Научная работа: Праця про Петра Могилу

Научная работа: Праця про Петра Могилу

ПЕРЕДМОВА

Праця Аркадія Жуковського, що подається нижче, є його дисертацією, за яку він здобув у січні 1969 р. ступінь доктора від Філософічного факультету Українського Вільного Університету. Треба додати, що дисертація д-ра А. Жуковського є третьою по черзі дисертацією з історії Православної Церкви, що їх надав за останні роки Український Вільний Університет; авторами двох попередніх дисертацій є протоієреї Православної Церкви.

А. Жуковський світська людина, з широким науковим та громадським зацікавленнями. Спочатку наукова увага його була присвячена історії Буковини (він співредактор та співавтор фундаментальної книги «Буковина — її минуле й сучасне», Париж 1956; він також автор « Історії Буковини» в цьому виданні); крім того, йому належать розвідки про українсько-румунські культурні взаємини. За останній час найбільш цікавить його історія Цер­кви та церковних відношень. Він брав також участь у монографії «Taras Chevtchenko — sa vie et son ceuvre», Paris, 1964, впорядкував брошуру «Square Taras Chevtchenko a Paris», 1969 та склав бібліографічну працю «Шевченкіяна у бібліотеках Парижу» Париж, 1961.

Монографія А. Жуковського, крім вступу, поділяється на три розділи: І. Велика й суперечлива постать Петра Могили (Спроба оцінки Могилознавства); II. Молдавський воєводич на Київському митрополичому престолі (біографічний нарис Петра Могили) та III. Ідея церковної єдности в творчості Петра Могили. Фактично до останнього розділу включено окремий — «Висновки», які заслуговують на те, щоб їх відокремити від усієї праці. Такий є загальний зміст цієї монографії.

Перший розділ з'ясовує систематизовану історіографію всього питання, що автор назвав «Могилознавством». Він подає, у критичному аспекті, величезну історіографію праць, присвячених Петрові Могилі різними мовами. Дуже важливо, що автор широко використовує праці російських дослідників, як проф. С. Голубев, проф. о. Ф.Тітов, що являють собою тепер бібліографічну рідкість. Вводячи читача в світ протилежних думок, автор зберігає об'єктивність.

Другий розділ, присвячений біографії Петра Могили, дуже добре списаний, базується на великій літературі, включаючи румунську. Біографію Петра Могили автор подає па тлі історії Україну.. Віч з'ясовує джерела релігійних переживань Петра Могили. Не західньо-европейська освіта, яку він вважає за леґенду, а Львівське братство, що з ним були пов'язані, як його патрони, члени родини Могил, впливало на світогляд молодого воєводича. Переїзд Петра Могили до Києва, зблизив його з Київською братською школою, головне з митрополитом Йовом Борецьким. У цих двох школах, серед їх видатних діячів молодий маґнат встановив ті церковні та наукові зв'язки, що тривали до його смерти. Зі Львова він перетягнув до Києва видатніших діячів свого майбутнього гуртка: Ісая Трофимовича-Козловського, Сильвестра Косова, та інших. Львів — видатний осередок освіти Східньої Европи, тодішня фортеця православія — став мостом між Києвом та Европою.

Цінні психологічні міркування А. Жуковського з приводу мотивів та мети, що з ними молодий маґнат, перед яким слався шлях блискучої кар'єри, зрікся її та ціною тяжкої боротьби, порушення церковних традицій, у 30 років взяв на себе тягар керівництва найбільшою твердинею Православної Церкви. Приймаючи чернецтво, добиваючись архимандритства, Петро Могила вже мав перед собою плян і твердо, рішуче, без вагань прямував до його здійснення. Він зустрічав противників на всіх ділянках боротьби, але вийшов переможцем і підніс Києво-Печерську Лавру, а разом і Православну Церкву на таку височіні), про яку вже забули люди.

Характеристика Петра Могили ясно показує, що вся боротьба за архимандритство й само архимандритство було ступенем до найвищого становища у Православній Церкві: митрополичого престола.

