рефераты бесплатно
 
Главная | Карта сайта
рефераты бесплатно
РАЗДЕЛЫ

рефераты бесплатно
ПАРТНЕРЫ

рефераты бесплатно
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

рефераты бесплатно
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Дипломная работа: Ізяслав - основні етапи розвитку

29 червня 1920 року кавалеристи Котовського вибили польські війська на підступах до Ізяслава, з сіл Вербівці, Чотирбоки, Тишевичі, Білеве. Бої точилися майже 10 годин, а вранці, 30 червня, котовці ввійшли в місто Ізяслав. Про ці події комбриг повідомляв начдиву: “вночі здійснив наліт на Ізяслав, після запеклого бою вибив противника з Нового міста. Противник відступив на лівий берег, зірвавши за собою міст, бій продовжується. Противник відходить далі, але переслідування продовжити не можу, бо противник засів у так званій фортеці”.

Громадянська війна та інтервенція, що принесла місту Ізяславу величезні спустошення, скінчилася. Місцеві органи влади всі свої зусилля направляють на відбудову зруйнованого господарства.

Питання відбудови зруйнованого війною народного господарства вирішувалося колективно на з’їздах рад Ізяславщини. Так, делегати з’їзду, що зібрався 27 лютого 1921 року, заявили, що вони зібралися для вирішення питань “будівництва робітничо-селянських республік... Надіємося, що нашою загальною працею ми вийдемо із розрухи”. А з’їзд рад Ізяславщини 22 листопада 1922 року констатував. “делегати ставлять перед собою мету - віддати всі свої сили на відбудову промисловості і сільського господарства країни і, якщо потрібно буде, то готові в будь-який час із зброєю в руках відстояти її від ворогів". [4, 250].

В 1923 році в Ізяславі налічувалося 1210 житлових будинків, з яких 65 - великих будинків було націоналізовано і передано відділу комунального господарства. Значна робота здійснювалася по розгортанню державної, кооперативної і приватної торгівлі. В 1923-24 роках в Ізяславі діяло 2 державних торговельних магазини, 14 кооперативних та 268 приватних, в тому числі, понад 100 дрібних так званого першого розряду.

В 20-х роках в місті працювало понад 150 кустарів-ремісників. Це були майстри ковальської, шевської, теслярської, кравецької, бондарської, чинбарської та інших справ.

У 1923 році повітовий Ізяслав Волинської губернії отримав статус районного центру Шепетівської округи. В цьому ж році в місті мешкало 9949 чоловік, з яких - 39,9% становили українці, 35,9% - євреї і 18,9% - росіяни. Зменшення населення міста відбулося через загибель на фронтах першої світової і громадянської війни, багато людей виїхало з міста, рятуючись від воєнного лихоліття. [26].

В цих складних умовах розпочинається реалізація постанов з’їздів Рад - відбудова народного господарства.

Вже в кінці 1921 року дала струм, побудована на річці Горинь, гідроелектростанція потужністю 30 кВт, а після додаткового встановленого корабельного дизельного двигуна її потужність зросла до 400 кВт. Міська електростанція в 40-х роках подавала частину електричного струму до міста Шепетівки. В 60-х роках після встановлення ще одного дизельного двигуна потужністю 750 кВт, потужність всієї електростанції становила 1100 кВт.

У відбудовчий період було створено умови для розвитку кустарної промисловості. Кустарі-ремісники об’єднувалися в промислові артілі: шевські, швейні, бондарні, харчової і деревообробної промисловості. Вже в 1925 році в Ізяславському районі було 18 закладів по виробництву деревного вугілля, 18 паркетних, 54 шевських і 18 кравецьких майстерень. Протягом 20-х років в Ізяславі існують 2 сільські Старо і Новоізяславські ради, які в 30-х роках злилися в міську раду. [26].

Багато уваги приділялося благоустрою міста. В Новому місті вулиці замощувалися бруківкою, дощаті тротуари замінювалися на більш прогресивні будівельні матеріали.

