Курсовая работа: Політична криза лейбористської партії 1931 р.

Курсовая работа: Політична криза лейбористської партії 1931 р.

Курсова робота на тему:

Політична криза лейбористської партії 1931 р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія виникнення та основні ідеологічні засади лейбористської партії Великобританії

Розділ ІІ. Діяльність 1-го та 2-го урядів лейбористської партії

Розділ ІІІ. Причини та передумови політичної кризи лейбористів 1931 р.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність. На протязі декількох століть історія Англії була невідривно пов‘язана з двома політичними партіями: консервативною і ліберальною. Саме ці провідні сили країни визначали зовнішньополітичний курс Британської монархії та основні засади внутрішнього розвитку. Але на початку ХХ ст. під впливом низки економічних факторів погіршилось положення робітничого класу. Це в свою чергу призвело до посилення руху робітників про що свідчило створення лейбористської партії. Прототипом лейбористської партії був створений в 1900 р. Комітет робітничого представництва, який в 1906 р. був перетворений в зазначену партію. На початку свого існування партія являла собою союз різних політичних сил, таких як Незалежна робітнича партія, Соціал-демократична федерація та ін. На сучасному етапі історичного розвитку вона є провідною політичною силою Англії й більше відома, як соціальна партія. Саме тому тему курсової роботи вважаю актуальною та своєчасною.

Наукова новизна курсової роботи полягає в тому, що на базі досягнень вітчизняної історіографії та аналізу доступних джерельних матеріалів соціально-економічна політика лейбористської партії Англії в І пол. ХХ ст. вперше розглядається як предмет спеціального й комплексного історичного дослідження . Автором подано загальну характеристику зазначеної партії, з урахуванням її ідеологічних особливостей , стратегічних засад і політичних переконань.

Мета роботи полягає в спробі розглянути діяльність лейбористських кабінетів в І пол. ХІХ ст. та виявити причини кризи на основі комплексно-історичного аналізу різноманітної літератури та джерел.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі передбачається розв’язати такі завдання:

- вивчити, проаналізувати й систематизувати існуючу наукову літературу за темою курсової роботи та виявити наявні історичні джерела;

- виділити головні етапи діяльності лейбористської партії в Англії в означений період;

Предметом курсової роботи є діяльність лейбористських кабінетів в обумовлений період .

Об’єкт роботи - діяльність цієї політичної партії як визначальний фактор розвитку Англії.

Хронологічні межі зазначеної роботи дають змогу розглянути найбільш важливі події та окреслити основні тенденції діяльності лейбористських урядів в епоху суспільно-економічних і політичних змін.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні принципи об’єктивності, історизму, пріоритету фактів та загально людських цінностей, які передбачають об’єктивний опис і аналіз подій. Основним методом дослідження був порівняльно-історичний.

Історіографія. Історія соціально-економічного й політичного розвитку Англії, як провідної світової країни, завжди цікавила вчених.

На особливу увагу заслуговує такій дослідник радянських часів, як Л.Є.Кертман. У своїй книзі "Географія, історія і культура Англії" автор розглядає громадську історію монархії в гармонійному зв’язку з розвитком економіки і національної культури. Не останнє місце в книзі підводиться історії виникнення лейбористської партії, її боротьбі за владу.

Т. Мортон в праці “Історія Англії” теж розглядає загальні засади внутрішньої та зовнішньої політики лейбористських урядів та зазначає основні причини кризи.

Не лишився не висвітленим і такій процес в історії Англії , як робітничій рух. Так, Рожков Б.А. в праці “Англійській робітничій рух (1859-1900”) подає яскраву картину боротьби трудящих за свої політичні і економічні права , а також активізацію робітничого руху і його структурне оформлення. І в цьому випадку найбільш радикально налаштованими виявились ліві сили країни. Саме під тиском радикалів було прийнято ряд законів про охорону здоров’я і безпеку праці (особливо відомим є акт 1880р., що встановив відповідальність підприємців за виробничій травматизм).

Історик Н.А. Акимкіна в праці "Очерки политической системи Великобритании" систематично виклала політику англійських урядів протягом ХІХ-ХХ ст. Вона звернула увагу на політичні та економічні передумови виникнення лейбористської партії.

Наступний дослідник радянського періоду - Виноградов К.Б. Його праця „У истоков лейбористской партии (1889-1900)” описуються соціально-економічні та політичні передумови виникнення зазначеної партії, перші її ідеологи та стратегічні засади.

