Дипломная работа: Державне регулювання процедури банкрутства

В Австралії державним органом з питань банкрутства є державна Комісія з корпоративних справ, яка має такі повноваження: аналізувати фінансовий стан підприємств, які проходять у справах про банкрутство; забезпечувати достовірність інформації про боржника; робити висновки про відповідальність керівників боржника за доведення підприємства до банкрутства; дискваліфікувати винних керівників самостійно [10]. Штатах Америки існує багаторічний багатий досвід державного регулювання банкрутств. З 1934 р. роль державного органу з питань банкрутства почала виконувати Комісія по біржам і цінним паперам (КБЦП) уряду США. На сьогодні у Сполучених Штатах справи про банкрутство законодавчо регулюються на федеральному рівні Кодексом законів про банкрутство. Окремі штати не мають законодавчих повноважень в частині банкрутства. Судочинство у процедурах банкрутства в США здійснюють федеральні суди, у справах про банкрутство - спеціалізовані суди, що входять до складу федеральних окружних судів США.

Спеціальний орган, що займається адміністративним управлінням справ про банкрутство, входить до складу міністерства юстиції і називається Виконавче бюро федеральних керуючих США. Воно виступає як наглядач за процедурою банкрутства від імені генерального прокурора США. Його члени, федеральні керуючі керівники, є службовцями федеральному уряду і призначаються генеральним прокурором [69].

Федеральні керуючі виконують безліч наглядових і адміністративних функцій, що виникають в процедурі банкрутства. Основна їх функція полягає в нагляді за ходом процесів у галузі банкрутства. Вони відповідають за призначення і нагляд за діяльністю приватних керівників конкурсною масою (приватних працівників, керівників конкурсною масою майна боржника), передають справи в органи слідства, забезпечують своєчасність і професіоналізм управління конкурсною масою майна і стежать за тим, щоб професійні гонорари були розумними, а також призначають комітети кредиторів і скликають їх збори в процедурах реорганізації підприємств.

У Швеції державний орган з банкрутства об’єднаний в єдину систему з податковою службою і органами судового виконання і діє в сумісній компетенції Міністерства фінансів і Міністерства юстиції. Цей орган, що має відділення у всіх провінціях країни, контролює і регулює здійснення процедур банкрутства. Повноваження його такі:

вироблення і контроль здійснення державної політики в сфері банкрутства;

консультування судів, що займаються процедурами неспроможності;

підготовка, ліцензування, консультування арбітражних керуючих;

консультування кредиторів при здійсненні процедур банкрутства;

контроль рівня оплати конкурсних керівників, доплата за послуги цих фахівців у разі нестачі ресурсів у підприємства-боржника;

контроль дотримання інтересів забезпечених кредиторів;

здійснення публікацій про визнання підприємств банкротами.

У Великобританії роль державного органу з банкрутства виконує Служба банкрутства, яка входить до системи Міністерства торгівлі та промисловості. Функції цієї Служби такі:

розробка рекомендацій Уряду відносно політики в галузі банкрутства;

аналіз фінансового стану і контроль фінансової діяльності всіх фізичних і юридичних осіб, стосовно яких у суді збуджено справу про неспроможність (банкрутство), з метою виявлення вірогідних причин банкрутства боржника і збитків, що зазнані ним;

здійснення функцій арбітражного керуючого у справах, що представляють суспільний інтерес;

здійснення функцій конкурсного керуючого у справах, за якими активів підприємства, що піддається процедурі банкрутства, не вистачає для оплати незалежного професіонала;

виявлення кримінальних порушень у справах про неспроможність (банкрутство) і збудження в судах справ про судове переслідування відповідних осіб (керівників боржників або арбітражних керуючих);

ліцензування і регулювання діяльності фахівців з банкрутства (або безпосередньо, або шляхом делегування відповідних повноважень акредитованим професійним асоціаціям); контроль відповідності діяльності арбітражних керуючих професійно-етичному кодексу і законодавству про банкрутство;

виявлення причин подання заяви про банкрутство керівниками боржника;

перевірка документації будь-якої компанії у разі надходження скарг від клієнтів, партнерів або громадськості [41].