В цей час розгортають свою роботу: робітничий клуб, міська бібліотека з фондом 3000 книг, тут же працює школа по ліквідації не писемності, хата-читальня, кінотеатр та районний драмгурток, а в Старому місті існував клуб кустарів. В цих клубах, особливо в робочому, кипіла культурно-просвітницька робота: читались лекції, проводились концерти самодіяльних митців, ставились п’єси. Працювали різні гуртки. Молодь тягнулася до культури, до знань. Склад гуртківців був інтернаціональний: тут і українці, поляки, євреї, росіяни - представники різних національностей, що проживали в нашому місті. Працювало 4 школи: дві семирічки і дві початкові, в яких навчалося 1044 дитини. Ці дані дають змогу зробити висновок, що в перші повоєнні роки в місті навчалося в три рази більше дітей, ніж в довоєнний час. Налагоджується робота медичних установ: лікарні, поліклініки, аптеки, які надавали безоплатну допомогу населенню.

Приділяється значна увага охороні материнства і дитинства. Так, в 1922 році в місті було відкрито будинок маляти, а в 1925 році для безпритульних дітей - дитячий будинок. У цих же роках Ізяславщина взяла на своє утримання понад 400 дітей з голодуючої Самарської губернії Росії. [29, 190].

Ще 1919 року 8 серпня в Ізяславі створено комсомольську організацію. З січня до листопада 1924 року Ізяславську районну комсомольську організацію очолював Микола Островський. [13]. Згодом були створені комсомольські осередки в селах Білогородка і Двірець.

З ініціативи М. Островського була створена юнсекція, в якій навчалися міські комсомольці, а також в селі Михля створено комсомольський табір, де одноразово відпочивало 150 дітей. Він багато уваги приділяв безпритульності дітей, що залишалися без батьків за роки світової і громадянської війни. Про організаційні здібності Миколи Островського відзначалося в характеристиці, виданій Ізяславським райкомом КП (б) У.

“Характеристика. Видана ця бюро Ізяславського райпарткому тов. Островському в тім, що він являвся фактичним керівником комсомольської роботи, виявляв ініціативу, був настійливим в проведенні тих чи інших завдань, виявляв уміння підбирати працівників і керувати ними. Цілком орієнтується в політичній обстановці. Ухилів не помічається. Організаційні здібності добрі. Витриманий. Уміє володіти собою. Запальний внаслідок розладу організму. Свої помилки визнає і робить з них відповідні висновки. Дисциплінований. Інтриг не любить. Підняв роботу в усіх осередках, давав директиви і було повне керівництво роботою спілки молоді”. [13]. Такою була характеристика 20-річного Островського. В Ізяславі його було прийнято в комуністичну партію. І того ж 1924 року на 2-й Шепетівській конференції Миколу Островського обрано членом окружкому комітету комсомолу. [13].

Разом з відбудовою промислового життя на Ізяславщині значна увага приділяється відродженню сільського господарства, його кооперування.

1924 року в місті було організовано першу трудову артіль. 1929 року створюється артіль “Червона Зірка". В 1930 році організовано два товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ) “Краще життя" і “Шляхом Жовтня”. На фільварку “Прилука” було організовано агрономічну базу, де навчали молодь веденню господарства в новоутворених колгоспах. Тут же, на цій базі, де раніше князь Сангушко розводив різні породи коней, започаткували розведення племінної худоби.

З часом ТСОЗ переходять на статут колгоспів. В передвоєнні роки в Ізяславі було два колгоспи - в Старому та Новому місті.

У 1930 році в Ізяславі створюється чи не одна з перших на Поділлі машинно-тракторна станція (МТС), яка обслуговувала колгоспи району. В 1940 році вона мала 43 трактори і 12 комбайнів. Район на влада надавала великого значення в підготовці кадрів на базі цієї МТС. В 1932 році організовано курси трактористів, на яких навчалось 66 молодих людей. У березні 1933 року вони успішно закінчили навчання. Кращі курсанти: Лісковий, Каращук, Слойценко, Титарчук, Загорець, Покидько, Якубець були премійовані. А всі разом вони звернулись до районної газети “За соціалістичне село” з листом, в якому писали: “Ми, 66 молодих трактористів, що опанували тракторну справу, рапортуємо про свою готовність повести сталеві коні на колгоспні лани". [26].

За добре поставлену роботу і успішне виконання виробничих планів Ізяславська МТС затверджується учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. Так, на трактор ХТЗ було вироблено 773 га оранки, на У-2 593 га, на комбайн вийшло 263 га обмолочених хлібів, зібрано по зоні МТС по 12,6 цнт. зернових і близько 200 ц цукрових буряків.