Також при написанні курсової роботи дули задіяні наступні праці. Ерофеев Н.А. „Очерки по истории Англии 1815-1917”, Иванова Л., Вискова А. И „Всемирная история”, Кертман Л.Б. „Борьба течений в английском рабочем и социалистическом движении в конце Х1Х – начале ХХ в.”, Овчаренко А. „Новая история. 1871-1917”, Попова Е.И., Татаринова К. И. „Новая и новейшая история 1870-1976”, Юровский К. „Новая история стран Европы и Америки”.

Серед сучасних досліджень представлені: Б. Гончар, М. Козицький, В. Мордвінцева, А. Слісаренко - „Всесвітня історія”, Крип’якевич І. „Всесвітня історія”, Григорьева И. „Новая история стран Европы и Америки”, Кривогус І. „Новая история стран Европы и Америки” та ін..

Джерельну базу дослідження складають різноманітні історичні джерела присвячені економічному положенню Англії в цілому і окремо діяльності урядів і кабінетів. Першу групу джерел складають звернення, резолюції, виступи, заяви які нерідко набували силу закону. Другу групу джерел складають статистичні відомості про економічне становище країни в І пол. ХХ ст.

Практичне значення курсової роботи визначається тим, що теоретичні розробки, що викладені в роботі можуть бути використані учнями і студентами для підготовки до практичних завдань. Також зміст роботи може стати основою для написання доповідей , рефератів.

Розділ 1. Історія виникнення та основні ідеологічні засади лейбористської партії Великобританії

Лейбористська партія Великобританії, - одна з двох провідних партій країни і найвпливовіша партія Соціалістичного Інтернаціоналу; по складу - переважно робоча партія; очолюється правими реформістами; проводить політику, яка відповідає інтересам англійської буржуазії.

Лейбористська партія виникла в 1900 році під назвою Комітет робочого представництва як федерація профспілок і соціалістичних організацій. Створення Лейбористської партії відображало прагнення робітників до незалежної класової політики. Проте біля керівництва Лейбористської партії опинилися праві діячі, що спиралися на робочу аристократію.

До 1918 Лейбористська партія не мала оформленої програми і парламенті слідував, головним чином за Ліберальною партією . В період 1 світової війни більшість керівництва зайняла шовіністські позиції; декілька лідерів Лейбористської партії увійшли до коаліції керівництва.

В умовах підйому робочого руху, що почався, у Великобританії Лейбористська партія в 1918 проголосила своєю кінцевою метою побудови соціалізму. В основу Лейбористської партії були реформи_ концепції соціалізму до - "Фабіанське суспільство" і Незалежної робочої партії. Теоретики Лейбористської партії заперечували класичну боротьбу і відстоювали вчення про поступове, повільне реформування капіталістичного суспільства за допомогою буржуазної держави при співпраці всіх класів. В 1921-1922 Лейбористська партія стала самою опозиційною партією парламенті, а в 1924 її лідер ДЖ. Р. Макдональд сформував перший Лейбористський уряд, який проіснував 10 місяців і прагнув проводити буржуазну політику дещо більш гнучкими методами.. В 1929 Макдональд очолив другий лейбористський уряд, який існував два роки.

Воно, теж як і перше Лейбористський уряд в області зовнішньої політики проводило політику придушення антиімперіалістичних виступив в Індії і інших колоніях. Проте з друг половин 1930, у зв'язку з світовою економічною кризою, воно перейшло на економічні і соціальні права трудящих. В серпні 1931 року уряд був вимушений піти у відставку. Частина лідерів Лейбористської партії (Макдональд, Сноуден,Томас) увійшла до складу національно коалістичного уряду, блокувалася з консерваторами створила Національно-лейбористську партію. В 1932 році з Лейбористської партії вийшла що стояла тоді на лівих позиціях Незалежна робоча партія. В рядах Лейбористської партії було утворено ліве угрупування - Соціалістична ліга. Боротьба в подальші роки з програмних питань принесла лівій течії усередині Лейбористської партії деякі успіхи; це знайшло віддзеркалення в програмі Лейбористської партії "За соціалізм і мир" (1934). Перед другою світовою війною лейбористська партія не прийняла ніяких реальних заходів проти політики "заспокоєння" фашистських агресорів, яку проводила Консервативною партією, а деякі її лідери активно підтримували цю політику.

