Організація нормування праці на підприємстві та особливості. Реферат.

| | | | | | | | | |

| | | | | | | | | |

| | | | | | | | | |

| | | | | | | | | |

| | | | | | | | | |

| | | | | | | | | |

| | | | | | | | | |

+-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------+

Визначальним серед засад нормування праці є принцип забезпечення

максимальної відповідності норм суспільно необхідним витратам праці. Ця

вимога обумовлена тим, що норми завжди виконують роль одного з

найважливіших засобів підвищення продуктивності праці у конкретному

виробництві. Якщо норми витрат праці на окремому підприємстві значно вищі

суспільна необхідних, то це робить його діяльність збитковою,

нерентабельною, призводить до банкрутства. Якщо ж підприємство впроваджує

більш економні норми праці, воно знижує витрати підвищує

конкурентоспроможність своєї продукції на ринку.

Економічна сутність першого принципу логічно продовжується принципом

необхідності забезпечення прогресивності норм, тобто доведення їх до рівня

витрат праці, який нижче суспільна необхідного. Виконання цієї вимоги

робить норми стимулятором науково-технічного та організаційного прогресу,

сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Дієвість та ефективність норм забезпечуються виконанням вимог принципу

наукової та організаційно-технічної обґрунтованості норм, що

характеризується рівнем використання досягнень науки за умови повної

відповідності розроблених норм реально досяжної продуктивності праці та

максимального використання виробничих резервів. Під

організаційно-технічною обґрунтованістю норм розуміють повноту врахування

при їх розробці всіх виробничих факторів, що впливають на продуктивність

праці. Необґрунтовані норми гальмують підвищення ефективності праці.

Досягнення дієвого аналізу резервів виробництва на засадах використання

прогресивних та всебічно обґрунтованих норм праці пов\\\'язане з виконанням

принципу єдності застосованих норм, рівної напруженості, тобто отримання

за їх допомогою однакових результатів в ідентичних організаційно-технічних

умовах. Це повинно забезпечити встановлення однакових норм витрат праці на

однакові роботи, що виконуються в аналогічних організаційно-технічних

умовах, незалежно від галузевого профілю підприємства. Таку ефективність

нормування обумовлює дотримання принципу обов\\\'язкового комплексного

охоплення всього обсягу робіт обґрунтованими нормами з урахуванням всіх

наявних на підприємстві факторів. При наявності робіт, трудомісткість яких

невідома, контроль за мірою праці стає складним, а іноді неможливим.

Нормування повинно охоплювати весь комплекс факторів продуктивності праці

на робочих місцях: технічних, технологічних, організаційних, економічних,

соціальних, природно-кліматичних, психофізіологічних. Неповний облік

дієвих факторів чи витрат праці робить узагальнені розрахунки

трудомісткості виробництва в цілому недостовірними. Причому неточність

комплексного нормування (тобто можлива його похибка) залежить від рівня

похибки найбільш недосконалої норми.

Не менш важливими є вимоги принципу чіткої регламентації складу робіт та

організаційно-технічних умов їх виконання, що враховуються при розробці

норм. Значення регламентації складу робіт полягає в тому, що у виробничих

умовах лише найдоцільніша організація дає найбільш ефективні результати.

Всі надлишкові елементи трудового процесу ведуть до надмірних витрат

праці. Тому встановленню норм повинно передувати впровадження

раціонального складу робіт, виконуваних найбільш доцільними методами.

Це повністю коригується дотриманням принципу оптимального вибору об\\\'єкта

дослідження як одиниці нормування праці. Кожний об\\\'єкт нормування повинен

мати таке визначення за функцією та робочим місцем, яке дозволило б чітко

відрізняти його від інших об\\\'єктів і точно фіксувати час виконання

конкретної роботи, операції. Оптимальними критеріями можуть бути:

виявлення чіткого об\\\'єктивного взаємозв\\\'язку між зовнішніми ознаками

нормованої праці та її змістом, можливостями формального обліку

результатів та зіставленням особливостей виконання у різних

організаційно-технічних умовах; стабільність внутрішнього змісту протягом

досить тривалого часу.