Так пропагувалась проведена колективізація і переваги її перед індивідуальним господарством. А насправді, колективізація проводилася примусово, репресивними методами. В селян забирали сільськогосподарський реманент, коней, худобу, розбирали будівлі і будували з них колгоспне господарство. Людей виганяли з будинків на вулицю, а житло їх конфісковували. Селянські родини, які жили більш заможньо, які своєю, майже цілодобовою важкою селянською працею, створили собі достаток, називали куркулями, їх не приймали до колгоспів, все, що вони нажили, влада забирала, а самих їх у 1930-1932 рр. відправляли у вантажних вагонах, як худобу, до Сибіру, Північної Росії, де вони змушені були влаштовувати своє життя. Така доля спіткала багато родин Ізяслава. Зокрема, Павла Сошенського, Олексія Більовського, Саву Більовського, Івана Кам'янецького, Никифора Сахнюка, Грицька Бабійця, Петра Більовського, Йосипа Нагорного, Мартина Камінського з с. Сошне, Василя Теліжинського із Білевого і багато інших. Всіх перерахувати неможливо. [4, 250].

Створення колгоспів планувалося комуністичною партією. Так, Політбюро ЦК ВКП (б) ЗО січня 1930 року прийняло Постанову “Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". В постанові вимагалось створення колгоспів в найстисліші строки. У виконанні цих заходів брали участь партійні працівники, активісти, міліція, а, подекуди, і армія.

Примусовому створенню колгоспів, особливо великий опір чинився в сільській місцевості. Ось один із випадків такого опору селян, що вже вступили до колгоспів.31 січня 1930 року бюро Шепетівського окружкому КП (б) У, до якого входив і Ізяславський район, вирішили негайно вислати 800 куркульських родин. На допомогу органам влади були мобілізовані всі активісти і розкуркулення охопило всі села. Одночасно почали закривати в селах церкви. Це ще більше підігрівало обстановку.13 лютого була закрита церква в с. Плужному.14 лютого під час ревізії церковного майна почали сходитися люди, переважно жінки. Між ними і комсомольцями виникла сварка і навіть дійшло до бійки. [31].

Плужненський священник Войко Оверко закликав виступити на захист церкви.20 лютого після служіння, в якому прийняло участь щонайменше 1000 чоловік, селяни зібралися на майдані і зажадали повернути насіння, інвентар, худобу і припинити колективізацію. Лише застосування збройної сили зупинило виступ. [31].

Та вже 23 лютого селяни в селах М’якоти, Хотень, Шекеринці, Велика Радогощ, Борисів почали повертати собі усуспільнене зерно, інвентар. Через декілька днів ці виступи перекинулися на всі села району. Початкові вимоги про повернення насіння, інвентаря поступово переросли в політичні: “Надати право голосу всім", “Геть радянську владу”.24 лютого жінки с. Добрин розібрали усуспільнене майно. В натовпі кричали: “Нас грабують, немає нічого: ні мила, ні хліба, в СОЗ не підемо”. Одночасно окружком дав вказівку заарештувати порушників порядку.4 березня 1930 року заарештовано “зачинщиків і осіб контрреволюційного елементу", з них в Плужненському районі - 149, а в Ізяславському - 30 чоловік. На кінець березня кількість заарештованих становила понад 2000 чоловік. Селянські виступи, які одержали назву “волинок” були стихійними і розрізненими. Мети єдиної у повстанців не було, це й обумовило їх поразку. Вони були придушені збройною силою. Про виконану роботу в питанні проведення колективізації Шепетівський окружком доповідав в ЦК КП (б) У “В тих районах, де завдано нищівного удару, шляхом масових арештів контрреволюційного активу з кулацтва, де нами розгорнута масова політробота настав спокій (Плужне, Ізяслав) ”. Майже всі заарештовані були засуджені, деякі до розстрілу. [31].

8 березня 1931 року відбувся Пленум Ізяславського райкому КП (б) У, який розглянув хід створення колгоспів, вказав на помилки, допущені при проведенні цієї господарської кампанії. Вимагалося прискорити хід колективізації, підкреслювалось про необхідність класової пильності.

Постанова Пленуму Райкому була виконана достроково. В усіх селах з'явились колгоспи. Селяни, позбавлені землі і засобів до існування, змушені були йти працювати на так звану колективну ниву.

