Дипломная работа: Найбільш виразні епізоди з життя Івана Богуна

Для об'єктивності, так би мовити, наводимо уривок з польського літопису «Краткая история о бунтах Хмельницкого и войне с татарами, шведами и уграми, в царствование Владислава и Казимира, в продолжении двенадцати лет, начиная с 1647 г. »:

«…ПослЂ чего пошелъ Горнецкій съ 12 т. бракованнаго коннаго войска, который разрушалъ на пути взбунтовавшіеся города, никому не давалъ пощады, и мечемъ и огнемъ опустошалъ такъ, что отъ Согребыщъ (Sohrebyszcz), Беашады (Beaszada) и Умани (Chumen) почти вся Браславщина опустЂла ; въ УманЂ же, заставъ множество гультайства, собравшагося на ярмарку, быстро ворвался въ городъ съ войскомъ, и, не давая Козакамъ развернуться, приказалъ всЂхъ рЂзать, не спуская никому; даже женщинъ, тирански рЂзалъ для острастки другимъ городамъ. Хмельницкій, бывъ объ этомъ нев Ђрно ув Ђдомленъ, ибо ему кто-то сказалъ, что такія опустошенія /46/ производитъ своевольная и небольшая толпа Поляковъ, послалъ съ полкомъ Богуна, который, завидЂвъ наше огромное войско, противъ него идущее, возвратился назадъ и заперся въ Монастыришкахъ, а между тЂмъ послалъ къ Хмельницкому, увЂдомляя его обо всемъ. Тогда наши атаковали его въ Монастыришкахъ, но и сами понесли значительный уронъ, ибо Богунъ сильно защищался; однако, когда крЂпкій сдЂлали приступъ и зажгли замокъ, тогда Богунъ усомнился въ своихъ силахъ и какимъ-то чуднымъ образомъ ускользнулъ изъ рукъ нашихъ Поляковъ. На этомъ-то приступЂ самъ Чарнецкій былъ не опасно раненъ въ лице стрЂлою. ЗдЂсь совершился дивный Божій судъ, не допустившій нашимъ взять Богуна; а что еще хуже, когда замокъ горЂлъ, какой-то негодяй закричалъ: „Орда идетъ!“ На этотъ крикъ наши, тотчасъ потерявъ совершенно глаза, опрометью бросились и покинули, уже добытый, замокъ, оставили возы свои и больныхъ на лагерномъ мЂстЂ и за 7 миль убЂжали. Хмельницкій же, медленно, въ нЂсколько дней, прибылъ въ Монастыришки, но уже дЂло было кончено (po harapie) дивился и смЂялся, что наши безъ стыда, сами не зная для чего, ушли».[28]

Захист Вінниці був організований майстерно: козаки переходили від однієї лінії укріплень до іншої, артилерія завдавала великих втрат ворогові.

Сучасник – польський шляхтич – з сумом говорить про повну безпорадність і безсилля шляхетського війська перед козаками Івана Богуна: «Наші оточили їхні укріплення валами і постійно вартували, але не могли відрізати їх від води; громили обложених пушками та кидали в їх стан бомби, але бомби козаки встигали гасити і по суті ми нічого не могли їм зробити. Між тим військо наше вибилося з сил, тоді як весь час солдати і коней не розсідлували, і самі не залишали зброї».[29]

Два тижні Вінницький полк героїчно відбивав атаки противника. Саме тут, у боях під Вінницею, І. Богун вперше найбільш масштабно проявив здібності воєначальника. Під час оборони Вінниці у березні 1651 р. і міщани, і шляхта, і все населення міста підтримало свого полковника. Богун одержав блискучу перемогу. Ця битва принесла йому славу і авторитет. Це був початок розквіту його військової кар'єри. За свідченням Самовидця, "серед польського війська прокинулася паніка така, як колись під Пилявцями, що полків не можна було стримати від утечі".

Коли ж до Вінниці підійшли надіслані на допомогу Богуну полки уманського полковника Йосипа Глуха і полтавського - Мартина Пушкаря, польське військо відступило до Кам'-янця-Подільського. Прибуття свіжих сил українського війська під Вінницю івикликало паніку серед польсько-шляхетського війська, яке кинулось тікати, залишевши напризволяще свій обоз. Від остаточного розгрому польсько-шляхетське військо врятувала лише весняна повідь, яка перешкодила козакам далі переслідувати ворогів. Так, безславною втечею польсько-шляхетського війська закінчилася облога вінниці.

