Дипломная работа: Інформаційна система дослідження методів діагностики банкрутства підприємства

До аналітичного звіту можна сформулювати такі вимоги:

-  простота;

-  своєчасність;

-  стандартизація;

-  виваженість в оцінках;

-  ясність викладу.

РОЗДІЛ 2 ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Економіко-математична модель діагностики банкрутства

В процесі вивчення фінансового стану 19 підприємств американський економіст Едуард Альтман звернув увагу на те, що певні комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати імовірність швидкого банкрутства того чи іншого підприємства та одержав так званий "Z-рахунок Альтмана". На основі використання прийомів статистичного методу, який називають "аналізом множинних дискримінант", було розраховано параметри кореляційної лінійної функції [13]:

Z = EAnXn, (2.1)

де Z - показник неплатоспроможності підприємства; A - параметри, які показують міру впливу показників на імовірність банкрутства; X - показники (фактори впливу) діяльності підприємства.

Ця модель була двофакторною, зокрема, у розрахунках використовувалися такі показники, як коефіцієнт покриття і коефіцієнт фінансової залежності. Постає запитання: чи можна у дійсності, користуючись такою простою функцією, адекватно розв"язати задачу, тобто чи можна імовірність банкрутства передбачити, використовуючи тільки два показники? Відповідь на це запитання ствердна: найчастіше, досліджуючи функціонування різноманітних господарських систем, обмежуються використанням простої функції. Поряд з тим очевидно, що прогнозування неплатоспроможності підприємства за допомогою двофакторної моделі не забезпечує високої точності розрахунків, бо не враховується вплив інших показників, які характеризують ділову активність і ефективність функціонування підприємства. Потрібна була складніша функція, залежна від більшої кількості змінних.

Продовжуючи свої дослідження, Альтман за результатами обстеження 66 підприємств (з них половина збанкрутували , а решта працювали успішно), з використанням 22 аналітичних коефіцієнтів вивів комбінацію найважливіших з них для визначення рівнів можливого банкрутства підприємств, - це так звана модель "Altman Z-score". Вона являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за звітний період Z = EAnXn, де n змінюється від 1 до 5.

У міжнародній практиці в умовах економіки, що стабільно функціонує, для оцінки імовірності банкрутства підприємства використовують так званий Z-рахунок Е. Альтмана [23].

Розглянемо 2-факторну і 5-факторну модель Z-рахунку Е. Альтмана.

Двофакторна модель:

Z = - 0,3877 + (- 1,0736) * коефіцієнт поточної ліквідності + 0,579 * питома вага залучених коштів у пасивах.

Z > 0 – імовірність банкрутства велика;

Z < 0 – імовірність банкрутства мала.

П’ятифакторна модель:

Z = (обіговий капітал / усі активи) * 1,2 + (нерозподілений прибуток / усі активи) * 1,4 + (прибуток від основної діяльності / усі активи) * 3,3 + (ринкова вартість усіх акцій / усі активи) * 0,6 + (обсяг продажів / усі активи)*0,99.

Якщо:

Z < 1,81 – імовірність банкрутства дуже висока

1,81 < Z < 2,765 – імовірність банкрутства середня

2,765 < Z < 2,99 – імовірність банкрутства невелика

Z > 2,99 – імовірність банкрутства дуже мала.

Правильність даної формули – 95%.

В умовах перехідної української економіки використання Z-рахунку Альтмана не дає точних результатів. Причиною цього можуть бути переоцінки основних фондів, неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів, і, як результат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами.

Важливо пам"ятати, що ніколи імовірність банкрутства не може бути оцінена як нульова. Особливо це стосується українських підприємств, на діяльність яких значною мірою впливають фактори неекономічного характеру. Для українських підприємств Z-рахунок Альтмана виводиться на основі двох форм звітності - №1 "Баланс підприємства" та №2 "Звіт про фінансові результати підприємства". Для отримання реальних, об’єктивних даних необхідно, щоб якість фінансової звітності була високою. У цьому заінтересоване в першу чергу саме підприємство, бо з обчисленого результату можна судити про фінансовий стан фірми в цілому, а це дасть змогу розробити стратегію її функціонування.

