Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi

р. № 504 "Про сплату державного мита за вексельні бланки"[47] вводилося

відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий

у виконання даного Указу лист Національного банку України від 01.12.93 р. №

22001/279-7230 "Про порядок обліку та видачі простих та переказних

векселів"[48] забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і

банками. Законом України від 2 липня 1995 р. "Про внесення змін і

доповнень до деяких законодавчих актів України" встановлювалося державне

мито за здійснення протесту векселя у розмірі 0,3% неоподатковуваного

мінімуму прибутків громадян.

Отже, можна резюмувати, що основи вексельного права в Україні

закладені. Однак низка питань вексельного обігу продовжує регламентуватися

широким колом розрізнених нормативно-правових актів.

Крім того, дуже важливим є наступне :

Як вже зазначалось вище у 1937 році у СРСР була ратифікована Женевська

конвенція 1930 року за № 358, якою впро-ваджений у дію Одноманітний закон

про простий та переказний векселі, Раднаркомом було прийняте Положення про

простий та переказний векселі, яке відтворювало російською мовою текст

Одноманітного закону з урахуванням відповідних обмовлень, передбачених

додатком ІІ до Конвенції.

З 1991 року, з моменту набуття Україною незалежності, у відношенні до

міжнародних договорів для нашої країни має чинність Віденська Конвенція

1978 року “Про правонаступництво держав по відношенню до договорів”, у

відповідності з якою Україна повинна пройти процедуру ратифікації з метою

підтвердження своєї причетності до Женевської конвенції 1930 року за № 358.

З метою врегулювання законодавства щодо векселів та їх обігу, Верховна Рада

України прийняла постанову від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ, яка

встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно

до Женевської конвенції 1930 року, але у цій постанові не було визначено,

яка саме з трьох Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360) діє на

території України, відповідно не було зроблено офіційного перекладу текстів

зазначених Конвенцій на державну мову і, найважливіше, не було зазна-чено

відповідних дій до здійснення ратифікації цих Конвенцій з метою

підтвердження причетності до них України.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що міжнародні договори, згоду на

які дала Верховна Рада України є частиною національного законодавства, але

постанову Верховної Ради від 17 червня 1992 не можна вважати згодою такого

роду, оскільки Законом України “Про міжнародні договори України” був

встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів. Зазначена

раніше, Віденська конвенція 1978 року передбачає, що “ратифікація… це

міжнародний акт, за допомогою якого держава виражає у міжнародному плані

свою згоду на обов’язковість для неї договору” (пункт “і” статті 2

Конвенції). Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україною видано не

було, можна зробити висновок, що Женевські конвенції 1930 року для України,

як міжнародні договори, на даний момент не діють.

Зважаючи на наведене та враховуючи, що значна частина законодавчих

актів України створена у відповідності з прийнятою Верховною Радою України

постановою від 17 червня 92 року № 2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний

обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції

1930 року, виникає необхідність внесен-ня істотних змін у вексельне

законодавство України з метою врегулювання цієї колізії.

На виконання доручення Кабінету міністрів України від 29 січня 1998

року № 1684/2 щодо питання застосування нормативно-правових актів стосовно

емісії та обігу векселів Державна комісія з цінних паперів та фондового

ринку розглянула деякі законодавчі акти України та проекти відповідних

законів і запропонувала наступну послідовність законодавчого врегулювання

випуску та обігу векселів в Україні :

1. Зробити офіційний переклад тексту Женевських конвенцій 1930 року (за №

358, 359, 360)

2. Прийняти Закон України “Про ратифікацію Женевських конвенцій 1930 року

(за № 358, 359, 360)”, з урахуванням національних обмовлень;

3. Прийняти Закон України “Про вексельний обіг в Україні”;

4. Привести у відповідність до прийнятих законів інші законодавчі акти

України.

Міністерством юстиції України на виконання доручення Кабінету Міністрів

України від 30 квітня 1998 року № 67-617/2 було погоджено проекти Законів

України “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про

врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості

векселі”, “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про

гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів”, “Про

приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року, якою запроваджено

уніфіко-ваний закон про переказні та прості векселі”.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновки, що робота по

врегулюванню колізій та удосконаленню вексельного законодавства в Украіні

ведеться і маємо надію, що вже найблищим часом вищезгадані закони будуть

прийняті.

