КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ(Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)

статтях 67 і 68 цього Кодексу.

Стаття 80. Звільнення від покарання за хворобою

(1) Особа, що вчинила злочин, не підлягає покаранню або звільняється від

подальшого його відбування, якщо до винесення вироку або під час відбування

покарання вона захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості

усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи можуть бути

застосовані примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 86 -

88 цього Кодексу.

(2) Особа, яка після вчинення злочину або винесення вироку захворіла на

іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути

звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні

цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер

захворювання, особу засудженого та інші обставини справи. Суд повинен також

вирішити питання щодо подальшого лікування звільненого.

(3) Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або

тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до

військової служби за станом здоров'я звільняються від відбування покарання.

(4) У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї

статті, вони можуть бути направлені для відбування покарання, якщо не

закінчилися строки давності, передбачені статтями 46 або 76 цього Кодексу,

або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час,

протягом якого до них застосовувалися примусові заходи медичного характеру,

зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині

п'ятій статті 68 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює

одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 81. Звільнення від покарання на підставі акта амністії або

помилування

(1) На підставі акта амністії засуджений може бути повністю або частково

звільнений від відбування основного і додаткового покарання відповідно до

Закону України "Про застосування амністії в Україні".

(2) На підставі акта помилування засуджений може бути повністю або частково

звільнений від відбування основного і додаткового покарання.

Розділ XІV

СУДИМІСТЬ

Стаття 82. Правові наслідки судимості

(1) Особа визнається такою, що має судимість, з дня набуття чинності

обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

(2) Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також

в інших випадках, прямо передбачених законодавством України.

(3) Особи, звільнені від кримінальної відповідальності, а також засуджені

за вироком суду без призначення покарання або звільнені від відбування

покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність

якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

Стаття 83. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені відповідно до статті 71 цього Кодексу, якщо протягом

іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом

зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з умовою

не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк

додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа

визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового

покарання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом

строку відстрочення виконання покарання вони не вчинять нового злочину і

якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення

для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо виконання

призначеного жінці додаткового покарання не було відстрочене і його строк

перевищує строк відстрочення виконання основного покарання, то жінка

визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового

покарання;

3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися

певною діяльністю після виконання цього покарання;

4) особи, які відбули покарання у вигляді службового обмеження для

військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні

військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також

військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, виправних робіт або арешту, якщо вони

протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не

вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин

невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня

відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо

вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та

додаткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони

протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не

вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо

вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та

додаткового) не вчинять нового злочину;

10) особи, засуджені до довічного позбавлення за особливо тяжкий злочин,

якщо вони протягом десяти років з дня умовно-дострокового звільнення від

відбування цього покарання не вчинять нового злочину.

Стаття 84. Обчислення строків погашення судимості

(1) Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і

додаткового покарання.

(2) До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок

не було виконано і при цьому давність виконання вироку не переривалася.

Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків

давності виконання вироку.

(3) Якщо особу в порядку, передбаченому законом, було достроково звільнено

від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється

виходячи з фактично відбутого нею покарання - з моменту звільнення від

відбування покарання (основного та додаткового).

(4) Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням,

то строк погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого до

заміни більш суворого покарання - з моменту відбуття більш м'якого

покарання (основного та додаткового).

(5) Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення

судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості,

переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення

судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття

покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

Стаття 85. Зняття судимості

(1) Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або

позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці

довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення

строків, зазначених у статті 83 цього Кодексу.

(2) Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини

строку погашення судимості, зазначеного у статті 83 цього Кодексу.

(3) Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним

кодексом України.

Розділ XV

ПРИМУСОВІ ТА ІНШІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Стаття 86. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є поміщення особи, яка вчинила

суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого

Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою

її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно

небезпечних діянь.

Стаття 87. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного

характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння, що

підпадають під ознаки діянь, передбачених статтями Особливої частини цього

Кодексу;

2) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу

до винесення вироку або під час відбування покарання, що позбавляє їх

можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Стаття 88. Види примусових заходів медичного характеру

(1) Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого

діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або

інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) поміщення у психіатричну лікарню із звичайним наглядом;

2) поміщення у психіатричну лікарню з посиленим наглядом;

3) поміщення у психіатричну лікарню із суворим наглядом.

(2) Поміщення у психіатричну лікарню із звичайним наглядом може бути

застосоване судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і

характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у

психіатричній лікарні і лікування у примусовому порядку.

(3) Поміщення у психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути

застосоване судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне

діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян, і за своїм психічним

станом не становить загрози для інших осіб, але потребує тримання у

психіатричній лікарні та лікування в умовах посиленого нагляду.

(4) Поміщення у психіатричну лікарню із суворим наглядом може бути

застосоване судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне

діяння, пов'язане з посяганням на життя громадян, а також щодо психічно

хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно

небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує

тримання у психіатричній лікарні та лікування в умовах суворого нагляду.

(5) Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого

примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення

застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам

або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

Стаття 89. Зміна або припинення примусових заходів медичного характеру

(1) Зміна або припинення примусових заходів медичного характеру

застосовується судом за висновком лікувального закладу у разі змінення

психічного стану особи або її видужання, а також у разі відсутності потреби

в їх застосуванні.

(2) У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру

суд може передати особу на піклування родичам або опікунам з обов'язковим

лікарським наглядом.

