рефераты бесплатно
 
Главная | Карта сайта
рефераты бесплатно
РАЗДЕЛЫ

рефераты бесплатно
ПАРТНЕРЫ

рефераты бесплатно
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

рефераты бесплатно
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Учебное пособие: Науковий текст і вимоги до нього

Учебное пособие: Науковий текст і вимоги до нього


Науковий текст і вимоги до нього


Жанри наукових досліджень

Кожному вченому притаманний особистий ритм пошуку, аналізу, написання тексту. Науковець, як і митець, має свої таємниці творення – тієї особливої магії думки, розвитку сюжету, образного осмислення ідеї, врешті художньої досконалості формул, графіків і таблиць, які в науці теж можуть виконувати функції поетичної форми. Костянтин Паустовський вважав: „Кожну річ треба писати так, ніби вона остання у твоєму житті”. До когось приходить натхнення на світанку, коли організм тільки прокидається і свідомість нічим не перевантажена; для когось гіпотези та уявні експерименти приходять вночі, коли життя навколо сповільнює свій ритм.

Те, що твориться на піднесенні, в пориві „першого варіанту” і здається спочатку досконалим, уже завтра, при другому прочитанні й уважному осмисленні, може виявитися двозначним, кострубатим, неточним. Тоді кожен автор стає редактором, який звіряє створене за законами „хорошого стилю”, якісного дослідження, чітких висновків.

До сильних позицій належать основні текстові елементи: назва, рубрикація (зміст), перший рядок і останній абзац, які не тільки закладають інтригу творчого пізнання, а й стають концептуальною основою, стрижнем, що підтримує все дослідницьке навантаження.

Парадокс наукової творчості полягає і в тому, що на цьому складному шляху трапляється чимало нудної, рутинної, чорнової роботи, що вимагає часу, посидючості, наполегливості у досягненні задуманого. Кожен професор колись починав із аспіранта, асистента, робив перші невдалі кроки, вагався, вислуховував поради й нищівну критику, тобто пройшов усі можливі рифи задоволення від роботи чи негайної спокуси все кинути і знайти щось простіше, приємніше, те, що забирає менше часу й дає більше грошей. Самому доводиться збирати факти, проводити експеримент, робити ескізи, опитування, спостерігати, аналізувати, друкувати, правити, впроваджувати, наполягати, самому платити додаткові гроші за ксерокопіювання і сканування, надання дефіцитної апаратури, дозвіл провести ту чи іншу вибірку.

При цьому від ученого очікують яскравої мови, образних порівнянь, цікавого сюжету. Коли монографію характеризують як „нецікаву”, „сіру”, „водянисту”, то це недопрацювання автора, якому не вдалося зміст і форму позбавити одноманітності, безликості. Так само важко виправдати надмірну ускладненість і наукоподібність. Головне ж достоїнство наукової мови – зрозумілість, легкість, лаконічність, вільні переходи від речення до речення, зовнішня простота. Логічні перепади відсутні, кожна фраза поєднана природними, непомітними смисловими зв’язками.

Навіть відомі вчені, яким часто доводиться оприлюднювати свої ідеї й публічно виступати, не цураються перевірки написаної фрази на слух: мовлене слово звучить об’ємніше, аніж закарбоване на папері.

Мова і стиль наукового дослідження характеризується чіткістю, використанням притаманного окремій галузі науки поняттєвого апарату.

Традиційно у науковому стилі вирізняються чотири підвиди: суто науковий, науково-популярний, навчально-науковий і науково-діловий. Російська дослідниця Н. І. Колесникова виокремлює ще науково-публіцистичний та науково-фантастичний стилі; водночас вона вважає, що останнім часом досить поширеними стали такі підвиди, як науково-інформативний і науково-довідковий.

