Облік, контроль та аналіз формування прибутку підприємства та розрахунок з бюджетом його оподаткуванн

|що впливають на його розмір |

| |

|7. Аналіз напрямків та структури використання прибутку |

| |

|8. Оцінка резервів зростання прибутку |

Рис. . Послідовність проведення аналізу прибутку підприємства.

На цьому етапі роботи обчислюються абсолютні та відносні зміни в

обсязі одержаного балансового прибутку, визначаються та аналізуються

джерела його формування,: прибуток від торгівельної діяльності, іншої

реалізації, позареалізаційних операцій, - оцінюється вклад кожного джерела

в формування загального обсягу прибутку.

Варто звернути увагу, що основним джерелом формування балансового

прибутку для торгівельного підприємства є прибуток від реалізації товарів.

Позареалізаційні операції, які безумовно є доцільним резервом збільшення

обсягу прибутку, не можуть домінувати, оскільки це не відповідає

генеральній стратегії розвитку торгівельного підприємства. Якщо такий факт

має місце, це свідчить про диверсифікацію напрямків діяльності

підприємства, втрату чисто торгового спрямування, а відповідно і

конкурентних переваг на ринку товарів.

Рівень прибутковості обороту визначається порівнянням прибутку від

реалізації товарів та товарообороту і показує розміри формування прибутку

на одиницю товарообороту або питому вагу прибутку в ціні реалізації

товарів. Аналіз прибутковості обороту передбачає обчислення рівня показника

та його порівняння з рівнем, досягнутим у попередніх періодах.

Обсяг прибутку підприємства від реалізації товарів залежить від

великої кількості факторів, найважливішими з них є:

1. Обсяг товарообороту (в поточних цінах).

2. Фізична маса товарів, що реалізуються (обсяг товарообороту у

співставних цінах).

3. Індекс цін реалізації товарів.

4. Рівень валового доходу.

5. Рівень витрат обігу.

6. Рівень прибутковості обороту.

Взаємозв(язок між названими факторами відображає наступна модель:

| | | | | | | | | | | | | |

| | | |Пр =|Тф(Ро |= |ТсІц(Рвд-Рво|, | | |

| | | | | | |) | | | |

| | | | |100 | |100 | | | |

| |Тс |х |Іц | |

| |

| |Пр |= |Тф |х |Ро |: |100 | |

| |

| |Рвд |- |Рво | |

де Пр – обсяг прибутку від реалізації товарів;

Тф – обсяг товарообороту в фактичних (поточних) цінах;

Тс – обсяг товарообороту в співставних цінах;

Іц – індекс зміни цін за період, що аналізується;

Ро – рівень прибутковості обороту, відсотків до обороту;

Рвд – рівень валового доходу, відсотків до обороту після сплати

ПДВ;

Рво – рівень витрат обігу, відсотків до обороту.

Як видно з наведеної моделі, вплив фактора 1 є сукупним впливом

факторів 2 та 3, а вплив фактора 6 кількісно дорівнює різниці між впливом

факторів 4 та 5.

Наведена модель дозволяє кількісно оцінити вплив кожного фактора, що

включено до її складу на базі застосування методу ланцюгових підстановок

або індексного методу.

В зв(язку з тим, що прибуток є функцією від доходів і витрат, для

більш глибокого аналізу і виявлення додаткових резервів його росту слід

дати кількісну оцінку факторам, що побічно впливають на його величину. До

них відносяться: асортиментна структура і склад товарообороту за видами

продажу (населенню, дрібний опт, в кредит населенню), структура

товарообороту за джерелами надходження товарів (самостійні закупки, через

оптові підприємства), за видами комерційних угод (за місцем знаходження

контрагента, умовами транспортування, страхуванням, формами розрахунків,

валютою платежу і т.д.).

Методика оцінки впливу перелічених факторів була розглянута у

відповідних розділах підручника.

З цією метою розраховується система показників прибутковості,

розглянута вище, визначаються зміни в рівні окремих показників.

Зміна рівня прибутковості використання ресурсів та капіталу

підприємства є суттєвим резервом зростання або фактором зниження загального

обсягу балансового прибутку підприємства. Кількісна оцінка впливу цього

фактора може проводитися на базі застосування наступної моделі:

|БП |= |Р |х |Пр |: |100 |

|або |

|БП |= |К |х |Пк |: |100 |

де Р – обсяг з ресурсів, що використовуються (в грошовій оцінці);

К – обсяг капіталу, що використовується;

Пр, Пк – прибутковість використання відповідної групи ресурсів чи

джерел капіталу підприємства, відсотків до обсягу.

