Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi

тим самим підвищується цінність векселя. Але на відміну від трасанта, який

є головним гарантом платежу за векселем, індосант може звільнитися не

тільки від відповідальності за акцепт, але також і від відповідальності за

платіж шляхом включення у свій індосамент застереження «без звороту», «без

гарантії» або подібної відмітки. Відповідальність індосанта як боржника

другого порядку настає у випадку зверненої до нього регресної вимоги, для

якої необхідне здійснення протесту у неакцепті або неплатежі. Індосант може

звільнити держателя від необхідності здійснення протесту шляхом

застереження на векселі «без витрат», «без протесту», але це застереження

діє тільки по відношенню до цього індосанта і не зв'язує інші сторони за

векселем.

Легітімаційна функція має важливе юридичне значення. Законність прав

вексельного кредитора базується на неперервному ряді індосаментів, навіть

якщо останній індосамент є бланковим. Неперервний і послідовний індосамент

починається підписом ремітента (першого держателя) або векселедавця, якщо

переказний вексель виставлений його власному наказу. Наступні індосаменти

кожний раз повинні підписуватися ім'ям тієї особи, яка була вказана у

попередньому індосаменті. Після бланкового індосаменту будь-яка особа, що

володіє векселем, може індосувати його своїм підписом, не перериваючи

послідовність низки, тому що у цьому випадку держатель придбає вексель на

основі бланкового передаточного напису.

Акцепт векселів

Акцепт — це письмова згода платника на оплату векселя.

Цією дією платник (трасат) приймає на себе зобов'язання сплатити

вексель у встановлений строк. Акцепт ставиться в лівій частині лицьової

сторони векселя і має вираз словом: «Акцептований» або іншими подібними за

змістом словами: «Прийнятий», «Заплачу», «Згоден», «Зобов'язуюсь заплатити»

і т. п. Для дійсності акцепта він обов'язково повинен бути підписаний

платником. Простий підпис платника також означає акцепт векселя.

Ініціатива пред'явлення векселя до акцепту завжди надходить від

векселедержателя, але саме пред'явлення до акцепту може бути здійснене будь-

якою особою, у якої знаходиться вексель (наприклад, банком).

Пред'явлення векселя до акцепту може бути проведене у будь-який час,

починаючи з дня його видачі і закінчуючи моментом настання платежу. Вексель

може бути пред'явлений до акцепту і акцептований навіть після настання

строку платежу, і боржник відповідає за ним так, як і у випадку прийняття

векселя до строку. У випадках, коли вексель підлягає сплаті «в стільки-то

часу від пред'явлення» або в силу вказівок векселедавця чи індосантів

повинен бути пред'явлений до акцепту у визначений строк, обов'язковим є

датування акцепту. При відсутності дати акцепту векселедержатель повинен

посвідчити це упущення своєчасним здійсненням протесту, щоб зберегти свої

права проти індосантів і проти векселедавця. В інших випадках акцепта

проставлення дати не є обов'язковим.

Боржник не має права вимагати залишення у себе векселя для акцепта, але має

право вимагати пред'явлення йому векселя повторно наступного дня після

першого пред'явлення. Якщо після цього строку не буде прийняття, то вексель

вважається неприйнятим.

Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але він може бути

частковим, тобто боржник згоден сплатити тільки частину суми. Наприклад,

вексель в сумі 1 мільйон гривень може бути частково акцептований наступним

записом: «Акцептований в сумі 500 тис. грн». Платник в цьому випадку

відповідає за оплату в строк лише суми, зазначеної ним в акцепті, а

держатель має право після здійснення протесту в частковому неакцепті

пред'явити регресні вимоги до векселедавця і інших відповідальних осіб про

дострокову сплату неакцептованої вексельної суми. Усяке інше застереження в

акцепті рівнозначне відмові у ньому. Але акцептант відповідає згідно зі

змістом свого акцепту. Наприклад, якщо платник в акцепті вказує

«Акцептований, але платіж 14 травня 1998 р.», в той час як строк платежу

був зазначений на векселі 3 травня 1998 р., то таке застереження

рівнозначне відмові у акцепті векселя з первісним текстом. У цьому випадку

векселедержатель може опротестувати вексель у неакцепті і пред'явити

регресні вимоги векселедавцю чи індосантам, або при настанні строку (14

травня) пред'явити вексель до платежу акцептанту, який несе

відповідальність за платіж саме згідно зі змістом свого акцепту.

