рефераты бесплатно
 
Главная | Карта сайта
рефераты бесплатно
РАЗДЕЛЫ

рефераты бесплатно
ПАРТНЕРЫ

рефераты бесплатно
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

рефераты бесплатно
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Дипломная работа: Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави

Ось чому потрібно перед тим, як приступати до розгляду законопроекту, чітко проаналізувати його фінансову складову. Не можна починати реформи, не враховуючи наслідків для функціонування системи.

Все це дозволяє стверджувати, що основна робота щодо реалізації ідеї впровадження єдиного соціального внеску ще попереду. Потрібно врахувати все до останньої дрібниці оскільки, як відомо, навіть при досконалому законі нова система починає працювати на всю потужність за два-три роки (при недосконалому цей строк є набагато більшим), а система соціального захисту населення повинна функціонувати безперебійно не дивлячись ні на які реформи.

Формування нової моделі економічного розвитку, котра спиралася б на максимальну концентрацію наявних ресурсів, на економічне зростання інноваційного типу, засвідчила потребу поступової відмови від архаїчної системи соціального захисту, яка залишилася у спадок від командної економіки.

Одним з принципово важливих пріоритетів соціальної політики держави є розбудова ефективної системи соціального страхування. Акцент на страхових засадах фінансування соціальної політики об’єднує в єдину систему витрати й заощадження населення, інвестиції підприємств і фінансово-банківської системи, формує додаткові інструменти концентрації фінансових ресурсів в економіці, створює диверсифіковану систему відтворення людського капіталу, дозволяє встановити баланс інтересів членів суспільства, солідарну відповідальність за майбутнє громадянина, роботодавця та держави.

Відтак, складовими реформ у соціальній сфері мають стати практична реалізація пенсійної реформи з поступовим переходом до обов’язкової накопичувальної системи пенсійного страхування та впровадженням паралельної системи добровільного пенсійного страхування; широке впровадження обов’язкового медичного страхування із одночасним підвищенням відповідальності та кваліфікаційного рівня медичних установ. Передбачається також розширення кредитно-страхових засад фінансування видатків на отримання освіти, придбання житла тощо.

Важливість розвитку системи соціального страхування зумовлюється встановленням спільної відповідальності найманого працівника, підприємця та держави за забезпечення соціальної орієнтованості економічного розвитку. Таким чином до підвалин громадянського суспільства закладається один з важливих наріжних каменів.

Становлення демократичного суспільства, закріплення ринкових відносин зумовили спрямування державної соціальної політики на створення нової системи соціального захисту громадян, в основу якої закладено принципи соціального страхування. Першим кроком у цьому напрямі було схвалення у грудні 1994 р. Концепції соціального забезпечення населення України, яка окреслила головні складові та принципи системи соціального страхування. Для реалізації Концепції у 1999 р. Верховна Рада ухвалила Закон України “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”. Цим було відкрито шлях до запровадження п’яти видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, а саме: пенсійного, медичного, на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Фундаментальними перетвореннями, що відбулися за період здобуття Україною незалежності, можна вважати відокремлення коштів державного і соціального бюджетів, перехід до страхового принципу фінансування видатків на соціальну сферу, встановлення прямої залежності розмірів соціальних виплат від страхових внесків та стажу. Вдалося запровадити управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування на паритетних засадах представниками тих сторін, за рахунок яких формуються кошти фондів, а саме: представниками держави, роботодавцями та застрахованими особами. Така організація управління системою сприяла ефективнішому вирішенню поточних і стратегічних завдань з урахуванням інтересів кожної сторони, забезпечила прозорість, підзвітність та дієвий фінансовий контроль.

Позитивних зрушень зазнала система пенсійного забезпечення. У Пенсійному фонді України з 2001 р. запроваджено персоніфікований облік внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Станом на 31.12.03 р. в центральній базі даних застрахованих осіб у системі персоніфікованого обліку відкрито понад 25 млн персональних облікових справ та видано понад 10 млн свідоцтв про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. У 2004 р. системою соціального страхування та пенсійного забезпечення було охоплено біля 21 млн застрахованих осіб та 14 млн пенсіонерів. Це становить 72 % населення країни.