Для проведення цієї роботи попередньо розраховується обсяг

відповідних показників, який потім порівнюється з фактичними обсягами

отримання прибутку. Оцінка ступеня досягнення проводиться на основі

розрахунку коефіцієнта досягнення (Кд):

|Кд = |БПоц |(100,|

| |БПфакт | |

де БПоц – обсяг прибутку, ступінь досягнення якого оцінюється;

БПфакт – фактичний обсяг отриманого прибутку.

Інформаційною основою даного етапу аналізу є наступна додаткова

інформація:

- для розрахунку мінімального прибутку – середньоринкова ставка

капіталізації коштів на фінансовому ринку, середня за період, що

аналізується;

- для розрахунку нормального прибутку середньогалузевий рівень

прибутковості обороту або активів, середній за період, що аналізується.

На цьому етапі роботи визначається обсяг формування чистого прибутку,

який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та

інших обов(язкових платежів з прибутку; аналізуються абсолютні та відносні

зміни в обсягах його формування.

Взаємозв(язок між балансовим (БП) і чистим прибутком (ЧП)

підприємства відображає наступна модель:

|ЧП = |БП((100-П) |, |

| |100 | |

де П – частка податкових та інших платежів в обсязі балансового

прибутку

підприємства, відсотків.

Використання даної моделі дозволяє здійснити кількісну оцінку

факторів, що впливають на розмір чистого прибутку: зміна обсягу балансового

прибутку та зміна умов, порядку і розмірів оподаткування.

Дослідження факторів, що впливають на прибуток, є необхідним,

оскільки це дозволяє не тільки дати кількісну оцінку їх впливу в

ретроспективному періоді, а й використати виявленні взаємозв(язки для

обгрунтування можливої зміни прибутку в перспективі.

Моделювання можливих змін факторів у перспективі та їх вплив на

зростання (або зменшення) прибутку підприємства можна представити графічно

(рис. .):

Ф

дельта ТП дельта Пр(Ц)

дельта Ц дельта Пр(Рвд)

дельта Рвд дельта Пр(ТП)

дельта Рво

дельта Рр дельта Пр(Рр)

(1 (2 (3

(5 Пр

(6

Ціна поділу: Пр – 10 ум.грош.од.

Дельта Рвд (рівень ВД) – 0,1%

Дельта Рво (рівень витрат обертання) – 0,1%

Дельта Рр (рівень рентабельності) – 0,1%

Рис. . Моделювання впливу окремих факторів на зміну обсягів отримання

прибутку.

На вісі ординат показано зміну окремих показників – факторів, що

впливають на прибуток: товарообороту в співставних цінах; індексу зміни цін

на товари, що реалізуються; рівні валового доходу, витрат обертання і

рентабельності товарообороту. На вісі абсцис відображається зміна прибутку

в зв(язку зі зміною цих показників, яка може очікуватися.

Для побудови кожного із графіків, що приведені на малюнку, необхідно

обчислити можливу зміну прибутку при зміні відповідних факторів. Розрахунки

носять імітаційний характер і здійснюються за формулами розрахунку окремих

показників рентабельності. При цьому базовими показниками є дані звітного

періоду.

Залежності характеризуються прямими, що проходять через центр системи

координат, оскільки при незмінності факторів прибуток буде відповідати

обсягові, отриманому в базовому періоді.

Кути нахилу прямих характеризують темпи зміни обсягу прибутку під

впливом окремих факторів. Кути нахилу до вісі абсцис ((1 - (5) можна

визначити так:

|tg( =|дельта Ф |,|

| |дельта П(дельтаФ) | |

де дельта Ф – зміна відповідного фактора;

дельта П(дельтаФ) – зміна прибутку за рахунок зміни відповідного

фактора.

Ефективність управління процесами утворення прибутку значною мірою

залежить від якості аналізу, реальності виявлених резервів збільшення

прибутку, економічного обгрунтування планів (прогнозів) формування та

використання прибутку на майбутній період.

Система планових розрахунків охоплює наступні напрямки роботи (рис. .)

| | |Планування прибутку | | |

| | | | | |

| |Планування | |Планування | |

| |формування прибутку | |розподілу прибутку| |

| | | | | |

|Оцінка можливого | |Обгрунтування | |Обгрунтування потреби|

|формування прибутку | |цільового обсягу | |в використанні |

| | |формування прибутку | |прибутку за окремими |

| | | | |напрямками |

| | | | | |

| |Пошук резервів забезпечення| | |Формування цільової |

| |відповідності між можливим | | |структури розподілу |

| |та цільовим обсягом | | |прибутку |

| |формування прибутку | | | |

| | | | | |

| |Прийняття плану | | |Визначення |

| |формування прибутку | | |пріоритетності в |

| | | | |використанні прибутку|

| | | | |за окремими |

| | | | |напрямками |

| | | | | |

| | | | |Прийняття плану |

| | | | |розподілу прибутку |

Рис. . Процес планування формування та розподілу прибутку.