Досвід використання цієї моделі в ряді країн - США, Канаді, Бразилії, Австрії, Японії - показав, що спрогнозувати ймовірність банкрутства за її допомогою за один рік можливо з точністю 90%, за два роки - 70%, за три - 50%. Але незважаючи на ефективність та відносну простоту використання цієї моделі для оцінки загрози банкротства, в наших економічних умовах вона не дозволяє отримати достатньо об’єктивний результат. Це обумовлено розбіжностями в врахуванні окремих показників, впливом інфляції на їхнє формування, невідповідністю балансової та ринкової вартості окремих активів та іншими об’єктивними причинами, які визначають необхідність коригування коефіцієнтів значимості показників, наведених в моделі Альтмана, та врахування ряду інших показників оцінки кризового розвитку підприємства.

2.2 Характеристика сучасних інформаційних систем діагностики банкрутства

Як відомо, показники діяльності підприємства формуються випадково під впливом дії багатьох чинників внутрішнього та зовнішнього середовища. Це обумовлює доцільність доповнення інструментарію оцінки вірогідності банкрутства підприємства методом стохас-тичного комп'ютерного моделювання (методом Монте-Карло).

Використання цього методичного прийому дослідження базується на проведенні комп'ютерних експериментів подальшого розвитку підприємства для визначення частоти та обсягів можливих ліквідних ускладнень. Для реалізації цієї ідеї використовується спеціально розроблена оболонка імітаційного стохастичного моделювання - „Моделювання випадкових процесів", яка дає можливість проводити комп'ютерні експерименти за економіко-математичною моделлю будь-якого характеру. [25]

Аналогічним чином оцінюється вірогідність знаходження функції в межах певного інтервалу, наприклад при визначенні нормативу формування страхового запасу коштів.

Очікуваний за результатами проведеного комп'ютерного моделювання залишок грошевих коштів та ступінь його коливання дає можливість оцінити ймовірність отримання дефіциту платоспроможності, а відповідно - і вірогідність виникнення ситуації банкрутства.

Запропонований інструментарій може використовуватися не тільки для проведення діагностики вірогідності банкрутства, а й у перебігу розробки програми антикризових дій, оцінки результативності запропонованих антикризових заходів. [33]

1. Методичне забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства підприємства надзвичайно різноманітне, що обумовлює доцільність його класифікації за декількома ознаками: статус та обов'язковість застосування; характер оціночних показників та їх інформаційного забезпечення; напрям дослідження, підхід до формування оціночних показників, методика їх дослідження, наявність та характер формування узагальнюючого висновку; засоби обробки інформації тощо.

2. В Україні прикладом державної методики діагностики кризового стану є „Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства", затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції. Вони передбачають ідентифікацію стану неплатоспроможності підприємства та визначають правила прийняття рішень стосовно економічних ознак фіктивного банкрутства, приховування банкрутства та доведення до банкрутства, завершення санаційних процедур.

3. Найбільш поширеним методичним підходом до діагностики стану та загрози банкрутства є коефіцієнтний підхід, який передбачає використання певного переліку спеціальних фінансових коефіцієнтів-індикаторів стану підприємства - відносних показників, що розраховуються шляхом порівняння між собою певних абсолютних показників господарсько-фінансової діяльності підприємств, інформація про які відображується у фінансовій та інших видах звітності.

Діагностика кризового стану та виявлення загрози банкрутства на базі використання фінансових коефіцієнтів передбачає: формування системи оціночних показників; розрахунок їх величини, проведення горизонтального, порівняльного та еталонного аналізу.

Коефіцієнти-індикатори кризових явищ класифікують за такими ознаками: залежно від інформаційного забезпечення розрахунку (показники експрес та поглибленої діагностики), залежно від функціонального спрямування (показники, що характеризують платоспроможність, структуру капіталу, ділову активність та прибутковість діяльності), залежно від функціональних можливостей (показники теперішньої та майбутньої загрози банкрутства).

4. Простим для застосування та поширеним прийомом діагностики є побудова балансових (агрегатних) моделей оцінки фінансового стану. Під агрегатами слід розуміти абсолютні оцінні показники, що розраховуються за спеціальними методиками на базі показників звітності та управлінського обліку підприємств.

Ідентифікація кризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачає порівняння між собою певних агрегатів та формулювання діагностичного висновку за визначеними правилами оцінки (залежно від результатів порівняння).

Найбільшого поширення набула балансова модель, описана у працях В.Ковальова та його послідовників.

5. Широке визнання для проведення діагностики набули також матричні моделі ідентифікації стану підприємства, розроблені у працях французьких дослідників Франшона та Романе.