Забезпечення умов економії праці пов\\\'язане з виконанням вимог принципу

демократичного широкого залучення трудящих до розробки норм праці. Він

передбачає ініціативу трудящих, робітників в освоєнні, впровадженні

прогресивних норм, їх перегляді, розширенні прав трудових колективів у

встановленні міри праці з урахуванням умов праці та її напруженості на

конкретних робочих місцях.

Відповідно до мети, завдань та принципів складається зміст процесу

організації нормування праці на підприємстві. Це:

0x01 graphic

вивчення та аналіз змісту і характеру праці відповідної категорії

персоналу в цілому та окремих професійно-кваліфікацій них груп зокрема у

реальних організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умовах;

0x01 graphic

вивчення передового науково-технічного виробничого вітчизняного та

закордонного досвіду, аналіз можливостей впровадження його в умовах

підприємства;

0x01 graphic

встановлення конкретної мети розробки певної норми, визначення вимог до

неї, вибір методу нормування, вирішення питання необхідності проведення

науково-дослідних робіт, що передують розробці норми, чи наявній

можливості використання для цього типових галузевих або інших існуючих

норм;

0x01 graphic

проектування виконання роботи, ефективного складу її процесів,

послідовності виконання у часі, що найповніше відповідало б

організаційно-технічним умовам виробництва; відповідно до цього

встановлення необхідного ступеня деталізації трудового процесу, способу

спостереження і фіксації результатів, кількості спостережень;

0x01 graphic

апробація норм, оцінка їх економічної ефективності, аналіз тенденцій змін

організаційно-технічних умов, уточнення норм;

0x01 graphic

впровадження норм на конкретні робочі місця у виробничому процесі.

Таким чином, значення організації нормування праці полягає в тому, що воно

являє собою одну з найважливіших складових частин використання суспільної

праці на рівні конкретних підприємств. Упровадження тут ефективного

нормування дозволяє виявляти об\\\'єктивні втрати робочого часу та достовірно

встановлювати їх кількість, відшукувати наявні резерви збільшення

продуктивності праці та підвищення ефективності виробництва, конструювати

раціональний склад і структуру трудових процесів з більш повним

використанням робочого часу. Це стає засадами розробки обґрунтованих

планів виробництва і праці, визначення реальної потреби в кількісному та

якісному складі працівників.[4]

Отже, сучасна організація нормування праці, що переходить від

недосконалого, ненаукового за підходами досвідно-статистичного нормування

до застосування техніко-економічно та психофізіологічно обґрунтованих норм

праці для всіх категорій працівників, стає міцною основою для планування

чисельності працівників, доцільної їх розстановки, найбільш ефективного

використання техніки і можливостей людей.

На державному рівні контроль за станом нормування праці в народному

господарстві здійснює Міністерство праці, яке за участю Міністерства

економіки, Міністерства статистики, Міністерства фінансів і галузевих

міністерств щорічно до 15 вересня інформує Кабінет Міністрів України про

стан нормування праці в народному господарстві та вносить пропозиції про

його поліпшення.

Постановою Кабінету Міністрів від 20 березня 1995 р. за № 197 були

затверджені заходи поліпшення нормування праці в народному господарстві,

які передбачали проведення організаційно-методичної роботи по створення

нормативної бази (виконавцями є - Національний центр продуктивності

Мінпраці, міністерства, інші органи державної виконавчої влади).

