Курсовая работа: Розробка системи менеджменту в організації ЗАТ М’ясокомбінат "Смак"

Відділ збуту забезпечує стабільно високий обсяг продажу продукції в західному регіоні. Оскільки правлінням комбінату ще не затверджений план на розширення ринку збуту по всій Україні, то відділ успішно справляється з своєю роботою: наша продукція відома і користується попитом. Підприємство має високий імідж.

Технологія

Якщо розглядати безпосередню технологію виробництва м’яса і ковбаси, то в цьому напрямі значних вдосконалень технології досягти важко. В основному вдосконалювалось технологічне обладнання підприємства. Зараз спеціалісти комбінату якраз працюються над винайденням принципово нової технології сукупної організації виробничого процесу, яка б дала нам відчутну перевагу над конкурентами. З метою цього постійно досліджуються передові досягнення у галузі, науково-дослідні роботи і інші розробки. Наші фахівці присутні на захисті усіх дипломних робіт у даній сфері. Ведеться співпраця з навчальними закладами стосовно розробки нової технології.

Існуюча технологія не має принципових відмінностей від аналогічних підприємств і представлена на малюнку 2.1.

1.  Подрібнене сало

2.  Спеції і нітрит натрію

3.  Сухе молоко, меланж

4.  Фосфати, вода, кров

5.  Вершкове масло, маргарин

6.  Соєве борошно, препарат гемоглобіну

7.  Штучні оболонки

	Рисунок 2.1. Технологічний процес виготовлення ковбаси

Цілі

Основною ціллю організації є отримання прибутку. Якщо розділити загальну ціль на тактичні цілі то можна виділити наступні:

1.  Збільшення сегменту у західному ринку м’ясопродуктів за рахунок освоєння ширшого асортименту виробів

2.  Підвищення продуктивності праці через створення «корпоративного духу» на комбінаті

3.  Пошук інвестора для розширення виробничих потужностей і спрямованості на експорт продукції

Фонди підприємства — це матеріальні та грошові ресурси, потрібні для розвитку виробництва, створення продукції (послуг)

Виробничі фонди включають продуктивні фонди і фонди обігу. Продуктивні фонди поділяються на основні та оборотні. З допомогою саме цих фондів виробляється продукція (послуги). Фонди обігу — це готова продукція, що перебуває на складі підприємства, а також відвантажена, але ще не оплачена покупцями продукція, кошти на рахунку підприємства, які необхідні для придбання предметів праці та виплати заробітної плати. Фонди обігу не входять до продуктивних фондів: вони не беруть участі в процесі виробництва. Проте вони входять до складу виробничих фондів. Це пов'язано з тим, що на підприємстві є ще фонди невиробничого призначення. Вони використовуються для невиробничих потреб (житлові будинки, спортивні споруди, будинки культури, бази відпочинку, дитячі садки і ясла тощо). Фонди обігу в кінцевому підсумку мають виробниче призначення, навіть продукція, яка знаходиться на складі, після реалізації дає кошти, що спрямовуються на виробничі цілі. Через це фонди обігу не можна включати до фондів невиробничого призначення[3].

Виробничі фонди підприємства мають наступну суть:

1.  Виробництво здійснюється тільки при наявності фондів, передусім виробничих. Фонди є важливим чинником виробництва. При цьому мова йде не про якесь абстрактне поняття, а про конкретні засоби виробництва.

2.  Якість фондів демонструє рівень використання досягнень науково-технічного прогресу.

3.  Фонди підприємств — це основна частина національного багатства країни.

4.  Ефективне використання фондів — це нагальна проблема економічного розвитку суспільства і кожного підприємства. Багато показників ефективного використання засобів виробництва ґрунтуються на понятті «фонди». Досить сказати, що фонди є складовою частиною таких показників, як фондовіддача, фондомісткість, фондооснащеність.

5.  З поняттям «фонди» пов'язано багато важливих економічних категорій — фізична і моральна зношеність фондів, амортизація основних фондів, кругооборот і оборот фондів тощо[4].

На комбінаті частка активної частини основних фондів складає 70%. До пасивної частини відноситься сама будівля комбінату, у якій розміщені виробничі цехи і всі адміністративні приміщення. До активної частини належить устаткування призначене для виробництва продукції.

Зношеність основних фондів складає 50 %, капітальний ремонт будівлі комбінату проводився 1 раз, 30% виробничого обладнання пройшло капітальний ремонт.

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах. Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт(подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

1.  Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

2.  Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітників або працівників.

3.  Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів[4].

Окремої будівлі складу немає. Для забезпечення безперебійного виробництва у приміщенні комбінату обладнані морозильні камери, які дозволяють зберігати необхідний виробничий запас сировини. Готова продукції зберігається також у морозильній камері, значних запасів готової продукції підприємство не створює і працює в основному безпосередньо на замовлення. Тобто виготовлену продукцію відразу вантажать і відвозять до місць продажу. Поставки сировини здійснюються відповідно до вичерпання основного запасу. Резервного запасу сировини підприємство не створює.