Автор об'єктивно висвітлює всі факти психологічного та юридичного характеру, пов'язані з останнім етапом цієї боротьби: перебіг справ на сеймах, «Пункти заспокоенія», та обрання Петра Могили на митрополичий престол. Цей факт дійсно був найзпач-ніший в історії України XVII ст. до Хмельниччини. Свідомий своєї мети, Петро Могила твердо йшов до неї та без вагань і жалю нищив есе й усіх, хто стояв на перешкоді. П'ять років життя вій поклав на боротьбу з митрополитом Ісаєю Копипським, бо в ньому бачив не власного ворога-конкурента, але розумів, що то була боротьба за майбутнє Православної Церкви, за її незалежність.

Велич Петра Могили підкреслює автор характеристикою його діяльности в галузі культури: реставрація церков, повернення церков, що їх взяли уніяти, а головне — внутрішня організація Церкви, братств. Надзвичайно показовий заповіт Петра Могили, який дуже великі кошти залишив на школу, на Церкву. Так з цього розділу постає живий образ Петра Могили в його маеста-тмчнггі величі.

На підготованому двома розділами ґрунті, побудований третій розділ: його присвячено кардинальному питанню в діяльності Петра Могили, що викликав найбільшу й найгострішу полеміку між православними та католиками. Це ідея церковної єдности в діяльності Петра Могили. Це найбільший розділ, що завершує монографію та надає їй виняткового значення.

Головною тезою цілого розділу є слова автора, якими він розпочинає III розділ : «Не зважаючи на свою відданість православній справі, віч (Петро Могила) не був засліплений конфесійним фанатизмом, його всестороння освіта та широкий світогляд ідей дозволили йому цінити все, що було добре у інших ісповіданнях»... «Він розумів, що поодинокі вїроісповіданпя і вірність їм не сміють затьмарювати саму основну засаду християнства — любов до ближнього, не повинні стояти на перешкоді до зближення вірних Христової Церкви різних віроісповідань ». Під таким кутом зору автор оцінює всю діяльність Петра Могили, вносячи в це розуміння максимальний об'єктивізм, що характеризує його працю.

Петро Могила, нащадок прадідів, що боролися за православну віру, весь час залишався вірним їй, але тяэюко переживав роз'єднання Церкви й все життя шукав шляхів для об'єднання її... «Сама ця діяльність, пише далі А. Жуковський, розкриває ще одну важливу ділянку його діяльности, ділянку, якою він попри несприятливі тодішні умови, випередив більш як на три століття екуменічну акцію, і завдяки їй його постать набирає на актуальності й величі».

Автор стежить за діяльністю в цьому напрямку Петра Могили з 1623 року, а головне його стосунки з Мелетієм Смотрицьким та шукає причину розходження їх; він зупиняється на невдачі проекту «замирення» 1629 року, що викликав заборону Риму та протест з боку православних. Але в нових спробах 1636 року Адама Санґушка ім'я Петра Могили згадувалося, як єдиного канди­дата на українського патрїярха.

Найбільше уваги автор приділяє подіям 1643-1646 pp. — проектові нової унії, головне аналізі проектів, що їх надіслано було до папи від православних. А. Жуковський погоджується з о. А. Великим у припущенні, що авторами «Думки одного польського шляхтича грецької релігії» були Петро Могила та А. Кисіль. Проте він не погоджується з тим, що о. А. Великий відповідальність за невдачу перекладає на сторону православних. «Проблема церковного зближення була на багато більш складною», пише А. Жуковський, і пояснює так: «вона лежала в нерозумінні обидвох сторін; православні бажали порозуміння, але як рівним з рівним, бажали з'єднання, але не поглинення, а тим менш підкорення. А Курія... нову паству приготовилася перетворити на таких же упіятів, як ті, яких вона виховала за 40 літ». Аналізуючи причини, що робили спроби поєднання невдалими, А. Жуковський іде далі, ніж ішов Петро Могила; Могила дбав за збереження «обрядів» Православної Церкви; А. Жуковський називає ці обряди «специфічністю проявів душі східнього християнства», яку не можна було поєднати із специфікою західнього. З одного боку, цезароцентралізм, раціоналізм, сувора організаційна структура, строга логіка, оперта на канонах, а, з другого, прагнення до внутрішньої автономії-автокефалії, соборне управління, участь світського елементу (братства, козацтво), вільна інтерпретація icnoei-дання віри, каже автор.