За своїм призначенням і сферою використання кожен із цих підвидів наукового стилю переважає в тому чи іншому жанрі:

1) суто науковий стиль – статті в журналах, наукові праці, дисертації, монографії, доповіді;

2) науково-популярний – нариси, книги, лекції, статті;

3) навчально-науковий – підручники, навчальні та методичні посібники, програми, збірники задач, завдань і вправ, лекції, конспекти, навчально-методичні матеріали;

4) науково-діловий – технічна документація (контракти, інструкції, повідомлення про випробування та аналізи, формули винаходів, реферати тощо;

5) науково-інформативний – реферати, анотації, патентні описи;

6) науково-довідковий – словники, довідники, каталоги[1].

У час інформаційних сплесків та обмінів, глобалізації багатьох галузей знань з’являється постійна спокуса запозичення, легкого впровадження в мову іноземної лексики без належного обґрунтування її семантичної чи функціональної доцільності. Безперечно, духовно-культурний розвиток і наукові взаємовпливи потребують певної інтернаціоналізації понять. Адже сьогодні важко уявити деякі сфери без термінів закордонного походження, як от: математика, астрономія, пропорція, формула, оптика, мікроскоп. Можна простежити і „подвійне життя” та використання кількох варіантів одного значення (чужомовного та рідного): бібліотека – книгосховище, резолюція – рішення, інкримінувати – звинувачувати, артикулювати – виражати, релятивний – відносний, релевантний – істотний, доречний, рецепція – сприйняття, компонент – складник, складова частина; резон – достатня підстава; імператив – наказовий спосіб (грам.), веління, наказ і т.д.

Але звикаючи до „мовних прибульців”, над смислом і походженням яких часто навіть не задумуємося, ми збіднюємо і знецінюємо свою мову й мислення. Повсюди, а надто в науковому тексті, все міцніше вкорінюються паритети, конверсії, дистрибуції, бартери, кворуми, дискурси, концепти, форуми, презентації, резервації, модифікації, трансформації, актуалізації, акцентуації і т.д. Речення можна продовжувати дієсловами та прикметниками „розумного” звучання: функціонувати, апробувати, ігнорувати, диверсифікувати, детермінувати, лімітувати, ординарний, ексклюзивний, кардинальний, індиферентний, казуїстичний тощо. Очевидно, ці слова мають відповідники рідною мовою, тільки часто здається, ніби „іноземне виконання” виглядає мудрішим, загадковішим. Насправді, запозичена термінологія без чіткого мотиву і загальновизнаного розуміння лише ускладнює текст і затуманює суть.

У науковому спілкуванні трапляється чимало слів-паразитів, які варто викорінювати, адже вони затінюють основну думку, відволікають від серйозного і глибокого сприйняття тексту. Кожному автору знайоме відчуття удаваної неможливості відмовитися від розмовної лексики, складного пошуку „саме того” слова, що найдоречніше відповідало б думці. На жаль, вставні слова (між іншим, до речі, до слова, так би мовити) часто переобтяжують текст, епітети на кшталт „найвизначніший”, „найбільший”, „найшанованіший”, „найавторитетніший” не додають нічого нового, а так звані новоутворення загалом перебирають на себе увагу, відволікають від основної суті. В обігу трапляються і „наукові канцелярити”, захоплення незвичними (часто перекрученими) термінами і парадоксальними формулюваннями (щось на зразок „аномально-девіаційної підваріації наукового дискурсу”).

Прихильники наукоподібного вигляду часто сподіваються заінтригувати незрозумілими фразами, філософськими матеріями, математичними формулами, складними реченнями з нагромадженням підрядних зв’язків. Польський дослідник Я. Парандовський зауважував: „Роздувати власний авторитет із допомогою ускладненого словника – давній прийом порожніх голів, жвавих пер і просто невігласів. Доля поводиться з ними, як мачуха: мало того, що виставляє на посміховисько за претензійне зловживання іноземними словами, вона ще постійно влаштовує їм пастки зі слів і термінів, які вони погано розуміють”[1].