Між тим, кардинальне реформування системи соціального забезпечення є багатоаспектним процесом, розрахованим на тривалу перспективу, внаслідок якого має бути створена сучасна та ефективна система адміністрування соціального страхування, а також налагоджена стабільно працююча накопичувальна складова пенсійної системи. При цьому слід враховувати низку принципово важливих моментів.

1. Передача управління частиною активів системи соціального страхування недержавним страховим фондам потребує значної уваги до проблем надійності останніх, підвищення ефективності їхнього використання. На жаль, в Україні поки що не сформовано належної ділової та професійної етики ведення відкритого ефективного бізнесу, особливо – у фінансовій сфері. Відтак принципово важливими передумовами створення ефективної системи соціального страхування є формування розвиненого прозорого фондового ринку та впровадження дієвого контролю над виконанням господарського законодавства. Це свідчить про неможливість швидкого переходу соціального забезпечення на страхові принципи та вимагає етапності цього процесу.

2. Має бути здійснений перехід до сплати єдиного соціального внеску та зниження навантаження соціальним податком фонду заробітної плати. Нині сукупний розмір внесків на соціальне страхування становить 41,7 % фонду оплати праці, причому 38,7 % сплачують роботодавці, а 3 % - застраховані особи. За розрахунками, в результаті запровадження обов’язкового медичного страхування на користь системи охорони здоров’я необхідно буде перерозподілити додатково близько 3 % виробленого внутрішнього валового продукту держави, що відповідає підвищенню загального розміру страхових внесків додатково на 5 % від фонду оплати праці. Таке становище спонукає роботодавців до приховування реальних обсягів фонду заробітної плати, що в умовах переходу на страхові засади соціального забезпечення закладає підґрунтя конфлікту між роботодавцями та працівниками.

3. Об’єднання всіх видів соціального страхування в одну систему дозволить охопити ризики віддаленого періоду (пенсії) і ризики повсякдення (медичне страхування), підвищивши „споживчий попит” на систему соціального страхування. Це створить відповідні умови для виникнення соціального тиску на роботодавців, які ухиляються від сплати внесків до системи обов’язкового соціального страхування. У свою чергу, це позначиться на загальному рівні сплачуваності страхових внесків і, відповідно, приведе до певного розширення консолідованої бази нарахування обов’язкового страхування.

Запровадження єдиного соціального внеску потребує поступового та виваженого підходу до його реалізації. Адже в умовах реформування пенсійної системи значно зростають витрати солідарної системи, і запровадження єдиного соціального внеску не повинно спричинити зменшення рівня фінансових надходжень.

Відтак, запровадження єдиного соціального внеску має відбуватися разом зі зменшенням адміністративних витрат та підвищенням ефективності діяльності фондів соціальної сфери. При цьому мають бути збережені головні досягнення сформованої сьогодні системи: страховий принцип фінансування, відокремленість бюджетів фондів, паритетність участі сторін соціального партнерства в їхньому управлінні, гласність, прозорість та доступність соціального страхування для всіх верств населення.

З метою створення сучасної та ефективної системи адміністративного управління фондами соціального страхування, запровадження ефективно працюючої накопичувальної складової пенсійної системи, підвищення рівня соціальних гарантій застрахованим особам необхідно:

·         раціоналізувати процес адміністрування шляхом об’єднання подібних адміністративних функцій фондів соціального страхування, зокрема, збору, обліку, звітності й контролю за збором внесків на соціальне страхування і створення єдиної бази персоніфікованих даних щодо внесків на соціальне страхування;

·         підвищити рівень збирання страхових внесків, якість надання соціальних послуг та розмір страхових виплат населенню;

·         удосконалити систему персоніфікованого обліку та створити систему автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб;

·         розбудувати і зміцнити інституційну спроможність органів, які здійснюють управління та державний нагляд за системою загальнообов’язкового державного соціального страхування;

·         зміцнити інституційну спроможність Держфінпослуг, що здійснює регулювання діяльності небанківських фінансових установ.