Лібералізм формувався, підтверджувався в різних соціально-політичних і національно-культурних умовах. Як правило, виділяють дві історичні ліберальні традиції, що склалися: англо-саксонську і контентально-європейську. В XIX в перша асоціювалась з вільною торгівлею інтернаціоналізмом, розвитком конституційних норм і зміцненням демократичних цінностей Великобританії. З самого свого виникнення вона поступово знаходила підтримку з боку виборців і вплив в суспільстві, поки в другій половині XIX в не перетворилася на одну з двох ведучих політичних партій країни. Послідовно виступаючи за вільну ринкову економіку і реформу політичної системи, в якій розширення виборчого права займало центральне місце, ліберали добилися істотних успіхів з ухваленням виборчих законів 1867 і 1884 рр., і особливо коли був прийнятий закон про загальне виборче право. Проте з появою на політичній арені в перші десятиріччя XIX в. Лейбористської партії, яка привертала на свій бік робочий клас ліберали сталі поступово втрачати свої позиції. В 1940-1945р.р. вони востаннє приймали участь в урядовій коаліції Що стосується континентально-європейської традиції, то в ній акцент робився на процеси національної консолідації і відома від всіх форм економічного,політичного і інтелектуального авторитаризму. Через більшу різноманітність історичних умов тут в кожній з країн лібералізм знайшов власне забарвлення. Поступово в ньому виділилися два що змагаються між собою течії - помірних і прогресистів. Останні в ньому виділялися дві протилежні між собою течії - помірних і прогресистів. Останні також характеризувалися різноманітністю ідеологічних позицій яке, виявилося в названі їх партій від лібералів до радикалів. Лібералізм став одним з мобілізуючих сил національно-державного об'єднання.

Розділ 2. Діяльність 1-го та 2-го урядів лейбористської партії.

Вступаючи у війну, англійська буржуазія розраховувала втопити робочий рух хвилях шовінізму, зламати опір робочого класу надзвичайним законам і військового часу. Насправді ж вона отримала лише тимчасовий передих від гострих класових конфліктів. И 1915 р. вони поновилися і, поступово наростаючи, придбали вже до 1917 р. масштаби, що наближають до вищих точок передвоєнного підйому.

Позбавленню антивійськового руху і взагалі активізації англійського робочого класу сприяла Лютнева революція в Росії. Англійські робітники прагнули використовувати революційний досвід пролетаріату Росії, Ліве крило Британської соціалістичної партії закликало робітників розвернути боротьбу за мир, хоча і не змогла ще висунути гасло революційного виходу з війни. Під антивійськовими гаслами пройшли Першотравневі демонстрації 1917 р., причому посилання на " російський досвід" звучала майже у всіх мовах ораторів.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції надала на англійський робочий клас невимірний глибокий вплив котрий позначився на всій подальшій історії англійського робочого руху. Гарі Поллі, що працював у той час на одній з крупних верфей в передмісті Лондона, згадував згодом, що «коли революції прийшли вісті про російську революцію, якнайглибше хвилювання охопило кожного революційного робочого.

Антивійськові виступи англійських робітників перепліталися з боротьбою проти дорожнечі, за робітників контроль над промисловістю і розподілом продуктів, за підвищення зарплати і офіційне визнання руху шоп-стюардів. Страйки ставали все жорстокіше, які б мотиви їх не викликали, все зв'язувалися з боротьбою за мир . В страйках 1918р. брало участь понад 1100 тис. робітників - більше, ніж в будь-якій з передвоєнних і військових літ з 1912р.

В такій обстановці англійська буржуазія пішла на значні економічні та політичні поступки. Важливою політичною поступкою була реформа виборчого права, прийнята парламентом в лютому 1918 р. Три парламентські реформи XIX в(1832, 1807, 1884), помірно розширюючи склад виборців, залишили без політичних прав не тільки всіх жінок, але і бідняків - чоловіків. Нова реформа була важливим кроком вперед, оскільки вона вперше ліквідовувала майновий ценз. Всі чоловіки, 21 роки, що досягли, отримали виборче право . Залишався лише порівняно невеликий ценз осілості - 6 місяців . Виборче право надавалося також жінкам, але тільки починаючи з 30-річним віком . Кількість виборців відразу виросло з 8 млн. до 21 млн. людина.