Необхідним наступним етапом у формуванні вексельного права, на наш

погляд, повинна бути кодифікація діючих нормативних актів шляхом розробки і

прийняття Вексельного Статуту України. У рамках цього періоду, якщо це не

буде зроблене раніше, виникне необхідність внесення змін і доповнень до

законодавчих і підзаконних актів, спрямованих на підвищення

ефективності функціональних можливостей векселя і надання йому статусу

повноцінного платіжного засобу.

3. Удосконалення окремих елементів

вексельного обігу в Україні.

3.1 Недоліки вексельного обігу в Україні та шляхи його можливого

покращання.

У міжнародному масштабі вексельний обіг за останні десятиріччя суттєво

розширив сфери використання, світове співтовариство консолідувало зусилля

по вдосконаленню єдинообразного вексельного законодавства і у 1988 р.

Організація об’єднаних націй прийняла Конвенцію ООН “Про міжнародні

переказні векселі і міжнародні прості векселі (Конвенція ЮНСІТРАЛ)”.

Обмежені можливості використання векселів в Україні, а також

відсутність чіткої законодавчої бази з питань вексельного обігу гальмують

ратифікацію приєднання України до Конвенції ООН, незважаючи на те, що згода

на приєднання до Конвенції ЮНІСТРАЛ Україна підписала ще 9 грудня 1988 р.

Але навіть у випадку прискореного створення достатньої законодавчо-

нормативної бази вексельного обігу, що забезпечує стиковку з іншими

законодавчими актами України та світового співтовариства, необхідний час

для того, щоб вексель став невід’ємною складовою частиною у господарському

обігу України, щоб підприємства навчились свідомо та добровільно

використовувати вексель у фінансових відносинах з партнерами.

За оцінками німецької консультаційної групи з питань економіки, яка

працює при уряді України,частка взаємної заборгованості підприємств України

у порівнянні з валовим внутрішнім продуктом 1995 р. складала: дебіторська

—25%, кредиторська — 34%. Група вважає, що показники в цілому знаходяться

на рівні промислово розвинених країн, а також європейських країн з

економікою, що трансформується — Угорщина, Чехія, Польща, де сума

комерційних кредитів (а саме так класифікуються взаємні борги підприємств)

знаходиться в інтервалі від 20 до 30% валового внутрішнього продукту. На

жаль, відсутність грошових коштів у підприємств, зростаючі неплатежі — це

гіперінфляційне економічне слідство, яке взаємозаліками з використанням

векселів не ліквідувати.

Економічні, політичні та соціальні причини неплатежів відомі, але

керівники підприємств – боржників по інерції впевнені, що кошти для

погашення боргових зобов’язань колись, де-небудь знайдуться і держава, як

звичайно, “тим чи іншим засобом” в останній момент врятує їх або просто

спише борги.

Досвід інших країн показує, що кліринг може діяти тільки недовгий час,

а потім призводить до негативних наслідків. Взаємозалік, як “захід” не

може бути ефективним. Лікування повинне бути системним, комплексним з

використанням послуг фондового ринку, радикальних засобів санації,

банкрутства боржників.

Основний напрямок вирішення проблеми відомий — інтенсифікація ринку

цінних паперів (“локальних грошей”), що дозволяє державі почуватися

вільніше навіть при проведенні реструкційної політики. Але для цього

необхідно зробити ряд конкретних кроків у галузі розвитку фондового ринку.

У світовій практиці діють дві основні моделі організації ринку цінних

паперів — “німецько – японська”, при якій визначаючими суб’єктами є банки,

та “англо – американська”, яка дозволяє іншим фінансово – кредитним

інститутам відігравати активну роль на фондовому ринку. В останньому

випадку державне регулювання ринку цінних паперів виявляється більш

жорстким. Це особливо важливо у процесі становлення ринкових відносин в

Україні, коли на фінансовій сцені фондового ринку виступає порівняно

невеликий ансамбль малопотужних комерційних банків. Їх дії повністю

підконтрольні Національному банку України та іншим владним структурам

(Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Державна податкова

інспекція).