Стаття 90. Застосування примусового лікування щодо осіб, які вчинили злочин

у стані алкогольного сп'яніння чи під впливом одурманливих засобів або осіб

обмежено осудних

(1) Суд незалежно від призначеного покарання, може направити на примусове

лікування особу, засуджену за злочин, вчинений у стані алкогольного

сп'яніння або під впливом наркотичних засобів чи інших одурманливих

засобів, або особу обмежено осудну.

(2) У разі призначення покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження

волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У

разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у

спеціальних лікувальних закладах.

Розділ XVІ

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 91. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням

примусових заходів виховного характеру

(1) Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може

бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення

можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до

неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, які не є покаранням і

передбачені частиною другою статті 99 цього Кодексу.

(2) Примусові заходи виховного характеру, які не є покаранням і передбачені

частиною другою статті 99 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до

досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність,

вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння,

передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

Стаття 92. Види покарань

(1) До неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) виправні роботи;

3) арешт;

4) позбавлення волі.

(2) До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді

конфіскації майна, штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або

займатися певною діяльністю.

Стаття 93. Штраф

(1) Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход

або майно, на яке може бути обернене стягнення.

(2) Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого

злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до

п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян.

Стаття 94. Виправні роботи

(1) Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому за місцем роботи

на строк від двох місяців до одного року.

(2) Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт,

здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком

суду, в межах від п'яти до п'ятнадцяти відсотків.

Стаття 95. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення

вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально

пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

Стаття 96. Позбавлення волі

(1) Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення

злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше

десяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення

волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

(2) Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше

вчинив злочин невеликої тяжкості.

(3) Покарання у вигляді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох

років;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років.

Стаття 97. Призначення покарання

(1) При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин,

передбачених у статтях 61 - 63 цього Кодексу, враховує умови його життя та

виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи

неповнолітнього.

(2) При призначені покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів

остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати десяти

років, а при призначенні покарання за сукупністю вироків, якщо хоча б один

із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі не може

перевищувати п'ятнадцяти років.

Стаття 98. Звільнення від відбування покарання з умовою

(1) Звільнення від відбування покарання з умовою застосовується до

неповнолітніх відповідно до статей 71 - 74 цього Кодексу, з урахуванням

положень, передбачених цією статтею та статтею 93 цього Кодексу, в межах

від п'яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за

корисливі злочини - в межах від двадцяти до двохсот неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян.

(2) Звільнення від відбування покарання з умовою може бути застосоване до

неповнолітнього лише у разі його засудження до виправних робіт або

позбавлення волі.

(3) Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

(4) У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з умовою суд

може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок

щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Стаття 99. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів

виховного характеру

(1) Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути

звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого

розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення

вироку не потребує застосування покарання.

(2) У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи

виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки

неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють,

чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також

окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг шістнадцятирічного віку і має

майно або доход, обов'язку відшкодування заподіяних збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи

для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує

трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх

залишення визначаються спеціальними положеннями.

(3) До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів

виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті.

Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пункті 2 та 3

частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

(4) Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому

вихователя в порядку, передбаченому відповідним Положенням.

(5) У разі систематичного невиконання неповнолітнім примусових заходів

виховного характеру ці заходи скасовуються і неповнолітній може бути

притягнений до кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Стаття 100. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування

покарання у зв'язку із закінченням строків давності

(1) Давність притягнення до кримінальної відповідальності та виконання

обвинувального вироку до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти

років, застосовується відповідно до статей 46 та 76 цього Кодексу з

урахуванням положень, передбачених цією статтею.

(2) Щодо цих осіб встановлюються такі строки давності притягнення до

кримінальної відповідальності:

1) один рік - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) три роки - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) п'ять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) сім років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

(3) У разі застосування до таких осіб строку давності виконання

обвинувального вироку встановлюються такі строки:

1) один рік - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням

волі, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі за

злочин невеликої тяжкості;

2) три роки - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за

злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у вигляді

позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) п'ять років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі

на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) сім років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за

особливо тяжкий злочин.

(4) У разі зупинення перебігу строків давності правила про їх подвоєння,

передбачені в частині другій статті 46 та частині третій статті 76 цього

Кодексу, не застосовуються. При цьому загальний строк давності не може

перевищувати десяти років.

Варіант: частину 4 виключити (див. ч. 2 ст. 46).

Стаття 101. Умовно дострокове звільнення від відбування покарання

(1) До осіб, які відбувають покарання у вигляді виправних робіт або

позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може

бути застосоване умовно-дострокове звільнення від покарання незалежно від

тяжкості вчиненого злочину.

(2) Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосоване, якщо

засуджений зразковою поведінкою, сумлінним ставленням до праці та навчання

довів своє виправлення.

(3) Умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання може

бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти

років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у вигляді виправних

робіт, а також покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої або

середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у вигляді позбавлення волі,

призначеного судом за тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала

покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або

зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний

злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у вигляді позбавлення волі,

призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше

відбувала покарання у вигляді позбавлення волі і була умовнодостроково

звільнена, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення

вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона

засуджена до позбавлення волі.

(4) До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

покаранням не застосовується.

(5) У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове

звільнення, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд

призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 67 і 68 цього

Кодексу.

Стаття 102. Погашення та зняття судимості

(1) Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до

досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей

82 - 85 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

(2) Визнаються такими, що не мають судимості, неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після

виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої

тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не

вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох

років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони

протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

(3) Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула

покарання у вигляді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15