Інформаційні технології

Інформаційні системи застосовуються лише для автоматизації обліку і створення зв’язку між адміністративними підрозділами підприємства. В офісній частині будівлі створена комп’ютерна мережа і підключено інтернет. Це підвищує швидкість отримання і обробки замовлень а також повідомлення постачальників про потребу у сировині. Специфіка виробництва не потребує широкого впровадження інформаційних технологій.

2.3 Зовнішнє середовище: вплив та можливості

Підприємство — це відкрита система, і його розвиток залежить від зовнішнього середовища (його також називають загальним оточенням, середовищем непрямого впливу або сукупністю неконтрольованих факторів).

Так, Дж. Белл доводить, що «зовнішнє середовище організації містить такі елементи, як споживачі, конкуренти, урядові установи, постачальники, фінансові організації та джерела трудових ресурсів, релевантні (тобто значущі) відносно до операцій організації» Однак такий підхід не розрізняє різних шарів зовнішнього середовища. Зовнішнє середовище, або середовище непрямого впливу, діє не безпосередньо на кожну окрему організацію, а на всі одразу. Це не означає, що їхній вплив менший за вплив факторів безпосереднього оточення.

Ф. Котлер вважає, що зовнішнє середовище (макросередовище) складається з шести основних факторів: демографічних, економічних, природних, науково-технічних, політичних і факторів культурного середовища .

Фактори зовнішнього середовища найчастіше класифікують за такими групами :

·  Економічні — фактори, що пов’язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії.

·  Політичні — фактори, що впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.

·  Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію.

·  Технологічні — фактори, що пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і технологій, а також know-how.

·  Конкуренція — фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конкурентів, зміни в частках ринків, концентрації конкурентів.

·  Географічні — фактори, пов’язані з розміщенням, топографією місцевості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами)[5].

Таку класифікацію можна використовувати для забезпечення орієнтації в питанні, що розглядається. Однак процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, дуже складні, взаємопов’язані та містять багато суперечностей, внаслідок цього, всі ці процеси треба уважно та систематично вивчати.

Для аналізу менеджменту на підприємстві потрібно дослідити існуючі недоліки і переваги комбінату. Для цього використаємо таблицю.

Таблиця 2.2

Аналіз системи менеджменту м’ясокомбінату

Під управлінським рішенням розуміється:

·  Пошук найефективнішого і найраціональнішого або оптимального варіанту дій керівника

·  Кінцевий результат постановки і прийняття управлінських рішень

Управлінське рішення – це сукупний результат творчого процесу суб’єкта управління та дій колективу (об’єкту управління) для вирішення конкретної ситуації.

Для зменшення надмірної децентралізації потрібно посилити вертикальне підпорядкування у структурі організації. Відсутність резервного запасу сировини обумовлена відсутністю необхідних будівель для утримання худоби; даний недолік буде усунено при створенні власної ферми по відгодівлі і вирощуванню худоби. Потреба у скороченні персоналу буде усунута за рахунок переведенню певної кількості працівників на новостворену ферму. Офісне приміщення у будівлі комбінату можна буде перенести у окрему будівлю лише після розширення виробництва, тобто коли на площах офісного приміщення розміститься виробництво; а на даний час передовим завдання є створення ферми, оскільки це вирішить більше проблем. Високі виробничі витрати пов’язані з відсутністю власного автопарку, що змушує користуватися послугами посередників, і сировинними проблемами. Створення власного автопарку є також одним з основних завдань комбінату у середньостроковому періоді.

3. Життєвий цикл товару

Життєвий цикл товару — час, упродовж якого товар життєздатний на ринку і забезпечує досягнення цілей продавця. Від життєвого циклу товару залежить рівень прибутку на кожній із його стадій:

·  Впровадження товару на ринок;

·  Зростання обсягу продажу внаслідок визнання товару покупцями;

·  Стадія зрілості, яка характеризується максимальною прибутковістю;

·  Насичення ринку товаром;

·  Спад обсягу продажу і прибутку[6].

Життєвий цикл товару визначає послідовність періодів існування товару фірми на ринку та характеризує зміну обсягів продажу та прибутку від його реалізації і визначає маркетингові стратегії від моменту виведення товару на ринок до його зняття з ринку відповідно до поведінки споживачів і конкурентів.

Розширену модель життєвого циклу товару можна побудувати у вигляді графіка, який ілюструє динаміку обсягів продажу і прибуток від реалізації за весь час перебування товару на ринку (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Концепція життєвого циклу товару[6]

І — дослідження та розроблення товару;

ІІ — запровадження товару на ринок;

ІІІ — розширення ринку збуту;

IV — використання переваг;

V — зрілість товару;

VI — насичення ринку;

VII — витискування товару з ринку.

Даний графік являє собою більш розширену модель життєвого циклу товару. Різні автори виділяють різні частини життєвого циклу, але в загальному їх класифікацію можна звести до чотирьох елементів: впровадження, зростання, зрілість і спад.

Етап впровадження – період появи нового товару на ринку і поступового збільшення обсягу продажу.