Для створення нормативної бази Постановою передбачено:

0x01 graphic

інвентаризацію наявних нормативних документів з питань нормування праці,

визначення міжгалузевих та галузевих нормативів праці, що підлягають

переробленню і доповненню, а також видів робіт, на які не розроблені

зазначені нормативи;

0x01 graphic

розроблення, перероблення і доповнення міжгалузевих і галузевих норм і

нормативів праці;

0x01 graphic

створення банку міжгалузевих і галузевих норм і нормативів праці та

забезпечення їх тиражування для галузей народного господарства за їх

замовленнями;

0x01 graphic

розроблення “Анотованого каталогу міжгалузевих матеріалів з нормування

праці”;

0x01 graphic

розроблення та затвердження рекомендацій щодо нормування праці в галузях

народного господарства;

0x01 graphic

забезпечення первинного обліку з питань нормування праці;

0x01 graphic

розробку та затвердження статистичної звітності з питань нормування праці

в основних галузях народного господарства;

0x01 graphic

визначення потреби і затвердження заходів щодо підготовки і підвищення

кваліфікації фахівців у галузі нормування праці.[2]

Розділ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА ОСОБЛИВОСТІ НОРМУВАННЯ

ПРАЦІ СЛУЖБОВЦІВ

2.1 Основні функції відділу нормування праці

На кожному великому підприємстві є відділ, бюро чи нормувальник, які

безпосередньо здійснюють нормування праці. До основних функціональних

обов\\\'язків працівників централізованої служби (бюро, відділу) входить:

0x01 graphic

забезпечення організації технічного нормування праці на підприємстві в

цілому та в окремих його підрозділах;

0x01 graphic

встановлення науково обґрунтованих норм праці та їх перегляд при

реконструкції устаткування, його заміні, вдосконаленні виробничого

процесу;

0x01 graphic

забезпечення контролю впровадження й виконання відповідних норм праці та

правильного їх застосування при оплаті праці;

0x01 graphic

організація нагляду за станом робочих місць, правильною розстановкою

робітників у виробничому процесі;

0x01 graphic

інструктаж робітників щодо поширення передових методів праці;

0x01 graphic

виконання фотографій та хронометражних спостережень згідно з планом з

метою вдосконалення норм праці і запобігання непродуктивним витратам та

безпосереднім втратам робочого часу.

Під управлінням нормуванням праці на підприємстві розуміють сукупність

організаційно-технічних, економічних та соціально-гігієнічних заходів,

здійснення яких веде до економії праці.

Склад фахівців, зайнятих нормуванням праці, залежить від багатьох

обставин, серед яких головна - вирішення питання:

0x01 graphic

чи на підприємстві буде самостійно впроваджуватися встановлення й перегляд

норм (тобто власним штатом фахівців);

0x01 graphic

чи планується залучення фірм, інститутів, консультантів, що

спеціалізуються на нормуванні праці, до розробки, практичного застосування

та перегляду норм.

Якщо підприємство зорієнтоване на створення власної служби нормування

праці, то її чисельний склад залежатиме, в першу чергу, від чисельності

персоналу підприємства, розповсюдження відрядно оплачуваних робіт і

бажання охопити нормуванням праці допоміжні роботи й допоміжні та

обслуговуючі цехи, управлінський персонал. За наявності розвиненого

технологічно-виробничого складу підприємства і досить великої чисельності

персоналу доцільно мати нормувальників, кожного з них прикріпити до одного

основного чи до кількох допоміжних та обслуговуючих цехів. З точки зору

побудови управлінсько-організаційної структури, за наявності 8—10

нормувальників їх слід об\\\'єднати у складі бюро нормування праці. А за

необхідності проведення поглибленого аналізу особливостей організації

виробництва і функціонування живої праці на робочому місці доцільно

залучати до штату фахівців з психології та фізіології праці. Розширення

обсягу нормувальної роботи (наприклад, внаслідок збільшення масштабів

виробництва чи його ускладнення) потребує розширення штату

фахівців-нормувальників та залучення до роботи технічних виконавців

середнього рівня освіти - хронометражистів. Увесь цей персонал може

скласти штат відділу нормування праці (на практиці спеціалістів з

нормування та оплати праці об\\\'єднують у такий же за назвою відділ).

Відповідно до потреб виробництва на підприємстві можуть бути створені

централізована, децентралізована та змішана структури управління. Найбільш

поширена змішана форма, яка поєднує переваги централізованої та

децентралізованої форм управління нормуванням праці.