Взагалі, другий шлях більш прийнятний для держави. Інтенсивний

розвиток у цьому випадку отримують окремі види цінних паперів, серед яких

провідне місце за обсягом фінансових операцій посідає вексель.

Спеціалізованих організацій, створених для обслуговування та розвитку

операцій з векселями недостатньо. Тільки у 1995 р. в Україні почала

створюватись мережа таких спеціалізованих фінансових організацій.

Провідне місце серед них посідає асоціація “Український вексельний

центр” (надалі — “Укрвексель”), створена з метою сприяння розвитку в

Україні ринку цінних паперів, відродження національного вексельного обігу

як випробуваного платіжного засобу, інструменту зниження темпів інфляції та

залучення інвестицій, а також для розв’язання методичних, організаційних та

практичних питань , що виникають при здійсненні господарських та фінансових

операцій з використанням векселів.

Засновниками Укрвекселя виступили: Академія підприємництва та

менеджменту України, Українська фондова біржа, Асоціація консультаційних

фірм України “Укрконсалтинг”, Консалтингова компанія “Стрілець”,

Акціонерний комерційний агропромисловий банк “Україна”, Акціонерне

товариство з іноземними інвестиціями “Євроінвест”.

За час свого існування Укрвексель узагальнив практику застосування

національного та іноземного законодавства з вексельного обігу, розробив

конкретні пропозиції та проекти законодавчих і нормативних актів з найбільш

актуальних питань обігу векселів в Україні, які подано до Кабінету

Міністрів України, НБУ, та Комісії Верховної Ради України з питань

фінансової та банківської діяльності.

На виконання Указу Президента України “Про заходи щодо нормалізації

платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16 березня 1995

року в межах експерименту на 1995 р. Укрвексель провів ряд заходів,

консультацій та нарад з керівництвом і фахівцями Міненерго, Мінпрому,

Мінвуглепрому з питань застосування векселів з метою зменшення сум

неплатежів. Наслідком проведеної роботи стала Генеральна угода про

подальший розвиток вексельного обігу, яку зазначені міністерства та

Укрвексель уклали 1 вересня 1995 р.

З метою розв’язання кризи неплатежів Укрвексель розробив та узгодив з

міністерствами – учасниками Генеральної угоди “Тимчасові правила

вексельного обігу між підприємствами ряду базових галузей народного

господарства України”, які затверджені 14 вересня 1995 р.

З метою запобігання використання “бронзових”, “дружніх” та аналогічних

векселів випадків, шахрайства на торгах УФБ продавцем векселів виступає

уповноважена Укрвекселем спеціалізована брокерська контора “Стрілець –

вексель”, яка здійснює відповідну експертизу цінних паперів, вексельних

ланцюжків, консультує учасників вексельних угод. Крім того, виходячи з

новітнього характеру операцій з векселями, за домовленістю з Укрвекселем

Українська фондова біржа, постановила, що у разі, якщо векселі виставлено

спеціалізованою вексельною брокерською конторою, сплачувана сторонами

біржового контракту вартість котировки цінних паперів та розмір збору за

послуги біржі суттєво зменшуються, що також сприяє поширенню вексельного

обігу в країні.

Для здійснення вексельних операцій за участю Укрвекселя створено

Центральну вексельну палату (ЦВП), яка відповідно до встановленого порядку

може здійснювати комерційні та комісійні операції з цінними паперами.

Передбачено, що ЦВП веде реєстр векселів, їх облік, зберігання, уступку

вимог, переказ боргів, взаємозалік у процесі вексельного обігу, координує

діяльність диспетчерських вексельних пунктів міністерств, надає

консультації та інші послуги власникам векселів, виконує їх доручення, як

особа з вексельними повноваженнями, здійснює операції з векселями на

Українській фондовій біржі та на позабіржовому ринку.