До повернення векселя держателю платник може закреслити напис про свій

акцепт. У цьому випадку вважається, що у акцепті було відмовлено. Але якщо

вексель після акцепту був переданий векселедавцю, то боржник вже не має

права вимагати анулювання свого акцепту. Акцепт носить безвідзивний

характер. Крім того, якщо платник письмово повідомив про свій акцепт

векселедержателя або будь-кого із індосантів, а після цього закреслив свій

акцепт і повернув вексель, він буде залишатися зобов'язаною особою згідно з

умовами свого акцепту.

Таким чином, за допомогою акцепту акцептант стає головним вексельним

боржником. У випадку неплатежу держатель векселя, навіть якщо він є

векселедавцем, має проти акцептанта прямий позов, оснований на

акцептованому векселі, і акцептант, на відміну від векселедавця і

індосантів, відповідає за оплату векселя незалежно від своєчасності

пред'явлення векселя до платежу.

Аваль векселів

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або у частині

вексельної суми за допомогою аваля — вексельного доручительства. Виступати

в ролі вексельного доручителя (аваліста) може третя особа або одна із осіб,

що підписала вексель (індосант, векселедавець і навіть акцептант). Аваль

дається на лицьовій стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі) і

виражається словами: «вважати за аваль», «як доручитель», «як гарант» або

іншою аналогічною фразою і обов'язково підписується авалістом — юридичною

особою (двома уповноваженими особами: керівником та головним бухгалтером,

чиї підписи скріплюються печаткою).

Аваль дається за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому

аваліст повинен вказати, за кого він дає доручительство. При відсутності

такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Не допускається

авалювання векселя за особу, яка не несе відповідальності за векселем,

наприклад, за індосанта, що поставив застереження «без звороту на мене»,

або за платника, що не акцептував вексель. Відповідно, аваль, здійснений

після закінчення строку протесту за особу, яка внаслідок цього пропущення

звільняється від відповідальності, також недійсний. Хоча строки авалювання

векселя не встановлені — аваль може бути даний до і після закінчення строку

платежу, і навіть після здійснення акта протесту. У зв'язку з цим датування

аваля юридично не має значення.

Аваль, який не містить ніяких додаткових обмежень, гарантує виконання

зобов'язань відповідальною особою в повному обсязі. Але вексельне

доручительство може обмежуватися частиною суми, тобто аваліст відповідає

згідно зі змістом аваля.

Аваліст і особа, за яку він доручається, несуть солідарну

відповідальність. Оплативши вексель, аваліст придбає право зворотної вимоги

до того, за кого він видав доручительство, а також до тих, хто зобов'язаний

перед цією особою. Але в цьому випадку діють загальні правила регресу,

тобто аваліст може пред'являти вимоги тільки до попередніх боржників, але

не до наступних. Крім того, аваліст несе перед векселедержателем солідарну

відповідальність разом з іншими особами, що поставили на векселі свої

підписи. Тобто, векселедержатель має право пред'явити йому позов незалежно

від пред'явлення позову іншим зобов'язаним за векселем особам.

Аваліст звільняється від відповідальності, коли перестає нести

відповідальність за векселем основний боржник, наприклад, у випадку

закінчення строку позовної давності.

На відміну від норм цивільного права, згідно з якими недійсність

основного зобов'язання тягне недійсність забезпечуючого його зобов'язання,

аваліст відповідає за оплату векселя, навіть якщо зобов'язання, яке він

гарантував, виявиться недійсним.

Оплата векселів

Нормальний процес обігу векселя завершується його оплатою у

встановлений строк головним вексельним боржником — акцептантом. Необхідною

передумовою виконання вексельного зобов'язання є пред'явлення документа для

оплати боржнику. Пред'явлення повинно відбутися у місці, зазначеному у

векселі як місце платежу, а при відсутності такого зазначення — у місці

знаходження платника.