Матричні моделі діагностики кризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачають побудову діагностичної матриці, кожен квадрат якої характеризується певним співвідношенням показників господарсько-фінансової діяльності підприємства або розрахованих оціночних агрегатів ідентифікується як певний стан підприємства.

У процесі діагностики стан підприємства та наявність загрози банкрутства визначається залежно від поточного місцезнаходження підприємства в межах матриці та ретроспективного аналізу зміни місцезнаходження (аналіз шляху).

6. Статистичні моделі діагностики банкрутства являють собою спеціальним чином обчислену дискримінанту функцію (границю), в якості аргументів якої використовуються фінансові коефіцієнти-індикаторами, що найбільшим чином обумовлюють розвиток кризи, а значення (Z-рахунок) - дозволяє ідентифікувати ступінь (ймовірність) загрози банкрутства.

Побудова статистичної моделі передбачає математичну обробку інформації про результати господарсько-фінансової діяльності 2-х однорідних (за галуззю, обсягом діяльності тощо) сукупностей підприємств-об'єктів спостереження, одна з яких охоплює підприємства, що визнані банкрутами, інша - підприємства, що продовжують нормально функціонувати.

Розробкою статистичних моделей прогнозування банкрутства займалися такі видатні закордонні вчені: Є. Альтман, Спрінгейт, Конан, Гольдер, Тофлер, Тисшоу, Ліс, Чессер та ін.

Діагностика українських підприємств за закордонними статистичними методиками є некоректною, оскільки порушуються найважливіші умови застосування статистичних моделей: часова відповідність, відповідність об'єкта оцінювання, відповідність методики визначення параметрів моделі. Необхідно використовувати метод, а не результати його використання.

В Україні метод дискримінантного аналізу використано при підготовці Порядку проведення оцінки фінансового стану бенефіці-ара, затвердженого наказом Міністерства фінансів України (шести-факторна модель). Існують інші спроби побудови статистичних моделей на матеріалах українських підприємств для розв'язання окремих дослідницьких завдань.

З методичної точки зору, перешкод для створення національних моделей діагностики банкрутства немає. До складу багатьох сучасних програмних пакетів статистичної обробки інформації входить функція БДА, що суттєво спрощує та прискорює процедуру математичних обчислень.

7. Рейтингові моделі діагностики фінансового стану і загрози банкрутства являють собою іншу форму створення простої для застосування системи узагальнюючої оцінки різноманітних характеристик об'єкта оцінювання, що мають вагоме значення для визначення наявності та глибини кризи його розвитку.

Побудова рейтингової системи передбачає проведення таких основних етапів роботи: формування переліку оціночних показників фінансового стану та загрози банкрутства підприємства; визначення принципу діагностики показників; типізація фінансового стану (виокремлення окремих типів життєздатності та (або) стадій розгортання кризи); встановлення граничних значень або ідентифікаційних якісних ознак кожного показника відповідно до визначеного типу фінансового стану; розробка принципів бальної оцінки окремих оціночних показників та формування ідентифікаційних таблиць оцінювання; визначення узагальнюючого критерію, інтерпретація результатів рейтингової оцінки.

Існують різні підходи до обґрунтування критеріальних меж оціночних показників, які будуються на обробці певного статичного масиву даних (наприклад, техніка кредитного скорінгу) або на математичній обробці (наприклад, методика В. Вітлінського).

8. У ході діагностики кризового стану доцільно використовувати графічний метод, який носить допоміжний характер і використову ється для наочної інтерпретації результатів попередньо проведеної

аналітичної роботи. Для проведення діагностики будується 2-3-мірна матриця, кожен квадрант якої характеризується певним діапазоном значення окремих оціночних показників.

Ідентифікація стану підприємства здійснюється в графічній формі шляхом визначення місцезнаходження підприємства в межах діагностичної матриці та аналізу його зміни за попередній період.

9. Експертні методики діагностики кризового стану та загрози банкрутства передбачають використання для формування діагностичного висновку не кількісних, а якісних показників, що характеризують стан діяльності підприємства, його ресурсного забезпечення, якості менеджменту тощо. Необхідна якісна інформація збирається експертами шляхом спостереження або опитування.

Формування узагальнюючого висновку здійснюється на підставі наявності експертно визначених типових ознак - індикаторів кризового стану або по стандартизованим методикам бальної або рейтингової оцінки (А-рахунок).