Загальновідомий вислів: стислість – сестра таланту – безпосередньо стосується і наукового тексту, де лаконічність, зрозумілість, прозорість думки та оригінальність ідеї співвідносяться з чіткою мовою, короткими фразами, продуманою формою. Рецепти мовної та логічної ясності занотовані в дослідженні українського мовознавця П. О. Селегія, який радить на лексичному рівні - вживати загальновідомі слова, уникати двозначності, обходитися без запозичень там, де можна скористатися питомим словом; на морфологічному рівні - не нагромаджувати по кілька іменників, надто в родовому відмінку, не витісняти дієслова віддієслівними іменниками, домірно вживати різні частини мови; на синтаксичному рівні – не розтягувати занадто фрази, не розривати думку довгими вставками, обмежувати кількість підрядних речень, не захоплюватися пасивними зворотами, дотримуватися природного порядку слів; на композиційному – не порушувати послідовності викладу, не переставляти думки, обмірковувати поділ на абзаци тощо[2].

Особиста думка. Необхідно і варто висловлювати власну думку (якщо вона має вагомі аргументи), але не слід зловживати займенником „я” настільки, щоб це впадало у вічі. Як правило, для офіційних доповідей доречно уникати особових займенників я, ми, ти, ви, бо вони надають спілкуванню і тексту відтінку особистого звертання, неофіційного характеру. Найчастіше у науковій комунікації переважає використання безособових форм (досліджено, розглянуто, проаналізовано); для розмовної лексики, неофіційного спілкування, безпосереднього звернення до слухача чи читача автор може обрати „я”. Об’єктивності думки сприяють і безособові речення, пасивні звороти, зворотні дієслова.

Особові конструкції легко перетворити у безособові. Наприклад: я переконаний – цілком зрозуміло, що; ми вважаємо – вважається, що...

Надмірне захоплення „я” чи „ми” у науковому дослідженні постійно наштовхує на думку, що автор більше захоплюється собою, аніж об’єктом дослідження, за особистісним фоном може загубитися суть. Постійне „ми” змушує задуматися над тим, чому дослідник себе постійно „звеличує”, звертаючись до форми множини. Займенник ми найчастіше означає той колектив (автор і співавтор, група авторів), що працював над концепцією, аналізом, результатами розвідки, впровадженням їх у практику тощо.

Якщо для статті, монографії і виступу не завжди важливо розмежовувати конкретний внесок кожного співавтора, то в дисертації чітко визначається роль кожного, зокрема самого здобувача, його особистий внесок у виконання тієї чи іншої наукової праці. Йдеться не про уявні відсотки виконаного обсягу роботи, а передусім обумовлення концептуальних ідей, проведених дослідів та експериментів, проаналізованих об’єктів дослідження тощо.

Гендерною „пасткою” можна вважати й використання займенників „він” чи „вона”; це незручно з кількох причин: 1) не всі дослідники належать до чоловічої статі, як це традиційно вважається; 2) некоректно авторку тієї чи іншої наукової праці називати „він” (трапляється, що його називають вона), хоча інколи складно встановити, хто ховається за тими чи іншими ініціалами, якщо прізвище також не дає змоги встановити стать; 3) не дуже зручно постійно вказувати в тексті подвійний варіант він / вона, зрештою, це може дратувати. Таким чином, краще обминати займенникові форми, щоб нікого не образити й дотримуватися офіційного стилю.

Не прикрашають науковий текст і неточності, розмиті визначення, захоплення епітетами „надзвичайний”, „неймовірний”, „катастрофічний”, „добрий”, „гарний”, „рідкий”, „значний” і т.д. Виразність викладу, чіткість передачі інформації забезпечуються відповідним використанням термінології, відсутністю суперечності в аргументації, підтвердження висновків фактами чи даними.

Текст наукового дослідження має ділитися на пропорційні, логічні, внутрішньо завершені частини (розділи, підрозділи, пункти, параграфи, абзаци), де легко встановити причинно-наслідкові зв’язки.

Графічний поділ тексту на складові частини передбачає єдність композиційної структури. Так, перехід від одного абзацу до іншого означає перехід до нової думки. Іноді абзац може складатися з одного речення, якщо йому надають особливого значення.

