Ринок цінних паперів

перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії

акцепту[10] і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному

векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що

видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом із векселем право

потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач

пропонує здійснити платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він

зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить

її. Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому

випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував

і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця

простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач

перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і

платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути

віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє

пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у

неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі такої прямой боржник

виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в

наявності лише умовний боржник (трасант).

Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв.

Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також,

що фiктивний капiтал другого порядку скоро з’явиться на фондовому ринку

Украiни.

Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що

особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в

одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також на частину

активiв[11] цiєї корпорацiї у випадку iї лiквiдацiї.[12] Депозитнi

свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi ринки,

а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств, мають

змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.

Ф’ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала

його, бере на себе зобов’язання пiсля закiнчення певного строку продати

клiєнтовi ( або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових

iнсрументiв за обумовленою цiною.[13]

Iснує кiлька позицiй, за якими ф’ючерс вiдрiзняється вiд

опцiону:

1. Укладання ф’ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу

2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф’ючерсного контракту є обов’язковими.

3. Ризик по ф’ючерсному контракту бiльш високий.

З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових

торгах дедалі ширше використовуються ф’ючерсні угоди – інструмент

страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих

коливань цін на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично ще

не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений

строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди в

клірингову палату біржі[14] вноситься невелика сума застави.

Опцiон - це угода мiж партнерами, один з яких виписує i

продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує право до

обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи,

яка виписала опцiон, або ж продати їх.[15]

Iснують два рiзновиди опцiонiв:

“ американський “, який можна реалiзувати протягом всього термiну

контракту.

“ європейський “, котрий реалiзовуеться на певну дату.

Мета опційної торгівлі – уникнути ризику, пов’язоного з

торгівлею ф’ючерсними контрактами. Опційна угода – це контракт між двома

контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов’язання

продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або

продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу.

На біржі торгують опціонами на ф’ючерсні контракти, тобто, крім ціни і

позиції ( строку поставки ), погоджених між сторонами по звичайному

ф’ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію ( опціон

), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону – це

сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець

опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої суми, що складає

його максимальний ризик.

Можливі три позиції ( визначення ) опціону, який має

внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без

грошей. Умови, за яких можливий такий прояв внутрішньої вартості опціону,

такі:[16]

|Визначення |Опціон покупця |Опціон продавця |Внутрішня ціна |

|опціону | | | |

|Бути при грошах |Ціна контракту |Ціна контракту |Створюється |

|(виграти) |вище від ціни |нижче від ціни | |

| |угоди на опціон |угоди на опціон | |

|Залишитися при |Ціна контракту |Ціна контракту |Відсутня |

|своїх грошах (не |дорівнює ціні |дорівнює ціні | |

|виграти) |угоди на опціон |угоди на опціон | |

|Залишитися без |Ціна контракту |Ціна контракту |Відсутня |

|грошей (втратити)|нижче від ціни |вище від ціни | |

| |угоди на опціон |угоди на опціон | |

Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi

випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають

власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом

встановленого перiоду.[17] Варранти дозволяють акцiонерному товариству

знизити процент регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях,

бо надає можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв

простих акцiй у випадку iї зростання порiвняно з обумовленою у варрантi. Їх

відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон,

природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе

частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в

очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що

повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.

1.2. Механізм формування курсовоi вартостi цiнних паперiв та дивідендна

політика.

Цiннi папери мають номiнальну i ринкову вартicть, або цiну.

Номiнальною називають вартiсть, зазначену на цiнному паперi. Але купiвля -

продаж цiнних паперiв проводиться не за номiналом, а за цiнами, що

складаються на ринку цiнних паперiв. Цiна, за якою папери продаються i

купуються на ринку, називається ринковою цiною, або курсом цiнних паперiв.