10. Динамічний підхід до діагностики банкрутства передбачає поглиблений аналіз грошового обороту підприємства, в перебігу якого здійснюється аналіз обсягів грошового обороту та грошових потоків підприємства, оцінюються джерела формування вхідного та напрями використання вихідного грошових потоків, оцінюється ритмічність та синхронність грошових потоків, достатність грошових залишків та грошових потоків для покриття поточних та боргових зобов'язань підприємства. Наявність стану та загрози неплатоспроможності визначається на підставі аналізу ритмічності та синхронності грошових потоків, їх достатності для покриття грошових витрат підприємства.

У перебігу цієї роботи використовується спеціальна система аналітичних показників динамічної платоспроможності, яка розраховується на матеріалах бухгалтерського та оперативного обліку, планових даних стосовно руху грошових коштів.

11. Динамічний підхід до аналізу стану підприємства логічно доповнює різні види статичних досліджень (коефіцієнтний, агрегатний, рейтинговий підходи), але на відміну від них оперує не статичними, а індексними показниками, використання яких дозволяє оцінити динаміку (напрямок) розвитку підприємства.

Відмінними особливостями цього підходу до проведення діагностики є насамперед широке коло об'єктів дослідження, які можуть об'єднувати не тільки фінансові, а й нефінансові показники (індикатори) розвитку підприємства, що у сукупності дозволяє дати інтегральну оцінку ринкової, виробничої, кадрової та фінансової спроможності підприємства. У якості оціночних використовуються не статичні, а динамічні показники-індекси відповідних показників та індекси співвідношення між двома взаємозалежними аналітичними показниками.

12. Для діагностики кризи розвитку підприємства слід широко використовувати автоматизовані системи діагностики – спеціальні програмні продукти, що використовується для розрахунку окремих

показників та інтерпретації на їх основі за спеціальними (вбудованими або налагодженими) методиками стану підприємства та оцінки наявності загрози банкрутства.

Існуюче різноманіття даних систем дозволяє класифікувати їх залежно від автономності (автономні, добудовані), наявності функції формування узагальнюючого висновку (розрахункові, інтелектуальні), участі користувача у формуванні узагальнюючого висновку (закриті, відкриті).

2.3 Удосконалення методів діагностики банкрутства

Якість діагностики загрози банкрутства визначається насамперед набором оціночних показників (об'єктів дослідження), що використовуються для отримання експертного висновку. Саме тому розробці переліку таких показників та обґрунтуванню доцільності їх застосування присвячено чимало досліджень іноземних та вітчизняних дослідників.

Оскільки донині не існує єдиного загальновизнаного переліку оціночних коефіцієнтів-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства, кожен дослідник-теоретик та суб'єкт діагностування-практик підходять до вирішення цього завдання індивідуально.

Найбільшого поширення набув коефіцієнтний підхід, в перебігу якого об’єктами дослідження виступають різноманітні коефіцієнти — різноманітні відносні показники, що розраховуються шляхом порівняння між собою певних абсолютних показників господарсько-фінансової діяльності підприємств, інформація про які міститься у різноманітних видах звітності та обліку.

Формування системи показників-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства повинно базуватися на наступних методологічних принципах. [9]

1. Адекватність системи показників завданням діагностичного дослідження, тобто можливість за їх допомогою забезпечити виявлення й оцінку глибини розвитку кризи та її окремих фаз, здійснення діагностики наявності передумов для її поглиблення або послаблення(переборення).

2. Наявність інформаційного забезпечення для розрахунку значення показників, проведення динамічного та порівняльного аналізу.

3. Можливість чіткого визначення алгоритмів розрахунку показників-індикаторів кризи, що забезпечує тотожність їх економічного розуміння та тлумачення при використанні різними фахівцями-експертами.

4. Можливість накопичення статистичної бази стосовно рівня та динаміки зміни показників, що з часом стане інформаційною передумовою розробки спеціальних критеріальних моделей (рейтингових систем) діагностики кризи та загрози банкрутства.

5. Охоплення показниками усіх найважливіших напрямів (сфер) оцінки фінансового стану підприємств, в яких можуть знаходити віддзеркалення кризові явища, що притаманні їх діяльності, або передумови для їх появи.

6. Оптимальна чисельність показників з кожного напряму дослідження, виключення зі складу системи показників, що дублюють один одного (тобто за цими показниками можна отримати тотожний за економічним змістом аналітичний висновок).