Ця структура складається з єдиного організаційно-методичного центру (бюро,

лабораторії, відділу, у штаті яких є найбільш кваліфіковані нормувальники,

а також фізіологи, психологи, хронометражисти й програмісти ПЕОМ) та

цехових нормувальників (або цехових бюро у великих цехах). В Україні нині

відсутні фірми, що спеціалізуються на нормуванні праці. Але розвиток

ринкової інфраструктури в економіці вимагає їх створення. Структура служби

нормування праці агропромислового підприємства “Нижньодніпровець” наведена

у схемі 1.

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

Схема 1. Структура служби нормування праці на агропромисловому

підприємстві

2.2 Особливості нормування праці службовців

Економічна ефективність народного господарства в цілому усе більше

залежить від продуктивності праці керівників, фахівців і службовців. Уже

зараз частка цієї категорій працівників, наприклад, у США (і інших

капіталістичних країнах) більша 80% зайнятого населення.

Нормування праці службовців, що виконують великий обсяг повторюваних

операцій, принципово не відрізняється від нормування праці робітників

основного виробництва. У країнах з розвинутою економікою розроблено і

широко застосовуються системи мікроелементних нормативів для офісних

робіт, серед них МТМ-С (Міжнародна асоціація МТМ), Universal Office

Controls (консультативна фірма «Мейнард энд К°»), Advanced Office Controls

(консультативна фірма «Нолан і К°»), IBM Common Staffing Sistem (фірма

ИБМ). Усі перераховані системи розраховані на автоматизовану розробку

норм.

Специфіка праці інших категорій службовців, не дає основ для поелементного

нормування. Спостерігається тенденція застосування вибіркового аналізу

робочого часу з застосуванням самозвітів, статистичного аналізу і

дослідно-статистичного нормування.

Провідна роль у нормуванні праці службовців належить американським банкам,

а також державним підприємствам і установам. У 1986 р. президентом США був

підписаний циркулярний лист, що поклав початок програмі удосконалювання

діяльності урядових закладів, у якій велика увага приділена підвищенню

продуктивності праці.

З\\\'ясуємо, як повинно проводитись і у чому особливість нормування праці

службовців.

Нормуванню праці службовців повинні передувати аналіз системи керування,

оцінка організаційної структури, здійснювані з використанням анкетування.

По закінченні цих двох етапів визначається перелік робіт, що вимагають

нормування.

У книзі М. Манделя «Вимір і стимулювання продуктивності праці службовців

невиробничої сфери й урядових закладів» пропонується вісім рівнів

укрупнення будь-якої діяльності:

VIII — загальне формулювання цілей і задач організації;

VII — їхня конкретизація у виді системи кількісних показників;

VI — планування, засноване на контрольних показниках;

V — визначення кінцевих продуктів;

ІУ — визначення проміжних продуктів;

III — розчленовування виробничого процесу на операції;

II — розчленовування операції на елементи;

I — дроблення на рухи.

При виборі методів нормування праці службовців, як правило, виходять з

того, що членування процесу праці нижче четвертого рівня в більшості

випадків недоцільно. Тим більше це положення застосовне при розробці

методів нормування праці керівників, фахівців і службовців. У більшості

випадків витрати часу на чисто технічні функції не визначають ефективності

їхньої роботи, установлюваної за кінцевими результатами. Нормування праці

в даному випадку спрямовано не на скорочення витрат часу на виконання

різних видів робіт, а на з\\\'ясування ступеня завантаженості окремих

працівників, трудомісткості проектів, прогнозування потреб в інженерних

кадрах. Так, розроблена в авіакомпанії «Федерал Експрес» методика

нормування праці інженерів-технологів припускає розрахунок коефіцієнта

трудомісткості робіт, у якому враховуються складність завдання,

завантаженість працівника по даному проекті іншими роботами. Коефіцієнт

розраховується на будь-які проміжки часу, для кожного працівника і

підрозділу в цілому.