Поразка шляхетського війська справила тяжке враження на Польщу. Калиновсьукому та Лянцкоронському дорікали, що з їх вини багато знатних магнатів загинуло під час облоги Вінниці та потонуло в ополонках, що їх прорубали козаки на річці Буг.

Київський воєвода Адам Кисіль, брат якого загинув в боях проти козаків Івана Богуна, щодо поразок шляхти писав: «…У війську нашому справи йдуть погано: Богуна ще не візяли, а щодня гине багатсько людей. Взагалі затіяли цю війну лише для знищення польської шляхти… Ще війна не почалась, а військо вже розстроєно, кращі воїни загинули і поразка з'явиться раніше, ніж ми чекали. Військо наше, як мені сказали, малочислене, підкриплення невідомо де знаходяться, коли вороги помітять це і оточать наші сили, то Господь один знає, які можуть бути наслідки».[30]

Польсько-шляхетське військо в паніці відступило до Бара, а потім, дізнавшись, що козаки переслідують його, поспішило сховатись в укріпленнях Кам'-янець-Подільського. Церез два дні українське військо обложило місто і розпочало штурм укріплень.

Кам'-янець-Подільський був одним з головних опорних пунктів шляхетського панування на Україні, його особливе стратегічне значення посилювалося тим, що він мав надзвичайно сильні природні укріплення, які доповнювалися штучними спорудами.

Фортецю Кам'-янця-Подільського Богун штурмував зі своїм полком у складі корпусу Д.Лисовця в кінці квітня 1651 р. Під час облоги і штурму цього оплоту панування шляхетської Польщі на Поділлі Іван Богун показав високі зразки відваги і військової майстерності. Спершу бої розгорнулись за оволодіння передмістям. Трьохтисячний загін козаків ударом вибив найману піхоту ворога з так званих руських фільварків і захопив високу гору навпроти укріплень центральної частини міста. На захопленій горі Іван Богун наказав поставити пушки і відкрити безперервний вогонь по укріпленнях міста.

Козаки з величезним завзяттям штурмували місто, переборюючи опір ворога. Облога Кам'-янця-Подільського тривала кілька днів. Найбільш запеклі бої розгорнулися біля воріт міста – Руської брами. Іван Богун був у перших рядах атакуючих, запалюючи козаків особистим прикладом на подвиги. Під час облоги міста козаки виявили надзвичайну хоробрість і прагнення будь-що зломити опір ворога, який заховався за майже неприступними укріпленнями.

Українському війську велику допомогу надавало населення міста. Так, за допомогою одного з жителів міста, який дзвоном дав знати козакам, коли слід починати атаку, Іван Богун організував напад на міську браму. Витримавши цей натиск козаків, перелякане командування польсько-шляхетського гарнізону заборонило в місті дзвонити й наказало зупинити всі годинники на вежах.

Козаки продовжували готуватися до рішучого штурму міста. Але в цей час від Богдана Хмельницького було одержано наказ зняти облогу Кам'-янця-Подільського і негайно вирушити на з'єднання з основними силами українського війська.

Про те, що козаки твердо вирішили оволодіти містом, свідчить такий факт. Після того, як стало відомо про зняття облоги, козаки позакопувалися в різних місцях навколо міста, як про це розповідає очевидець, «копчене м'ясо, полті (половина туші свині), сухарі, бочонки з медом, пляшки з горілкою» і, звертаючись до шляхти, вигукували: «Заждіть, ляхи, тепер віддиште, ми знову до вас повернемся».[31]

Полк Івана Богуна вирушив назустріч Богдану Хмельницькому. Наздогнавши окремі загони Калиновського під Купчинцями, козаки завдали їм тяжких втрат.

Молдавський господар Лупул, що формально вважався союзником Богдана Хмельницького, по-зрадницькому інформував польського короля Яна Казимира про плани гетьмана і дальших шлях просування українського війська. Завдяки цьому всі військові сили Речі Посполитої були зібрані в один кулак. Польсько-шляхетське військо налічувало тоді більше ста тисяч, у тому числі двадцять тисяч найманого війська.