Держатель переказного векселя строком на визначену дату або в стільки-

то часу від складання або пред'явлення повинен пред'явити переказний

вексель до платежу або в день, коли він повинен бути оплачений, або в один

з двох наступних робочих днів.

При визначенні строку погашення векселя не враховується день, в який

він виписаний, і якщо дата платежу припадає на неробочий день, то він

сплачується наступного робочого дня.

Боржник, перш ніж оплатити вексель, зобов'язаний засвідчитися у тому,

що цей вексель пред'явлений йому для оплати законним держателем. Для цього

він повинен перевірити послідовність ряду індосаментів і тим самим

легітімувати власника векселя в якості законного держателя. При цьому в

обов'язки платника не входить перевірка справжності підписів індосантів.

Платіж за векселем повинен наступати негайно по пред'явленню. Відстрочка

платежу можлива тільки при виникненні обставин неперевершеної сили,

наявність яких повинна бути підтверджена компетентними органами.

Звільняється від зобов'язання за векселем особа, що сплатила вексель в

строк, а разом з нею і всі особи, що поставили на векселі свої підписи.

Оскільки платіж за векселем здійснений проти його вручення, наявність

векселя у платника є фактом, що підтверджує його повну оплату і погашення.

Пред'явлення векселя до строку не зобов'язує боржника сплачувати його,

хоч він може сплатити його. З іншої сторони, векселедержатель не може бути

примушений прийняти платіж до закінчення строку векселя.

Перенесення строку платежу за векселем (пролонгація) не допускається.

Боржник може сплатити тільки частину своїх зобов'язань, і пред'явник

векселя зобов'язаний прийняти цю суму. У такому випадку на векселі робиться

відмітка про платіж на суму, що залишилася, і векселедержатель може

здійснити протест і пред'явити позов до будь-якої зобов'язаної особи в

розмірі несплаченої суми.

Вексель може бути не прийнятий до платежу або акцепту у випадку

неспроможності платника або якщо за вказаною адресою неможливо відшукати

платника.

Протест векселів

Під вексельним протестом розуміють офіційно засвідчену вимогу платежу

та його неодержання. Існують такі види протесту:

1) Протест переказного векселя в неакцепті або недатуванні акцепту. Ціль

протесту — створення умов для дострокового задоволення вимог кредитора;

2) Протест в несплаті векселя як простого, так і переказного. Юридична

ціль протесту — збереження прав зворотних вимог (регресу) до зобов'язаних

по векселю осіб — трасанта, індосантів та їх гарантів (авалістів). Однак

протест не є необхідним для збереження держателем права регресу проти

акцептанта переказного векселя, які несуть вексельну відповідальність як

головні боржники на протязі всього строку позовної давності.

Здійснення протесту в несплаті не потребується, якщо вексель був

раніше опротестований в неакацепті, а також в разі об'яви неспроможності

платника, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, та трасанта по

векселю, який не підлягає акцепту.

Трасант, індосант або аваліст можуть шляхом включення в вексель

підписаного ними застереження («без витрат» або «без протесту») звільнити

держателя від здійснення протесту для одержання права регресу. Причому,

якщо це застереження включене трасантом, воно має силу відносно всіх

сторін, які підписали вексель, якщо ж воно включене індосантом або

авалістом, то воно діє лише відносно його самого.

Отже, для виникнення права регресу необхідно, щоб факт відмови

платника від акцепту або платежу був засвідчений офіційним актом —

протестом, який здійснюється державним нотаріусом.

Строки здійснення протесту:

1) В неакцепті. Якщо пред'явлений вексель не буде акцептований у двадцять

чотири години або вексель буде прийнятий не в повній сумі, то

векселедержатель може здійснити протест у неприйнятті, внаслідок чого

одержує право на дострокове задоволення. Протест в неакцепті повинен бути

здійснений у строки, встановлені для пред'явлення до акцепту, тобто на

протязі одного року від дня видачі векселя. Векселедавець може скоротити

або збільшити цей строк, індосанти можуть скоротити його, тоді вексель може

бути прийнятим до опротестування в неакцепті на протязі цих строків, але не

пізніше 12 годин наступного за цим строком дня.

