Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

суб'єктів підприємницької діяльності України"'. Відповідно до цього Указу,

з метою створення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майнової

відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності України Національний

банк України повинен був забезпечити проведення до 10 жовтня 1994 р.

взаємного заліку заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності на

день підписання Указу. За результатами цього заліку необхідно було до 1

листопада 1994 р. оформити прострочену заборгованість (у тому числі

заборгованість за банківськими кредитами) простими векселями на користь

кредиторів з терміном платежу 28 лютого 1995 р.

Передача цих векселів могла здійснюватись векселедержателем шляхом

індосаменту іншим суб'єктам підприємницької діяльності України в рахунок

погашення заборгованостей та інших зобов'язань у заставу, а також для

здійснення інших операцій у відповідності із законодавством України. З

настанням строку платежу за таким векселем його в установленому порядку

пред'являють векселедавцю або індосантам до платежу.

Другим кроком у напрямку підвищення ролі векселів стало прийняття у

травні 1995 року спільної постанови Кабінету Міністрів України та

Національного банку України "Про проведення заліку щодо взаємної

заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення

простроченої заборгованості векселями", за якою передбачалось провести на

беземісійній основі залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької

діяльності всіх форм власності з подальшим оформленням простроченої

заборгованості (у тому числі заборгованості за банківськими позиками)

векселями на користь кредиторів. У грудні 1995 року була прийнята ще одна

спільна постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України щодо

проведення заліку взаємної заборгованості та оформлення її векселями.

З метою подальшого розширення сфери обігу векселів у господарському

обороті України Указом Президента України від 26 липня 1995 р. "Про

розширення сфери обігу векселів" були зняті обмеження щодо суми

зобов'язання за одним векселем, встановлені Указом Президента України від 2

листопада 1993 р. "Про сплату державного мита за вексельні бланки" у

розмірі ста мільйонів карбованців, визначення якої було віднесено до

компетенції господарюючих суб'єктів. Досить широко використовуються векселі

і в зовнішньоекономічних відносинах, зокрема, відповідно до Закону України

від 15 вересня 1995 р. "Про операції з давальницькою сировиною у

зовнішньоекономічних відносинах".

Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:

використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами,

індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти

підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного

законодавства;

векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані

роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів,

Національного та комерційних банків;

вексельний бланк може заповнюватись друкованим та недрукованим способами;

сума платежу за векселем обов'язково вказується цифрами та літерами;

вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та

завіряють печаткою.

Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, на нашу думку, доцільно

здійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів,

оскільки саме ці суб'єкти вексельного обігу зараз є найменш захищеними. На

сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених

векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб'єктом

підприємницької діяльності. Така ситуація може призвести до випуску в обіг

нічим не гарантованих векселів.

Щоб уникнути такої ситуації, на нашу думку, варто використати досвід

Сполучених Штатів Америки, де ринок векселів не розвивався до початку 80-х

років, поки не були зроблені важливі нововведення.

По-перше, запроваджена процедура державної реєстрації певних категорій

векселів, яка отримала назву "реєстрація на полиці". Вона передбачає

реєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу більше 270 днів

Комісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструвати

безперервні програми випусків векселів один раз. Із запровадженням такого

порядку оформлення векселів, що випускаються безперервно, стало для

емітента значно простішим. Крім того, в рамках однієї програми випуску

"реєстрація на полиці" забезпечує можливість випуску різних видів векселів.

По-друге, впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингів

пропонованих випусків. Емітенти векселів при проведенні "реєстрації на

полиці" звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповідний

рейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дозволяє інвесторам

постійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вони

бажають придбати.

По-третє, здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного

ринку векселів. Ліквідний вторинний ринок, на якому провадиться котирування

цін на векселі, має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі,

якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.

За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно

визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок

випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому

рівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з

векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, пов'язані з

вексельним обігом, а також обмеження випуску векселів сумою сплаченого

статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або

процентного співвідношення цих величин.

Існує думка щодо введення обов'язкового попереднього депонування емітентом

векселів певних коштів для подальшого погашення (спеціальні вексельні

резерви)2. З позиції захисту прав векселедержателів цей спосіб вбачається

найбільш надійним.

Таким чином, можна зробити висновок про необхідність проведення в Україні

комплексної реформи вексельного законодавства, метою якої має стати захист

прав векселедержателя, з одного боку, та підвищення відповідальності

векселедавця, з іншого, і яка повинна включати, насамперед:

прийняття Закону України "Про вексельний обіг в Україні";

внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України "Про

банкрутство" щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями та

розгляд питання про виділення таких вимог в окрему чергу;

внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуального

кодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів по

векселях.

Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу в

Україні вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини в

законодавстві можуть призвести до значних зловживань, що, у свою чергу,

підірве довіру до векселя як цінного папера.

Поряд з класичними видами цінних паперів (акціями, облігаціями, векселями

та іншими), в Україні одержали нормативне закріплення нові, специфічні,

види фондових цінностей — приватизаційні папери та інвестиційні

сертифікати.

Приватизаційні папери з'явились в Україні після прийняття Верховною Радою

пакету законів, спрямованих на врегулювання процесу приватизації державного

майна: "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію

невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні

папери".

Під приватизацією державного майна розуміється відчуження майна, що

перебуває в загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних

і недержавних юридичних осіб. Для забезпечення повноправної участі громадян

України в приватизації законодавством передбачено випуск особливого виду

державних цінних паперів — приватизаційних паперів, які засвідчують право

власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна

державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизаційні папери" випускаються

приватизаційні папери трьох видів — майнові сертифікати, житлові чеки та

земельні бони.

Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяни

України, які постійно проживали або переїхали на постійне проживання в

Україну до 1 січня 1992 р.

З метою захисту майнових інтересів рядових громадян передбачено випуск лише

іменних приватизаційних паперів. Приватизаційні папери не підлягають

вільному обігу, а їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним.

Приватизаційні папери не можуть бути використані для здійснення розрахунків

або як застава для забезпечення платежів чи кредитів. Дивіденди або

відсотки з приватизаційних паперів не нараховуються.

Вказані цінні папери можуть бути обмінені на документи, що засвідчують

право власності на придбані об'єкти приватизації, особисто громадянами або

через фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії та довірчі

товариства).

Громадянам України створюється можливість для необмеженого вибору сфер

приватизацій, їм надається право застосовувати приватизаційні папери одного

виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного

конвертування.

Іменна форма приватизаційних паперів, з одного боку, значно знизила темпи

приватизації та формування вітчизняного ринку цінних паперів, ускладнила

процес реєстрації та перереєстрації прав власності на цінні папери. З

іншого боку, вона, певною мірою, мала гарантувати право громадян України на

участь у приватизації державної власності.

Незважаючи на це, в 1994—1995 рр. в Україні виник "чорний ринок"

приватизаційних майнових сертифікатів, де громадяни, які не бажають ставати

корпоративними власниками приватизованих підприємств, продають свої

сертифікати, причому незалежно від ціни, яку за них пропонують. Отже,

порушується чинне законодавство і стихійно формується "тіньовий" фондовий

ринок у той час, як організаційно оформлений ринок перебуває у кризі'.

Оскільки вторинний обіг приватизаційних майнових сертифікатів в Україні

неможливий, а також відсутні біржовий курс і офіційно визнані механізми

позабіржового ціноутворення, темпи використання населенням сертифікатів

відстали від темпів приватизації в цілому.

На початкових етапах приватизації приватизаційні майнові сертифікати

існували лише у формі безготівкових депозитів — рахунків у відділеннях

Ощадного банку України.

Депозитний рахунок відкривався в установі банку тільки за пред'явлення

платіжного доручення, виданого органом приватизації або посередницькою

організацією для проведення розрахунку за об'єкт приватизації. Президент

України Указом від 21 квітня 1994 р. "Про введення в готівковий обіг

приватизаційних майнових сертифікатів установив, що платежі за придбані

об'єкти приватизації здійснюються з приватизаційних депозитних рахунків

або, за бажанням громадян України, готівковими приватизаційними майновими

сертифікатами. З 1 січня 1995 р. єдиною формою такого платежу стали

готівкові приватизаційні майнові сертифікати, строк видачі яких подовжено

до 31 грудня 1997 р. По закінченні цього строку вони будуть вважатись

недійсними.

Приватизаційні житлові чеки, відповідно до постанови Кабінету Міністрів

України від 26 квітня 1993 р. № 305 "Про випуск в обіг приватизаційних

житлових чеків", спочатку існували у вигляді приватизаційних депозитних

рахунків, які відкривали громадянам України у відділеннях Ощадного банку

України. Згідно з Тимчасовим положенням про порядок використання житлових

чеків у вигляді депозитних рахунків для приватизації майна державних

підприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 11

травня 1996 р. № 2283, громадяни у відповідності із законодавчими актами

України мають право на використання житлових чеків для придбання майна

державних підприємств у порядку і на умовах, передбачених для

приватизаційних майнових сертифікатів у вигляді депозитних рахунків.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 713 "Про заходи щодо