Для нормування різних видів офісної і управлінської праці усе ширше

застосовується метод миттєвих спостережень, що дає можливість здійснювати

збір даних як самим нормувальником, так і працівниками (різні форми

самоаналізу). Розроблено різні методи кодування й упорядкування

інформації, що полегшують її наступну обробку на ЕОМ.

У 70-80-і рр. вперше була поставлена задача кількісної оцінки праці

керівників, особливо керівників вищої ланки. Складність їхньої праці

ускладнює оцінку. Якщо додати до цього ряд психологічних і соціальних

факторів (небажаність присутності стороннього, очевидний опір багатьох

керівників, їхня визначна роль в організації), проблема стає ще більш

складною.

Оригінальна методика аналізу й оцінки праці керівників була розроблена

фахівцями Скандинавських країн. Вона орієнтована на застосування методу

миттєвих спостережень з використанням електронного реєстратора даних, що

дозволяє здійснювати їхню автоматичну обробку.

Творці методики відійшли від традиційного принципу, покладеного в основу

методу миттєвих спостережень, — фіксації попередньо визначених видів

робіт. Замість цього складається перелік ключових слів, набір яких включає

всі сторони роботи даного керівника. Розробляються кодові форми, що

складаються з декількох переліків ключових слів, що відбивають, наприклад:

вид роботи, її ціль, учасників. Для реєстрації своєї роботи керівнику

досить вибрати по слову з кожного списку, натиснути відповідну клавішу на

електронному реєстраторі. Закодовані дані (вид діяльності, її тривалість,

частота повторення) вводяться в машину. Результати аналізу можуть бути

отримані у виді таблиць, чи карт діаграм, а також у вартісному вираженні.

Досліджуючи в такий спосіб роботу ряду керівників, можна скласти уявлення

про роботу всього адміністративно-управлінського апарата, домогтися її

поліпшення на реальній основі. Методика застосовується також для

упорядкування капіталовкладень, оцінки програми перепідготовки і

підвищення кваліфікації керівних кадрів, оцінки ефективності «керування по

цілям» і в ряді інших випадків. Вона одержала досить широке поширення не

тільки в Скандинавських країнах, але й у США.

Хоча необхідність підвищення темпів росту продуктивності праці керівників,

фахівців і службовців добре усвідомлюється фахівцями в області організації

праці і керування, масштаби проведених у цьому напрямку заходів не можна

назвати широкими. Незважаючи на наявність програми стимулювання

продуктивності праці, у державних установах США, наприклад, темпи росту

продуктивності за останні роки складали не більш 1,5%, що нижче середнього

показника по країні. Далеко не всі компанії розробляють плани заходів,

спрямовані на підвищення ефективності праці цих категорій працівників. Але

навіть якщо такі плани і існують, найбільш слабке місце в них — питання

кількісної оцінки праці, тобто його нормування.[4].

Розглянемо зміст праці службовців.

Зміст праці службовців значно відрізняється від змісту праці робітників,

тому що функціональне призначення кожної з цих груп персоналу різне.

Зміст праці такої групи службовців, як керівники, полягає в керуванні

персоналом на різних ієрархічних рівнях підприємства: від робітників та

службовців до керівників підрозділів, служб, відділів, їх заступників.

Зміст праці службовців-фахівців полягає у своєчасному й повному постачанні

фахової інформації для забезпечення ритмічного та безперебійного ходу

технологічного виробничого процесу і функціонування економічного механізму

підприємства в цілому та окремих його структурних підрозділів.

Зміст праці інших службовців полягає в обслуговуванні інформаційних

потоків у технічний, технологічній і економічній сферах функціонування

підприємства.

Відповідно до зростання обсягу виробництва збільшується обсяг робіт за

всіма цими функціями, що викликає розростання

адміністративно-управлінського апарату підприємства. Тому нормування праці

службовців створює засади науково обґрунтованого встановлення чисельності

Страницы: 1, 2, 3