Цитати. У наукових дослідженнях часто використовуються цитати – дослівні уривки з використаних джерел, щоб за їхньою допомогою обґрунтувати, підтвердити або доповнити власну думку.

Текст цитати береться у лапки і наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання, зокрема орфографії, пунктуації і шрифтових виділень. Якщо доводиться цитувати не все речення, а лише окремі слова чи фрази (за умови, що думка автора не буде спотворена), то такі вислови беруться в лапки, пропуск позначається трьома крапками, вказується джерело, звідки запозичена думка. В такому разі може змінюватися навіть відмінок у слові чи словосполученні, якщо цитати не є повною і підпорядковується синтаксичній будові фрази, частиною якої вона стає.

При цитуванні та переказі джерел найчастіше використовуються такі словосполучення: Автор писав /пише: „...”; Як твердив / твердить...; Згідно з уявленням...; За словами...; На думку...; Як справедливо зазначив / зазначає...; Учений так характеризує (описує, подає)...; Можна навести такі слова видатного вченого...; Автор наголошує на...; З точки зору автора...; Автор виділяє (пропонує, рекомендує, вважає, стверджує, підкреслює)...” і т.д.

Цитати мають подаватися лише з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні; тоді перед бібліографічним джерелом вказується: „цитується за:” або „цит. за...”.

Якщо автор наукового дослідження робить у чужій цитаті певні виділення (курсив, розрядка, жирний шрифт тощо), аби акцентувати увагу на певному понятті чи фразі, то слід в дужках зробити відповідне застереження, вказуючи власні ініціали. Наприклад, (виділено мною. – Н. С.), (курсив наш. – Н. С.), (підкреслено мною. – Н. С.) і т.д. Подібні позначення доречні при власному перекладі тексту з іншої мови, якщо такого перекладу не існує чи він не збігається із уже відомим (переклад наш. – Н. С.). Доцільно подавати перекази текстів інших авторів, максимально точно дотримуючись їхнього викладу, не допускаючи викривлення думок.

Кожна цитата неодмінно супроводжується посиланням на використане джерело. Недотримання цієї обов’язкової умови веде до плагіату.

Коли текст дослідження перевантажений цитатами і суцільними посиланнями на авторитетів, то виникає підозра у відсутності авторських міркувань і знань самого дослідника; робота набуває характеру компіляції, перетворюється на „дайджест” чи хрестоматію „розумних ідей” попередників.

Засоби текстового зв’язку в науковій праці. Для вираження тієї чи іншої мовленнєвої функції використовуються різні мовні засоби. Часто в науковому тексті вони виконують роль кліше, якими зручно користуватися при конструюванні тієї чи іншої думки.

Послідовність викладу можна передати такими словосполученнями: по-перше, по-друге, по-третє; з одного боку, з іншого боку; насамперед, передусім, спочатку; також, тепер, даної, водночас; нарешті, на закінчення, наостанку.

Ступінь вірогідності повідомлення: очевидно, безумовно, без сумніву, безперечно, напевне, певно, певна річ, звичайно, (як) відомо, мабуть.

Послідовність у часі: спочатку, потім, тепер, насамперед, перш ніж, після того як, одночасно, наприкінці.

Причина і наслідок, умова і наслідок: оскільки, тому, відтак, таким чином, отже, внаслідок, в результаті, поза як; завдяки тому, що; у зв’язку з тим, що; через те, що; зважаючи на те, що, з огляду на те, що; з огляду на викладене вище; це залежить від того, що.

Зіставлення, протиставлення: так само, як і; як.., так і; проте, але, навпаки, в той самий час, однак, втім.

Доповнення, уточнення: водночас, зокрема, крім того, щоправда, наприклад, як-от, цебто, разом з тим, точніше, зауважмо.

Узагальнення, висновок: отже, таким чином, відтак, узагальнюючи сказане; з розглянутого можна зробити такі висновки; зважаючи на викладене вище, звідси, звідси висновок, підсумовуючи.

