рефераты бесплатно
 
Главная | Карта сайта
рефераты бесплатно
РАЗДЕЛЫ

рефераты бесплатно
ПАРТНЕРЫ

рефераты бесплатно
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

рефераты бесплатно
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Научная работа: Праця про Петра Могилу

Порівняно з попередніми аспектами — національним і культурним — українська історіографія за малими винятками, оцінює назагал позитивно церковну діяльність Петра Могили.

У своїй дисертації «О причинах и характере Уній в Западной Россіи», виданій у Харкові в 1841 p., але сконфіскованій, М. Костомаров писав: «Ніхто із його попередників не звертав такої уваги на освіту духовенства. Заведення духовної академії в Києві, інших навчальних установ, бібліотек, друкарень зробило більшу переміну в цій клясі (духовенства — А. Ж.), поставило його на вищий рівень, викликало до нього пошану й, крім того, сприяло поборникам православія озброїтися проти унії. Священиками випускалось уже не неуків, а людей достойних; розповсюдження потрібних книг доставляло їм засоби для змагу з уніята-ми, давало змогу упевнюватися самим в істинах грецької Церкви і доказувати їх народові; освіта духовних сильно діяла на скріплення православія і відродження народного духу» 79).

Також П. Житецький відповідно оцінював запроваджені Могилою реформи на церковно-освітньому полі; він писав: «Отже, заслуга Петра Могили полягає в тому, що він обстояв на Україні право наукового знання, не побоюючись того, що воно походило з іновірних джерел. Звичайно, це було однобічне знання, але все таки воно привчало думку до певного методу, який в кожному разі міг бути твердою точкою опору для дальшого руху думки. Важливо вже було те, що схоластична наука схиляла людей поважати цю саму думку і не боятися її логічної сили. Вона була запроваджена на Україні не для підриву місцевих засад життя, які за браком місцевої освічености захоплювались інонародного — польською. На сторожі цієї самосвідомости поставлено було слов'янську мову як богослужбовий орган «древнього благочестя» 80).

Навіть ті історики, які ставили під сумнів культурну діяльність Петра Могили, обороняли його православну правовірність. М. Грушевський, обговорюючи проект патріярхату та примирення Могили з козаками, писав про його очолення Київської Митрополії так:

«Це правління стало епохою в українськім церковнім життю і на всій дальшій історії української православної церкви вирив він нестерту печать свого духа... Могила на все життя зіставсь вірним прихильником католицької культури і церковности. Сучасна католицька церква, відреставрована єзуїтами, була для нього взірцем і ідеалом, до котрого він старавсь, яко мога, наблизити свою церкву, але лишаючи її бездоганно православною з догматичного погляду. На цім пункті він виявив незвичайну обережність і скрупулянтність» 81). Але й тут не обійшлося без суб'єктивної оцінки та симпатій великого українського Історика: «Могила пхнув українське церковне життя на дорогу реакції в момент дуже відповідальний, коли Україна стояла ще на роздорожу між європейською реакцією і рухом поступовим, зв'язаним з табором протестантським...» 82).

Слідом за Грушевським також всі його учні не висловлювали сумніву щодо правовірности Могили і Могилянського Атенею.

Орест Левицький, згадуючи в нотатці про відібрання ігуменом А. Мужиловським Св. Софії в Києві від уніятів (12. 7. 1633), називає П. Могилу «найбільшим з ієрархів київських» 83).

І. Франко, в енциклопедичній статті про «Південноруську літературу», писав: «Петро Могила вносить небувале пожвавлення в церковне і розумове життя, всього народу. Головна справа його життя — заснування Києво-Могилянської колегії, яка повинна була стати заборолом правоєлавія і південноруської національности, користуючись зброєю, якою вівся на них напад з боку ворогів — наукою і освітою. Могила кладе початок реорганізації православної церкви, дбає про друкування літургійних книг, сам під псевдонімом Євсевія Піміна створює полемічну книгу «Літос» (1642) проти нападів Саковича і видає багато інших книг, в тому числі чудову енциклопедію моральних і житейських повчань «Анфологію» (1636) 84).

