Дипломная работа: Фізична реабілітація хворих з переломом хребта

У лікарняний період реабілітації лікувальну гімнастику починали з дихальних вправ і вправ для дистальних відділів кінцівок. Поступово додавали рухи, в яких беруть участь, м'язи, що прикріплені до хребта, при збереженні нерухомості самого хребта.

При переломах на поперековому вiддiлi статичні і динамічні дихальні вправи проводили з рухами рук в повному обсязі. Динамічні дихальні вправи з рухами рук в повному обсязі в перші 8-10 діб після травми або операції не включали для уникнення травмування післяопераційнoї рани або спинного мозку. Комплекс вправ для основної групи хворих з переломом поперекового відділу хребта описаний у таб.3.5.

Таблиця 3.5

Комплекс фiзичних вправ для хворих при травмi поперекового   відділу хребта в лікарняний період реабілітації

Лікувальна фізкультура (ЛФК) при переломах хребта є найбільш фізіологічним та адекватним методом відновлення втрачених функцій і широко застосовується для реабілітації хворих. Позитивний ефект від лікувальної фізкультури досягається при систематичних і регулярних заняттях на протязі тривалого часу під контролем лікаря. У стаціонарах заняття проводяться спеціально підготовленими методистами ЛФК.

Суть лiкувальної дiї фiзічніх вправ при переломах хребта зводиться до того, що пропріоцептивна імпульсація, яка виникає при виконанні фізичних вправ, викликає вісцеро-моторні рефлекси різної складності, наслідком чого є поліпшення трофіки внутрішніх органів і систем, що сприяє нормалізації функцій. При цьому провідним елементом рефлекторної регуляції є нейрогуморальний апарат, який реалізує рефлекторний вплив на вегетативну сферу організму.

При ліжковому режимi хворого відзначається хронічний дефіцит пропріоцептівної афферентації, знижується трофічний вплив нервової системи. ЛФК при переломах хребта сприяє регуляції процесів збудження і гальмування в корі головного мозку, покращує травлення, кровообіг, дихання, окисно-відновні процеси, що позитивно впливає на нервово-психічний стан хворого (Т.В Кожухова, 2002).

ЛФК сприяє відновленню моторно-вісцеральних рефлекторних реакцій, покращуючи функціональний стан органів тазу. Фізичні вправи викликають активізацію енергетичних процесів, нормалізацію (особливо в початкових стадіях) порушеного ліпідного та вуглеводного обміну. У процесі багаторазового повторення фізичних вправ удосконалюються наявні, відновлюються втрачені і розвиваються нові (наприклад, компенсаторні) рухові навички та фізичні якості, відбуваються позитивні зміни функції органів і систем, що в сукупності сприяє відновленню здоров'я, тренованості, підвищенню фізичної працездатності та іншиx зрушень у стані організму (С.Н. Попов, 2005).

Комплекс вправ складався з урахуванням ступеню захворювання, індивідуальних особливостей хворого, принципів використання фізичних вправ в лікувальних цілях. Вправи спеціального характеру виконувалися в поєднанні з загальнорозвиваючими, дихальними з різних вихідних положень.

Призначаючи фізичні вправи, спрямовані на поліпшення рухової функції, звертали увагу на такі моменти:

1.  Чи є у хворого парез або параліч м'язів.

2.  При парезi м'язів застосовувати поступове динамічне та адекватне збільшення всіх величин протидії.

3.  Наскільки хворий підготовлений до реабілітації.

Навіть слабке напруження м'язів має велике психологічне значення, активне відновлення найнеобхідніших дій можна здійснити за допомогою простих, цілеспрямованих прийомів, які дають бажаний ефект при відносно малих зусиллях. Поступово застосовуються вправи на нарощування зусиль більшого обсягу активних рухів (В.М. Мухін, А.В. Магльований, Г.П. Магльована, 1999).

Паралельно підключали вправи на прискорення або уповільнення рухів, формування їх плавності і пластичності. Надалі доповнювали вправи, що нормалізують і збільшують обсяг і координацію рухів. Це сприяло виробленню точності і злагодженості рухів. Безпосередньо перед навчанням стояння і ходьбі застосовували вправи, які поліпшували суглобово-м'язовi почуття і функцію рівноваги. Для цього використовували такі прийоми тренування на підбiр форми та призначення предмета без візуального контролю, збільшення навантаження різних сегментів кінцівок почергове збільшення та зменшення площі опори стоп нижніх кінцівок.