Курс акцiї залежить вiд рiчного дивiденду, який вона

приносить, рiвня позичкового процента та спiввiдношення мiж пропозицiєю

акцiй i попитом на них. Курс акцiї тим вищий, чим бiльшим є дивiденд,

виплачуваний по нiй, i чим нижчим є рiвень позичкового процента, оскiльки,

купуючи акцiї, власник грошового капiталу завжди порiвнює виплачуваний по

них дивiденд з тим доходом, який вiн мiг би одержати, поклавши свiй капiтал

у банк, тобто з позичковим процентом. Середнiй курс акцii дорiвнює сумi

грошового капiталу, яка принесе доход, що дорiвнюе дивiденду, в разi

вкладання цiєi суми в банк ( чи передачi у позичку).

Курс акцii розраховується за формулою:

Д х 100

Ка =

Рп

де Д - сума рiчного дивiденду по акцiї

Рп - рiвень позичкового процента.

Курс облiгацii залежить вiд iї номiнальноi вартостi,

рiчного доходу, який вона приносить, рiвня позичкового процента, кiлькостi

рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї, та спiввiдношення мiж

пропозицiєю облiгацiї та попитом на них. Курс облiгацiї на ринку цiнних

паперiв, як i акцiї, залежить вiд попиту та пропозицii на неї.

Визначальними факторами у формуваннi попиту та пропозицii є прибуток, який

приносить дана облiгацiя, рiвень позичкового процента, ступiнь

прибутковостi альтернативних грошових вкладiв, у тому числi iнших

облiгацiй, випущених конкурентами. Тому ринкова вартicть кожноi конкретної

облiгацiї у певний момент часу може бути вищою вiд номiнальної,

пiдвищуватись та падати. Середнiй курс облiгацii, за яким рiвень доходiв i

рiвень позичкового процента однаковi, дорiвнюватиме номiнальнiй вартостi.

Якщо ж рiвень доходу по облiгацiї нижчий за рiвень позичкового процента, то

iї середнiй курс буде меншим за номiнальну вартiсть, а при рiвнi доходу по

облiгацiї вищому за рiвень позичкового процента - бiльшим.

Курс облiгацi визначаеться формулою:

( Сн + нД )

Ко =

100 н Рп

де: Сн - номiнальна вартiсть облiгацiї;

н - кiлькiсть рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї;

Д - сума рiчного доходу по облiгацiї;

Рп - рiвень позичкового процента.

Приклад. Припустимо, що iнвестор придбав за номiналом нову

п’ятипроцентну облiгацiю вартiстю 1000 $ при рiвнi позичкового

процента 5%. На момент перепродажу облiгацiї рiвень позичкового

процента пiднявся удвiчi, тому за номiналом iї нiхто не захоче купити.

За тiж грошi, вiддавши їх у позичку ( поклавши в банк ), можна

одержати доход у розмiрi 10%. Курс облiгацiї за умови, що до iї

погашення залишається один рiк, становитиме 955 $. Витративши цю суму

на придбання облiгацiї, iї власник одержить 1000 $, заробивши на

рiзницi у цiнах 45 $, i, крiм того, за рiк йому будуть нарахованi та

виплаченi як проценти 50 $. Увесь доход 95 $ - це 10 % вкладеного

капiталу. Якщо ж облiгацiя пiдлягає погашенню через три роки, вона

оцiнюється у 855 $.

Iнший випадок. Рiвень позичкового процента на момент перепродажу

облiгацiї не пiдвищiвся, а зменшився до 3 %. Тодi курс облiгацiї,

термiн погашення якоi настає через рiк, дорiвнював би 1019 $, а тiєї,

що пiдлягає погашенню через три роки - 1055 $.

Курсова вартiсть цiнних паперiв постiйно коливається

залежно вiд змiни спiввiдношення мiж попитом на тi або iншi цiннi папери та

їх пропозицiєю на ринку. У свою чергу, попит i пропозицiя залежать вiд

очикуваної змiни рiвня позичкового процента, а за звичайними акцiями - i

доходiв, якi визначаються насамперед перспективами розвитку корпорацiї, що

випустила акцiї, а також станом полiтичноi обстановки, загальною

економiчною ситуацiєю в країнi. На курс цiнних паперiв також впливає стан

державних фiнансiв i грощового обiгу. Iнфляцiйне знецiнення грошей

призводить до зменшення попиту на цiннi папери з фiксованим доходом, i

водночас зростае попит на звичайнi акцiї, облiгацiї, що конвертуються.