Однією з причин невдач унїйпих заходів автор вважає її засекреченість. Записка була анонімна і з смертю авторів вона зникла з історичного кону.

У зв'язку з цією головною метою — об'єднання церков, А. Жуковський ставить літературну діяльність Петра Могили. Для того, щоб підготовити гідно православну сторону до діялогу з католицькою, Петро Могила створив видатуііший твір свого життя

— «Православне ісповідання віри». Автор відкидає погляд, що то був полемічний твір чи то антикатолицький, чи то антипро-тестантський. У ньому не було жадних чужих тенденцій, лише глибоке вивчення джерел християнства. «Православне ісповідання» та «Малий катехизис» озброїли православних в можливому діялозі з католиками і мали довести, що вони мають свое зфор-мульоване «ісповідання».Другим видатним твором був «Требник», що був своєрідною енциклопедією, ствердженням східньоіо обряду.

Третій видатний твір —- це анонімний «Літос», участь у творенні якого Петра Могили незаперечна. Ці три твори автор об'єднує в єдиний ком7ілекс, гар в них Петро Могила, хоч мав домінуючу, ролю, не був единил автором. У цих творах була спільна ідея : показати Православну Церкву як ідеологічно оформлену, міцну, яка нічим не поступається перед західньою. Готуючись до діялогу, П. Могила, розуміючи, що перемога маже бути на боці сильнішого, хотів довести, гцо православна релігія є не менш вартісна, ніж католицька.

У висновках автор дає стислу характеристику тих політичних умов, що спонукали Володислава IV до унійних заходів; вони почасти впливали й на Петра Могилу. Він розумів, що піднести престиж Православної Церкви молена було лише за умовою співжиття з іншими Церквами, але зберігаючи внутрішню незалежність-автокефалію, тому й унія му сіла бути співжиттям, а не поглиненням. В тому полягало розходження між Могилою та Мелетієм Смотрицьким, який понижуючи все, що стосувалося до Православної Церкви, хотів викликати у православних почуття мен-шовартости.

Петро Могила погоджувався на ігомпроміс, па максимальні поступки в догматичних розходженнях, які (за висловом автора) « мали загально-інтернаціональний характер » — справа Євхаристії, чистилища, примат папи, навіть —- походження Се. Духа, — але був непримиренний у питаннях обрядів Східньо Церкви, її соборного устрою і т. д., в чому виявилася душа східнього християнства. Петро Могила чітко формулював автокефалію Української Церкви : «Наш митрополит не ходитиме ні до Риму..., ні до Константинополю..., але хай буде постійно хіротонізований собором місцевих архиепископів і спископів»; єпископів мае призначати митрополит і вони йому складатимуть присягу.

Такий стисло зміст монографії А. Жуковського. Цінність її збільшує велике число додатків, серед яких багато оригінальних документів та копій з праць, що стали бібліографічними раритетами.

Тема цієї дисертації викликала не раз заперечення та сумнів — чи варто знову писати на тему, яка, здавалося, була вже вичерпана протягом 100 років видатними істориками різних країн? Вже стислий зміст цієї праці показує, що автор мав повну слушність, обираючи цю тему. Він зробив ревізію та критичну оцінку думок своїх попередників, з нової точки погляду — повного, максимального об'єктивізму, з одного боку, й прагнення до екуменізму, — з другого. Без перебільшення можна сказати, що А. Жуковський дав блискучу характеристику Петра Могили: в ній нема ідеаліза­ції, замовчування темних рис його діяльности, ні обвинувачення в них і замовчування того великого значення, яке має він для України, для історії Церкви. З сторінок монографії А. Жуковського виступає жива людина, дитина своєї доби, але й творець цієї доби, носій великих ідей і дійсно найбільша людина XVII ст., як характеризує його автор.

У цьому полягає велика заслуга автора і це робить його пра­цю цінною й ставить її в ряд творів, без яких не зможе обійтися історик України XVII ст. як також історик Православної і Католицької Церкви.