В Росії функції спеціального органу з питань банкрутства виконує Федеральна служба Росії з фінансового оздоровлення і банкрутства, яка є федеральним органом виконавчої влади, що здійснює виконавчі, контрольні, дозвільні, регулюючі і організаційні функції, передбачені законодавством Російської Федерації про фінансове оздоровлення і неспроможність організацій. Цей орган:

розробляє і реалізує заходи щодо фінансового оздоровлення і реструктуризації неплатоспроможних організацій; проводить державну політику із запобігання банкрутства осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність відповідно до цивільного законодавства, а також забезпечує умови реалізації процедур банкрутства;

виконує повноваження державного органу у справах про банкрутство і фінансове оздоровлення, а також органу, уповноваженого забезпечувати захист інтересів Російської Федерації при вирішенні питань про неспроможність (банкрутство) організацій;

розробляє і реалізує заходи щодо забезпечення аналізу фінансового стану організацій і контролю за дотриманням ними платіжно-розрахункової дисципліни;

веде облік платоспроможності великих, а також економічно або соціально значущих організацій, формує переліки таких організацій, аналізує їх фінансовий стан і представляє в Уряд Російської Федерації пропозиції щодо фінансового оздоровлення вказаних організацій;

організовує в установленому порядку залучення необхідних фінансових коштів для реалізації заходів щодо реструктуризації і фінансового оздоровлення неплатоспроможних організацій, зокрема зарубіжних інвесторів; бере участь у справі про банкрутство боржника і здійснює відповідні процесуальні права при розгляді справ про неспроможність (банкрутство);

забезпечує за запитами арбітражного суду або за зверненнями кредиторів реалізацію процедури відбору арбітражного керівника за наявності декількох запропонованих кандидатур;

забезпечує реалізацію процедури банкрутства відсутнього боржника; затверджує вимоги, які пред’являються до фізичних осіб - арбітражних керівників, проводить ліцензування їхньої діяльності;

аналізує фінансовий стан організацій-боржників і оцінює їх платоспроможність, який є структурним підрозділом центрального апарату Міністерства економіки [7].

Цей орган займається розробкою і реалізацією державної політики щодо попередження економічної неспроможності; вживає заходів із фінансового оздоровлення і попередження економічної неcпроможності комерційних організацій та індивідуальних підприємців; здійснює в установленому порядку ліцензування діяльності антикризових керуючих у справах про економічну неспроможність і контролює діяльність цих осіб; забезпечує проведення процедур економічної неспроможності відсутніх боржників; організовує підготовку і проведення атестації на відповідність фізичних осіб професійно-кваліфікаційним вимогам, що пред’являються до керуючих в справах про економічну неспроможність.

Не всі країни мають спеціальний державний орган з питань банкрутства. До таких країн належить Італія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Бельгія та інші.

В Нідерландах розгляд справ щодо банкрутства контролюється Окружними судами. У кожній конкретній справі вони призначають суддів по банкрутству. Суддя по банкрутству має право допитувати свідків, виносити накази про опитування або дослідження експертів, наприклад бухгалтерів, і пропонувати повному складу суду винести ухвалу про затримання не бажаючого співробітничати з судом боржника або члена правління боржника. Крім того, Окружний суд призначає конкурсного довірчого керуючого (куратора). Конкурсний довірчий керуючий управляє майновою масою боржника під контролем судді по банкрутству [93].

В Бельгії участь держави в процедурі банкрутства в особі своїх органів досить обмежена. Законодавці цієї країни прагнули до того, щоб система банкрутства була побудована на судовій, а не на виконавчій владі. Проте держава не повністю усунена від участі в процедурах - її інтереси представляє прокуратура. В такому випадку держава, коли це необхідно, вважається рядовим кредитором, і її інтереси беруться до уваги з урахуванням всіх покладених привілеїв [5, c.113].

В Італії не існує спеціального органу виконавчої влади, що займається питаннями банкрутства. Відповідно до Закону про банкрутство державні органи влади не втручаються в процедуру банкрутства.

В Німеччині справи про банкрутство та неспроможність розглядаються виключно у судовому порядку. Роль судів у справах про неспроможність виконують місцеві суди (Amtsgerichte). До компетенції місцевих судів входить надзір за діяльністю конкурсних керуючих, складання переліку всіх юристів компетентних і правомочних на здійснення процедур банкрутства [14].

Законодавство про банкрутство передбачає як процедури реабілітації неспроможного боржника, так і його банкрутства (примусової ліквідації).