Майже одночасно парламент провів реформу народної освіти , що вводила обов'язкове безкоштовне навчання до 14 років. Це був великий крок вперед . Уряд вів також допомогу для демобілізованих солдат, виплачуване аж до їх пристрою на роботу. Революційний підйом позначився і на положення в лейбористській партії. На партійній конференції 1918 р. був прийнятий новий статут, що вводив разом з колективним індивідуальне членство. Тепер для вступу до лейбористської партії не обов'язково полягати в тредюніоні або соціалістичної організації. Тим самим широко відкривались двері партії для дрібної і середньої буржуазії. Але з другого боку, в місцеві організації сталі вступати представники лівої інтелігенції і робітників. В більшості випадків місцеві лейбористської організації підтримували ліве крило партії.

Головна новина статуту 1918 р. була сформульована в пункті 4-у: партія визнавала своєю кінцевою метою «забезпечення працівникам фізичної і розумової праці повного продукту їх праці і найбільш справедливого розподілу на основі суспільної власності на засоби виробництва». Вже в програмі, прийнятій дещо пізніше, але в тому ж 1918 р., не дивлячись на гучне найменування - Лейбористи і новий соціальний порядок , йшлося лише про націоналізацію залізних доріг , вугільної промисловості, прибуткових компаній, а не про узагальнення всіх засобів виробництва.

8 серпня 1918 р. війська Антанти прорвали фронт, оточувало і незабаром знищили 16 німецьких дивізій і перейшли в останнє настання . Німеччина програла війну, і було 11 листопаду 1918 р. підписано перемир'я.

На Паризьку мирну конференцію котра почалась в січні 1919 р., Англія прийшла як одна з могутніх держав-переможниць. Більш того, в порівнянні з основними союзниками Францією і США. Англія знаходилась в більш вигідному положенні, оскільки ще в ході війни поклопоталася про захоплення німецьких колоній.

Один з небезпечних конкурентів Англії, що висунули в кінці XIX., Германія не представляла більше небезпеки.. Залишаючись нейтральними до весни 1917и р., стала Англія; в 1919 р. її борг складав 850 млн.ф. ст. Це означало, що позиція Англії як світового кредитора були якщо не втрачені, то значно ослаблені. В 10 разів виріс і внутрішній борг; до кінця війни він складав 6,6 млрд.ф.ст., а відсотки по позиках важким тягарем налягали на бюджет. Купівельна спроможність фунта стерлінгів впала в давши разу. Ллойд-Джордж і Бонар Лоу хотіли б зберегти як молодші партнери в коаліції і лейбористів . Але Гендерсон і інші лідери віддали перевагу іншім шляху. їх тактику в умовах революційного підйому можна охарактеризувати тією формулою, яку в цей період переманили зрадники з керівництва німецької соціал-демократії: «Очолити, щоб обезголовити».

Відповідно до цієї задачі лейбористи висунули на парламентських виборах в грудні 1918 р. програму радикальних реформ, яка не відповідала вимогам широких мас робочого класу, хоча і не зачапала основ капіталістичної системи. Йшлося про націоналізацію землі і «життєво важливих галузей» промисловості, про введення особливого податку на крупний капітал ( щоб розрахуватися з військовими боргами); окрім того партія вимагала відміни військової повинності. Оскільки що почалася ще весною 1918 р. інтервенції проти Радянської Росії лиш усилювала відчуття класової солідарності англійського робочого класу з революційним російським пролетаріатом, лейбористська передвиборна програма вимагала негайного висновку англійських військ з Росії. Наприкінці, в програмі відстоювалося право народів Ірландії і Індії на незалежність. Якщо в 1910 р. лейбористи отримали 400 тис. Голосів в 1918г.- майже 2.400 тис; такий з результатів величезного у всіх поглядах і настроях англійського робочого класу. В новому парламенті лейбористська фракція у складі 60 чоловік та зайняла положення офіційної "опозиції його величності". Некоаліційні ліберали (прихильники Аськвіта) які находились в опозиції, отримали всього 26 місць. Міцна більшість завоювала коаліція, майстерно що зіграла на недавній перемозі і на не дуже конкретних гаслах Ллойд-Джорджа: «Зробимо Англію країною, гідною її героїв» і «Німці заплатять за все» (тобто за обіцяні соціальні реформи).

Буржуазії був потрібен Ллойд-Джордж, вже неодноразово доказавши своя демагогічна майстерність, і саме Ллойд-Джордж сформував в січні 1919 року новий коаліційний кабінет (1919-1922). Пост військового министра зайняв У. Черчилль, а міністра закордонних справ лорд Керзон. Разом з прем’єр - міністр і Бонар Лоу вони склали те пануюче угрупування, яке узяло на себе нелегку функцію порятунку англійського імперіалізму.