7. Можливість чіткого та однозначного визначення негативного значення (критеріальної межі) або негативної динаміки (напряму зміни), які можуть використовуватись як база для ідентифікації кризового стану або передумов для його появи в майбутньому.

Враховуючи визначені методологічні принципи, на рис. 4.2 представлена декомпозиція системи показників-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства за такими класифікаційними ознаками, як інформаційне забезпечення розрахунку, функціональне спрямування, призначення (сфера застосування).

Виходячи з інформаційного забезпечення розрахунку показників-індикаторів, виокремлюються показники експрес- та фундаментальної діагностики.

До складу показників експрес-діагностики включають оціночні показники, що розраховуються тільки на підставі затверджених форм фінансової, статистичної та податкової звітності підприємства. Ці показники можуть бути швидко розраховані будь-яким стороннім дослідником (органами державного контролю, кредиторами, господарськими партнерами тощо).

Фундаментальна діагностика здійснюється спеціалістами самого підприємства або за його згодою відповідними фахівцями. Тому розрахунок показників фундаментальної діагностики потребує більш складного інформаційного забезпечення у вигляді матеріалів управлінського обліку та результатів спеціальних обстежень.

У складі показників експрес-діагностики залежно від виду звітності, що використовуються, можна відокремити наступні аналітичні підсистеми:

1) показники, які розраховуються щоквартально та за підсумками року виключно на базі даних фінансової звітності;

2) показники, розрахунок яких базується на спільному використанні форм фінансової та статистичної звітності, зокрема ф.№1-Б „Звіт про фінансові результати, дебіторську та кредиторську заборгованість" (місячна), яка містить інформацію про обсяг простроченої кредиторської заборгованості підприємства;

3) показники, які розраховуються на базі податкової звітності; на відміну від 2-х попередніх підсистем ці показники розраховуються за матеріалами податкового обліку та передбачають використання специфічних показників, перелік та методика розрахунку яких визначена відповідними нормативно-інструктивними матеріалами [18,21].

Виходячи з функціонального спрямування, показники-індикатори кризи традиційно об'єднуються у 4-ти підгрупи:

1) стан ліквідності,

2) структура капіталу,

3) оборотність,

4) рентабельність. [35]

Перелік показників кожної групи є достатньо різноманітним та дискусійним. Більш того, в різних дослідженнях пропонуються різні назви одного показника (за однакового алгоритму) та різні алгоритми розрахунку (за однакової назви).

Для підприємств, акції яких котуються на фондовій біржі, з часом (при масових трансакціях з приводу купівлі-продажу акцій) доцільним є використання і 5-ої підгрупи показників за функціональним спрямуванням – "ринкової активності", які базуються на використанні такого специфічного показника як курсова вартість акції та ринкова вартість власного капіталу.

Залежно від призначення (сфери застосування) показників

виокремлюються показники поточної і майбутньої загрози банкрутства.

Розрахунок показників поточної загрози банкрутства дає змогу оцінити загрозу порушення передбачених законодавством про банкрутство термінів виконання фінансових зобов'язань (задоволення претензій кредиторів) за рахунок наявних високоліквідних активів або наявність передумов для ініціювання судових процедур (з боку кредиторів - наявність заборгованості, термін сплати якої минув, з боку самого підприємства - поточна збитковість та часткова втрата власного капіталу). До складу цієї групи доцільно включати показники, що мають еталонний мінімум або критичне значення. Якщо рівень цих показників нижчий еталонного (критичного) - поточний стан підприємства діагностується як неблагополучний, а рівень поточної загрози банкрутства - високий.

Оцінка рівня майбутньої загрози банкрутства може здійснюватися за допомогою дослідження динаміки показників структури капіталу, оборотності та прибутковості за ряд періодів. Стабільна тенденція до зниження рівня цих показників свідчить про зростаючу загрозу банкрутства підприємства, що може реалізуватися в майбутньому періоді. Порівняння абсолютних значень показників із середньогалузевим дає можливість встановити, як швидко „відкладена загроза банкрутства" може стати наявною.