На початку червня 1651 р. біля Кракова вибухнуло селянське повстання на чолі з Косткою Наперським, який діяв спільно з Богданом Хмельницьким. Але швидке придушення повстання і жорстока розправа з його керівниками на деякий час забезпечили тил польсько-шляхетської армії.

Тим часом українське військо, очолюване Богданом Хмельницьким, з татарською ордою наближалось до Берестечка. Попереду йшов Вінницький полк на чолі з Іваном Богуном, який вів бойову розвідку і гарантував безпеку маршу. Цей полк встиг захопити важливі переправи через річки Горинку та Ікву.

18 червня обидві армії стали табором одна проти одної. Першого ж дня відбулися невеликі сутички.

У битві на другий день польсько-шляхетське військо зазнало тяжких втрат. Багато магнатів і шляхти загинуло від козацьких шабель. З приводу цих боїв сучасник –шляхтич з сумом писав: «…неприятель напав з рівною запеклістю… і цей день був для нас нещасним внаслідок загибелі багатьох знатних людей і добрих вояк»[32]. Перевага була на боці українського війська.

20 червня відбулася одна з найбільших, вирішальніших битв визвольної війни, яку розпочали козаки. Проти українського війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, шляхетська Польща виставила майже всі свої збройні сили (150 тисяч чоловік, включаючи й озброєних слуг). На чолі їх стояв король Ян Казимир.

Польські війська після невдалих спроб збити козаків, які стійко трималися і успішно відбивали атаки, направили всю силу вогню своєї артилерії на лівий фланг армії Богдана Хмельницького, де стояли татари. Татари зрадили і залишили поле бою. Як зауважує один з сучасників, "хан втік ганебно"[33]. Українське військо було під загрозою повного оточення. Дізнавшись про зраду хана Іслам-Гірея, Богдан Хмельницький передав командування кропивенському полковнику Філону Джалалію, а сам кинувся слідом за татарами, щоб змусити їх повернутися. Хан не тільки не повернувся зі своїм військом на поле бою, а звелів затримати Хмельницького; він випустив Хмельницького тільки тоді, коли одержав великий викуп з Чигирина. Але повернутися до свого війська Хмельницький не міг: воно було оточене польською армією. Відсутність гетьмана поставила в тяжке становище українське військо. Татари пішли в Крим. По дорозі в Крим вони грабували Україну, брали в полон українське населення. Народ із зброєю в руках боровся проти грабіжників.

У цей критичний момент, коли українське військо внаслідок зради хана було оточене добре озброєною польсько-шляхетською армією, постало питання – хто очолить військо і керуватиме обороною. Потрібна була людина, яка би поєднувала в собі талант полководця, сталеву витримку, сміливість, воєнну винахідливість і користувалася повною довірою у козаків.

Козаки одностайно обирають керівником прославленного полковника Івана Богуна. Який поставив собі за мету будь-що вивести українське військо з оточення.

Після втечі хана польські війська зайняли місце, де стояли татарські орди, і таким чином відрізали шлях козакам для виходу з-під Берестечка. Козаки в порядку відступили до свого табору і там окопалися.Іван Богун уживає всіх заходів, щоб перетворити козацький табір на неприступну фортецю. Ворожа армія з трьох боків обступила козацький табір, з четвертого боку були непрохідні болота. Десять днів мужньо оборонялося обложене українське військо. Сутички з ворогом відбувалися майже безперервно. Усі намагання польсько-шляхетського війська взяти табір приступом не мали успіху. Не увінчалися успіхом і спроби шляхти шляхом переговорів обманути козаків, щоб потім винищити всіх. Козаки залишилися непримиренними до своїх ворогів.

 26 червня поляки почали з артилерії обстрілювати козацький табір. Козацька артилерія відповідала. Обидві сторони несли великі втрати. Почалися переговори. Польсько-шляхетське командування вимагало від козаків видачі полковників, прапорів і гармат. Богун, якого козаки обрали наказним гетьманом, вирішив не здаватися. Він поширив упольському таборі чутку, ніби хан з Хмельницьким повернулися і вночі нападуть на поляків. Щоб ворог упевнився в правдивості цієї чутки, Богун наказав козакам грати в сурми, бити в литаври. Ворог повірив і послав за річку великий корпус. Козаки під командуванням Богуна напали на поляків, що засіли в найближчих окопах, вибили їх звідти і розгромили.

