рефераты бесплатно
 
Главная | Карта сайта
рефераты бесплатно
РАЗДЕЛЫ

рефераты бесплатно
ПАРТНЕРЫ

рефераты бесплатно
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

рефераты бесплатно
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Книга: Історія села Чемеринці

Дацко Марія

Перша письмова згадка про с. Чемеринці відноситься до 1389 року. В 1696 році Чемеринці були пограбовані польським військом. Жовніри забирали все, що лиш могли знайти в селянському господарстві – сіно, пшеницю, хліб та інше.

У 1880 році в селі нараховувалось 1476 жителів. Половину з них становили польські колоністи, які були сюди заселені ще в XVII ст. В селі була однокласна школа, заснована в 1861 році. Також був водяний млин.

Приблизно в 1916-х роках почалась відбудова церкви села Чемеринець, яка була зруйнована під час Першої світової війни. Цей час для людей був важким, адже війна принесла багато горя в людські домівки. Але люди не втрачали надії, вони вірили в краще життя, сподівались в допомогу від Бога. Церква була в поганому стані, Служба Божа відправлялась в дерев’яній каплиці, що знаходилась при церкві. Пізніше її відновили, але церква здавалась малою для населення. Тоді о. Патерига звернувся до жителів села з проханням добудувати церкву. В 1929 році почалась добудова церкви, яка тривала майже два роки.

Для добудови церкви були потрібні гроші, яких у селян майже не було. Люди допомагали всім, чим могли. Заремба Володимир та Курило Іван ходили по сусідніх селах за офірою для церкви села Чемеринець. Грошей вони собі не брали, лише на їжу.

Добудовувати церкву допомагали всі: чоловіки та жінки, залишаючи свою роботу, сходились до спільної праці. Але спочатку треба було збільшити територію пагорба. Для цього люди возили пісок і землю. В цій справі допомагали сусідні села, тому що церква – святиня всіх християн, незалежно від того, де вона знаходиться. Але в цей час Україна знаходилась під владою Польщі, тому поляки заборонили людям возити землю і були категорично проти цієї добудови. Та це не зупинило селян, які хотіли досягти своєї мети. Камінь вони возили аж з села Біле. Засипавши пагорб, селяни почали заливати фундамент. Коли ще не було сходів, люди поставили дошки, по яким могли увійти в церкву. Так поступово почалась добудова церкви с. Чемернець. Гнатяк Михайло та інші селяни допомагали возити камінь із села Біле. Жінки та чоловіки носили пісок аж на дзвінницю. Коштів у селян на все не вистачало, тому Гураль Ганна та Гнатяк Ганна ходили по селах за допомогою для української святині. Під час будови ще виникали суперечки , але це селян не зупинило.

Архітекторів запросили зі Львова, а мулярами були Олюнічик Петро, Заремба Іван, а крім цього допомагали ще й місцеві жителі. Для того, щоб відновити, а потім ще й добудувати церкву потрібно було багато сили й терпіння. Після двох  років праці селяни зуміли втілити свої мрії. Вони таки добудували свою церкву. І все це було зроблено руками, без кранів чи машин, лише людською силою.

Хрести та інші церковні речі селяни купили за свої кошти. Згодом, жителі села Чемеринець, що переїхали до США, купили церкві дзвона, що, хоч і зазнав ушкоджень під час війни, досі добре зберігся.

Після добудови церкву посвячували священики з різних сіл. Церкву приїжджали дивитися багато людей, адже це була велика подія в історії села Чемеринці.

В 1927 році в травні приїжджали міссіонери. Не оминули й села Чемеринці. Проповідуючи слово Боже, вони збирали багато людей навколо себе. Навчали вони вдень і вночі. Ті не хотіли їх відпускати, але це ж була робота місіонерів. Священики та селяни відпроваджували їх з почестями. Пізніше на честь їхнього приїзду поставили місійний хрест. Троє жінок та чоловіки хотіли прикрасити хрест синьо-жовтими стрічками, але поляк Сипко Павло це побачив і хотів їх зірвати. Проте селяни не дали цього зробити. Поляки не задовільнились такими подіями і подали в суд до Бережан. Однак, суд не відбувся, бо Кулеба Іван, який був головою сільради, поїхав до Бережан і залагодив цю справу. Українців мали вивезти в Березу Картузську (в тюрму), але їх не вивезли.  

