляння від сплати податків.

Із сказаного вище можна зробити висновок про необхідність чіткого розмежування об’єктивного існування податків із притаманними їм функціями і процесу їхнього використання при здійсненні державою     податкової політики. Прояв податків та їхніх функцій в дії — об’єктивний процес, який виражає відносини базису. Податкова ж політика, що будується державою на конкретній податковій системі, — це відносини надбудови. Даний висновок дає змогу краще зрозуміти об’єктивність категорії податок і суб’єктивність дій держави.

Податкова політика в Україні.

Економічна реформа в Україні, головна мета якої полягає в побудові соціально-орієнтованої економіки ринкового типу, передбачає багатогранний комплекс взаємообумовлених заходів, головними з яких є: використання різних форм власності, розвиток товарно-грошових відносин, формування ринкового середовища, активне застосування фінансово-кредитних важелів як засобів підвищення ефективності економіки. Однією з найсуттєвіших і водночас складних проблем у процесі реформи є вдосконалення фінансових взаємовідносин, насамперед податкових, між суб’єктами підприємницької діяльності та бюджетною системою.

Мета здійснення реформ податкової системи та оптимізації податкової політики полягає у збільшенні державних доходів та зменшенні пов’язаних із збором податків витрат, а також задіяні сприяючої економічному зростанню функції податків.

Одним з головних питань є розширення бази оподаткування таким чином, щоб структуру податків можна було спростити, а ставки податків зменшити й за рахунок цього коригувати існуючі в економіці перекручення через неправильне оподаткування.

Останнім часом Кабінетом Міністрів України було здійснено ряд заходів стосовно розширення бази оподаткування. Головними з них є наступні:

-  скасування звільнень від податку на додану вартість товарів критичного імпорту;

-  припинення врахування індивідуальних заяв про надання податкових пільг;

-  скасування податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями та обмеження пільгового оподаткування підприємств, розташованих в спеціальних економічних зонах; заборона реструктуризації податкової заборгованості, її списання та відстрочки сплати податків.

В період системної трансформації та переходу до ринкових відносин в Україні одним з вагомих чинників, що гальмують економічне зростання, є надмірне податкове навантаження на товаровиробників. Використання на нинішньому етапі розвитку економіки переважно фіскальної функції податків дозволило забезпечити зростання доходів бюджету, необхідних для виконання державою притаманних їй функцій та зобов’язань, але не в змозі вирішити проблему сприяння розвитку виробництва засобами податкової політики.

Вагомим кроком у справі удосконалення оподаткування і зменшення податкового навантаження на товаровиробників є запровадження Податкового кодексу. Позитивний вплив на економічне зростання можуть справити такі елементи податкового реформування, як зниження та уніфікація ставок податків на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян, зменшення кількості місцевих податків та переліку товарів, що обкладаються акцизним збором; зменшення рівня оподаткування доходів з капіталу; скасування збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних шляхів загального користування. У 2002 році передбачається скасування зборів до ряду інших позабюджетних фондів — інноваційного, на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, а також відрахувань від амортизації для державних підприємств.

Вказані заходи в разі їх реалізації сприятимуть збільшенню прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, і розширенню можливостей інвестування виробництва та поповнення оборотних коштів. Завдяки цьому реформування системи оподаткування справлятиме вплив на економічний розвиток країни.

Аналіз податкових надходжень до бюджету свідчить, що найбільша їх частка (76,4%) в структурі доходів складається з наступних податків: податку на додану вартість (33,5%), прибуткового податку з громадян (17,6%) і податку на прибуток підприємств (25,3%).