Ілюстрація до сказаного: наприклад, так, проілюструємо це на; наведемо (подамо) кілька прикладів, опишемо кілька випадків, коли.

Перехід до нової думки: перейдемо до, ще одне, розглянемо.

Скорочення. Скороченню підлягають різні частини мови. Можливе використання як загальноприйнятих скорочень (наприклад, до н. е. – до нашої ери, см – сантиметр, НДІ – науково-дослідний інститут, і т.д. – і так далі, див. – дивись, напр. - наприклад), так і спеціальних, характерних для певної галузі (наприклад, вид. – видання, техред – технічний редактор). Варто обережно поставитися до тих скорочень, які відповідають різним словам (скажімо, с. – село, секунда, сторінка (при цифрі); р. – річка, рік (при цифрі); ст. – станція (при назві), стаття, століття чи сторіччя (при цифрі).

Існує кілька способів скорочення: усічення, видалення голосних (стягування), утворення абревіатур.

У разі усічення на місці скорочення ставиться крапка (наприклад, гр. – грецький, ред. – редактор, тис. – тисяча), а в разі видалення голосних – не ставиться (наприклад, млн – мільйон).

У складних словах, що пишуться разом, скорочують або першу, або останню частину слова, та залишають перші літери слів, які утворюють складне слово. Наприклад: дф – діафільм, мф – мікрофіша. Ініціальна абревація записується початковими літерами без крапок. Наприклад, ІРА – інформаційно-рекламне агентство, ТО – творче об’єднання, ВВВ – Велика вітчизняна війна, ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю тощо.

Якщо в науковому тексті використовуються маловідомі скорочення, то їх варто розшифрувати при першому згадуванні: записати повністю, а поряд у дужках вказати скорочену назву, яка вживатиметься надалі.

Для зручності та зрозумілості в дисертаціях та інших видах наукових публікацій після змісту подається список скорочень, де подаються основні найуживаніші скорочення в тексті (скажімо, УМ – „Україна молода”, КП – „Комсомольская правда”, НЗ – „Наукові записки” і т.д.).

Скорочення мають бути однаковими в усій роботі.

Перевірити написання скорочень можна за ДСТУ 3582-97 „Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі” (затверджено наказом Держстандарту України 4 липня 1997 р.).

Переноси тексту. При підготовці рукопису слід дотримуватися правил переносу відповідно до „Українського правопису” (К., 2004). Найчастіше помилки трапляються у таких випадках, коли не можна:

1)  переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали (один ініціал) або умовні скорочення (проф., акад. тощо), які до них належать (Т. Г. Шевченко, а не Т. Г. // Шевченко; акад. В. Глушков, а не акад. // В. Глушков). Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити (Тарас // Григорович Шевченко, академік Агатангел // Кримський).

2)  роз’єднувати умовні (графічні) скорочення на зразок та ін., і т. д., вид-во, т-во тощо.

3)  відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать (2005 р., а не 2005 // р.; 115 га, а не 115 // га; 20 куб. см, а не 20 куб. // см). Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити (1917 // рік, 115 // гектарів).

4)  Переносити в інший рядок граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс (2-й, а не 2- // й; 5-го, а не 5- // го; 10-му, а не 10- // му);

5)  розривати односкладові частини складноскорочених слів, зокрема ініціальні й комбіновані абревіатури (НАН України, АЕС, МАГАТЕ, НТШ, пед-рада, а не пе-драда);

6)  залишати біля попередньої букви м’який знак або апостроф ();

7)  розривати буквосполучення, яким передається на письмі один звук (ра-джу, а не рад –жу; над-звичай-ний, а не на-дзвича-йний);

8)  відривати одну букву від кореня, префікса (роз- вивати, а не ро-звивати);

9)  залишати на попередньому рядку або переносити на наступний одну букву (опи-тування, а не о-питування);

10)  залишати в попередньому рядку одно-, дво- або трибуквений прийменник (в, по, при), з якого починається речення;

11)  переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що заривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Нумерація.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають у науковому тексті арабськими цифрами без знака №. Як правило, у дисертаціях нумерація сторінок проставляється у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці, в авторефератах дисертацій – по центру сторінки.