30 червня козакам стало відомо, що шляхетське командування збирається обійти обложений табір з тилу і, збудувавши греблі на річці Пляшовій, підняти в ній воду і затопити табір козаків. Іван Богун організував вихід козаків з лещат облоги. Цей єдиний шлях відходу лежав тільки через болото. Завдяки воєнній винахідливості і рішучості Івана Богуна переправа була влаштована. За одну ніч загатили болото одягом, бочками, мішками, сідлами, возами і попонами. Так була зроблена переправа, по якій вийшла більша частина козаків. Але втрати козацького війська були великі. Майже третина війська не вийшла з оточення, козаки втратили обоз і артилерію.

Спроба польсько-шляхетського війська перешкодити переправі козаків зазнала невдачі. Посланий загін шляхетської кінноти був відігнаний козаками. Тоді шляхта вдається до провокації. Під впливом поширюваних ворогом брехливих чуток, що старшина почала тікати, серед козаків виникла паника. Всі кинулися до переправи. У цей час польсько-шляхетське військо пішло на штурм табору. Багато козаків загинуло. Козаки не встигли вивести майже весь обоз і більшу частину артилерії.

У битві під Берестечком українське військо виявило надзвичайну мужність. Козаки, що не встигли вийти з оточення, хоробро бились, вважаючи за краще загинути, ніж здатись в полон. 300 козаків влаштували засіки на острові, що утворився з одного боку злиттям рік Стиру і Пляшевої, а з другого - грузьким болотом, і мужньо захищались, намагаючись прикрити відступ своїх і затримати ворога. Польська піхота пішла в атаку, але козаки відійшли і продовжували захищатися. Козакам пропонували помилування, якщо вони складуть зброю. З презирством вони відкинули умови ворога і загинули всі до одного в нерівному бою смертю героїв. Останній з них, вскочивши в човен, довго відбивався косою, доки не був заколотий списом.

І все ж завдяки холоднокровності, залізній волі і енергії Івана Богуна основна частина збройних українських сил була врятована.

В результаті енергійної діяльності Богдана Хмельницького і його найближчих соратників згодом було відновлено і колишній кількісний склад козацького війська, що знову поповнилося за рахунок широких мас повсталого українського народу. Богун привів до Богдана Хмельницького десятитисячний корпус козаків, створений ним з населення Побужжя, піднятого Богуном на боротьбу з польською шляхтою. Таким чином, Берестецька битва стала важливою сторінкою з-поміж ратних справ полковника Івана Богуна, в якій він проявив себе розсудливим полководцем.

Внаслідок розколу, що стався в подільсько-шляхетському таборі, подальше просування на Східну Україну було припинено. Посполите рушення розвалювалось. У Яна Казимира залишилось лише наймане військо та загони тих магнатів, які мали володіння на Україні. Наміри Яна Казимира негайно переслідувати і знищити українське військо були зірвані.

Становище України ставало все небезпечнішим. У бою із з'єднаним польсько-литовським військом Радзивілла під Ріпками 26 червня 1651 року загинув смертю героя один з талановитих керівників повстанців полковник Мартин Небаба. Польсько-литовське військо, зломивши впертий опір загонів повстанців, захоплює 25 липня Київ. Військо Радзівіла, захопивши Київ, вчинило жорстоку розправу над населенням, піддало місто пограбуванню і спустошенню. Значна частина міста була спалена. Але український народ не скорився іноземним загарбникам. У тилу ворога піднімається нова хвиля повстань. Повстанці захоплюють ряд міст, облягають литовський гарнізон в місті Любечі. У війську Радзивілла через нестачу продовольства починається голод, ширяться хвороби.