4. На особливу увагу заслуговує необхідність створення досконалої інфраструктури пенсійної системи, яка має забезпечувати її фінансову стійкість, злагодженість, прозорість і ефективний контроль. Невід’ємною складовою цього процесу є розбудова інституційної спроможності складових пенсійної системи, що, зокрема, передбачає:

·         удосконалення функцій адміністрування пенсійних внесків у контексті реформування всієї системи соціального страхування;

·         комплексну підготовку Пенсійного фонду України до запровадження другого рівня пенсійної системи, а також підвищення ефективності виконання ним своїх безпосередніх функцій з призначення та виплати пенсій;

·         розбудову аналітичного потенціалу всіх державних інституцій, відповідальних за фінансову стабільність пенсійної системи;

·         встановлення прозорого та ефективного регуляторного режиму у сфері недержавного пенсійного забезпечення із розробленням відповідної нормативно-правової бази.

5. У ході реформування пенсійної системи значної модернізації потребує сам Пенсійний фонд України. З підготовкою до створення Накопичувального фонду, управління яким покладено на Пенсійний фонд, постають питання розбудови цього принципово нового напряму роботи фонду, його технічного та методологічного забезпечення. Це стосується як обчислення пенсій з веденням персоніфікованих рахунків, так і оцінювання наслідків впливу зміни різноманітних чинників на стійкість фінансового стану Пенсійного фонду.

6. З метою розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення необхідно:

·         скласти Державний реєстр пенсійних фінансових установ;

·         розробити нормативну базу для державного регулювання недержавного пенсійного забезпечення;

·         запровадити механізми реєстрації недержавних пенсійних фондів, ліцензування суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення;

·         створити систему ефективного державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення та додержанням законодавства у цій сфері.

Запропонована модель соціальної політики дозволяє від непродуктивного споживання суспільних ресурсів перейти до акумулювання ресурсів інститутами фінансового ринку, що перетворюватиме їх на інвестиційний потенціал. Отже, вимагаючи підвищення ефективності національної економіки як засобу реалізації соціальних цілей, така модель одночасно надає ресурси та створює потенціал для такого підвищення.


Висновки

Посилення уваги до проблем розвитку соціальної сфери в Україні у поточному році є незаперечним позитивним чинником і свідчить про значні зрушення, які сталися в системі державних пріоритетів та громадській свідомості. Проте в соціальній політиці переважають намагання виконати зобов'язання держави у соціальній сфері за будь-яку ціну, в тому числі - за рахунок посилення фіскального тиску та розмивання інвестиційного потенціалу національної економіки. В стратегічній перспективі це перешкоджає зростанню доходів економічно активного населення та надходженню достатніх обсягів ресурсів для виконання державою соціальних функцій. Соціальна політика не розглядається поки що як провідна складова частина стратегії забезпечення стійкого економічного зростання.

Поява у 2001-2002 роках стійких ознак грошово-фінансової стабілізації і зростання економіки України, позитивна динаміка ВВП, промислового та сільськогосподарського виробництва, збільшення реальних грошових доходів населення засвідчили наявність вихідних передумов для поступового поліпшення рівня та умов життя населення України. Водночас, зберігається низка загрозливих рис соціально-демографічної ситуації в Україні, головними серед яких є:

- демографічна криза, погіршення якості людського потенціалу, погіршення стану здоров'я та відтворювального потенціалу нації;

- неефективне використання трудового потенціалу країни. Про це свідчить високий реальний рівень безробіття і його застійний характер;

- відставання темпів зростання доходів громадян від росту цін на товари і тарифів на послуги. Близько 70 % працівників отримують зарплату, меншу за прожитковий мінімум. За підсумками семи місяців 2007 року реальний ВВП України зріс на 8,5 %, а реальні доходи населення - на 8,2 %. Низький рівень доходів більшості населення перешкоджає утворенню "середнього класу" - основи соціальної стабільності;

- погіршення структури та рівня споживання населення. За останні 10 років споживання продуктів харчування на душу населення скоротилося в 1,5-2 рази.