У 2001 році завдяки П.Писарчуку церква була ззовні відновлена. А зараз проводяться ремонти в середині. Нам потрібно дякувати своїм предкам, що збудували, а потім розширили її. Зараз церква носить назву "Пресвятої Трійці". Багато людей з навколишніх сіл приїжджають до села Чемеринець, що подивитись на красу Храму Божого, адже саме з Божою допомогою селяни змогли втілити мрію кожного з нас.

В історії села Чемеринець брали участь різні люди та відбувалися різні події.За часів панування Польщі селяни не мали права голосу і виконували майже все, що їм наказували. В селі жив пан Полюшинський, поляк. Дружина його Гілєна Полюшинська була німкеня. В них була дочка Ельза. Пан Полюшинський був великий багач, крім цього він розпоряджався лісом. Проте він відрізнявся від радикалів. Пан приязно ставився до українських селян, видавав їм деревину, селяни йому теж допомагали по господарству. За те, що він мав великі маєтки, які в цей час не дозволяли, і допомагав селянам, росіяни вивезли його в Сибір. Польща не могла з цим змиритись і написала в Москву листа, в якому йшлося про звільнення Полюшинського з Сибіру на утримання Польщі. В 1948 році його було звільнено, і він повернувся в Польщу.

Навесні 1939 року жителів села Вишеньки Янівського району Львівської області росіяни вивезли в село Чемеринці. Людей вивозили сім’ями, тому що хотіли на цій території зробити полігон. Проте не всі сім’ї привезли в Чемеринці, деякі були направлені в інші міста та села. Людей вивозили возами, переважно вночі. Цей час залишився в їх пам’яті надовго. Тоді в село Чемеринці привезли Бас Катерину, Бас Маланю, Дроздика Олексія, Бика Івана, Бик Ганну, Пилипів Параску, Поповича Івана, Кунинець Катерину та інших. Саме в цей час поляки були змушені виїхати з села. Згодом їхні домівки заселили колишні жителі с. Вишеньки. Переселенцям дали поле, на якому вони працювали. На сьогоднішній час живі лише Бик Катерина і Роса Марія. Інші жителі померли і поховані на цвинтарі в Чемеринцях.

У вересні 1939 року в селі були створені органи Радянської влади. Ірина Кулеба була учасницею Народних зборів у Львові. Такі події не задовільняли селян, які з кожним роком сподівалися на краще життя. Вони часто протестували проти польського та російсього панування, тому загарбники почали звинувачувати селян у всіх смертних гріхах та засуджуватии їх до страти чи ув’янення.

Одним з таких підозрюваних був Бик Олексій Іванович, якого вважали зрадником і шпигуном. Він часто переховувався від росіян. Це, звичайно, їм не подобалося. Тому вони захопили батька, матір та сестру Олексія. Його брата Федора, якому виповнилось лише 16 років, вбили за те, що він нічого не хотів сказати про Олексія. Він вирішив здатися, щоб звільнити родину. Росіяни виконали свою обіцянку, але Олексія в 1944 році засудили на 9 років в Поморянській в’язниці. У в’язниці до нього ставилися жорстоко, але він зумів все це подолати, і вже в 1953 році його звільнили з в’язниці. Після звільнення його родину більше не переслідували. Згодом Олексій одружився з Марією, тяжко працював аж до смерті. Помер у 1984 році. Як і його батьків, Олексія поховали на цвинтарі села Чемеринці.

Отже, як бачимо, багато українців загинуло від чужоземних загарбників.