Також С. Маслов давав позитивну оцінку введеній Могилою новій системі освіти: «Спостерігаючи хід боротьби з латино-польською аґреєією, він прийшов до висновку, що для більшого успіху в захисті підвали руського культурно-релігійного та національного життя треба пересадити на православний ґрунт основи західньоевропейської та польсько-католицької науки. Для цього він вирішив створити на Україні таку школу, яка, залишаючись строго православною, поширювала б освіту за зразками і програмами західноєвропейських та польських колегіумів » 85).

В дечому змінив свою думку і Д. Дорошенко, бо в 1949 р. він писав: «Діяльність П. Могили у високій мірі прислужилась національній справі й тим, що поставила православну церкву — тодішній прапор і символ народности — на такий рівень, що вона могла успішно оборонятись від римо-католицького натиску» 86). Дещо ширшу плятформу церковній реформі давав І. Крип'я-кевич, заторкуючи Могилині екуменічні пляни: «Могила ставив справу української церкви так широко,"що не відкидав ідеї порозуміння з Римом. Він заявляв готовість визнати папу головою церкви, але під умовою, що унія буде мати характер «з'єднання», а не «злиття» церков, — що будуть залишені обряди і автономія східньої церкви (1643). В той же час могилянські кола вживали заходів для заснування українського патріярхату» 87).

Історичне значення мас висока оцінка, яку дав Петрові Могилі другий великий український митрополит, засновник УАПЦ — Василь Липківський, який у одній своїй проповіді сказав: «З іменем Петра Могили зв'язана найбільш велична й світла доба в житті нашої Церкви в минулому — доба визволення нашої Церкви від того пригнічення, до якого довела її польська влада і римське папство, — доба переможної боротьби нашого народу за свою віру й волю... В особі митрополита Петра Могили Українська Церква має великого Отця й Учителя всієї Православної Церкви й великого свого керівника й визвольника, що підніс Українську Православну Церкву від тяжкого занепаду й зневаги на високий ступінь життя й освіти, до якого вона не досягала ні до нього, кі після нього...» 88). Про заходи Петра Могили в справі зближення і порозуміння церков, як також його ідею християнської єдности трактусться в третьому розділі цісї праці.

4. РИСИ ХАРАКТЕРУ ПЕТРА МОГИЛИ

Джерелом гострої критики особи і поведінки П. Могили були риси його характеру. На цьому відтинку знов же оцінки є поділені на два табори ; один гостро засуджує його самолюбство, амбітність, жорстокість у поведінці з противниками і підвладними, інтриґанство, диктатурно-деспотичну вдачу; другий замовчує, чи заперечує це, або щонайменше намагається злагіднити чи виправдати Митрополита.

Вже деякі сучасники Могили підкреслювали його жорстокість щодо ченців. Я. Єрлич згадус про два випадки: у Троїцькому та у Пустинсько-Нікольському манастирях (1633), коли Могила з «озброєною товпою напав на манастир, силою взяв його і жорстоко покарав ченців...» 89). Цей же Єрлич розповідає також про жорстоку поведінку Могили зі своїм суперником митр. Ісаєю Ко-пинським «до якого післав своїх слуг на Києво-Михайлівський манастир, які забрали все майно колишнього митрополита, а його самого, старого і хворого в одній волосяниці, перекинувши на коня, наче який мішок, перевезли до Печерської лаври...» 90). І ще одну прикмету Могили підкреслює Єрлич: «при своєму доброму і тверезому житті, він не 6vb чужий бажань і слави світу цього» 91).

Проти цих закидів виступав вже М. Костомаров, доводячи безпідставність таких неперевірених тверджень 92).

Закиди про «суворість і навіть жорстокість та безпощадність» повторює М. Василенко 93). однак з виправдувальним аргументом, що все це робив Могила для «підкреслення дисципліни».

Для М. Грушевського Могила був «людиною великих організаційних здібностей, енерґійною і талановитою» 94). Грушевський, згадуючи закиди Єрлича, уважає, що вони мали « основу реаль­ну» 95), проте не трактує їх трагічно.

С. Голубев намагався злагіднити закиди Єрлича, частково їх виправдати; він писав : «Зрозуміло, що заходи насилля П. Могили щодо підвладних ченців не можуть бути (як і всяке насилля) виправданими. Але й тут — як і при описі наїздів нашого ієрарха на маєтки — слід відзначити, що подібні суворі заходи були в дусі того часу і практикувались Могилою у свідомості їх законности» 96). Ще інше виправдання Голубєва — те, що Могила був також дуже вимогливим і до себе самого, що його життя було як­найбільш суворе й аскетичне.