Період революційного натиску англійського робочого класу співпав з роками післявоєнної економіки. Цим полегшувалося висунення таких чисто економічних тренованій, як підвищення зарплати, поліпшення умов праці та інш. . З цих питань буржуазії неважких було погодитися на поступки, оскільки доходи в умовах короткочасного промислового підйому швидко росли. На робочий клас йшов значно далі за традиційні тред-юніоністські гасла. Ідеї націоналізації уряду галузей промисловості, хоч би і капіталістичною державою, суб'єктивно сприймалися робітниками як гасла соціалістичного характеру.

Одночасно центральне місце в боротьбі робочого класу займав захист молодої Радянської республіки. В історичній боротьбі двох систем, що почалася , англійський робочий клас став на сторону першої країни соціалізму. В таких умовах навіть чисто економічний страйк влився в загальний потік антикапіталістичної боротьби пролетарів.

В страйках 1919 р. брало участь більше робітників, ніж коли-небудь раніше, 2600 тис. людина; навіть полу тара мільйонний пік 1912 р. був перевершений . В 1920 р. бастувало близько 2 млн. робітників . Вже одні ці цифри говорять про невиданих масштабів боротьби робочого класу.

Антирадянська інтервенція розглядалася правлячими кругами Англії як вирішальний засіб для збереження капіталістичної системи. Вже в березні 1918 року англійський десант висадився в Муромське . Англійській війська приєдналися до японських інтервентів на Дальньому Сході . По закінченню світової війни англійські інтервенти зайняли Закавказзю і створили маріонеткові буржуазно-націоналістичні уряди в Грузії, Вірменії, Азербайджані. Разом з американськими а французькими правлячими кругами уряд Ллойд Джорджа Черчилля забезпечував зброєю, грошима, спорядженням армії. Неважко зрозуміти ,як були налякані правлячі круги ,коли в такій обстановці Федерація вуглекопів Великобританії від імені більш ніж мільйона своїх членів зажадало в ультимативній формі націоналізації шахт і ведення робочого контролю, а також підвищення зарплати і встановлення 7-годинного робочого дня. В окремих випадки вуглекопи намірювалися почати загальний страйк. Адже вуглекопи входили в потрійний союз, і мабуть, що їх підтримали б залізничники і транспортники .

Положення було таким серйозним що Ллойд-Джордж, терміново прибув з Парижа . Він запропонував створити комісію з шести представників шахтовласників і стількох же вуглекопів при центральному голові Сенки. При цьому уряд обіцяв діяти відповідно до рекомендацій комісії.

Рядові робітники не повірили Ллойд-Джорджу но вожді Федерації вуглекопів прийняли його пропозицію і тим самим врятували англійську буржуазію від страшної небезпеки. 26 березня !919 р. конференція шахтарів вирішала відкласти страйк до закінчення роботи комісія Сенки, однак того ж дня вона прийняла резолюцію, що вимагає негайного припинення інтервенції А в окремому випадку конференція вирішала вдатися до загального страйку.

В липні 1919 р. тред-юніон текстильників створив в манчестері комітет «Руки геть від Росії!», згодом перетворений в загальнонаціональний комітет під тією ж назвою . Мітинги і демонстрації проти інтервенції посилилися . 25 липня потрійний союз , не чекаючи дій керівництва. Парламентського комітету конгресу тред-юніонів, вирішив провести серед вуглекопів, залізничників і транспортників голосування з питання про страйк. Ним у кого не було сумніви верб тому який буде результат голосування . Тому Черчель поспішив зробити заяву про те, що висновок англійських військ добігає кінець. Це була капітуляція уряди перед англійським робочим класом.

Деякий реванш уряд узяв, відмовившись виконати рекомендації комісії Сенки. Комісія висловлювалася на користь націоналізації але Ллойд-Джордж, всупереч даному весною обіцянці, заявив, що на це не піде. Правда, інші рекомендації - про підвищення зарплати і встановлення 7-годинного робочого дня в шахтах - були виконані. Але в цілому це було поразкою шахтарів - були виконані. Але в цьому це було поразкою шахтарів, відповідальність за яке падала на лідерів.