Коротка розповідь про Росу Василя внучки Роси Олі

Роса Василь Степанович народився 18 червня 1923 року в селі Чемеринці. Походив із бідної сім’ї, де було 6 синів. Коли підріс, навчався в середній школі, закінчив 7 класів. Вивчився на столяра. Був гарним майстром, робив колеса, ліжка, все, хто що хотів. 1946 року одружився.

Були тяжкі часи. Одного разу вони з дружиною вирішили взяти в свій дім сільську дівчинку. Її батьків вивезли в Сибір, і їй не було куди подітися. Звали її Таня. Та недовго довелося йому жити в свому прекрасному селі, яке він так любив. В 1949 році забрали його в тюрму до Львова, а потім перевезли до Іркутська. Тяжкі допити, голод і холод. Але й там йому стала в пригоді його спеціальність столяра. Також випікав на засланні хліб. Зустрівся він там із владикою греко-католицької церкви Йосипом Сліпим. Василь передавав йому прихований хліб, щоб той вижив. Пройшов нелегкі тюремні роки, його звільнили в 1956 році. Повернувся інвалідом другої групи, працював у колгоспі будівельником, також дякувáв у церкві. Дочекався щасливого дня, за який боровся, – вільної України.

Дзвін "Володимир Великий"

Історія села Чемеринці дуже велика. В минулому життя людей у цьому селі проходило в складних умовах. Тому люди були змушені їхати за кордон у пошуках заробітку. Зокрема, Савич Петро, Брошко Франко, Завальницька Марія, Завальницький Іван, Гураль Петро, Гураль Тетяна, Курило Яґа, Завальницький Микола та інші. Ці люди виїхали до США, але щоб лишити хоч якийсь слід по собі, вирішили подарувати церкві дзвін, який назвали "Володимир Великий". Завальницький Микола виділив найбільше коштів на цей дзвін. Дзвін купили в Самборі. Потім перевезли до села Дунаїв. Звідти урочистою процесією перевезли до Чемеринець. Осі на дзвін кував Віка Роман.

Коли дзвін вчепили і дзвонили на Службу Божу, то його було далеко чути. Для села цей дзвін був святинею і згадкою про людей, які проживали в Чемеринцях.

Під час війни цей дзвін німці хотіли забрати на переплавку на зброю, але жителі села не дозволили цього зробити. Вони зняли дзвін і закопали його в землю. Вважають, що саме тоді він дістав тріщину.

Зараз цей дзвін знаходиться в Чемеринецькій церкві. Його хочуть відновити, щоб він знов скликав людей на Службу Божу.

Жителі села Чемеринці дуже вдячні тим людям, які не забули про своє село і зробили таку офіру церкві. Вважають, що зараз з тих людей нікого вже в живих не залишилось.

Наше село Чемеринці розташоване на пасмі передгір’я Карпат. Через наше село протікає річка Золота Липа. Колись у давнину походила дорога, що називалась "Глинянський тракт". По цій дорозі проїжджали валки чумаків, що їхали за сіллю в Крим.

16 травня 1915 року на свято Свободи на роздоріжжі біля церкви поставлений хрест на честь скасування панщини. Коло хреста водили гаївки, відправляли молебні, виходили з процесією. Тоді співали патріотичні пісні. Одна з них така:

Тоді панщина скінчилася,

Нам гаївка мила,

Пішли пани за плугами,

Що нас били нагайками.

Тепер ходять, гроші носять,

За хлопами просять:

Ходіть, хлопе, молотити,

Дам горілки оковиту,

Сороківця на руки маєш,

Ще си вечір погуляєш.

Українці сплели на хресті вінок із синіх і жовтих квіток. Полякам це не сподобалося, і вони вінок зірвали. Наших хлопців тоді хотіли посадити. Шмігла, що прийшов до влади у Польщі після Йосипа Пілсудського, зруйнував усі права українців.

У 1919 році йшли великі бої між поляками на чолі з французьким генералом Геляром і Українською Галицькою Армією (УГА).

З 1925 року в селі Чемеринці була школа, де вчили дітей українською і польською мовами.

В 1927 році в селі були місіонери. На їх честь поставили місійного хреста.