Функції арбітражних керуючих в різних процедурах виконують судовий адміністратор (admistrateur judiciare), уповноважений ліквідатор (mandataires-liquidateurs) і судовий уповноважений (juge commissaire). Процедури фінансового оздоровлення (реабілітації боржника) здійснюють адміністратори, а процедури банкрутства - ліквідатори. Одна і та ж людина не може суміщати обидві ці професії. Судовий комісар контролює як хід здійснення всієї процедури, так і діяльність судового адміністратора, уповноваженого ліквідатора і судового уповноваженого. Адміністратор процедури, відповідно до закону, зобов’язаний регулярно надавати судовому комісарові звіти про свою діяльність. Основними функціями судового комісара є:

загальний контроль за діяльністю адміністратора, представника кредиторів і контролерів;

участь у розробці плану фінансового оздоровлення, участь у дослідженні боржника (зокрема, складання обов’язкових для відповідей запитів в міністерство фінансів, податкові і інші державні органи);

ухвалення рішень при конфліктних ситуаціях в питаннях включення до реєстру вимог окремих кредиторів, управління боржником, розпорядження його майном, вирішення трудових суперечок [21].

У Франції існує також професійний орган, що забезпечує доступ до професії адміністратора і накладає на них професійну відповідальність. Таким органом є Національна комісія адміністраторів, що складається з одинадцяти членів (суддів вищої кваліфікації, вчених і найбільш авторитетних адміністраторів) і допоміжного персоналу. Комісія складає "Національний список адміністраторів", і лише особи, представлені в цьому списку, можуть призначатися судами на процедури фінансового оздоровлення.

Згідно з постановою Кабінету міністрів України від 27.03.2006 р. № 370 в Україні функції спеціального органу з питань банкрутства виконує Державний департамент з питань банкрутства, який є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства економіки. На сьогоднішній день Державний департамент діє на підставі Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2006 р. № 533 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2009 року № 81) [63].

Необхідність існування в Україні такого органу мотивується недостатньою ефективністю державного впливу на процеси, які відбуваються у процедурах банкрутства, а також занепокоєння уряду тим, що не була створена система запобіжних заходів щодо виникнення ситуації неспроможності підприємств розрахуватися за своїми зобов’язаннями, особливо це стосується стратегічних підприємств. Йдеться, зокрема, про відсутність дієвого контролю за діяльністю арбітражних керуючих, а також про поширення схем неконкурентного відчуження державного майна через застосування процедур санації з наступним продажем цього майна способами, встановленими комітетом кредиторів.

Основними завданнями Департаменту є участь у реалізації державної політики у сфері запобігання банкрутству і забезпечення умов здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 %, і суб’єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом рішення державного органу з питань банкрутства має допомогти самостійній реалізації політики у сфері банкрутства, яку формує Міністерство економіки. Також створення такого органу покликане підвищити повноваження і зробити персональною відповідальність за реалізацію даної політики підрозділами міністерства [9].

Створення спеціального органу з питань банкрутства було першим кроком на шляху до розвитку цивілізованого інституту банкрутства в Україні. Розумне регулювання сфери банкрутства в Україні повинно стати ефективним засобом оздоровлення економіки, інакше існуючі проблеми в питаннях банкрутства будуть гальмувати розвиток країни та заважати залученню інвесторів в українську економіку. Завдання, що вирішуються за допомогою законів про банкрутство в країнах з ринковою економікою, цілком конкретні. Найважливішим з них є максимальне використання існуючих можливостей порятунку підприємства або його частин, які за допомогою процедури банкрутства можуть бути відновлені, щоб в подальшому внести свій внесок до економіки країни. В той же час держава повинна підтримувати захист активів підприємства-боржника на користь кредиторів і розподіл цих активів з метою максимального задоволення вимог кредиторів. Без існування спеціального органу, який виконує функції регулювання процесів банкрутства в країни, всі ці завдання не можуть бути виконати належним чином.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції [84].

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі [29].

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств [90].

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства. Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу (рис.9.1).

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

·  орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;

·  множинність об'єктів-користувачів;

·  різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;

·  максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

·  аналіз абсолютних показників прибутку;

·  аналіз показників рентабельності;

·  аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

·  аналіз ефективності використання залученого капіталу;

·  економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу [57].

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

·  аналіз майна (капіталу) підприємства;

·  аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

·  оцінка ділової активності підприємства;

·  аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

·  аналіз кредитоспроможності підприємства;

·  оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

·  аналіз власних фінансових ресурсів;

·  аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

·  аналіз самоокупності підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і грунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

6) факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

експертних оцінок і сценаріїв,

психологічні,

морфологічні,

порівняльні,

побудови системи показників,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6