А. Мальві й М. Віллер також уважають, що: « Новий митрополит (П. Могила) мав тверду руку. Він не переставав поборюва­ти свого попередника Копинського... Авторитарний і суворий, він не терпів, щоб його воля була заперечена; це був реалізатор, яко­го ніщо не спиняло» 97).

Не може приховати цих прикмет і румунський дослідник, який зазначує: «Щоб навести порядок у церкві, Могила не завжди застосовував лагідні методи. Це було б анахронічно і без наслідків. Він був вольовий, авторитарний, твердий, бо доба і її звичаї цього вимагали» 98). Своєрідне виправдання, яке однак визнає зроблені закиди П. Могилі. Інше пояснення подас І. Власовський, який, порівнюючи Київського Митрополита із Св. Васи-ліем Великим, пише: «Обидва відрізнялися в житті й діяльності вольовими активними характерами» 99).

Советська історіографія визначає Могилу як «типового феодала, владного, до краю честолюбного» 100), чи дещо обережніше, як «енергійного і владолюбного» 101).

Назагал в оцінці рис характеру Петра Могили є розбіжності ще найменші й поодинокі автори, залежно від своїх симпатій, у більшій, чи меншій мірі використовували цей аспект особи Київського Митрополита, щоб дати перевагу тому, чи іншому насвітленню.

Постать Петра Могили не переставала цікавити істориків, — визиваючи схвальні чи осудливі погляди —, почавши від його сучасників понині. Гідне уваги ствердження, що від певного часу відчувається намагання провірити усталену оцінку Могилянській добі як на еміґрації (Д. Дорошенко, О. Оглоблин, І. Власовський), так і на Радянській Україні. Так Д. С Наливайко, рецензуючи книжку Е. Вінтера, пише: «Останнім часом у нас приступають до ґрунтовного вивчення її (Києво-Могилянської академії — А. Ж.) великої культурної спадщини, значення якої сягас далеко за межі України...» 102).

Паралельно з цим і зацікавлення чужинецького світу проблемою Могилянської Академії чимраз більш зростає. 103).

При багатьох суперечливих оцінках особи і творчости Петра Могили, із всього вищезгаданого недвозначно виходить, що Йдеться не про пересічну індивідуальність, та що найменування Його ім'ям одного відтинку історії України, як також Академії — предтечі Київського Університету та основних праць з православної догматики і обряду -— було цілковито виправдане і заслужене.

Навіть найбільші противники Могили не могли не визнати йому певних заслуг для української церкви, культури, а разом з тим і для українського народу. Одначе не все створене П. Могилою пережило віки, заслуговує на визнання; більшість з його задумів і реалізації були значним позитивним вкладом у загальну скарбницю українського народу. Це все ж таки не перешкоджає мати застереження і засуджувати деякі його рішення, чи методи поведінки.

З уваги на велике зацікавлення особою і всією добою Петра Могили та на її різноманітність, — почавши від історії, церковного життя, теології, літератури, культури, мистецтва, а на друкарстві кінчаючи, — тепер можна сміливо говорити про могилоз-навство, так само як вже прийнялися назви шевченкознавство, франкознавство тощо.

Не зважаючи на велику кількість дрібних, а також на кілька більших загальникових праць про Могилу (М. Костомаров, М. Грушевський, І. Власовський) українська історіографія, теологія, література є в боргу перед постаттю Могили, який викарбував своє ім'я на скрижалях нашої історії.

Закінчуючи цей розділ, ми хотіли б повторити за Ф. Тернов-ським, професором історії церкви в Київській Духовній Академії, який слідом за Ю. Венслином, поставив запит: «Це ще питання, котрий Петро провів важливішу реформу і більш заслуговує ім'я Великого — Петро І, чи Петро Могила?» 104).

Це чи не найкраще визначення великої ролі, що її відограв Київський Митрополит, а одночасно ця цитата могла б послужити моттом для цієї розвідки.


РОЗДІЛ II

МОЛДАВСЬКИЙ ВОЄВОДИЧ НА КИЇВСЬКОМУ МИТРОПОЛИЧОМУ ПРЕСТОЛІ

(Біографічний нарис)

Контакт українського народу з молдавським — віткою румунського народу —- встановився від самого оформлення обох народів і продовжується під різними виявами взаємозв'язку аж понині.