Новоутвореним молодим колгоспам доводилися плани непосильницьких хлібозаготівель, при чому вони часто змінювалися в бік збільшення. У колгоспах, а також в індивідуальних господарствах, які ще не встигли вступити до колгоспів, забиралося все зерно, навіть насіння. Уповноважені керівних органів ходили із хати в хату і вимітали, в повному розумінні цього слова, весь наявний хліб. Це та поганий урожай 1932 року призвели восени 1932 року і весною 1933 року до голоду. [4, 250].

Голодом була охоплена майже вся Україна. В районі померли тисячі людей. Голодували також і міські жителі. Так, житель Ізяслава Григорій Чмерук, доведений голодом до озвіріння, ходив із своїм сином Данилом на залізничний вокзал, брав до свого дому пасажирів, які не мали де переночувати, вбивали їх і закопували у старому погребі. Гроші, одяг, взуття, все, що при них було, привласнювали і згодом міняли на продукти харчування. За зиму і весну 1933 року позбулися життя в такий спосіб 9 чоловік. [20].

По закінченні колективізації, тобто одних репресій, розпочинається, особливо в 1937-1939 роках, нова хвиля репресій і за новими мотивами. Тепер вишукували “ворогів народу". Все робилося з метою залякування людей, примусити їх підкорятися владі. Придумуються різні так звані націоналістичні, контрреволюційні організації, що ніби то вони готують повалення існуючого ладу. Під цим приводом багато мешканців міста було заарештовано і обвинувачено по дуже важких політичних статтях кримінального кодексу УРСР. Так, мешканця міста Кашевара Григорія Степановича, 1897 року народження, заарештовано 1937 року і звинувачено в причетності до контрреволюційної діяльності і засуджено за статтею 54-10 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. [23].

Петра Мартиновича Нізовця, 1894 року народження, також заарештовано у 1937 році. Йому інкримінували діяльність в українській контрреволюційній, націоналістичній, повстанській організації. Засудили його за тією ж статтею, але з позначкою 2, до розстрілу. Вирок виконано 3 грудня 1937 року. [23].

Подібна доля спіткала Шевчука Василя, Сидоренка Саву, Нагаєвського Володимира, Матусевича Михайла, Мордача Федора, Вільчинського Івана та багато інших мешканців Ізяслава, безпідставно обвинувачених як “ворогів народу". Вони загинули в тюрмах і концентраційних таборах, при режимі, що в той час існував. [22].

Але життя не стоїть на місці. Змінювалося в ці ж роки на краще побутове і культурне обличчя Ізяслава. З’явилися впорядковані вулиці і тротуари, розгорнулося комунальне будівництво. В 1931 році прокладено першу лінію водопроводу із околиці міста Климівки до центру міста. Налагоджувалося повноцінне мирне життя міста. Так, у 1939-1940 році в місті працювало 2 середні і 2 неповні середні і одна початкова школа, в яких навчалося 1652 учні, працювали 80 вчителів. Функціонувало 11 дитячих майданчиків, де працювало 90 вихователів. [30, 191]

Працювала районна лікарня на 120 ліжок, поліклініка, протитуберкульозна лікарня, аптека. Діяли кілька культурно-освітніх закладів. Зокрема, це будинок культури, міська бібліотека, звуковий кінотеатр, стадіон, іподром тощо. В місті виходила районна газета “ За соціалістичне село".


Розділ 2. Наукові та етнографічні дослідження краю

2.1 Археологічні розвідки Заславщини

Ізяслав і територія навколо нього має давню історію. Свідченням життя стародавніх людей на території, де знаходиться місто, є те, що на берегах річки Понори жителі міста знаходять вимиті водами річки з її берегів і русла знаряддя праці, що відносяться до періоду неоліту: кам’яні молоти, сокири, рубила.

1950 року жителі міста на березі річки Понори знайшли частину бивня мамонта, який експонувався в музеї міста, до перевезення його в місто Хмельницький. [35, 72]. У 1970 році таку знахідку було виявлено в глиняному кар’єрі місцевого цегельного заводу. На місце знахідки виїжджала археологічна експедиція Хмельницького обласного краєзнавчого музею. Вона зафіксувала рештки піздньопалеолітичного житла. Воно мало округлу форму площею біля 75 кв. м. На долівці житла, під завалами тваринних кісток, експедиція виявила дві плями від вогнищ і кремінний інвентар, що складався з наконечника поламаного списа і шкребачки. Поруч знайдено кістки тварин, які засвідчили, що мешканці житла полювали на мамонта, благородного оленя, ведмедя і зайця. Виявлено і шкребачки - суто жіночі знаряддя праці. Вони, на думку дослідників засвідчують про те, що хазяїном житла була парна сім’я. Згідно з розрахунками, за якими житлова норма у первісних суспільствах в середньому не перевищувала 10 кв. м. площі стійбища на одного мешканця, то сім’я виявленого житла могла складатися не більше як семи чоловік. [35, 73].