Дивіденд — це грошова виплата доходу за акціями їхнім

власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом акціонерного

товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні

після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до

бюджету та відсотків за банківський кредит.

Дивідендна політика — це сукупність заходів, які здійснюються

АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів

власникам акцій цього АТ.

Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам — перший

із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим є

спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить

до збільшення майбутніх грошових потоків.

У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних

ефекти:

. позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних

інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку

(інформаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпічдкні добробуту

акціонерів;

. негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розширення

діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в

майбутньому.

Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування

коштів в АТ, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний

аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-

господарську діяльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних

підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі

інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й

практичні рекомендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії

створення та розвитку підприємства.

Слід виділити такі типи дивідендної політики АТ:

. політика постійних виплат, згідно з якою АТ платить дивіденди, що

дорівнюють постійному відсотку його прибутку;

. політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких

дивідендів;

. політика поступового збільшення дивідендів;

. політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на дві

частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за

сприятливих обставин;

. виплата дивідендів акціями.

На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного

товариства, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі

викупу акціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не

зобов'язані їх продавати.

Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики

немає. Кожне акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану

справ, прибутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших

особливостей. Для вітчизняних підприємств найкращим є вибір другого та

третього типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне,

бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких

межах, а зменшення дивідендів не бажане для АТ. Метод виплати дивідендів

акціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної

суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому.

Дивіденд — один із чинників привабливості акцій для дрібних

потенційних інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує

залучення широкого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При

прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від

дивідендних виплат та доходу від зміни вартості акцій:

Да = Д + (Ц1 – Ц0) / Ц0[18],

де Да — дохідність акції;

Д — отримані за період дивіденди;

ЦІ — поточна ринкова ціна акції;

ЦО — ціна, за якою акція була придбана.

Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на

інвестований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а

також (в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права

власності на частину АТ та участі в управлінні ним.

Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у вигляді

дивіденду приймається на зборах АТ за підсумками діяльності за період.

Після відрахування податків, зборів та інших платежів отримується прибуток

до розподілу, який АТ може використати по-різному, зокрема й на формування

спеціального фонду дивідендів:

ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ[19],

де ПДР — прибуток до розподілу;

РФ — резервний (страховий) фонд;

ФРВ — фонд розвитку виробництва;

ФД — фонд дивідендів;

ФСП — фонд на соціальні потреби;

ІФ — інші фонди.

Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендів

нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в

розпорядженні емітента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди

можуть виплачуватися незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7

Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу

як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних

періодів, так і кошти фондів економічного стимулювання та кошти фондів

спеціального призначення.

Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те,

що АТ повинне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми для

резидентів та 15% — для нерезидентів до або одночасно з виплатою

дивідендів. Отже, навіть за відсутності об'єкта оподаткування податком на

прибуток АТ є платником податку на дивіденди з наступним його заліком у

податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди

перевищить суму нарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату

податку на прибуток у наступних податкових періодах.

Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в Україну

є зниження ставки оподаткування дивідендів для нерезидентів. Якщо раніше

вони отримували 59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня 1999 року

отримують 85%.

Нарахування та виплата дивідендів, а також сплата податку

проводиться таким чином:

. нараховуються дивіденди разом із податком, нараховується податок на

дивіденди;

. отримується в банку сума до виплати, одночасно перераховується до бюджету

податок на дивіденди;

. перераховуються дивіденди юридичним особам та виплачуються дивіденди

фізичним особам.

Для розрахунків пропонується застосовувати такі формули:

Сд = ФД \ СК * 100[20],

де Сд — ставка дивіденду;

СК — статутний капітал.

Дн = НВ х Сд х А[21],

де Дн — нарахований дивіденд одному акціонеру;

НВ — номінальна вартість акції;

А — кількість акцій у акціонера.

Дв = Дн - ПП[22],

де Дв — виплачений дивіденд одному акціонеру;

ПП — податок на прибуток із громадян на дивіденд.