Як видно з таблиці, обсяг податкових надходжень по відношенню до ВВП за підсумками 1999 року знизився до 19,8% (у 1995 р. цей показник складав 22,2%). Слід відмітити, що збільшення (абсолютне і відносне) є характерним, насамперед для непрямих податків. Зокрема, якщо у 1995 році акцизний збір складав  0,7% ВВП, то у 1999 році він становив вже 1,4%. Проте для податку на додану вартість характерна протилежна тенденція: за період, що аналізується, він скоротився з 8,3% ВВП до 6,6% ВВП. В складі прямих податків певні зрушення у бік зростання стосувалися в основному прибуткового податку з громадян, який збільшився з 2,9% ВВП у 1995 році до 3,5% ВВП у 1999 році. В цілому у порівнянні з 1995 р. питома вага прямих податків зменшилась на 3,7 відс. пункту, тимчасом як питома вага непрямих податків зросла з 9,2 до 10,4%.

Враховуючи, що обсяг непрямих та найвагоміша частина прямих податків формують переважну частку доходів бюджету, доцільно зосередити дослідження саме цих податків, напрямів їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства, конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників, а отже і на економічне зростання в цілому. Що стосується прибуткового податку з громадян, то проблемним питанням є обґрунтування такого рівня оподаткування особистих доходів, який би сприяв зростанню зацікавленості у праці та збільшенню доходів в легальному секторі. Загальне  зростання доходів працівників, підвищення в їх складі частки оплати праці складає основу платоспроможності попиту і є вагомим чинником економічного зростання.

Дані  таблиці 1 свідчать, що в структурі податків переважають непрямі, які складали у 1999 році 40,3% загальної суми доходів консолідованого бюджету. Прямі податки, які охоплюють податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на землю та інші ресурси, складали 36,1% доходів бюджету.

Переважання непрямих податків призводить до зростання внутрішніх цін, внаслідок чого продукція вітчизняних товаровиробників стає неконкурентоспроможною, скорочується її реалізація та погіршується фінансовий стан підприємств. Виходячи з цього, проблемним питанням податкової політики є подальше удосконалення структури податків шляхом пошуку оптимальних співвідношень різних видів податків, визначення їх впливу на економічний розвиток реального сектору та економіки в цілому.

Суттєвою проблемою системи оподаткування в Україні, на яку вказує більшість вчених-економістів, є надання пільг. У 1998 році кількість пільг досягла 200 тис. одиниць, через що до бюджету не сплачено 29,8 млрд. грн., або 127,5% від загальної суми податкових надходжень. Пільги надаються на основі майже півсотні законодавчих актів, в тому числі не лише податкових законів, але й постанов уряду, указів Президента. Відсутні чіткі критерії надання пільг, не опрацьовані методи контролю за цільовим використанням коштів, що додатково формуються у підприємств в зв’язку з наданням пільг.

Дискусійною і дуже важливою для дослідження впливу податків на розвиток економіки є проблема рівня оподаткування. Вона розглядається в працях багатьох економістів, однак все ще не знайдено достатньо ймовірного вимірювача  податкового навантаження. В окремих роботах вимірювачами податкового тягаря є самі ставки, частка чистих податків у ВВП (що охоплює податки на продукти, виробництво і імпорт), рівень податків в розрахунку на одного зайнятого на душу населення, частка податків у виручці від реалізації продукції, обсяг чистих податків, відображених в національних рахунках, де крім податків на продукти, виробництво і імпорт враховуються податки на доход і майно, а також податки на заробітну плату.

Для оцінки придатності вказаних вимірювачів податкового навантаження необхідно досконально дослідити умови співставлення їх з аналогічними показниками інших країн (розвинутих, з перехідною економікою), що дозволить обґрунтувати відповідні обмеження і припущення.

Вплив податків на економічний розвиток залежить не лише від рівня оподаткування, але й від його гнучкості, яка забезпечується передусім диференціацією ставок оподаткування. В Україні ці ставки не диференційовані, не враховують завдання і пріоритети кожного етапу розвитку економіки, однакові для прибуткових підприємств і для працюючих збитково. Це питання ще не знайшло відображення в проекті податкового кодексу, але, враховуючи його важливість для економіки перехідного періоду, повинно бути опрацьоване у подальшому, в процесі удосконалення системи оподаткування.