Міністерства самостійно вирішують питання про необхідність створення

диспетчерських вексельних пунктів. Так у Мінпромі два таких пункти

створюються у Дніпропетровську та Києві на базі існуючих галузевих

інформаційно – обчислювальних центрів.

Існуюча практика безакцептного списання боргів на користь бюджету не

сприяє підвищенню ділової активності підприємств, особливо тих, які за

виконані держзамовлення не отримують від споживачів кошти за вироблену

продукцію і вимушені ставати боржниками перед державою.

Укрвексель бачить вихід у наданні підприємствам, що поставляють

паливно – енергетичні ресурси та найважливішу промислову сировину за

держзамовленнями, вексельного кредиту для розрахунків з бюджетом.

Конкретні пропозиції розробляються разом з фахівцями Укрнафти, Міненерго,

Мінпрому.

Поширення вексельного обігу неможливе без наявності механізму захистів

інтересів кредиторів та підвищення надійності і довіри до векселедавців,

акцептантів, індосантів тощо. У країнах з розвинутою правовою базою

ринкової економіки протягом десятиріч як один з інструментів такого

механізму захисту використовуються переліки неакцептованих та неоплачених

векселів.

Передбачається, що аналіз і систематизацію поточної вексельної

інформації, як і її економічну і юридичну експертизу, здійснюватимуть

фахівці Центральної вексельної палати. Для реалізації цих функцій

Укрвексель має висококваліфікованих спеціалістів та сучасну комп’ютерну

техніку. Ці роботи виконуватимуться на госпрозрахунковій основі із

зацікавленими підприємствами – учасниками вексельного обігу.

На першому етапі впровадження інформаційної системи передбачається

використовувати існуючі в міністерствах канали зв’язку з підвідомчими

підприємствами. Поточний збір, контроль та зберігання інформації про

наявну на підприємствах заборгованість та подальше подання цієї інформації

на магнітних носіях до ЦВП міністерства можуть доручити як створюваним

диспетчерським вексельним пунктам, так і вже діючим інформаційно –

обчислювальним центрам.

Серед принципово нових положень, які передбачається впровадити у

порядку експерименту, можна виділити створення органів, що координують

вексельний обіг. Доцільно зупинитись на можливості функціонування

Міжвідомчого Вексельного Комітету. У своїй діяльності Комітет має виходити

з необхідності визначення основних напрямків подолання кризи неплатежів,

покриття нестачі обігових коштів підприємств, ефективного функціонування

векселів на ринку цінних паперів, розширення кола учасників Генеральної

угоди.

Недосконалість чинного законодавства призводить до втрати інтересу з

боку закордонних партнерів до здійснення в Україні операцій із

застосуванням вексельної форми. Саме в недосконалості законодавства

вбачається головна проблема, через яку приєднання України до Конвенції ООН

“Про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі” (1998 р.) не може

бути здійснене найближчим часом.

На сьогоднішній день в Україні, як не дивно, не існує навіть серйозних

санкцій за порушення вексельного законодавства. Адже відповідно до

світової практики вексель може мати довільний вигляд. Тобто, хоч і існує

закон “Про затвердження правил виготовлення і використання вексельних

бланків” від 10.09.1992 р., однак правильно оформлений вексель навіть на

серветці вважається дійсним. Не дивлячись на те, що вексель являється

незаперечним борговим зобов’язанням, він не має абсолютно ніяких переваг

перед іншими борговими зобов’язаннями.

Оскільки вексель являється незаперечним борговим зобов’язанням, оплата

опротестованих векселів проводиться наступним чином:

- шляхом безарбітражного списання необхідної суми з розрахункового рахунку

боржника;

- через механізм банкрутства.

Однак, на думку арбітражного суду, у безакцептному порядку можуть

списуватись суми тільки по розпорядженню податкової адміністрації, платіжні

доручення якої прирівнюються до виконавчих документів.

Згідно до чинного законодавства України опротестований вексель не входить

до списку виконавчих документів, і тому протест векселя дає кредитору право

звернутися до боржника з вимогою відповідно до Арбітражного процесуального

кодексу. Іншими словами, для списання коштів з рахунку боржника кредитору

все одно знадобиться рішення суду та виконавчий документ.