Проф. Наталія Полонська-Василенко

ВСТУП

В українській історії Петро Могила посідає настільки видне місце, що його ім'ям названо один з її періодів, назагал оцінений як період культурного і церковного відродження України у XVII ст. « Могилянська доба » мала своє продовження і після смерти самого Митрополита, а його творчістю та результатами усього процесу не переставали цікавитися дослідники на протязі вже понад три століття. За останній час постать Могили і його твор­чість тільки набирають на актуальності, а разом з цим як на Україні, так і на еміграції йдуть спроби переоцінки цього важливого періоду.

Не зважаючи на всі ні моменти, українці тільки побіжно і загальниково цікавилися постаттю Петра Могили, а українська Історіографія, поза цілою низкою фрагментарних характеристик чи спеціялізованих причинків, не створила більшої праці про цю визначну постать. Про Петра Могилу часто пишеться при різних нагодах, згадується на урочистих імпрезах чи святкуваннях річниць, але небагато такого, що могло б збагатити знання його титанічного твору, чи допомогти устійнити справжню оцінку. А погляди українських істориків на ролю могилянського періоду в загальній українській історії є сильно поділені, навіть суперечні.

Сфера діяння П. Могили знаходиться на пограниччі властивої історії, культурного процесу та церковно-релігійної діяльнос-ти. Мабуть, ця погранична позиція і була причиною, що дослідники однієї ділянки очікували на допомогу своїх сусідів, обмежуючись звичайними загальниками. Дотепер українці найкраще достежили культурний відтинок діяльности Могили, а найбільш занедбаною залишається його церковно-теологічна праця.

Різні відтинки та аспекти праці Петра Могили — це клясич-на тема для наукової розвідки. Для нас це є поглиблення одного з періодів українсько-румунських зв'язків, про які загальниково вже була мова в « Історії Буковини » *), чи енциклопедичних статтях про Басарабію, Буковину, Молдавію**).

*) «Буковина — її минуле і сучасне», Париж, 1956,

**) «Енциклопедія Українознавства» — словникова частина, Париж-Нью-Йорк, 1955-1962.

Ця розвідка є своєрідний підсумок дотеперішніх дослідів та оцінок Петра Могили і одночасно спроба визначення його місця і ролі в українській історії та переоцінки його екуменічної діяльності.

Представлення теми

Ця праця охоплює три частини, що себе доповнюють: основна тема про екуменічні тенденції Петра Могили поширюється аналізою бібліографії і критичним біографічним нарисом про нього.

Перша частина вводить читача в тему, коротко ознайомлює його із студіями про Могилу, особливо заторкуе ту проблематику, зв'язану з Могилою, яка викликала розбіжності в оцінці, суперечки, що їх Слід уточнити.

Для кращого зрозуміння основної теми подано стислу біографію Петра Могили. Цс вважалося потрібним, бо від останньої докладної біографії С. Голубсва минуло вже три чверті століття, а тим часом вияснено, уточнено чи доповнено ряд моментів життя і творчости митрополита, які слід звести під один знаменник.

Третій і останній розділ аналізує ставлення Петра Могили до інших віровизнань і церков та намагається викристалізувати його загальну ідею про єдність церков.

В окремому розділі додано бібліографію про Петра Могилу, клясифіковану за поодинокими ділянками його творчої праці. Використані джерела і подаї-і література далеко не повні. За ними слід шукати по бібліотеках і архівах Києва, Львова й інших міст України, Польщі, Румунії чи Росії.

Автор уважав за вказане додати до студії відпис чи фотокопії найважливіших документів, зв'язаних з темою; вони дадуть змогу провірити деякі цитати чи переклади з тексту.

Особистість П. Могили

Петро Могила виявив себе майже з однаковою силою і інтенсивністю дії в трьох плондинах : церковній, культурній і суспільно-громадській.

Для української іїеркви, а для православної зокрема, митрополит Петро Могила це одна з найбільших постатей на протязі усієї історії. Це він надав їй чітку й оперативну організаційну структуру, підніс освіту духовенства, висунув ідеал творчого і здисциплінованого чернецтва, зреформував і устійнив церковний обряд, розробив догматику, запевнив її високої вартости церковно-теологічною літературою: незрівняний проповідник та реставратор стародавніх святинь Золотоверхого Києва. І вкінці, це Великий Київський Митрополит, який вказав шляхи до здійснення християнської єдности.