1932 року за отця Максима Патериги добудували церкву. Допомагала будувати уся українська громада. Землю на розширення церкви возили вночі, бо поляки не давали змогу це робити.

Про високий авторитет отця  Максима Патерики свідчить такий факт : повертаючись в святковий день  з Пленникова, зайшов в корчму на х.Голий Кінець з батогом.І тих хто пив горілку  “нагородив”  по “заслузі”. При цьому ніхто з” постраждалих” нікому не жалівся.

Для добудови церкви о. Максим Патерига взяв позику в банку. Векселі підписав Омелян Шіц, Михайло Васильович Гнатяк, Стефан Штойко, Мартиняк Василь (з Волоського), Пелих Василь та інші.

До 1939 року була польська влада. З 1939–41 рр. і після війни була російська влада. В 1949 році в Чемеринцях був організований колгосп. Люди не хотіли йти в колгосп, тому втікали в ліси. До колгоспу забирали коні, худобу, розбирали стодоли.


Пісня "Наше село Чемеринці"

Слова і музика Федько М.М.

Вечір на землю тихо спадає,

Місяць у сяйві тихо по небу пливе,

В садах зелених хати біліють,

Це Чемеринці, село моє.

Приспів:

Наше село, село Чемеринці,

Ми про тебе легенду складаєм,

Де б не манила життям наша доля,

В серці тебе ми збережем.

У хатах пахуча вечеря готова,

До столу сідає дружно сім’я,

Натруджені руки прагнуть спочити,

В колисці заснути хоче дитя.

Приспів:

О, село, село Чемеринці,

Ми про тебе казку складем,

Де б не носила життя наша доля,

Пам’ять про тебе ми збережем.

Дівчата і хлопці не сплять до півночі,

Їх жарти почуєш у кожнім кутку,

У домі народнім музика грає,

Закохано пари кружляють в танку.

Приспів:

У нашім селі Чемеринцях

Гарні дівчата, хлопці для вас,

Будуть весілля, прийдуть христини,

То ж потанцюєм з вами не раз.

Тож завітайте до кожної хати,

Вас тут зустрінуть гостинним столом,

В родині пісню ми заспіваєм,

Про Чемеринці, наше село.

Приспів:

У селі, селі Чемеринцях

Гарні дівчата, хлопці для вас,

Будуть весілля, зустрічі друзів,

Тож заспіваймо з Вами ще раз.


         Додати  до  розділу «гордість села»

       МИЧКА  БОГДАН РОМАНОВИЧ

 

Народився в с.Чемеринці  в 1973 р.Закінчив Чемеринецьку  восьмирічну школу.Згодом Тернопільську академію народного господарства –  економіст, Львівський Національний Університет ім..Івана Франка – юридичний факультет.Прцював  заступником голови – начальником  юридичного управління  Державної  Податкової Адміністрації  у Львівській області /на час роботи -  наймолодший заступник у всій Україні/.Адвокат.


[1] Вірш "Українець я малий", написаний Федьком М.М. у Львові у 1992 році.

[2] Знайдені вчителем історії с.Білого Кривоносом Б.П.

[3] Запис з конспекту 1958 р.

[4] "З джерел Сяну, Стрия і Дністра" В.Польнаревич.

[5] Див. "Зборівщина". Збірник історії міст і сіл. Виданий в Канаді.

[6] Запис розповіді зробив В.В.Ляхович.

[7] Запис зробив Федько М.М.

[8] Запис легенди здійснено Федько М.М.

[9] Уривок пісні записав Федько М.М. в селі Довжки Сколівського району.

[10] Адміністративно-територіальний поділ. – К.: Політвидав, 1973.

[11] Історія УРСР, т. 1, с. 96.

[12] Там же, с. 110.

[13] Там же, с. 112.

[14] Історія УРСР, т. 1, с. 132.

[15] Там же, с. 124.

[16] Ємсенко М. “Історія села Чемеринці”, 1962 р.

[17] Історія УРСР, т. 1,  с.142.

[18] Архівні документи Львівського державного історичного архіву.