РОЗДІЛ 3 ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Опис предметної області дослідження

Предметною областю дослідження в даній роботі є підприємство ВАТ «Херсонська ТЕЦ». Розглянемо особливості діяльності підприємства.[1]

Херсонська теплоелектроцентраль знаходиться за адресою: Бориславське шосе,1 і розташована на правому березі р.Дніпро в межах міста Херсона. Будівництво почалося в 1952р. і здійснювалося у 2 черги в умовах постійного росту теплового й електричного навантажень. Спочатку було змонтовано два турбоагрегати типу ПТ-12-35/10 і чотири котлоагрегати типу ЦКТИ-75-39ф. На другій черзі до 1968 року були встановлені два турбоагрегати типу ПР-25-90/10/0,9 і три котлоагрегати типу БКЗ-160-100 ФЖШ. В зв'язку з реорганізацією Херсонського енергокомбінату 16.10.60 р. створена Херсонська ТЕЦ (наказ №289 від 11.10.60 р.) Для покриття постійно зростаючих теплових навантажень, а також для підвищення надійності та економічності роботи станції, починаючи з 1966 року на станції проводяться великі реконструктивні роботи. Так, у 1966-1967 роках пара з відбору 8-13 ата турбін ПР-25 подана на голову турбін ПТ-12, що дозволило в літній період завантажувати турбіни і котли високого тиску до максимальних навантажень, а котли середнього тиску законсервувати. У 1969 році для збереження в роботі більш економічних турбін ПР-25 у періоди спаду теплових навантажень турбіни ПТ-12 реконструйовані - пара з 23 ступені турбін високого тиску подана у 4НД турбін ПТ-12 з установкою додаткового стопорного клапану і введенням захистів. У 1971-1972 роках турбіни ПТ-12 були переведені в режим погіршеного вакууму. Споживач одержав додатково 50 Гкал/годину тепла гарячою водою. Частка вироблення електроенергії на тепловому споживанні зросла в 1,3 рази. У 1974 році в результаті введення в експлуатацію редуційно-охолоджувальної установки РОУ-100/35 отримана можливість роботи турбін середнього тиску від котлів високого тиску. Це дозволило на деяких режимах тримати в роботі на один котел середнього тиску менше. У 1975 році модернізовано турбоагрегат ПР-25-90/10/0,9 ст. № 3 з підвищенням електричної потужності до 35 мвт і теплової потужності до 120 Гкал. У 1977 році здійснена аналогічна модернізація турбоагрегату ст.№4. У 1969 році ємкості золовідвалу були зношені цілком. Подальша експлуатація золовідвалу здійснювалась за рахунок нарощування дамб. У зв'язку з аварійним станом золовідвалу, сильним забрудненням навколишнього середовища золошлаковідходами і відсутністю непридатних земель під золовідвал, Міненерго УРСР прийняло рішення про перевід ТЕЦ на мазут. До кінця 1981 року відповідно до програми переводу ТЕЦ на мазут побудовані і введені в експлуатацію: мазутне господарство з розвантажувальною естакадою на 18 цистерні чотирма резервуарами ємкістю по 5000 м3 , очисні спорудження по очищенню замазучених вод, димар висотою стовбура 120 м. Крім того, виконана модернізація котельних агрегатів з переведенням на мазут і підвищенням номінальної паропродуктивності котлів типу БКЗ-160-100 ФЖІ на 25% і котлів типу ЦКТИ-75-39ф - на 40%. На котлах ст.№ 3 і 4 уперше серед електростанцій Міненерго УРСР застосований повітряпідігрівник із трубками зі скла. Внаслідок об'єднання Херсонської ТЕЦ та Херсонських теплових мереж ПЕО "Одесаенерго" 01.01.85р. було створене Херсонське підприємство теплових мереж ПЕО "Одесаенерго"(наказ 246 від 29.12.84р.) 25 травня 1995р. Херсонське підприємство теплових мереж ПЕО "Одесаенерго" перетворено в Херсонські теплові мережі "Херсонобленерго" (наказ №1 від 25.05.95р.) 01 листопада 1995 р. Херсонські теплові мережі "Херсонобленерго" перейменовані в Херсонську ТЕЦ ДАЕК "Херсонобленерго" (наказ №106 від 30.10.95) Згідно з наказом Міненерго України від 07.10.98р. №192 Херсонська ТЕЦ ДАЕК "Херсонобленерго" з 07.10.98р. перетворено в Державне підприємство "Херсонська ТЕЦ". Державне підприємство "Херсонська ТЕЦ" згідно наказу Мінтопенерго України від 29.05.02р. №320 перетворене у Відкрите акціонерне товариство "Херсонська ТЕЦ" (ВАТ "Херсонська ТЕЦ").

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10