На формації молдавського господарства в половині 14 ст. позначився відгомін української державности княжого Києва і Галича, який знаходимо в державно-соціяльній структурі та духовості Молдавії*). Виразниками українсько-молдавської співпраці цієї доби були Ю. Коріятович, блександер Добрий. Стефан Великий, Муха. Як ці, так і пізніші короткотривалі контакти на початку козаччини — Д. Вишнсвецького, Івоні, Івана Підкови, С Наливайка, Г. Лободи, Єремії і Симеона Могили та П. Конашєвича-Сагайдачного —, не залишили глибших слідів на долі двох народів, не створили традиції співпраці.

Найтривкіша форма взаємозв'язків між українським і молдавським народами встановилася у 17 столітті, коли поруч спроби Богдана і Тимоша Хмельницьких заснувати українсько-молдавський союз, найсвітлішою постаттю є Петро Могила, який створив міцні основи для культурно-релігійної співпраці двох народів. Можна тільки шкодувати, що цей етап, який благодійно позначився на долі українського і молдавського народів, не знайшов свого продовження в дальших періодах історії, залишаючись єдиним світлим моментом їхньої добросусідської співпраці.

Прихід з рядів тодішньої правлячої молдавської верхівки гідного представника в лоно української спільноти, це рідкісний випадок, коли чужинець-сусіда включився в український народ і серед нього відограв відповідальну і позитивну ролю. Мабуть, ця винятковість, яка не створила традиції припливу до української нації представників інших народів і позначилася на тому, що до самої постаті Петра Могили українці ставилися стримано та що українські історики тільки фрагментарно насвітлювали певні моменти з життя Могили та не залишили про його творчість докладнішої праці.

І. ПОХОДЖЕННЯ — РІД — ЮНАЦЬКІ РОКИ — ОСВІТА — ОПІКУНСТВО — ВІЙСЬКОВА КАР'ЄРА

Петро Могила, син молдавського господаря Симеона и угорської князівни Маргарети, народився 21 грудня 1596 р. Щодо цієї дати є розбіжності між дослідниками життя П. Могили. Цю дату встановляє найбільший біограф і дослідник Київського Митрополита — С. Голубев 1) на підставі панегіриків, які складалися П. Могилі на день його ім'янин, і де сказано, що він «родився незадовго до свята Різдва Христового, а саме 21 грудня, в день памяти київського митрополита св. Петра, на честь якого йому й дано ім'я (Петро). А крім того Єрлич... твердить, що наш митрополит: «жив на світі повно п'ятдесят літ» 2). А тому, що смерть Могили сталася в ніч на 1 січня 1647 р., то час його народження слід віднести до 21 грудня 1596 р.». Цієї дати дотримується ряд інших дослідників: Ф. Терновський 3), митрополит Макарій 4). Н. Йорґа 5), Т. Йонеску 6), М. Віллер 7), О. Оглоблин 8).

Інші дослідники подають дату народження 1597 рік 9), а ще інші уважають, що точну дату народження трудно встановити: 1596 чи 1597 рік 10). Один з перших дослідників П. Могили — С. Рождественський — подає 1590 рік як дату народження 11).

Як воно було прийнято в той час (XVI-XVII ст.). визначні родини виводили свій рід від найбільш віддалених історичних часів, звичай, який не оминув і родину Могил.


Дві історичні легенди намагаються пояснити родовід Петра Могили : перша, створена польськими геральдиками, уважас родоначальником Могили — Муція Сцеволу, потомки якого мали б перейти з Риму в Грецію, а звідти в Молдавію. К. Нєсецький пише: «Могила — шляхетське ім'я здобуте в Басарабії або в Дакії, де панує слов'янська мова, означає могилу або яму, в яку складають тлінні останки забитих дружинників або воїнів. А будучи нащадком родини Муція, найбільшої і найвизначнішої у ділі Марса (военному), він стяв своїм грізним мечем багато ворогів своєї батьківщини і як визначний воїн заповнив береги Дунаю могилами ворогів і прийняв ім'я Могили » 12).