[19] Історія Польщі. – Варшава, 1925.

[20] Історія УРСР, т. І, с. 216.

[21] Федько М.М. Вірші написані в 1991 році.

[22] Див. книгу "Полковник Кричевський".

[23] Нариси історії Львова.

[24] Газета "Перемога", стаття Поповича Б.Є.

[25] Ф. 9, оп. 1.

[26] Ф. 10, оп. 1,  лист 214–220.

[27] Історія УРСР, т. 2. – Київ, 1977.

[28] Там же.

[29] Ф. 9, оп. 2, т. 1, ст. 879–892.

[30] Ф. 24, оп. 4.

[31] Судові протоколи за 1720–1732 роки.

[32] "Йосифовські земельні метрики".

[33] Історія УРСР. Том ІІ. – С. 442.

[34] Ф. 16, оп. 421.

[35] Зведений каталог ЛЦА.

[36] Ф. 146, оп. 18, с. 311–317.

[37] Я. Синкевич “Початки книгодрукування”.

[38] М. Устиянович "Верховино, світку ти наш”.

[39] Фонд 146, опис 3, справа 162.

[40] Архівні документи церкви села Чемеринці.

[41] Книга парафіян.

[42] Шематизм Львівської єпархії. 1884 р.

[43] Архів церкви.

[44] Там же.

[45] Книга парафії.

[46] Там же.

[47] Перекази старожилів.

[48] Книга парафіян.

[49] Спогади старожилів, записані автором у 1973 році.

[50] Йосифовські земельні метрики.

[51] Книга записів шлюбів.

[52] Записав Федько М.М. в селі Вовчому в 1970 році.

[53] "Справжня фасія".

[54] Книга запису парафіян.

[55] Спогади старожилів.

[56] Історія Галицького стрілецтва. – Львів: Каменяр, 1991.

[57] Записано мною в 1952 році.

[58] Протокол № 1 ревізії за 1921 рік.

[59] Записано в кінці Юрків Федько М.М. в хаті Роси.

[60] Протокол ревізії за 1920 рік.

[61] Про вищесказане розповів П.Левицький – капітан, полонений італійцями, вчитель іноземної мови Боринської СШ.

[62] Російська народна пісня.

[63] Нариси історії Львова.

[64] Протокол за 1921 р. Чемеринської парафії.

[65] Спогади Гуменюка і Гладкого. Записав Федько М.М.

[66] Народна пісня.

[67] Народна пісня.

[68] Церковний архів.

[69] Книга парафіян села.

[70] Розповідь старожилів. Списки за даними архіву костелу.

[71] Спогади односільчан Роса Яким, Жох Я.Н., Проць Текля.

[72] Проць Текля, Роса Яким – старожили.

[73] Із спогадів Кренжель Марії.

[74] Львівський історичний архів.

[75] Альманах "Золотий колос" 1938 рік.

[76] Там же.

[77] Розповідь Роси Якима, Жох Марії.

[78] Альманах "Золотий колос".

[79] Зі спогадів старожилів.

[80] Зі спогадів учительки Кривоніс Я.П. записав Федько М.М.

[81] Пісня записана Федько М.М. від старожила Проць Теклі.

[82]Із спогадів старожительки Лис, записав Федько М.М.

[83] Спогади записані Федько М.М.

[84] Там же

[85] Пісня записана від Гарасим Наталі

[86] Спогади Федька М.М.

[87] Спогади Кулеби С.М.

[88] Зі спогадів Грендиш Ірини.

[89] Спогади Тістика Д., Роси Петра.

[90] З розповіді про Жоха Степана односельчан.

[91] Розповідь записана Федько М.М. у 1982 році особисто від Баса Григорія.

[92] Списки складені Федько М.М. під час підготовки документів для допомоги.

[93] З конспекту курсів вчителів історії.

[94] Пісня, що співали в Східній Україні.

[95] З розповіді сестри Ірини.

[96] Розповідь записана Федьком М.М. на спогади Гицькайла В. у 1982 році.