Вагомість податкового навантаження багато в чому залежить від обсягу державних витрат і можливостей їх забезпечення за рахунок податкових і неподаткових надходжень, а також державних запозичень. Вважається, що зниження державних витрат позитивно впливає на економічний розвиток. Однак у цієї тези є і інша сторона. Справа в тому, що при низькому рівні цих витрат виникає  проблема недостатності коштів для фінансування розвитку інфраструктури. Це гальмуватиме економічний розвиток у наступні роки і викличе необхідність вирішення цієї проблеми. Тому механізм  впливу бюджетних витрат на економічний розвиток країні потребує більш глибоких досліджень, оскільки незбалансованість бюджету, перевищення його доходів над витратами завжди спричиняли відтік коштів від реального сектору.

На нашу думку, необхідно опрацювати методи оцінки ефективності витрат бюджету за основними напрямами, обґрунтувати рівні соціальних виплат і послуг населенню, особливо його найбільш вразливим прошаркам (діти, інваліди, старі), які держава може гарантувати як неоплачувані тощо. Завданням цих досліджень повинно бути опрацювання такого механізму, який дозволив би за досягнутого рівня податкових надходжень забезпечити збалансованість доходів і видатків бюджету та підвищення ефективності цих видатків з точки зору посилення їх впливу на економічний розвиток та покращення соціального стану суспільства.

Частка видатків бюджету по відношенню до ВВП на протязі останніх років мала тенденцію до скорочення.

Як видно з таблиці, видатки бюджету скоротились з 44,6% ВВП у 1995 р. до 27,1% у 1999 р. Найбільшу частину у структурі видатків складають видатки на соціальну сферу (39,5%). Проте по відношенню до ВВП вони скоротилися з 17,6% за 1995 р. до 10,8% за 1999 р., у тому числі соціальний захист населення — відповідно  з 6,1% до 3,4%, фінансування соціально-культурних закладів, установ та заходів — з 11,0% до 7,4%. Видатки на підтримку галузей економіки у 1999 р. становили 4,1% ВВП.

Слід відмітити, що тенденція в бік зростання характерна для видатків на обслуговування державного боргу (у 1995 р. — 1,7% ВВП, у 1999 р.—2,6% ВВП), оскільки вона формується у відповідності з графіком виконання державних боргових зобов’язань.

Проблемним питанням податково-бюджетної політики є обґрунтування моделі розподілу бюджетних видатків оскільки при цьому необхідно враховувати інтереси всіх суб’єктів економіки: необхідність підтримки підприємств, соціального захисту населення, виконання державою боргових зобов’язань. Підтримка виробників пов’язана з стимулюванням розвитку пріоритетних видів діяльності, досягненням позитивних структурних зрушень у виробництві, вирішенням нагальних проблем базових галузей економіки, особливо вугільної, тощо. Соціальна спрямованість бюджету залежить від обсягу коштів, які держава може виділяти на безпосередні грошові виплати (пенсії, допомоги), допомогу в натуральній формі (встановлення телефонів інвалідам і учасникам війни; забезпечення інвалідів, що мають спеціальні автомобілі, бензином тощо). Крім того, держава за рахунок бюджетних коштів також забезпечує діяльність бюджетних закладів, які надають пільгові та безплатні для населення послуги освіти, охорони здоров’я, фізкультури та соціального забезпечення.

Дослідження вказаних проблем дозволить обґрунтувати рекомендації щодо шляхів вирішення накопичених проблемних питань в сфері оподаткування та бюджетних витрат з метою посилення позитивного впливу податково-бюджетної політики на розвиток виробництва, зростання його внутрішніх ресурсів, підвищення рівня життя населення та економічне зростання в цілому.

Висновки

У світі не існує ні однієї податкової системи, яка б відповідала усім вимогам, яким повинна була б відповідати оптимальна податкова система. Багато хто з існуючих податкових систем лише наближаються до цього, і чим повніше виконуються ці вимоги, тим краще така податкова система.