введення у готівковий обіг іменних житлових чеків" було зроблено перший

крок до випуску житлових чеків у готівковій формі. Іменні житлові чеки у

готівковій формі використовуються громадянами України, які мають право на

їх одержання, під час приватизації державного житлового фонду. Вони можуть

також використовуватись для приватизації частки майна державних

підприємств, земельного фонду. При цьому приватизаційні майнові сертифікати

та приватизаційні житлові чеки використовуються з коефіцієнтом 1 (1 гривня

вартості приватизаційного майнового сертифіката дорівнює 1 гривні вартості

житлового чека), встановленим постановою Верховної Ради України від 31

січня 1996 р. "Про затвердження коефіцієнта конверсії приватизаційних

майнових сертифікатів і житлових чеків". Незважаючи на нерівномірні темпи

сертифікатна приватизація в Україні прямує до завершення. Надалі

приватизаційний процес відбуватиметься із залученням коштів громадян, отже

інвестиційні потоки в приватизовані об'єкти спрямовуватимуться через

інститути та інфраструктуру фондового ринку.

Особливістю української моделі приватизації, яка може негативно позначитися

на становленні фондового ринку, є функціонування фінансових посередників

тільки як інституційних інвесторів, а не як брокерів. Комісійна торгівля,

яка у більшості країн має назву брокерської діяльності, всіляко

підтримується органами державного регулювання національних фондових ринків,

у той час, як операції посередників за власний рахунок (так звана дилерська

діяльність) дещо стримуються як такі, що збільшують ризики. В Україні

спостерігається щодо цього диспропорція, яку необхідно щонайскоріше

подолати з метою досягнення хоча б відносної рівноваги ринку. Комісійні

операції мають стати престижними та вигідними, інакше інтереси дрібного

інвестора захистити буде майже неможливо.

Ще одним видом нових фондових інструментів, що з'явилися на українському

ринку цінних паперів лише у 1994 році, є інвестиційні сертифікати.

Інвестиційним сертифікатом визнається цінний папір, який випускається

інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові

право на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Правовий статус інвестиційних сертифікатів нормативне закріплений у

Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженому

Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94 "Про інвестиційні

фонди та інвестиційні компанії".

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника.

Випускаються вони з метою залучення коштів інвесторів для здійснення

спільного інвестування і не дають їх власникові права участі в управлінні

юридичною особою, що випустила їх.

Якщо емітентом інвестиційних сертифікатів є акціонерне товариство

(інвестиційна компанія може бути створена також у формі товариства з

обмеженою відповідальністю), то номінальна вартість одного сертифіката має

дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам

цього акціонерного товариства.

Щоб випустити інвестиційні сертифікати, емітент повинен укласти договір з

інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також

депозитний договір з депозитарієм, провести реєстрацію випуску

інвестиційних сертифікатів згідно з Тимчасовим порядком випуску

інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії,

затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку

від 29 листопада 1996 р. № 297, а також опублікувати інвестиційну

декларацію та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних

сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного

розміру їх статутних фондів.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті і закриті.

Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх

інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією

інвестиційного

фонду.

Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо

інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності

інвестиційного фонду.

Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватись на

приватизаційні папери, якщо ці фонди отримали у встановленому Фондом

державного майна України порядку дозвіл на комерційну діяльність з

приватизаційними паперами. Такі фонди мають право здійснювати додаткову

емісію інвестиційних сертифікатів у 50-кратному розмірі обсягу прийнятих

для розміщення приватизаційних паперів у порядку, який затверджується

Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та

фондового ринку.

Механізм та особливості випуску інвестиційних сертифікатів різними видами

інвестиційних фондів та взаємного фонду інвестиційної компанії буде більш

детально розглянутий далі при аналізі діяльності цих суб'єктів ринку цінних

паперів України.

Доходність по інвестиційних сертифікатах, випущених в Україні, може

коливатися в дуже широких межах залежно від прибутку, одержаного їх

емітентами від інвестування залучених коштів у цінні папери інших

емітентів, а також придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать

державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Загалом,

активність вітчизняного ринку інвестиційних сертифікатів безпосередньо

залежить від активності процесів приватизацій в Україні і пропозиції для

продажу привабливих цінних паперів новостворених емітентів.