Повернувшись з татарського полону, Богдан Хмельницький розгорнув енергійну діяльність, збираючи нові сили для продовження боротьби з ворогом. Українське військо, очолене Богданом Хмельницьким, організувало відсіч польсько-литовському війську. Просування з'єднаної польсько-литовської армії було зупинено. У цей час найближчим помічником Богдана Хмельницького в організації народної боротьби проти іноземних загарбників був Іван Богун, який особливо успішно діяв на Брацлавщині. Він закликає населення не коритися ворогові і допомагати всіма силами українському війську. До загонів Івана Богуна прибуває багато повстанців. Для українського війська були зібрані значні кошти. Козаки на чолі з Іваном Богуном проводять значні роботи з укріплення Білої Церкви й обороняють місто від ворога до приходу основних сил українського війська на чолі з Богданом Хмельницьким.

Виснажене в боях з козаками і численними загонами повстанців, польско-литовське військо не могло вже продовжувати далі наступ. Нові сутички з козаками не принесли успіху ворогу. Польсько- шляхетське командування було змушене розпочати переговори. Ці переговори, що тривали майже два тижні, закінчилися 18 вересня 1651 року укладенням так званого Білоцерківського договору, умови якого були значно важчі від умов зборівського договору 1649 року. Тимчасові тяжкі невдачі й відсутність належної кількості збройних сил змусили українського гетьмана піти на підписання цієї мирної угоди.

За нею на території України відновлювалася влада магнатів. Козацький реєстр із 40 тисяч зменшувався до 20 тисяч чоловік. Козацька територія із своїм самоуправлінням охоплювала тепер лише Київське воєводство, а козаки Брацлавського і Чернігівського воєводства мали бути переселені в межі Київського воєводства. Згідно з договором, польська шляхта діставала повернутися в свої маєтки. Головному керівнику повстання категорично заборонялося мати самостійні дипломатичні відносини з іноземними державами. Укладення Білоцерківського договору давало передих українському війську, необхідний для підготовки до подальшої боротьби. Про додержання умов договору не могло бути й мови. Умови Білоцерківського договору викликали величезне незадоволення і протест народних мас. Польську шляхту і магнатів, які намагалися повернутися до своїх маєтків, зустрічали повсталі селяни із зброєю в руках.

Як свідчать польські джерела, Іван Богун на чолі п'ятнадцятитисячного загону у той період, принаймні напередодні підписання угоди, знаходився в Білій Церкві. Проте його підпис під договором відсутній. Очевидно через те, що останній звів фактично нанівець попередні суспільно-полетичні й економічні здобутки повсталого люду. Відтоді знову активізується опозиційна діяльність полковника.

Особливо гостра боротьба точилася на Брацлавщині, де повстанцями керував Іван Богун. Один із шляхтичів свідчив, що «найбільш вперті хвилювання та заколоти самовільних хлопів відбувалися на Брацлавщині внаслідок підбурювання Богуна; тут, на берегах Дністра, великі загони опришків не дозволили повернутись нікому з наших».[34]

Богдан Хмельницький закликав народні маси почекати до весни, для того щоб організувати і озброїти армію і потім з новими силами розгорнути боротьбу за знищення іноземного гніту.

Тяжке становище, в якому опинився український народ, не зломило його волі до боротьби за своє визволення. Всю зиму 1651-1652 рр. відбувалися повстання. Український народ не корився іноземним поневолювачам.

Після поразки українського війська під Берестечком молдавський господар Лупул знову став союзником панської Польщі. Тому Богдан Хмельницький весною 1652 року організував похід у Молдавію з метою примусити Лупула відмовитися від союзу з панською Польщею і виконати своє зобов'язання – видати свою дочку за сина Богдана Хмельницького Тимоша. Лупул знову став союзником Богдана Хмельницького.

Довідавшись про цей похід українського війська, польський уряд вирішив будь-якою ціною не допустити здійснення намірів Богдана Хмельницького. На Поділля було послано двадцятитисячне шляхетське військо на чолі з Калиновським з тим, щоб перетяти українському війську шлях на Молдавію.Українське військо отчило табір Калиновського.

Бій спалахнув уранці 22 травня 1652 р. біля гори Батіг поблизу сучасного села Четвертинівки й закінчився під вечір другого дня повним розгромом ворожих сил. Козаки зломили опір шляхетської кінноти та найманих військ і прорвалися у ворожій табір. Загинуло майже все польське військо і його верхівка. Безладною втечею із 40 тис. жовнірів і шляхти врятувалося лише кілька тисяч чоловік. "У боях під Батогом, - пише В. Замлинський, - особливо відзначилася козацька кіннота, очолювана І. Богуном, який завершив вдалий окільний маневр і завдав нищівного удару полякам з тилу".[35] В результаті битви під Батогом Правобережна Україна була повністю очищена від польських військ. І ця битва започаткувала новий етап Визвольної війни українського народу проти панської Польщі.