2) В несплаті. Для векселя строком на визначений день або в стільки-то часу

від складання або пред'явлення протест повинен бути здійснений в один з

двох робочих днів, які слідують за днем, в який вексель підлягає сплаті;

для векселя строком по пред'явленні — на протязі строку, встановленого для

пред'явлення до акцепту, або наступного дня, якщо пред'явлення було

здійснено в останній день цього строку.

Якщо не здійснена сплата за векселем, векселедержатель повинен

передати вексель наступного дня нотаріусу (судовому виконавцю) для

опротестування за місцем знаходження платника або за місцем платежу. Якщо

строк платежу або строк відправки векселя припадає на встановлені законом

дні відпочинку, ці строки переносяться. В цей же день нотаріус пред'являє

платнику вимогу про сплату або акцепт векселя. Якщо після цього послідує

платіж, нотаріус, не здійснюючи протесту, повертає платнику вексель з

відміткою про сплату. Якщо платник зробив відмітку про акцепт на

переказному векселі, він також повертається до векселе-держателя без

протесту. Якщо до 12 годин наступного дня не одержано підтвердження про

здійснення сплати за векселем, нотаріус в цей же день протестує вексель

шляхом запису про це в реєстрі та відмітки на векселі. Оформлюється протест

актом. Опротестований вексель з написом про протест та актом повертається

від нотаріуса (судового виконавця) до векселедержателя.

Протест в неакцепті здійснюється проти векселедавця. Протест в

несплаті по простому векселю — проти векселедавця, по переказному — проти

акцептанта.

Крім здійснення протесту, держатель повинен повідомити індосанта та

трасанта про відмову в акцепті або сплаті на протязі наступних за днем

протесту чотирьох робочих днів. Недотримання цього правила не звільняє

гарантів від відповідальності по векселю, але накладає на держателя

відповідальність за збитки, які може понести відповідальна особа, в

розмірі, що не перевищує суму векселя.

Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки:

— судові органи мають право виносити рішення по позовам, заснованим на

опротестовних векселях;

— наступає відповідальність по простому векселю — надписателів, а по

переказному — надписателів та трасанта (векселедавця).

Всі ці особи, за виключенням індосантів, які помістили перед своїм

підписом застереження «без обороту на мене», є солідарне відповідальними

перед векселедержателем. Він має право пред'явити позов до всіх

зобов'язаних по векселю осіб (право регресу) або до одного з них, не

звертаючи уваги на послідовність підписів цих осіб на векселі. Той, що

сплатив по векселю звертається з вимогою до інших та, одержавши необхідну

суму, передає тому, що сплатив опротестований вексель.

Таким чином, своєчасне опротестування векселя в разі відмови в акцепті

або сплаті є умовою початку відповідальності трасанта, індосантів та

авалістів. Акцептант та векселедавець простого векселя як головні боржники

по векселю є відповідальними на протязі всього строку позовної давності.

Векселедавець може вимагати з того, до кого він пред'явив позов:

- суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з відсотками, якщо вони

були обумовлені;

- відсотки від дня строку платежу;

- збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші збитки;

- пеню від дня строку платежу.

В разі закінчення строків, установлених для здійснення протесту в неакцепті

або несплаті, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів,

векселедавця та інших зобов'язаних осіб, за виключенням акцептанта.

Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на стягнення у судовому

порядку належної йому суми.

Право на пред'явлення позовів обмежується визначеним строком, який

носить назву вексельна давність (тобто в межах строків позовної давності).

Для позовних вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя

встановлений трирічний строк давності. Держатель може виставити позов проти

індосантів, трасанта та їх гарантів на протязі одного року із дня протесту,

або із дня строку платежів за векселем, що не підлягає протесту, а кожний

індосант — проти іншого індосанта і трасанта на протязі 6 місяців з дня, в

який індосант сплатив вексель, або із дня пред'явлення до нього позову.

Дослідження досвіду використання

вексельної форми в Україні.

2.1. Обіг векселя для покриття взаємної заборгованості суб’єктів

підприємницької діяльності.