Інвестиційні сертифікати вже зайняли досить важливе місце на нашому

фондовому ринку, і серед них часто зустрічаються папери, які заслуговують

на увагу інвесторів та інших учасників ринку цінних паперів. Наприклад,

досить привабливий тип інвестиційних сертифікатів, які розповсюджувались за

вільно конвертовану валюту, випустив інвестиційний фонд "Ініс-інвест". У

поєднанні з добре організованою і продуманою рекламою та високими

дивідендами (40 відсотків річних) забезпеченість цих паперів нерухомістю

(сертифікати номінальною вартістю $170 забезпечені одним квадратним метром

нерухомості) зробила їх свого часу одними з найбільш ліквідних на

позабіржовому ринку цінних паперів.

Необхідно зазначити, що незважаючи на досить велике поширення й активний

обіг, правовий статус інвестиційних сертифікатів в" Україні визначений не

досить чітко. Так, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" не

відносить інвестиційний сертифікат до виду цінних паперів, що можуть

випускатись і обертатись в Україні. Правове регламентування обігу

інвестиційних сертифікатів на рівні Указу Президента України багато

науковців і практиків вважають недостатнім.

Щоб уникнути вказаного протиріччя, необхідно шляхом внесення змін до

Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" закріпити за

інвестиційним сертифікатом статус пінного папера.

Доцільно також розширити перелік видів цінних паперів, визначений цим

Законом, ще одним цінним папером — чеком, яким має визнаватись цінний

папір, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку

здійснити сплату вказаної в чеку суми чекодержателю.

Чеки можуть бути на пред'явника і ордерними.

Право, засвідчене чеком на пред'явника, передається шляхом звичайного

вручення папера новому держателю. Передача права за ордерним чеком

відбувається шляхом виконання безпосередньо на чеку або на приєднаному до

нього листку передавального надпису.

Окрім розглянутих вище видів цінних паперів, існують інструменти фондового

ринку, які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів або

являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до

тієї чи іншої категорії. Такі інструменти одержали назву похідних або

спеціальних.

До спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цінних паперів

належать опціони, варранти, ф'ючерси та інші.

Важливе місце на ринку похідних фондових інструментів займають опціони

(опціонні угоди).

Опціон являє собою договір, у відповідності з яким один із його учасників

набуває право купівлі або продажу будь-якого товару за фіксованою ціною

протягом певного періоду часу, а інший учасник за грошову премію

зобов'язується забезпечити у разі необхідності реалізацію цього права,

тобто бути готовим продати або купити цінні папери за обумовленою договором

ціною.

Опціонні угоди можуть бути укладені з приводу будь-якого товару. На ринку

цінних паперів опціони пов'язані з торгівлею різними видами цінних паперів.

Опціон може бути двох типів: опціон покупця та опціон продавця. Опціон

покупця являє собою контракт, який дає його власнику право придбати певні

цінні папери протягом визначеного часу за фіксованою ціною. Опціон продавця

дає право продажу цінних паперів протягом визначеного часу за фіксованою

ціною.

Особа, яка отримала право і має прийняти рішення, є покупцем опціону,

оскільки вона повинна сплачувати за це право. Особа, яка продала право

покупцю і таким чином має прореагувати на рішення покупця, є підписником

опціону.

Варант являє собою сертифікат, який дає право його власникові купити один

цінний папір за фіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються

в обіг не самостійно, а як складова частина інших цінних паперів для того,

щоб зробити їх більш привабливими.

Після випуску цінного папера з варантом останній, як правило,

відокремлюється від цього папера і починає обертатися самостійно. При цьому

вартість цього папера зменшується на величину вартості варанта. Умовами

випуску може бути передбачена можливість або негайного відокремлення

варанта від цінного папера одразу після його первинного розміщення, або

можливість такої операції через певний час. Деякі варанти не можуть бути

відокремлені від паперів, разом з якими вони випущені. Такі варанти не

мають власної ринкової вартості.

Ціна, за якою варант може бути обмінений на новий цінний папір, називається

ціною виконання варанта. Як правило, в момент випуску варанта ринкова

вартість цінного папера, в який він може бути обернений, є вищою за ціну

виконання варанта. Ф'ючерс — це різновид термінових угод на купівлю або

продаж стандартної кількості визначених цінних паперів у зазначений день та

за визначеною ціною.

Завдяки тому, що ф'ючерсні угоди стандартизовані (вони передбачають

стандартизацію базового активу та строків виконання)1, продавці та покупці

можуть передавати один одному свої зобов'язання щодо поставки чи купівлі

певних цінних паперів, на яких базується угода.

Для гарантування виконання ф'ючерсних угод продавці та покупці заздалегідь

депонують певну суму грошей у третьої нейтральної сторони (розрахункової

палати), яка гарантує дотримання кожною стороною своїх зобов'язань за

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13