Друга леґенда румунського походження намагається вивести родовід Могил з кінця XV ст. Молдавський літописець І. Некуль-че розповідає про таку пригоду: в боротьбі проти угорців, в I486 p., молдавському восводі Стефанові Великому забили коня. Один з його достойників, Луріче, (що означає вош) Йому запропонував свого коня, а тому, що Стефан був малий ростом. Пурічс став на коліна, щоб допомогти воєводі осідлати. Стефан Великий винагородив Пуріче — одного з предків Петра Могили — і назвав Його Могилою, бо він перетворився для нього в могилу і допоміг вийти з критичного становища 13).

Історична вартість обох леґенд обмежується до ствердження намірів роду Могил віднести свій родовід до найстарішої дати та пояснити саму назву родини.

Вже з кінця XV ст. і впродовж усього XVI ст. маємо достовірні історичні дані про існування чашника Могили 14) — 1499 р. — хотинського паркалаба, а згодом постельника при воєводі 15).

В половині XVI ст., на становищі високого державного мужа-лоґофета, був Йоан Могила, дід майбутнього митрополита Петра Могили 16). Він же управляв усім воєводством Молдавії за господаря Александра, який віддав заміж за Йоана свою власну сестру Марію. Це зближення з княжою родиною відкрило шлях трьом синам Йоана : Єремії, Георгію і Симеонові до блискучих кар'єр. В кінці свого життя, дід Петра Могили — Йоан постригся в ченці й закінчував життя в манастирі під ім'ям Йоанікія 17).

Єремія Могила був з перервами воєводою Молдавії в 1595-1606 pp. 18), а Георгій був молдавським митрополитом в 1587-1589 pp., відомий як прихильник зближення з Римом 19). Цю настанову дядька часто використовували деякі дослідники Петра Могили для обґрунтування своїх теорій.

Третій син Йоана — Симеон, батько Петра Могили, був насамперед хотинським паркалабом і гетьманом сучавським, а згодом в 1601-1602 pp. господарем Волощини, в 1606-1607 pp. — Молдавії 20).

Симеон Могила загинув у жовтні 1607 р. 21), його отруїли змовники, серед яких була і невістка, дружина Єремії.

Симеон Могила залишив шість синів: Михаїла, Гавриїла, Петра — майбутнього Київського митрополита, Павла, Івана і Мойсея22).

Свою політичну діяльність родина Могил провадила за підтримкою польського короля і через цю однобічну політику не могла довго втриматися на престолі румунських воєводств. Щоб закріпити свої польські зв"язки, рід Могил посвоячився з польськими і спольщеними родами, віддаючи заміж дочок Єремії за синів маґнатів Потоцьких, Вишневецьких, Корецьких, Пржерембських тощо. Крім того всі три брати Могили — Єремія, Георгій і Симеон мали права польського шляхетства, т. зв «індіґенат», який дозволяв їм набувати великі маєтки на Поділлі й на Київщині.

Все це впливало на зміцнення серед роду Могил пропольської орієнтації, яка однак залишилася тільки політичною, і тільки в деяких винятках (митрополит Георгій) захоплюючи також релігійну ділянку з відомим прокатолицьким наставлениям польських королів, Визнаючи зверхність Польщі. Єремія однак застеріг непорушність свободи для православної віри: «usum religionis Grae-cae libcrum intactumque haberc debet» 23). Залишаючись вірними православній церкві, Єремія і Симеон Могили виявили себе також великими добродіями української православної церкви, особливо Львівського братства, церква якого на честь Успіння Пресвятої Богородиці була побудована на їхні пожертви 24), тому її названо «Волоською».

Так само двоюрідні сестри Петра Могили : Раїна (Реґіна) Вишневсцька, дочка Єремії Могили, відома заснуванням православних манастирів на Лівобережжі, а її молодша сестра Анна, дружина Станислава Потонького, Краківського воєводи, залишилась православною і від 1630 р. була членом Львівського братства.

Після смерти Симеона Могили, в кінці 1607 р., в наслідок ворожого наставления нового господаря Молдавії до родини Могили, остання переселилася до Польщі, яка її дружньо прийняла, зважаючи на заслуги та родинні зв'язки. Деякі історики (Е. Гурму-закі, Н. Йорґа) твердять, що тільки Петра Могилу вислано на студії в Польщі, тоді, коли решта мала б залишитися в Молдавії 25). Але ця версія с монш правдоподібною, коли взяти до уваги переслідування нового молдавського воєводи.

Серед прибулих на Західні Українські Землі під Польщею був і Петро Могила, якому тоді минуло 11 років. Про цей період майбутнього митрополита, аж до вступления в чернечий стан (1608-1627) є дуже мало і часто суперечливих відомостей. Намагатимемося вияснити найважливіші.