Широкомасштабне практичне застосування векселів пов'язане з

необхідністю подолання кризи неплатежів, що глибоко вразила фінансово-

розрахункову систему України.

Введення повномасштабного вексельного обігу дозво-лило б внести елемент

самоорганізації у процес погашення боргів, додавши йому за допомогою

векселя форми товару.

Першими нормативними актами у створенні ринку боргових зобов'язань

були: Указ Президента України від 14 вересня 1994 р. "Про випуск і обіг

векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької

діяльно-сті"[4]; “Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і

оформлення її векселями”, розроблений Національним банком у відповідності

до цього Указу[5].

Незважаючи на те, що широкомасштабне введення векселя до господарського

обігу проводилося адміністратив-ними заходами, необхідність проведення

таких заходів була викликана об'єктивним станом фінансово-кредитної

системи.

За даними Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська

заборгованість в Україні на 1 серпня 1994 року досягла відповідно 280 і 240

трлн. крб., що майже у тридцять разів перевищувало суму всіх (готівкових і

безготівкових) грошей, що знаходяться в обігу[6]. Взаємна заборгованість

підприємств так переплелася, що навряд чи вони самі могли б розібратися у

своїх фінансах. Розплутати вузол взаємних боргів повинен був Указ

Президента України від 14 вересня 1994 року[7].

У відповідності до п.1 цього Указу суб'єкти підприєм-ницької

діяльності за результатами взаємозаліку повинні були до 1 листопада 1994

року оформити прострочену заборго-ваність звичайними векселями з терміном

платежу 28 лютого 1995 року.

Пізніше, коли стало ясно, що ні банки, ні підприємства в термін до 1

грудня 1994 р. не укладаються, Указом Президента України від 14 листопада

1994 р. "Про опера-тивну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної

кризи та про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[8] термін

оформлення заборгованості було продовжено до 21 листопада 1994 року.

Підприємство-боржник ставало векселедавцем, підприєм-ство-кредитор -

векселедержателем. Сума зобов'язань за одним векселем мала не перевищувати

сто мільйонів карбо-ванців. З метою активізації процесу оформлення

заборговано-сті векселями були передбачені спеціальні правила, спрямова-ні

на його стимулювання. Пункт 3 Указу Президента України від 14 вересня 1994

р. передбачав, що у разі відмови боржника оформити заборгованість векселем

кредитор має право безакцептного списання суми заборгованості або

оголошення такого суб'єкта підприємницької діяльності нездатним задо-

вольнити пред'явлені до нього вимоги. У той же час, вказаний пункт Указу

Президента України від 14 вересня 1994 р. встановлював, що суб'єкти

підприємницької діяльності, які не вимагають оформлення векселем

кредиторської заборгова-ності, втрачають право на повернення такої

заборгованості без будь-якого відшкодування і повинні списати її на власні

збитки. Передбачалося, що ці заходи мають дисциплінувати як кредиторів, так

і боржників, і, зрештою, підвищити ефектив-ність кроків, спрямованих на

подолання кризи неплатежів.

Указ Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття

взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України"

передбачав можливість передачі векселя шляхом індосаменту (в тому числі і

під заставу), а також для здійснення інших операцій відповідно до чинного

законодавства.

З точки зору розвитку вексельного обігу досить привабливим є положення,

відповідно до якого норма дисконту з суми векселя при здійсненні облікових

операцій не обмежується. У разі відмови в платежі при настанні вказаного у

векселі терміну, вексель підлягає опротестуванню за встановленим порядком.

Уявляється, що центральною пробле-мою у подоланні кризи неплатежів є

можливість оперативного і повного стягнення боргу. Причому механізм

стягнення боргу повинен бути: чітким (тобто гранично регламентованим);

ясним, що не допускає альтернативних, двозначних тлумачень; простим

(тобто таким, що є спроможним практич-но застосовуватись) і, нарешті,

оперативним. Пункт 6 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р.

передбачає майнову відповідальність за вексельними зобов'язаннями,

відсилаючи, в плані реалізації цієї відповідальності, до меха-нізму,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10