Соціальна політика держави покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім'ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров'я та медичну допомогу, соціальне забезпечення та безпечне навколишнє середовище. Проте практика засвідчила, що закладене в Конституцію положення про Україну як соціальну державу поки що не знайшло належного втілення.

Суттєвою проблемою є те, що перехід до ринкової системи господарювання не супроводжувався в Україні диверсифікацією системи фінансування соціальної сфери. Головним джерелом витрат залишається державний бюджет, який неспроможний забезпечувати належний рівень соціальних видатків. Видатки зведеного бюджету на соціальний захист населення по відношенню до ВВП у 2006 році були утричі менші, ніж у 1993 році. З урахуванням того, що реальний ВВП скоротився за цей час більш, ніж удвічі, витрати на соціальну сферу зменшилися майже в чотири рази.

Через дефіцит фінансових ресурсів відбулося різке падіння якості соціальних послуг та зниження рівня соціального захисту. Оскільки заробітна плата у соціальній сфері є однією з найнижчих, галузь втрачає кваліфікованих фахівців. Особливу занепокоєність викликає занепад соціальної інфраструктури. Це знижує ефективність закладів соціальної сфери, збільшує потреби щодо поточних соціальних витрат та майбутніх витрат, які будуть необхідні для відновлення належного рівня соціального забезпечення. Непрямі втрати, які також викликані зниженням рівня соціального фінансування (аварії та катастрофи, епідемії, крадіжки тощо), ведуть до витрат, які часто перевищують тимчасову економію.

Деяке збільшення рівня соціальних витрат у 2006 році поки що не в змозі забезпечити необхідні якісні зрушення в соціальній політиці України.

Повноцінне запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування дозволило б у перспективі розвантажити витратну частину державного бюджету. Проте в Україні запровадження такої системи має бути тісно пов'язане з політикою грошових доходів. Перекладення на працівника сплати частини страхових внесків можливе лише за умови підвищення його заробітної плати. Ефективне запровадження в Україні страхової системи соціального захисту також гальмується:

- недостатніми умовами для надійного функціонування недержавних страхових фондів;

- низькою ефективністю реального сектора економіки як головного джерела збереження та примноження коштів недержавних страхових фондів;

- нездатністю людей, дохід яких сьогодні знаходиться на рівні, нижчому за прожитковий мінімум, сплачувати додаткові внески індивідуального пенсійного чи медичного страхування.

Той факт, що відчутні економічні зрушення 2001-2002 років та деякий застій в економіці України у 2004-2007 рр. не призвів у підсумку до помітних змін у рівні життя населення, засвідчив однобічність та неповноту позитивних процесів, відтак - їхню нестійкість. Це обумовлює потребу в комплексній програмі дій, яка б ув'язала макроекономіку з добробутом конкретної людини. Головним змістом цієї програми має бути розвиток людського капіталу нації - головного чинника національної конкурентоспроможності в економіці ХХІ століття.

Криза платоспроможного попиту, вузькість внутрішнього ринку, які склалися на нинішньому етапі в Україні, створюють сприятливі умови для використання активної соціальної політики як провідного фактора економічного зростання. Поетапне погашення заборгованостей з грошових виплат, індексація доходів малозабезпечених верств населення створять сприятливі умови для збільшення платоспроможного попиту в Україні.

Важливою умовою для активізації соціальної політики є оздоровлення фінансів підприємств. За теперішніх умов збереження значних обсягів кредиторської заборгованості та надмірного фіскального навантаження, кошти, які надходять до підприємств внаслідок збільшення платоспроможності населення, не можуть належним чином використовуватися для інвестиційного розвитку та розширення виробництва.