А.Ф. Гуцал і В.П. Мегер у праці “Нові археологічні дослідження на Ізяславщині і Шепетівщині" вказують, що на території Ізяславщини була низка стародавніх поселень. Серед них - поселення IV-III століття до нашої ери біля сіл Двірець, Сморшки, Михнів - поселення скіфського часу. Залишки городищ знайдено біля сіл Борисів і Кунів. Привертають увагу городища біля сіл Михнів, Плужне, Сморшки. Ці пам’ятки на підвищеннях, вони мають складну систему оборонних споруд, які вдало поєднуються із рельєфом місцевості. Особливу увагу привертає група з 250 курганів біля села Михнів. Вони витягнуті двома лініями з південного заходу на південний схід. Біля села Михля відкрито і обстежено 6 курганів. Поблизу села Покущівка відкрито групу з 60 курганів. Крім цих старожитностей було розкопано рештки давньоукраїнського поселення при впаданні в Горинь річки Сошни. [4, 237].

Про давнішнє життя на цій території розповідають знахідки із розкопок, що проводилися на околиці міста (Старе місто) в урочищі Остроня, територія якої в той час була ще покрита старим дубовим лісом, археологи в другій половині ХІХ ст. виявили 17 могильних курганів, 8 з яких було розкопано.

Три найбільші кургани мали окружність приблизно 80 метрів і висотою до трьох метрів. Вони мали куполоподібну форму. Останні 14 мали вигляд не великих розпливчастих пагорбів окружністю до 25 метрів і висотою до одного метра. В розкопках кургану виявлено залишки глиняних горщиків неправильної форми, що вказує на ручну роботу, останки багатьох людських кістяків, кам’яний молоток із діориту, срібне кільце з неспаяними кінцями, що свідчить про незнання процесу спаювання металів. В окремих курганах знайдено залізні цвяхи, із залишками прилиплого до них зітлілого дерева, що свідчить про захоронення в трунах. Але потрібно також зазначити, що окремі горщики, мабуть виготовлені в більш пізній час, мали правильну форму, що свідчить виготовлення їх на гончарних курганах. Судячи по добре відшліфованому кам’яному молотку і зробленій в ньому свердловині для ручки, археологи дійшли висновку, що виготовлений він в кінці кам’яного віку, в так званий неолітичний період. Типи поховань, ймовірно, характерні для древлян і належать, на думку археологів, до кінця VIII або початку ІХ віків. Але, нажаль, нам невідомо яку назву носило існуюче в той час тут поселення. [15].

Дослідження часу виникнення Ізяслава продовжується багатьма істориками, археологами, краєзнавцями в наступні роки минулого і теперішнього століття. Серед істориків немає єдиної точки зору з приводу часу і місця виникнення самого міста, його найменування, а тому існують різні версії щодо розв’язання цього питання.

Так, в 1981 році співробітники Київського дослідного інституту “Укрпроектореставрація", на чолі з М.Н. Нікітенком вперше на території міста Ізяслава провели розкопки в старій частині міста на невеличкому до 2 га останці, розташованому при впадінні в Горинь її лівої притоки Сошни. Відкрито давньоруське городище, що називається місцевими жителями “Рогніда". В культурному шарі товщиною до 0.6-0.65 м найбільш численними знахідками були фрагменти посудин ХІ сер. ХІІІ ст., в тому числі імпортний амфор. Крім кераміки, знайдені фрагменти скляних браслетів, віконного скла, що на думку археологів, свідчить про міський спосіб життя давнього населення. В культурному шарі і в двох житлах, що частково збереглися, знайдені також сокири, шпори, стремя, ножі, наконечники стріл, пряжки, цвяхи, замки, ювелірний пінцет, заготівки з заліза і бронзи. В шарі пожежі одного з жител (або господарчої прибудови) знайдено обвуглений дерев'яний короб із зернами пшениці, проса, основа ткацького верстата з вовняними нитками, що частково збереглася і фрагмент фарфорової чашечки з ручкою; тут же на підлозі розміщено кістяк коня, котрий, мабуть, загинув при пожежі. Давньоруський культурний шар, менш насичений знахідками, потужністю 0.1-0.3 м, простежується північніше “Рогніди” на останці і вздовж лівого корінного берега Горині майже до Бернардирського монастиря. [36, 17].