Практика показує, що отримати оплату по опротестованому векселю дуже

важко, часто навіть неможливо. Більшість боржників для погашення боргу за

векселем просто не мають коштів, тому рішення суду про списання коштів з

рахунку боржника все одно не принесе ніякої користі кредитору. Для

кредитора залишається єдиний вихід — розпочати процедуру банкрутства

боржника. Але тут кредитора підстерігають певні труднощі. По-перше: у

випадку об’яви боржника банкротом погашення боргів проводиться відповідно з

законодавством України (кредитор може не розраховувати стати одним з перших

отримувачів боргу). При цьому переваги при ліквідації підприємства

отримують учасники ліквідаційної комісії; по-друге: якщо боржником

являється державне підприємство (навіть частково), об’явити це підприємство

боржником неможливо. А на сьогоднішній день в Україні близько 75%

підприємств мають державну частку і деякі керівники цих підприємств,

користуючись цим, емітують векселі у значній кількості навіть не збираючись

їх оплачувати.

Через це потрібно у найкоротші строки зосередити зусилля на підготовці

до затвердження Верховною Радою України проектів відповідних законів

України, проектів Указів Президента України про вексельне забезпечення

виконання зобов’язань суб’єктами підприємницької діяльності та про порядок

заміщення боргів підприємств їх майновими цінними паперами – акціями.

Розумно розглянути перспективу створення в Україні системи страхових

гарантій за векселями. Така система є принципово новою у практиці

діяльності українських страхових компаній, відсутні навіть розробки правил

такого страхування, полісів та розрахунки страхових тарифів.

Важливість та величезні обсяги поставлених задач перед учасниками

вексельного обігу в Україні, практично необмежене коло господарських

зв’язків та економічних відносин вимагають кооперації діяльності державних

і комерційних структур щодо скорочення сум неплатежів і впровадження

вексельного обігу.

3.2 Бухгалтерський облік векселів

і оподаткування операцій з векселями

Облік бланків векселів.

Одержані у встановленому порядку бланки векселів зберігаються і

враховуються підприємствами як бланки суворої звітності. Бухгалтерський

облік бланків векселів здійснюється на забалансовому рахунку 004 «Бланки

суворої звітності». Рух цих бланків відображається на рахунку 004 на основі

відповідних приходно-витратних документів. Списання цих бланків із

забалансового обліку проводиться одночасно із записами по видачі векселів.

У відповідності до п. 9.5.7. Закону України «По оподаткування прибутку

підприємств» витрати, що пов'язані із виготовленням або придбанням бланків

векселів, відносяться до витрат підприємства і відображаються на рахунку 26

«Загальногосподарські витрати».

Облік виданих векселів

Заборгованість по розрахункам з постачальниками, підрядниками, іншими

кредиторами, яка оформлена векселями, виданими на суму отриманої продукції,

виробів, робіт та послуг відображається відповідною бухгалтерською

проводкою:

Дебет рах.60 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками»,

Дебет рах.76 «Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами» або інші

відповідні рахунки обліку розрахунків,

Кредит рах.66 «Векселі видані».

Сума витрат у вигляді договірних відсотків за відстрочку платежу,

векселедавець відображає бухгалтерською проводкою:

Дебет рах.26 «Загальногосподарські витрати» — якщо векселями проведені

розрахунки за сировину, матеріали, паливо, комплектуючі вироби, роботи та

послуги виробничого характеру для забезпечення виробничої діяльності;

Дебет рах.44 «Витрати обертання» — якщо векселями проведені розрахунки за

товари, роботи, послуги комерційного характеру для забезпечення комерційної

діяльності;

Дебет рах.33 «Капітальні вкладення» — якщо векселями проведені розрахунки

за основні засоби, будівельно-монтажні, проектні та інші роботи та послуги

для забезпечення капітальних вкладень;

Дебет рах.81 «Використання прибутку» — якщо векселями проведені витрати,

які не відносяться до підприємницької діяльності виробничого, комерційного

характеру або капітальних вкладень, тобто ті витрати, які не включаються до

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10