Перехід до активної соціальної політики вимагатиме пом'якшення грошових обмежень, розвитку внутрішнього ринку, підтримки національного бізнесу та капіталу з метою збільшення зайнятості та підвищення доходів населення. Збереження сприятливої зовнішньоекономічної кон'юнктури створює умови для фінансування соціальних витрат протягом перехідного періоду за рахунок нарощування експорту продукції базових галузей, проте з обов'язковим перерозподілом частини отриманих коштів на розбудову внутрішнього ринку та пріоритетних національних виробництв.

Соціальне страхування – це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави. Це гарантована система заходів щодо забезпечення громадян у старості, втрати працездатності, підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров’я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Соціальне страхування у своєму розвитку пройшло безліч етапів. Перші елементи соціального страхування спостерігалися ще на початку існування суспільства. Подальший розвиток соціального страхування відбувся у Середньовіччі. Тоді засновували спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків. Еволюція соціального страхування відбувалася поступово, набуваючи при цьому все більшого розвитку. Звичайно, на межі 19 – 20 ст. значного розвитку соціальне страхування набуло в таких країнах як Англія, Франція, Швеція, Норвегія, Португалія та Швейцарія. Пізніше – у Чехословаччині та Румунії. В Україні соціальне страхування почало активно розвиватись у складі Радянського Союзу, де існувала державна система соціального забезпечення. Окремі елементи функціонування соціального страхування в колишньому СРСР та ряді зарубіжних держав були використані в процесі формування системи соціального страхування незалежної України.

Нажаль, вирішення проблем соціального страхування в Україні відбувається значно складніше й повільніше порівняно з розвинутими країнами. Причин багато: тіньова економіка, демографічна криза, що полягає в збільшенні громадян пенсійного віку, які потребують достатнього для них обсягу коштів. Це в свою чергу призводить до більшого навантаження на тих, хто працює. Нажаль, на сьогодні кількість громадян працездатного віку скорочується внаслідок масового виїзду за кордон. Таким чином, система соціального страхування має дуже багато недоліків, яких просто необхідно позбавитись шляхом реформування. На відміну розвинутих країн, Україна не має обов’язкового медичного страхування, яке на разі є дуже і дуже потрібним.

Зараз Україна намагається вступити до ЄС, а це в свою чергу супроводжується значними заходами реформування майже всієї економіки та державної політики, де соціальне страхування відіграє одну з найважливіших ролей. Я маю надію, що теперішня влада зробить все можливе, щоб Україна дорівнялася до тих країн, які дійсно є розвинутими і мають попереду ще багато перспектив розвитку. Все, що робиться державою, повинно робитися для її громадян. Це є захист, матеріальне і медичне забезпечення та надання можливості працювати та зростати професіонально. Український народ повністю довірився владі, отже держава не має права підвести громадян, які вірили і вірять у свою незалежну Україну.


Список використаної літератури

1.         Конституція України

2.         Кодекс законів про працю України

3.         Концепція соціального забезпечення населення України (Постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1994 року №3758-XII)

4.         Закон України. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1999 року № 16/98-ВР

5.         Закон України. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 2000 року № 1105-XIV (із змінами)

6.         Закон України. "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22 лютого 2002 року № 2272-III (із змінами)

7.         Закон України. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2002 року № 2240-III

8.         Закон України. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2001 року № 1533-III (із змінами)

9.         Закон України. "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2002 року № 2213-III (із змінами)"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 16 січня 2004 року № 429-IV.

10.       Постанова Кабінету Міністрів України

11.       Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1993 р. № 83 "Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інвалідів"

12.       Постанова Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1995 р. № 221 "Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності"

13.       Постанова Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2001 р. № 1423 "Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для

14.       підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8


рефераты бесплатно
НОВОСТИ рефераты бесплатно
рефераты бесплатно
ВХОД рефераты бесплатно
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

рефераты бесплатно    
рефераты бесплатно
ТЕГИ рефераты бесплатно

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.