[97] Шмонов В.І. останні роки життя провів у Пушкіно.

[98] Розповідь очевидців.

[99] Запис зроблено Федько М.М.

[100] З спогадів про одержання посмертних карток рідними.

[101] Розповіді ветеранів записані Федько М.М.

[102] Розповіді ветеранів записані Федько М.М.

[103] Розповіді ветеранів записані Федько М.М.

[104] Розповідь записана Федько М.М. в 1989 році.

[105] З розповіді Жоха Я.С.

[106] Із спогадів Лис. М.

[107] Спогади Поляка Я.

[108] Львівщина в роки війни (1941–1950 рр.).

[109] Газета "Перемога", 1974 р.

[110] Записав Федько М.М. в 1984 р. в Карпатах, прізвище називати заборонив.

[111] Список складений Федько М.М. під час збору матеріалів до "Книги пам’яті".

[112] Спогади Кіндрат записав Федько М.М.

[113] Розповіді старожилів.

[114] Розповідь доньки Бастонова.

[115] З доповіді першого секретаря райкому на Пленумі РК КП України.

[116] З протоколу партійних зборів.

[117] Там же.

[118] Зі звіту голови сільради 01.01.2006 р.

[119] Записано Федько М.М. 15.05.2003 р.

[120] Записав Федько М.М.

[121] Ю.Федькович. Вибрані твори.

[122] Див. Шематизм, 1836 рік.

[123] Шематизм за 1884, ст.111.

[124] Книга записів шлюбів

[125] Протокол № 1 18 грудня 1918 рік.

[126] Шематизм народних шкіл 1891 ст. 471

[127] Шематизм народних шкіл 1881 ст429

[128] Шематизм архиєпархії Львівської 1832 рік.

[129] Ємсенко М. “Історія села Чемеринці”, 1962 р.

[130] Шематизм народних шкіл 1881 рік, стор.429.

[131] Шематизм народних шкіл 1891 рік, стор. 471.

[132] Архів церкви Св. Тройці.

[133] Там же.

[134] Шематизм народних шкіл 1911 рік.

[135] Шематизм народних шкіл 1911 рік та розповідь старожила Кулеби С.

[136] Книга працівників школи.

[137] Церковний архів. Розповіді старожилів.

[138] Книга працівників школи.

[139] Там же.

[140] Книга працівників школи.

[141] Там же.

[142] Спогади односельчан.

[143] Книга наказів школи.

[144] Книга наказів школи.

[145] Протокол № 6 за 1937 рік.

[146] Альманах "Золотий колос"

[147] Записав у 1956 році Федько М. розповідь М.Хльости.

[148] Записав від старожилів Ляхович В.В.

[149] Записав Федько М. від Кулеби Миколи 2004 року.

[150] Записано Федьком М. у 2003 р.

[151] Записав Федько М. в селі Вишнівчик в 1996 році.

[152] Записав Федько М. в вересні 2003 р.

[153] "За Україну!" – друкарня "Українські вісті", Канада, 1938 р.

[154] "Пам’ятальна книга. Поселення українського народу в Канаді (1891–1941 роки)" – печатня "Голос спасителя". –  Йорктон, Сакс, 1941.

[155] Там же.

[156] "Парафіяльна книга". В актах доходів Потоцького.

[157] Збірний каталог судових справ Центрального історичного архіву у м. Львові.

[158] Судові документи. Р. 426, ст. 43.

[159] Книга записів шлюбів. 1816–1939 рік.

[160] Звіт пароха У.Королюка Унівському деканату за червень 1914 року

[161] Пісня, яку співають на кожному весіллі.

[162] С.Руданський Вибрані твори.

[163] Спогади односельчан записані Ляховичем В.В.

[164] Док. № 126. Літопис нескореної України.


Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16


рефераты бесплатно
НОВОСТИ рефераты бесплатно
рефераты бесплатно
ВХОД рефераты бесплатно
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

рефераты бесплатно    
рефераты бесплатно
ТЕГИ рефераты бесплатно

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.