Такі структурні частини монографій, дисертацій, курсових, бакалаврських, магістерських робіт, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера.

Нумерації підлягають розділи, підрозділи, пункти, підпункти. Номер розділу ставиться після слова „Розділ”, без крапки, назва розділу починається з нового рядка. Наприклад:


Розділ 1. Оцінювання знань

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу: спочатку зазначається номер розділу, через крапку подається номер підрозділу, ставиться крапка (1.1. – перший підрозділ першого розділу), вказується назва підрозділу. Наприклад: 1.1. Від конспекту до дисертації.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається послідовно: з номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставиться крапка (1.1.1. Науково-популярний реферат). Пункт може не мати заголовка.

Ілюстрації і таблиці подаються у науковому тексті безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Якщо вони розміщені на окремих сторінках, то цю сторінку нумерують на загальних підставах.

Ілюстрації позначають словом „Рис.” або „Мал.” і нумерують послідовно в межах розділу за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка (наприклад, Рис. 1.2 – другий рисунок першого розділу). Далі може вказуватися назва рисунка чи розміщуватися пояснювальний підпис.

Подібним чином нумеруються і таблиці; їхня назва подається вгорі над таблицею. Наприклад: Таблиця 1.2. Зростання активності населення під час виборів.

При перенесенні таблиці на іншу сторінку над іншими частинами вказують: „Продовж. табл.” і вказують її номер.

Таблиці. Цифровий матеріал, який використовується у науковому дослідженні, часто подається у вигляді таблиць. Над кожною таблицею вгорі вказується її назва (жирним шрифтом, симетрично до тексту). Заголовок кожної графи в таблиці має бути максимально коротким, кожен заголовок починається з великих літер. Висота рядків у таблицях – не менше 8 мм.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті. Якщо у таблиці велика кілька рядків, то її можна перенести на наступну сторінку, подавши вгорі назву.

Ілюстрації. У науковому тексті, зокрема в монографії, статті, дисертації, можуть використовуватися різні види ілюстрації: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма, графік.

Ілюстрація тісно пов’язана з текстом і відповідає йому. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності доповнюють пояснювальними даними - так званим підрисунковим підписом, що містить такі основні елементи:

1)  найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом „Рис.” (Мал.);

2)  порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифрами (1.1);

3)  тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із стислою характеристикою зображення;

4)  експлікацію, яка не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його; деталі позначаються цифрами, що виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом.

Посилання на ілюстрації подаються в самому тексті наукового дослідження, при цьому вся назва не повторюється. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, розміщується посилання у вигляді виразу в круглих дужках: (рис. 2. 1) або „як це видно з рис. 2.2”, „як це показано на рис. 3. 5”.

Якість ілюстрацій повинна бути чіткою. При електрографічному копіюванні чи мікрофільмуванні варто подбати про максимальну точність відтворення оригіналу. Ілюстрації можуть виконуватися чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері.

У дисертаціях слід застосовувати лише штрихові ілюстрації та оригінали фотознімків (якщо розмір менший за формат А4, то їх наклеюють на стандартний аркуш білого паперу).

Додатки оформлюють як продовження основного дослідження, на наступних сторінках; інколи подають у вигляді окремої частини або книги (до дисертації, бакалаврської, курсової чи магістерської робіт).

Кожен додаток починається із нової сторінки. Найчастіше додаток має свій заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту на сторінці. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується „Додаток”, кожен наступний додаток позначається послідовно літерами української абетки за винятком: Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Наприклад, додаток А, додаток Б і т.д.

Страницы: 1, 2, 3, 4


рефераты бесплатно
НОВОСТИ рефераты бесплатно
рефераты бесплатно
ВХОД рефераты бесплатно
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

рефераты бесплатно    
рефераты бесплатно
ТЕГИ рефераты бесплатно

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.