Одночасно це великий організатор і меценат української культури у всіх її видах; засновник модерного шкільництва, творець першої високої школи у всій Східній Европі — Могилянської колеґії — предтечі академії і сучасного Київського Університету; меценат українського мистецтва, письменник і публіцист, який залишив декілька високовартісних творів; організатор і протектор друкарства. Він також подав безкорисливу допомогу культурно-релігійному процвітанню Молдавії й Волощини, зміцнивши українсько-румунські зв'язки.

І вкінці — він громадянин, член української нації. Своєю всебічною діяльністю він став зразковим модерним архипастирем, який не замикався у вузьких мурах свого манастиря, а розумів церкву як чинник на службі Богові і народові. Тому він не стояв осторонь тодішніх громадсько-суспільних процесів. Як речник ле-ґалістичного табору, він залишав вільну руку революційному чинникові пробувати свої шанси, а сам використовував всі леґальні можливості тодішньої Речіпосполитої для покращення долі укра­їнського народу. Пересторога Петра Могили перед небезпекою культурно-церковного, а також політичного зближення з Москвою стала так само пророчою, як і аналогічні заклики пізніших великих синів українського народу — І. Мазепи і Т. Шевченка.

Для Могили не менш важливим було й тс, що маючи великий історичний шанс, він його вповні використав на службу українській церкві, українському народові.

Чи ж все сказане не багато для однієї людини, коли подумати, що вона прожила всього тільки 50 років, а активно в цих ділянках працювала всього тільки 20 літ?

Перед всім цим якими марними виглядають всякі закиди про авторитарність, диктаторство, самолюбство, чужинецьке походження чи перебільшені симпатії до Заходу!?

Про Петра Могилу і його творчість написано велику кількість і різноманітних студій. Однак ще далеко не все перегляне-но. досліджено, устійнено; багато с ще до зроблення. Особливо чекають на свого дослідника такі відтинки :

— устійнення і аналіза творів Петра Могили,

— вивчення канонічної і обрядової реформи,

— дослідження зв'язків Могили з широким православним світом,

— переклад на сучасну українську мову основних творів П. Могили і їх видання.

З перегляду дотеперішніх праць про Могилу можна сказати, що ледве чи існує якась інша православна особистість, яка б зазнала стільки суперечливих оцінок, яку б критиковано з такого наполегливістю, а деколи і злобою. Але так само немас багато архиереїв, які б користалися такими ж симпатіями і любов'ю. Це доля всіх великих Індивідуальностей.

РОЗДІЛ І

ВЕЛИКА І СУПЕРЕЧЛИВА ПОСТАТЬ ПЕТРА МОГИЛИ (Спроба оцінки Могилознавства)

Великі постаті історії, які формували обличчя своєї доби і проводили доосновні реформи, знаходили своїх прихильників-обожнювачів, але часто також завзятих противників. Адже кожна реформа касувала старі порядки і встановлювала новий лад, надавала нове ідейне спрямування, в наслідок чого хтось поносив жертву, мусів поступитися своїм становищем, своїми ідеями, а це все не проходило безболісно. Тоді коли перші — прихильники, — звичайно, забронзовували свого «божка», шукали тільки його світлі риси, велич, приписуючи йому все, що було зроблене добою і його співробітниками «сподвижниками», в той самий час інші намагалися зменшити, чи навіть заперечити певні особисті здобутки, кинути тінь, підкреслити і представити тільки неґативно — слабі сторони свого противника.

Завданням історичної науки є знайти міру в цих двох крайностях, визначити місце та представити перспективу проведеної дії даної особи, даючи оцінку на тлі самої доби, як також в аспекті впливу цісї акції на дальший розвиток подій.

Під цим поглядом постать Петра Могили повністю заслуговує на розгляд, аналізу, вона становить клясичний предмет для наукової розвідки.

Вже на самому початку зазначимо, що попри постійне зацікавлення, що його викликає особистість і творчість Петра Могили, події, які сталися на церковному відтинку за останні роки, ще більше зробили його актуальним.