Загальнi вимоги при здійсненні відновного лікування були наступні:

·  на початку занять ЛФК обов'язкове використання пасивних рухів, що збільшують збудливість м'язів і перешкоджають розвитку контрактур;

·  суворо диференційований підхід до призначення та виконання ЛФК при спастичних і в’ялих м'язax.

Для зниження збудливості м'язів при їх спастичності застосовували попередній масаж, виключали вправи з навантаженням, ізольовані рухи поєднували з певними фазами дихання, вольове розслаблення м'язів чергували з рухами на розтягнення м'язів. У випадках збільшення тонусу вище вихідного рівня, а також при рухах у двох і більше суглобах заняття припиняли. Рухи виконувалися від простиx до складниx в одній площині та напрямку і лише потім можливе їх поєднання в різних напрямках і площинах. Це ж правило, відноситься до збільшення обсягу й амплітуди рухів - від малого до більшого (Н.В. Решетніков, Ю.Л. Кисліцин, 2005). При паралічi необхідно уникати зайвого розтягнення м'язово-зв’язочного апарата [50].

Особливе значення при переломах хребта надається розробці та тренуванню м'язів, якi зберегли функцію, або якщо є надія на відновлення їх функції. Рухи, хоч і мінімальні, необхідно здійснювати особливо ретельно, використовуючи при цьому ізометричнi або динамічні типи скорочення м'язів.

Задачами лікувальної гімнастики при парезi і паралічi є:

- збільшення м'язової сили за допомогою адекватних вправ;

- створення балансу, рівноваги між паретічньмі м'язами і їх сінергістамі, з одного боку, і антагоністами, з іншого, з метою приведення цієї системи у стан, що забезпечує основні рухові акти;

- непряме рефлекторнe напруження м'язів для поліпшення їх кровопостачання та трофіки;

- попередження порочних компенсаторних рухів та дій, які виникають у хворого спонтанно на різних етапах відновлення;

- відновлення побутового та трудового досвіду хворого.

Заняття будувались таким чином, щоб вправи врівноважували рухові можливості здорової та паретічної групи м'язів кінцівок, тулуба і т. д. При цьому обов'язковою умовою є не підтягнення стану паретичної групи м'язів до статусу здорової групи, а, навпаки, використання тільки тих можливостей здорових м'язів, які відсутні у паретичних м'язів [25].

Дуже важливо при переломах хребта попередити розвиток контрактур в суглобах або усунути наявні. Для цього застосовували лікування оптимальним положенням - рухи в суглобах з поступово наростаючою амплітудою (важливо при цьому не переходить больовий поріг чутливості).

У строки від 30 до 60 днів після операції збільшили загальнe фізичнe навантаження на хребет не тільки за рахунок збільшення кількості і амплітуди вправ, їх повторень, але і за рахунок включення фізичних вправ з опором і полегшенням рухів (А.Д. Скрипко, М.Б. Юспа, 2001). Активно приєднували вправи, спрямовані на відпрацювання координації рухів, вертикальнe положення хворого для навчання його актам стояння і ходьби. Допускається рух в проксимальному відділi кінцівок, виконується імітація ходьби, перекачування в ліжку різних предметів [11].

Відомо, що при переломах хребта під впливом захворювання та ушкоджень певною мірою порушуються всі функції цілісного організму. Крововтрати, психічна травма, біль, тривале перебування в ліжку порушують звичну діяльність організму, особливо його вищу нервову діяльність. Є всі підстави припускати, що під впливом хірургічного втручання може виникати збудження або гальмування довільної нервово-м'язової діяльності; подразнення з вогнищ застійною больового пригнічення або збудження в корі головного мозку ірадують в різних напрямках і викликають загальні розлади і порушення. Ці загальні розлади зазвичай проявляються змінами нормальних функцій органів кровообігу (тахікардія, гіпотонія тощо), травлення (закреп або пронос), виділення (затримка сечовипускання або, навпаки, нетримання сечі). Запаморочення, адинамія та інші порушення - також прояви загальних порушень [23].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8