Основною причиною, по якій оптимальні вимоги ніде цілком не виконуються, є та обставина, що податкове законодавство, як і будь-яке інше законодавство, є продуктом політичного процесу. А політика, крім всього іншого, — це мистецтво компромісу і маркетингу. Навіть якщо визначена норма далека від ідеальної, але на неї є покупці, те так чи інакше вона знайде свій шлях до податкової системи. І хоча деякі члени, скажемо, Союзу підприємців, погодилися б з тим, що бажано мати податкову систему, що ставить усі шари суспільства і сектора в однакові умови, проте ніхто з них не заперечував би проти пільг для себе. Без сумніву, в окремих випадках у житті України надання “адресних” пільг може бути одночасним і доречним політичним рішенням. Однак у випадку, коли надаються пільги, варто відповісти на запитання — чи буде вигода від уведення такої пільги вище важливості дотримання самого принципу, відповідно до якого в податковій системі не повинне бути місця ніяким спеціальним пільгам?

У чому ж тоді полягає важливість визначення принципів оптимальної податкової системи? А в тім, що визначення цих принципів дозволяє “перевірити” будь-яку запропоновану податкову систему або законопроект і визначити, доречний він чи ні. Визначення цих принципів зажадає надання більш серйозних аргументів, щоб показати що застосування запропонованих відхилень від загальних принципів оподатковування дасть більше вигоди державі дотримання фундаментальних принципів оподатковування.

Чому податкову систему, що найбільш відповідає вимогам оптимальної податкової системи, можна назвати “найкращою”? Тому що така система буде забезпечувати розумний і справедливий спосіб податкових надходжень, необхідних державі для виконання її обов'язків перед суспільством. У цілому побудова податкової системи не буде мати особливого впливу на схвалення (або несхвалення) громадськістю політики уряду. Однак від побудови податкової системи; залежати наявність належної суми податкових надходжень, необхідної для фінансування таких сфер, охорона здоров’я, утворення і т.п..

Ефективність податкової системи в значній мірі буде залежати від прийняття її українськими платниками податків. Навіть за умови високої ефективності і дієвості державної податкової адміністрації зможе здійснити перевірку лише невеликої частини загальної кількості платників податків. Якщо більшість платників податків не будуть поважати податкову систему, то вона не зможе виконати свою головну функцію — забезпечити надходження податкових засобів у бюджет. Доречність вищенаведеної оптимальної податкової теми полягає в тім, що вона забезпечує розумний і справедливий спосіб залучення необхідних податкових надходжень.

Оскільки така система є зрозумілою і справедливої, вона повинна користуватися повагою платників податків. Якщо так і буде, така система оподатковування буде мати гарні шанси для забезпечення необхідного рівня податкових надходжень. І, навпаки якщо не заручитися повагою до податкової системи з боку платників податків, забезпечити необхідні податкові надходження в бюджет буде неможливо.

ЛІТЕРАТУРА:

1.  Закон України «Про систему оподаткування» від 17 лютого 1997 р.

2.  Гега П. Та ін. «Основи податкового права» - К.: «Знання», 1998 р.

3.  Єпіфанов А. О. та ін. «бюджет і фінансова політика України» - К.: «Наукова думка», 1997 р.

4.  Тарангул Л. Л. «Регіональна податкова політика: зміст і особливості її реалізації» // Фінанси України – 2000 р. - № 10.

5.  Томчинська М. «Оцінка податкової політики в Україні та її майбутні перспективи» // Економіст – 2001 р. - № 6.

6.  Данілов О. Д., Фліссак Н. П. «Податкова система та шляхи її реформування» Навчальний посібник – К.: Парламентське вид-во, 2001 р.

7.  Опарін В. М. «Фінанси» - К., КНЕУ – 1999 р.

8.  Азаров Н. Податкова політика в Україні, принципи і реалії // Вісник податкової служби, №15, 1998.

9.  Крисоватий А.І. Державна податкова політика і система податків // Фінанси України, 1998, № 1, С. 64—68.

10.  Петрович Й. Проблеми розвитку та шляхи вдосконалення податкової політики України // Банківська справа, 2000, № 6, С. 43—47.