Обгрунтування обсягу формування прибутку підприємства на плановий

період передбачає з одного боку, визначення цільової величини прибутку, що

забезпечує умови самофінансування і вирішення стратегічних і тактичних

задач, що стоять перед ним, з другого – розрахунок можливості отримання

прибуток при прогнозному обсязі товарообороту, доходу і витрат.

Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства,

залежить від обраної стратегії. Як відомо, вона може бути мінімальною,

нормальною і необхідною.

Для визначення мінімального і нормального прибутків як цільової

функції підприємства виходять із прогнозної величини капіталу підприємства,

прогнозу мінімального рівня рентабельності капіталу (прогноз процентної

ставки банків) і прогнозі норми прибутку на капітал (середньогалузева

рентабельність капіталу). При прогнозуванні величини капіталу необхідно

врахувати склад і розмір джерел його збільшення (кредити банків, випуск

облігацій, продаж акцій абощо, а також впливу на його вартість інфляційних

очікувань).

Необхідна величина прибутку підприємства розраховується, виходячи із

потреби підприємства в фінансуванні його виробничого і соціального

розвитку, забезпечення необхідного соціального споживання, утворення фондів

розвитку і фонду виплати дивідендів власникам підприємства, створення

фінансових резервів, а також виплати податкових і інших обов(язкових

платежів, що здійснюються з прибутку. Таким чином, необхідний прибуток

визначає умови для самофінансування підприємства.

Розрахунок розміру необхідного прибутку на плановий період

здійснюється в такому порядку.

1. Проводиться обгрунтування потреб підприємства в фондах фінансових

ресурсів на виробничий і соціальний розвиток, що утворюється за

рахунок чистого прибутку підприємства.

2. Визначається питома вага податків і обов(язкових платежів із

прибутку в його загальній величині, що складається в передплановому

періоді. В тих випадках, коли у плановому періоді змінюється

порядок оподаткування або ставка податків, необхідно за звітними

даними минулого періоду провести розрахунок питомої ваги податків у

складі прибутку, які підлягатимуть сплаті з урахуванням змін в

умовах їх сплати.

3. Розраховується величина необхідного прибутку (Пнеобх), виходячи із

потреби прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, та

частки обов(язкових платежів в загальній сумі прибутку:

|П необх = |ЧП необх |(100,|

| |100 - Сп | |

де ЧП необх – потреба в чистому прибутку підприємства в

грошовому вимірі;

Сп – середній рівень податків і обов(язкових платежів, у відсотка

до балансового прибутку.

Розрахунок можливого розміру одержання прибутку може здійснюватись

методом прямого розрахунку або розрахунково – аналітичним методом.

Метод прямого розрахунку передбачає визначення суми прибутку як

різниці між розміром доходів підприємства, податком на додану вартість і

його поточними витратами. Можливі методичні підходи до оцінки їх планового

обсягу були розглянуті у попередніх розділах підручника.

Розрахунково – аналітичний метод базується на вивчені тенденції змін

прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на

їх величину. Величина можливого прибутку визначається за формулою:

П можл = Ррпт х Тп+1 ( дельта Пдельта Ф

де Ррпт - рівень рентабельності товарообороту звітного п-ого

періоду,%;

Тп+1 – плановий товарооборот (п+1)-ого періоду;

дельта Пдельта Ф – прогнозовані зміни прибутку підприємства за

рахунок змін факторів, що впливають на його величину.

Результати розрахунку цільового та можливого прибутку необхідно

порівняти. Якщо можливості отримання прибутку відповідають його цільовому

розміру, то такий варіант приймається як плановий. У тому разі, коли

можливості підприємства по одержанню прибутку недостатні для забезпечення

самофінансування, слід розробити заходи з урегулювання цієї невідповідності

шляхом пошуку і мобілізації додаткових (неврахованих) резервів збільшення

доходів або зниження витрат. При цьому необхідно прагнути до максимального

наближення планового прибутку до його цільового розміру.

Після прийняття рішення про величину планового прибутку розраховують

планові показники рентабельності підприємства, які використовуються при

прийнятті управлінських рішень з формування ресурсного потенціалу

підприємства, здійснення комерційних угод, інвестиційній діяльності тощо.

3.3. Оформлення результатів контролю і аналізу формування прибутку,

та розрахування з бюджетом.

В умовах ринку контролю і аналізу формування прибутку підлягає вся

господарсько-фінансова діяльність підприємства, що спонукає організаторів і

виконавців виробництва відповідально ставитися до своїх обов(язків. З

іншого боку, ліквідуються умови, які народжують безгосподарність.

Контроль у цьому випадку покликаний виявляти подібні явища і сприяти

їх усуненню, реалізуючи при цьому профілактичну функцію.