Нині встановлено такі співвідношення:

Дв = 0,70 Дн — для резидентів, Дв = 0,85 Дн — для нерезидентів. Якщо

власник акції змінювався, то Дн може визначатися із врахуванням строку,

протягом якого акціонер володів акціями:

Днт = Дн * Т \ 365 * 100[23]

де Днт — нарахований дивіденд залежно від терміну;

Т — термін володіння акціями в днях у межах звітного періоду.

Застосування останньої формули проблематичне і навіть

недоцільне, бо власник акції протягом періоду (в Україні найчастіше він

становить один рік) може багато разів змінюватися, що ускладнює розрахунки

та може призвести до порушення прав акціонерів.

Незважаючи на загальний важкий стан підприємств України,

значна частина акціонерних товариств отримує прибуток та має можливість

виплачувати дивіденди. Так, за підсумками 1999 року найбільше в СНД хімічне

підприємство концерн "Стирол" направив на виплату дивідендів 5,6 млн. грн.;

АСК "Укррічфлот" — 5 млн. грн., або 0,80 грн. на акцію; Запорізький

залізорудний комбінат — 4 млн. грн., або 0,053 грн. на акцію; ДАЕК

"Запоріжжя -обленерго" — 623 тис. грн., що становить 10% чистого прибутку

(ЧП), або 0,0035 грн. на акцію; ВАТ "Дніпрообленерго" — 600 тис. грн., що

становить 5% ЧП; ДАЕК "Західенерго" - 499 тис. грн., або 10% ЧП; ЕК ВАТ

"Полтава-обленерго" — 275 тис. грн., або 0,11 грн. на акцію; ВАТ

"Нафтохімія Прикарпаття" — 196,4 тис. грн., що дорівнює 5% ЧП;

фармацевтична фірма "Здоров'я" — 180 тис. грн.; ВАТ "Київський картонно-

паперовий комбінат" — 555 тис. грн., або 13% ЧП; АППБ "Аваль" — 135 тис.

грн.

Досить часто подаються дані про розмір дивідендів, які

припадають на одну акцію або на один інвестиційний сертифікат, як це

прийнято у світовій практиці. Наприклад, за підсумками діяльності ТОВ

"Дружківський метиз-ний завод" виплачував у 1999 році 0,027 грн. на акцію;

ЗАТ "Харківська бісквітна фабрика" — 0,65 грн. на акцію; ВАТ "Спектр" —

0,06 грн. на акцію; ВАТ "Роменський молочний комбінат" — 1,00 грн. на

акцію; ВАТ "Одеса-газ" — 1,02 грн. на акцію; ЗАТ ІФ "Олбі-Інвест" — 1,12

грн. на інвестиційний сертифікат.

За підсумками 1999 року до фонду виплати дивідендів ВАТ

"Сумигаз", наприклад, планує спрямувати 5% чистого прибутку; пивзавод

"Рогань" — 10%; ДАЕК "Закарпаттяобленерго" — 13,2%; ВАТ "Кримський содовий

завод" - 25%[24].

Аналіз викладеного вище, а також загальний стан українських

підприємств, гостра потреба останніх у прямих інвестиціях дають змогу

вважати доцільним та оптимальним розподіл як дивіденди 5—10% чистого

прибутку.

Акціонерні товариства, які прийняли рішення про виплату

дивідендів, мають багато проблем. По-перше, після прийняття такого рішення

на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Найзручнішим для

акціонерів є розсилання письмових повідомлень, але для АТ, що мають кілька

тисяч акціонерів, це досить дорогий і трудомісткий процес.

По-друге, труднощі виникають при підготовці документів для

виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату

та розміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем

розташування АТ. Потім відомості передаються до податкової адміністрації за

місцем проживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів

акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду,

дивіденди не виплачуються.

По-третє, з'являються проблеми при виплаті дивідендів у

відкритому акціонерному товаристві. Перерахуємо можливі варіанти виплати та

їх недоліки:

видача готівкою через касу (не всі акціонери живуть поблизу місцерозташу-

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11