Судячи з археологічних знахідок, місто виникло в ХІ ст. як важливий стратегічний пункт на торговому шляху між літописними містами Шумськ і Полонне. Він контролював переправу через дві річки - Горинь і Сошку, беручи за це мито. Про те, що саме такі операції мали місце, свідчить знахідка свинцевої гірі шайбоподібної форми, діаметр 27 мм. товщина 6.5 мм. вагою 39.36 грам з 12 наколами-вічками. Одиниця ваги при такій кількості вічок ставить 3.28 грам, що відповідає вазі однієї південно-руської купи срібла.

Місто очевидно було й адміністративним центром, адже в ньому крім збирачів мита, знаходились представники влади, зокрема озброєні вершники, на що вказує знахідка залізної шпори. Військова сила тут була необхідною для підтримки безпеки контрольованої дільниці торгового шляху.

Місто було і значним ремісничим центром: в ньому, як показують матеріали розкопок, мали місце залізоробне, мідноплавильне, ювелірне, склоробне, і деревообробне ремесла. Слід особливо підкреслити наявність у місті виробництва цегли-плінфи, що не завжди характерно навіть і для більш значних давньоруських центрів. [39, 45]

Ізяслав, був зруйнований вірогідно, монголо-татарами, і повноцінне життя в ньому відновлюється тільки в ХІV ст., коли південна Волинь і Поділля ввійшли до складу Русько-Литовської держави. Цьому періоду відповідає культурний шар (0.3-0.45 м) з великою кількістю вугілля і золи, а також рідкими знахідками в основному сіроглиняної кераміки з “манжетами” по краю вінчика (т. зв. “литовська кераміка”). [36, 18].

Ідентифікація відкритого городища з літописним Ізяславлем певно не повинна викликати заперечень, якщо врахувати стійку середньовічну традицію давати давні назви знову відродженим містам. З якоїсь причини М.К. Каргер, котрий в 50-ті роки займався вирішенням цієї проблеми, не знав про існування давнього городища в м. Ізяславлі. Ця обставина привела дослідника, як раз можна твердити, до вельми спірного висновку про наявність двох Ізяславлів, більш ранній з яких, зруйнований монголами, знаходився на р. Гуска біля Шепетівки. Цілком очевидно, що дане городище повністю досліджене М.К. Каргером і атрибутоване ним як Ізяславль, мало якусь іншу назву, визначення котрої лежить, імовірно, у сфері вивчення і зіставлення відповідних текстів різних літописних списків. [4, 237].

Спірність і не визначеність часу і місця появи Ізяслава покликала вчених-краєзнавців, наукову громадськість і насамперед, державні установи Хмельницької області знову провести в літку 1994 року саме в цьому місті та в його околицях широко масштабні археологічні дослідження з метою пояснити і за можливістю, розв'язати ці проблеми напередодні проведення в Ізяславі ІV Міжнародної історико-краєзнавчої конференції: [4, 238]

Роботами спільної археологічної експедиції Кам’янець-Подільського державного педінституту, Хмельницького обласного краєзнавчого музею і Хмельницького обласного інституту удосконалення вчителів на підставі свідчень давньоруських літописів, а також, беручи до уваги матеріали обстежень і розкопок, які проводили в Ізяславі у свій час В. Антонович, М. Каргер, а в передостанні роки співробітники Київського інституту “Укрпроектреставрація" на чолі з М. Нікітенко, встановлено:

на територіях Ізяслава і його околицях вперше відкрито два поселення трипільської культури (ІV-ІІІ тис., до н. е), давньоруське селище, а також нашарування (окремі знахідки) доби мезоліту, неоліту, ранньозалізного віку, рубежу і перших століть н. е., черняхівської культур;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


рефераты бесплатно
НОВОСТИ рефераты бесплатно
рефераты бесплатно
ВХОД рефераты бесплатно
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

рефераты бесплатно    
рефераты бесплатно
ТЕГИ рефераты бесплатно

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.