Основна ціль маркетингу на цьому етапі:

-   Спонукати споживачів спробувати зробити пробні купівлі товару;

-   Налагодити розподіл нового товару.

Досягненню цих цілей сприяє реалізація маркетингової стратегії, суть якої може бути визнана як “інновація”.

Фірмі варто розглядати етап впровадження нового товару на ринок як продовження процесу розробки товару. Пропонуючи першим споживачам новий товар і забезпечивши з ними зворотній зв’язок, фірма-виробник має можливість залучити до процесу розробки суперноваторів, детально вивчаючи їхні зауваження щодо нового товару, і з’ясувати, якими саме характеристиками має бути наділений товар. На етапі виведення нового товару на ринок може бути використана одна з двох стратегій ціноутворення: стратегія “проникнення” , або пропонування товару за низькою ціною, і стратегія “зняття вершків”, яка передбачає встановлення високої ціни[6].

Вибір тієї чи іншої стратегії з метою досягнення маркетингових цілей (проникнення на новий ринок, збільшення частки ринку) залежить від обраної позиції нової марки. При цьому залежно від обраної стратегії просування розглядають чотири стратегії: стратегія повільного зняття вершків (високі ціни і обмежена реклама), стратегія швидкого зняття вершків (висока ціна і значні витрати на просування товару – реклама в засобах масової інформації, заходи щодо стимулювання збуту), стратегія швидкого проникнення на ринок (низькі ціни і активна реклама нового товару) і стратегія повільного проникнення на ринок (низькі ціни і обмежені витрати на просування товару).

Основні цілі щодо просування товару – проінформованість перших споживачів і дистриб’юторів про новий товар і стимулювання пробних купівель, для чого вдаються до таких заходів:

·  Використання безплатних зразків товару;

·  Публічна демонстрація продукції, участь у виставках-ярмарках, використання спеціалізованих засобів масової інформації, каталогів;

·  Паблісіті з метою отримання позитивних відгуків про новий товар.

Етап зростання відбувається з моменту, коли фірма починає отримувати прибуток, що супроводжується швидким зростанням обсягу продажу і свідчить про те, що товар схвалено споживачами. Базова стратегія цього періоду називається “Переваги”, оскільки вона побудована на урахуванні дій конкурентів, чисельність яких збільшується. Основна мета маркетингу на цьому етапі – “максимізація частки ринку”.

Зростаюча активність конкурентів вимагає модифікації окремих характеристик товару, вдосконалення упаковки, сервісу. Ціни продовжують залишатися високими, хоча і трохи нижчими від цін на етапі впровадження. Розподіл набирає інтенсивного характеру і здійснюється через канали масового збуту. Витрати на рекламу значні, хоча їх відсоток від загального обсягу порівняно з попереднім етапом зменшується. Змінюється характер реклами: з інформативної вона набирає переконувального, а подекуди порівняльного характеру, оскільки основна ціль просування на цьому етапі – переконати споживачів, акцентуючи увагу на конкретних перевагах саме своєї марки.

Криза життєвого циклу дає можливість визначити момент виведення на ринок нового товару: як тільки один товар входить у стадію зростання, потрібно розробляти новий. Виводиться товар з ринку через припинення маркетингової підтримки тоді, коли новий товар входить у стадію зрілості.

Етап зрілості. Маркетингова ціль на цьому етапі: максимізація прибутку і стабілізація частки ринку, а стратегія, яка відповідає етапу зрілості, має назву “Захист”.

Основне завдання маркетингу на цьому етапі – продовження життєвого циклу товару. Цього можна досягти трьома засобами:

·  Розширення ринку шляхом залучення нових споживачів, виходу на нові територіальні ринки або нових застосувань товару;

·  Модифікація товару;

·  Репозиціювання марки з метою привернути увагу нових сегментів споживачів;

·  Пошук нових сфер використання товару[7].

Це завдання реалізується через систему маркетингових заходів:

-   Зниження цін, диференціацію товару, основним засобом якої на цьому етапі паралельно з підвищенням якості товару стає сервісна диференціація;

-   Просування з метою збільшення прихильності інтенсивних споживачів;

-   Реклама при цьому наголошує на перевагах особливості марок.

Етап спаду. У цей період споживачі переходять на використання нового товару. Кількість конкурентів зменшується, обсяги реалізації і прибуток знижуються. Стратегія, що має назву “Відхід”, передбачає зняття товару з виробництва. Ціни знижуються, хоча наприкінці періоду на деякі товари можуть збільшитися; використовується лише частина каналів товароруху; витрати на маркетингові заходи незначні. На цьому етапі компанія має прийняти одне з двох можливих рішень: або зняти марку з продажу (стратегія “жнив” – скорочення маркетингових витрат практично до нуля в розрахунку на те, що продаж забезпечуватиметься завдяки лояльним до торгової марки споживачам), або відродити марку, тобто відновити популярність марки, виробництво якої раніше було припинено (безалкогольні напої “Лимонад”, “Дюшес”).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7