Інформаційна функція полягає в тому, що одержана під час контролю

інформація є підставою для прийняття відповідних рішень і проведення

коректуючих дій, завдяки яким забезпечується нормальне функціонування

перевіреного об(єкта.

У процесі контролю виявляють не тільки недоліки, але і позитивні

сторони діяльності.

Останні, як передовий досвід, стають надбанням інших об(єктів, в чому

проявляється мобілізуюча функція контролю.

Однією з основних форм контролю є ревізія.

Ревізія – це різностороння перевірка діяльності підприємств,

організацій, установ (далі - підприємств) для встановлення законності,

доцільності і ефективності дій. ревізія є засобом контролю і виявлення

фактів прихованих порушень і крадіжок. Наслідки ревізії оголошуються і

обговорюються в колективі господарського суб(єкта, після чого обов(язково

приймаються відповідні заходи (рішення), що дозволяє повсюдно забезпечити

дієвість ревізії.

На відміну від інших способів економічного контролю, ревізія має

чіткий правовий статус, який закріплює межі її розповсюдження, строки

проведення, права і обов(язки посадових осіб, порядок оформлення і розгляду

наслідків.

Ревізія є найбільш розповсюдженою формою контролю.

Основним завданням контролю і ревізії є перевірка:

- виконання завдань господарсько-фінансової діяльності;

- економічного використання матеріальних трудових і фінансових

ресурсів;

- достовірності, законності й доцільності господарських операцій,

реальності даних бухгалтерського обліку та звітності;

- правильності та своєчасності розрахунків з бюджетом і

позабюджетними фондами;

- попереджання фактів приписок і безгосподарності;

- заходів щодо забезпечення збереження власності підприємства тощо.

Основним завданням фінансово-господарського контролю є насамперед

сприяння раціональному використанню засобів і предметів праці і самої праці

у підприємницькій діяльності з метою одержання максимальних прибутків.

Фінансово – господарський контроль в Україні здійснюється державними

контрольними органами, міністерствами і відомствами, громадським і

незалежним аудиторським контролем, самими власниками капіталу, вкладеного в

підприємницьку діяльність.

Економічний контроль – це система органів державного і господарського

управління, які здійснюють контроль за економічним і соціальним розвитком

країни у відповідності із законодавчим регулюванням, прийнятим Верховною

Радою України.

Функції економічного контролю здійснюють державні органи. Зокрема,

Фонд державного майна України(далі - Фонд) здійснює державну політику щодо

приватизації державного майна.

Міністерство фінансів України та його місцеві органи здійснюють

контроль за своєчасним виконанням підприємствами завдань перед бюджетом

щодо сплати податків та інших платежів. Воно також контролює правильність

витрачання бюджетних коштів. Міністерство фінансів здійснює свої функції

через головну державну податкову адміністрацію і Державну контрольно-

ревізійну службу в Україні.

Державний комітет статистики України перевіряє

забезпечення достовірності державної звітності, дає обов(язкові постанови

про проведення ревізій господарсько- фінансової діяльності підприємства

тощо.

Національний банк України контролює наявність грошей в обігу

використання кредитів за цільовим призначенням, додержання касової

дисципліни, правил розрахунків, правильність витрачання коштів з бюджету.

До спеціальних органів економічного контролю належать державні комітети,

інспекції та ін.

За класифікаційними ознаками фінансовий контроль поділяється на

державний, громадський, аудиторський, відомчий (фірменний) і внутрішній

(внутрішньогосподарський).

На підставі функції контролю здійснюють насамперед бухгалтери, тобто

вони проводять попередній і поточний контроль. Функції наступного

(ретроспективного) контролю входять в компетенцію працівників контрольно-

ревізійного апарату – ревізорів), галузевих перевірок.

Ревізії господарсько-фінансової діяльності структурних підрозділів,

що здійснюють господарську діяльність і перебувають на самостійному балансі

проводяться в міру необхідності, але не рідше одного разу в два роки.

Ревізії досліджують господарсько – фінансову діяльність підприємств і

підприємців з метою виявлення негативних явищ, їх ліквідації та

неприпустимості в майбутньому.

Ревізії активно впливають на виявлення причин безгосподарності,

порушення законодавства і нормативних актів, сприяють відшкодуванню

заподіяних збитків конкретними особами. Для цього рівня ревізори

використовують законодавчі і нормативні акти з питань господарсько –

фінансового контролю, первинні облікові документи, реєстри бухгалтерського

обліку, бухгалтерську звітність.

Ревізії розрізняють за наступними ознаками.

За ознакою ревізуючих органів ревізії можуть бути позавідомчі і

внутрішньовідомчі. Позавідомчі ревізії у системі споживчої кооперації

здійснюють органи інших міністерств і відомств. Міністерство фінансів,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8