Освіта Петра Могили

Через брак достовірних і точних джерельних даних, в цій ділянці — головне щодо назв шкіл, місцевостей і професорів —, поодинокі дослідники висувають різнорідні гіпотези. Вони базуються на родинній традиції глибокого прив'язання Могил до православія, тісних і дружніх зв'язках, які існували між родиною Могили і Львівським ставропігійним братством та його школою, традиції аристократичних родин в Польщі і Молдавії висилати своїх синів на навчання в західноєвропейські університети, і вкінці на даних про здобуту освіту і зацікавлення самого Петра Могили.

У своєму духовному заповіті Київський Митрополит писав : « родився і виховувався у вірі святій (православній)... в якій бажає стати перед маєстат Господа...» Поодинокі панегіристи заз-начують, що « ще з дитинства він виявив велику любов до науки» 26), а М. Смотрицький додає, що Петро Могила ще з молодости : « у ро Іасіпіе у ро grecku uczyl sie » 27). М. Василенко згадує, що хоч мав він симпатії до польської держави і культури та родинні зв'язки з польською аристократією: «це, однак, не перешкодило Петрові Могилі з дитинства виховувати в собі любов до православної віри»28).

Хоч немас ніяких документальних відомостей про інституцію навчання, майже всі дослідники біографії Могили згідні в тому, що « первісну освіту Петро Могила здобув під керівництвом наставників Львівської братської школи, що перебували в дружніх відносинах з родиною (Могил), а закінчив в закордонних університетах» 29). Цю саму думку висловлює вже згаданий Ф. Терновський: «Правдоподібно, що після закінчення навчання у львівській школі, Могила слухав лекції і в закордонних академіях » 30).

На підтвердження своєї тези С. Голубев вказує на тісні дружні зв'язки, які існували між; родиною Могил і Львівським братством, а, з другого боку, зазначує, що «город Львів в кінці XVI і початку XVII ст. був центром освіти в Південно-західній Росії (Україні — А. Ж.), при чому львівська братська школа служила джерелом наук для всього краю, тож трудно уявити, щоб освітні впливи останньої не сягали і на молдо-волоські землі...» 31). Однак цей солідний дослідник лишає відкритим питання, чи навчання П. Могили відбувалося у самому Львові, чи «на прохання родини Могил Львівське братство могло вислати своїх наставників до Молдавії» 32).

Натомість румунські історики сміливіше вирішують це питання; один з них пише : «Братська школа у Львові була відома у всьому православному світі. Петро, прибувши в це місто, мав змогу відвідувати виклади в школі Братства. Братчики Львова і вчителі школи були дуже щасливі, що вони мали можливість виказати їхню вдячність одному зі синів їхніх добродіїв, старан­но навчали молодого княжича законів віри, польської граматики і всіх наук доби» 33). Інший румунський дослідник твердить: « Вчителі Братської школи мусіли Його (П. Могилу) повністю задовольнити, на що вказує факт, що він їх запросив пізніше, щоб вони викладали в Київській колегії..», при цьому уточнюючи, що «родина Могил не вважала джерелом православія ні Єрусалим, ні Гору Афон, але манастир братчиків у Львові» 34).

Розбіжність біографів щодо закордонної освіти Петра Могили в західноєвропейських країнах ще більша і так само без жадних документальних свідчень.

С. Голубев, вказуючи на пануючий тодішній звичай висилати своїх синів « для завершення освіти в колегії і університети закордон », на « самий уклад освіти П. Могили і випливаючий з цього характер його діяльности», на те, що «П. Могила був знавцем західньоевропейської літератури, дуже високо цінив освіту, здобуту в закордонних школах, та свідчення, що на Україні брак освіти духовенства і навчання молоді дуже шкодить православію, і единим діючим засобом для виправлення цього зла вважав перенесення на руську ниву західньої науки...», твердить, що « не можна відмовити у вірогідносте відомостям про те, що П. Могила відвідував західньоевропейські навчальні установи» 35).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16


рефераты бесплатно
НОВОСТИ рефераты бесплатно
рефераты бесплатно
ВХОД рефераты бесплатно
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

рефераты бесплатно    
рефераты бесплатно
ТЕГИ рефераты бесплатно

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.