Батозька битва була зразком мужності і воєнного мистецтва повсталих народних мас, а також вершиною воєнного таланту і полководської майстерності Богдана Хмельницького. Перемогу на Батозькому полі сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами (216 р. до н.е.). У цю перемогу вклав чималу частку й Іван Богун. Після цієї блискучої перемоги народні маси з новою силою піднімаються на боротьбу проти гнобителів. Шляхта і магнати знову в паніці тікають з України.

У 1653 р. шляхетська Польща вживає нових заходів для продовження агресії проти українських земель. У березні польський король Ян Казимир знову кинув на Україну відбірні війська. Командування ними він доручив Стефану Чернецькому, відомому своєю нелюдською жорстокістю. Мета походу загону Чернецького полягала в тому, щоб шляхом страхітливих розправ тероризувати населення, ослабити і деморалізувати українське військо, залякати український народ і зломити його волю до перемоги. Переходячи швидкими маршами від міста до міста, він нищив усе на своєму шляху, лишаючи за собою пожарища і трупи замучених.

Необхідно було негайно припинити криваві розправи над населенням з боку польсько-шляхетського війська, яке встигло вже захопити міста Липовець, Погребище, Прилуки, Самгородок. Вибір Богдана Хмельницького впав на блискучого майстра маневреної війни в українському війську Івана Богуна. За наказом Богдана Хмельницького, чотирьохтисячний загін козаків на чолі з Іваном Богуном мав не тільки спинити подальше просування військ Чернецького, але й завдати йому цілковитої поразки.

Війська Чернецького вдерлися в Брацлавщину. Скрізь, де проходив ворог, він залишав за собою пустелю, повну руїн і згарищ. Однак винахідливий і кмітливий Богун, маючи значно менші сили, ніж Чернецький, зумів заманити його під Монастирище (на Поділлі, тепер - районний центр Вінницької області) – укріплене місто, навколо якого були вали і рви. 21 березня вороже військо обложило місто де і відбувся вирішальний бій. Польське військо розгорнутим фронтом пішло на козацькі укріплення. Але всі намагання Чернецького прорватися зі своїм загоном були марні. У той самий час Богун безстрашно бився поряд зі своїми добірними вершниками, до кінця бою постійно йшов назустріч небезпеці, а щоб ще більше налякати ворога, голосно вигукував за давнім скіфськім звичаєм. Надвечір Чернецький припинив штурм міста, втративши майже третину свого війська. На другий день, розпочинаючи штурм, Чернівецький робить відчайдушну спробу захопити місто. Всі сили шляхетського війська були кинуті в бій. Іван Богун, вміло скориставшись замішанням серед польсько-шляхетського війська розпочав контрнаступ. Одночасно він непомітно вивів з фортеці найкращі частини своєї кінноти і вдарив у тил ворога. Як пише Г.Грабянка – «…нарядив їх у татарську одежу таз гуком (на зразок ординського) зайшов до поляків з тилу – з боку поля. Ті, в свою чергу, подумали, що козакам на допомогу поспіли татари, і в паніці відступили від Монастирищ «й з України повтікали».[36] Не витримавши подвійного удару, шляхетське військо в паніці кинулося врозтіч. Сам Чернецький був тяжко поранений.

Щодо цієї панічної втечі літописець часів визвольної війни писав, що « військо польське насмерть перелякане, не тільки штурм свій облишило, але як ошпарене вози свої з усіма достатками і багатою здобиччю, а також із людьми хворими і пораненими покинувши, від Монастирища назад до Ковеля побігло, і … велику шкоду, і сором свій побачило і пізнало…».[37]

«Каральний» похід шляхетського війська на чолі з Чернецьким, завдяки мужності українського війська і воєнній майстерності Івана Богуна, закінчився цілковитою поразкою. 1653р. був вирішальним у ході визвольної війни українського народу проти гніту польської шляхти.

Страницы: 1, 2, 3, 4