Революційний підйом продовжувався ,і це примусило Ллойд-Джорджа зайняти більш гнучку позицію по відношенню до Радянської Росії. Першим з глав уряду Антанти він вирішив встановити контакт з Радянським урядом ( в ноябре1919г.) і настояв на відміни економічної блокади Радянської Росіі ( В січні 12920 р.) . Проте Черчиль і Керзон ще раз спробували скрушити владу військовими засобами, цього разу - використовуючи армії білополяків і Врангеля.

До того моменту коли боротьба досягла критичної крапки , в Англії була вже сформована комуністична партія. Створення Комуністичної партії було підготовлено всією історією боротьби течій в англійському робочому русі. Але тільки перемога Жовтневої революції допомогла лівому крилу англійських марксистів подолати теоретичні блукання, неясність мети і методів боротьби.

В 1919 р. під керівництвом Леніна був заснований Комуністичний Інтернаціонал, і питання про приєднання до нього відразу став перед всіма, хто вже в основному прийшов до комуністичного світосприйняття. Британська соціалістична партія ухвалила рішення про вихід з II Інтернаціоналу і про приєднання до Комінтерну.

Великі суперечки викликало питання про те, чи повинна Комуністична партія ввійти до складу лейбористської партії на правах колективного членства. « Ліві елементи», систематично викриваючи лейбористських лідерів скриваючи буржуазний характер їх політики, вважали, що комуністи лише скомпрометують себе в очах революційних робочих війти в таку партію

Помилки англійських «лівих» зводилися до сектантства, до відмови від виконання тих засобів боротьби, які тісніше пов'язували б партію з масами. Якщо в англійському робочому русі в цілому головним злом понині був правий опортунізм, то усередині того, що формується Комуністична партія і головною небезпекою у той час став «лівий опортунізм».

Перебування у влади уряду робочої партії було коротким, але важливим як перший прецедент подібного роду. Втім, у складі лейбористського кабінету на ряді ключових постів виявилися і «незалежні політики» — міністром військово-морського флоту став лорд Челмсфорд, лорд-канцлером — лорд Холдейн, лорд-головою Поради — лорд Пармур. Це пояснювалося особливостями британської моделі виконавської влади, що має на увазі, що ряд постів в уряді повинні були займати члени Палати лордів.

Не володіючи більшістю в парламенті, лейбористи не змогли зробити яких-небудь серйозних кроків в області внутрішньої політики і обмежилися предметами першій необхідності. Найбільший резонанс в суспільстві викликав «план посібників з безробіття, розширенням системи соціального страхування, скороченням податків на Уитли», передбачав збільшення державних субсидій на житлове будівництво. Лейбористським урядом був підготовлений новий державний бюджет, заснований на відмові від протекціоністських мит, введених в період війни і післявоєнні роки. Цей проект знайшов підтримку у фракції ліберальної партії, але викликав несхвалення консерваторів. Новий бюджет передбачав і зростання витрат на військові потреби, зокрема збільшення фінансування військово-морських і військово-повітряних сил. У сфері зовнішньої політики Макдональд проявив високу активність. Британська дипломатія зіграла велику роль в цей період у врегулюванні франко-германського протистояння і ухвалення пакету стабілізаційних заходів відповідно до рекомендацій експертної комісії Дауеса. В Лізі націй Макдональд підтримав діяльність французького прем'єр-міністра 3. Зррио по упровадженню принципів пацифістів зовнішньої політики. В результаті активної діяльності британської дипломатії в 1923— 1924 рр. вдалося зняти напряму і у взаємостосунках з найбільшими колоніями. В Лондоні відбулася конференція по врегулюванню всіх спірних питань. Вона закріпила створення Британської Співдружності націй, що включала метрополію і домініони на правах вільних і рівних партнерів. При цьому уряд Макдональда продовжив придушення національно-визвольного руху в Індії, Іраку і Судані. Британська дипломатія взяла активну участь в Лозаннській конференції 1923 р. по врегулюванню відносин з кемалинською Туреччиною. Конференція підтвердила, зокрема, вдачі Великобританії по контролю над Суецьким каналом. Різкий поворот в порівнянні з політикою уряду консерваторів послідував в «російському питанні». Вже в 1924 р. уряд Макдональда визнав СРСР і уклав загальний і торгові договори з радянською стороною. Таким чином, лейбористи фактично продовжили зовнішньополітичний курс, запропонований Ллойд Джорджем в перші післявоєнні роки, -— політику, безумовно відповідаючи духу часу, але зухвалу неоднозначну реакцію в політичних кругах Великобританії.

Страницы: 1, 2