Студіюючи загальну історію України, досліджуючи розвиток української культури, чи аналізуючи історію української церкви, — не можна оминути постаті Петра Могили, яка в першій половині XVII століття у всіх трьох цих ділянках відограла величезну ролю, вона надавала печать свого імени даній добі, а створена нею інституція стала не тільки культурно-релігійним вогнищем на українських землях, вона випромінювала на ввесь православний світ, стала історичним чинником для всього Сходу Европи і то на протязі більш як одного століття.

І як би воно парадоксально не виглядало, про саму постать Митрополита в українській історіографії немас більших праць, про нього писали переважно чужинці : росіяни, румуни, поляки, французи, а українці обмежувалися назагал до коротких, часто суб'єктивних і не спертих на фактах характеристик. Донині в українській історіографії немас ані однієї монографії про Петра Могилу, не зважаючи на те, що один з періодів української історії носить його ім'я. Думаємо про справжню монографію, а не про малі брошурки типу І. Левицького, чи еп. Сильвестра Гаєвського. Натомість російською .мовою існують монографії С. Р. (ождественського). Митрополита Макарія. С. Голубсва, французькою А. Мальві — М. Віллер і румунів Т. Йонеску та О. Бирля.

І ще одна заввага : більшість українських дослідників цікавилися культурними реформами Могили на відтинку шкільництва, друкарства, почасти досліджували його ставлення до політичних чинників Речіпосполитої, Козаччини, Московщини, але дуже мало хто студіював його величезну роботу на відтинку теології, його праці, які нормували все релігійно-церковне життя не тільки України, але всього православія, і чи тільки одного його? Його капітальна праця « Православне ісповідання віри » привертала увагу найрізнородніших чужинців і перекладалася на різні чужинецькі мови, одні українці її не досліджували, навіть не переклали на українську мову. Щоправда, українці користувалися т. зв. Малим Катехизисом, але це не те саме.

Не забуваймо, що Могила не був ні політиком, ні культурником у вужчому розумінні слова, а насамперед людиною церкви. Мабуть, у тому, що у нас було так мало дослідників української церкви, лежить причина, чому церковно-теологічна діяльність Петра Могили не знайшла докладнішої аналізи. Саме за цю ділянку беруться католицькі кола, найчастіше єзуїти, факт, що носить небезпеку певного однобічного насвітлення.

Приступаючи до^ аналізи Могилознавства, насамперед подамо загальну характеристику бібліографії про Могилу без посилань і анотацій, які читач знайде в розвитку цісї праці, чи в розділі Бібліографія.

Частина українських істориків неґативно оцінювала як саму постать Митрополита, так і його ролю в розвитку української культури, в ділянці української церкви. Почавши від П. Куліша, почерез М. Василенка, а на деяких сучасних совстських істориках скінчивши, всі вони докоряли Могилі його чужинецьке походження, відрив української культури від національних традицій, льояльність до Польщі, навіть зраду православія.

Однак більшість українських істориків займала посередню позицію : позитивно оцінювали один відтинок його діяльности, засуджуючи інші. Унапрямлення цій групі надав М. Грушевський, а за ним пішли І. Франко, М. Возняк, В. Щурат, Д. Дорошенко, І. Крип'якевич, О. Лотоцький, М. Андрусяк.

Тільки небагато українських дослідників високо оцінювали усю діяльність Могили, спростовуючи деякі безпідставно зроблені йому закиди. До цісї категорії зараховуємо : М. Костомарова, О. Левицького, І. Житецького, І. ЛевицькоГо, митрополита Василя Липківського, І. Огієнка, еп. Сильвестра Гаєвського. О. Оглобли-на, Н. Полонську-Василенко, І. Власовського. Частково до цісї групи можна зарахувати С Сфремова, М. Сумцова і В. Перетца. За останній час також деякі підсоветські історики починають притримуватися цісї тенденції, однак промовчуючи, із зрозумілих причин, релігійне питання (Ф. Шевченко, М. Брайчсвський).

Більшість теологів греко-католицького віровизнання високо цінили богословську й екуменічну діяльність Могили; згадаємо оо. М. Гарасевича, І. Пелеша, А. Великого, Д. Танчука, М. Соло-вія, І. Прашка, І. Нагасвського, М. Марусина, Б. Куриласа та М. Чубатого і Г. Лужницького.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16